Справа № 456/1859/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/873/25 Доповідач: ОСОБА_2
18 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Мальцівське Лозівського району Харківської області, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2025 року про продовження щодо останньої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
з участю прокурора ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_8 ,
законного представника ОСОБА_9 ,
вищевказаною ухвалою продовжено обвинуваченій ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк тримання під вартою на шістдесят днів - до 21 листопада 2025 року включно.
Зобов'язано начальника Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» вжити всіх необхідних заходів для надання обвинуваченій ОСОБА_6 необхідної їй медичної допомоги.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, обвинувачена ОСОБА_6 звернулася з апеляційною скаргою, у якій просить застосувати щодо неї запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із використанням електронного засобу контролю. Гарантує, що буде вчасно з'являтися на всі засідання її судового процесу, ризик спотворення та знищення доказів, впливу на свідків, вважає необґрунтованим.
В обґрунтування апеляційних вимог обвинувачена вказує, що заявлені прокурором ризики протягом усього строку досудового розслідування є шаблонними, що суперечить практиці ЄСПЛ, а також Рішенню Конституційного Суду України щодо тлумачення ст. 62 Конституції України. Тобто слідство вважає, що ризики залишаються незмінними протягом всього часу провадження та з плином часу не зменшуються, а нових підстав, які б доводили необхідність продовження тримання під вартою сторона обвинувачення не наводить у жодному з клопотань за весь час розслідування. Ця позиція повністю суперечить позиції ЄСПЛ, адже Європейський суд з прав людини наголошує, що з плином часу досудового розслідування ризики повинні неухильно зменшуватися.
Звертає увагу, що перебуває під вартою з 17 січня 2025 року, запобіжний захід щодо неї було продовжено неодноразово, при цьому слідство при кожному продовженні зазначає ідентичні обставини, суд заново їх не оцінює, тому неможливо стверджувати, що суд належним чином оцінює всі обставини та ризики, наведені слідством.
Як стверджує апелянт, фактична можливість порушення параграфу 3 ст. 5 ЄКПЛ «обґрунтованість досудового тримання під вартою, тривалість тримання під вартою» набуло в цій справі систематичного характеру та повторюється з засідання в засідання.
Наголошує на необхідність звернути увагу на стан її здоров'я, оскільки вона потребує належного лікування, яке їй не можуть надати в умовах тримання під вартою. Це пов'язано з відсутністю правої нирки, крім того, має підозру на цироз печінки І стадії; всі її спроби отримати необхідні ліки в ДУ «ЛУВП (№9)» закінчилися невдало, тому її стан тільки погіршується.
Крім цього, просить взяти до уваги, що з 23 вересня 2025 року Стрийський міськрайонний суд Львівської області зобов'язав начальник ДУ «ЛУВП (№19)» вжити всіх необхідних заходів для надання їй, обвинуваченій ОСОБА_6 , необхідної медичної допомоги. З моменту проголошення ухвали ДУ «ЛУВП (№19)» нехтує зобов'язаннями, які на них поклав Стрийський міськрайонний суд.
Також зазначає, що вона є військовослужбовцем - курсантом 2 курсу ВІТВ-НТУ «ХПІ» факультету «Озброєння та військова техніка». 30 липня 2024 року вона під час військового стану пішла служити в нашій країні, її метою було «Оберігати суверенітет України та територіальну цілісність» і «Завжди бути вірною Українському народу», оскільки вона - патріот своєї країни, і як військовослужбовець давала військову присягу. Не зважаючи на військовий стан, в 17 років, навіть не зважаючи на здоров'я, пішла служити та обороняти свою країну, хоча мала можливість виїхати закордон. Наміру шкодити суверенітету та територіальній цілісності України не мала, а просто вела спілкування в мережі «Telegram».
У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 , її захисник ОСОБА_8 та законний представник ОСОБА_9 подану апеляційну скаргу підтримали та просили таку задовольнити.
Прокурор ОСОБА_7 заперечив проти задоволення апеляційних вимог, пославшись на їх безпідставність.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію учасників процесу, перевіривши матеріали апеляційної скарги та матеріали контрольного провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Стрийського міськрайонного суду Львівської області знаходиться кримінальне провадження №22024140000000265 від 29 жовтня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 17 січня 2025 року до ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, без визначення розміру застави, строк дії якого неодноразово було продовжено, востаннє - ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2025 року.
Підставами для обрання запобіжного заходу та продовження строку тримання під вартою стали достатні підстави вважати, що ОСОБА_6 може: переховуватись від суду з огляду на особливу тяжкість обвинувачення та санкцію ч. 2 ст. 111 КК України - державна зрада, вчинена в умовах воєнного стану, відтак продовжує існувати ризик того, що ОСОБА_6 може покинути територію України у спосіб, не передбачений законодавством України, оскільки лінія Державного кордону України частково непідконтрольна органам державної влади України станом на теперішній час; здійснити вплив на свідків, які надали органу досудового розслідування та можуть надати суду викривальні показання щодо обвинуваченої, а також експертів; вчинити інше кримінальне правопорушення, адже ОСОБА_6 , розуміючи наслідки можливого притягнення до кримінальної відповідальності, залишаючись військовослужбовцем, може вчинити ухилення від військової служби, шляхом самовільного залишення місця служби, вчинити дезертирство тощо.
Крім того, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 взяв до увагу особу обвинуваченої, у якої відсутні місці соціальні зв'язки (неодружена, з батьками не проживає); її вік та стан здоров'я, а саме те, що ОСОБА_6 придатна до військової служби, що дозволяє їй перебувати в слідчому ізоляторі піж час судового розгляду справи.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що з моменту взяття ОСОБА_6 під варту та до моменту вирішення клопотання прокурора, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та не змінилася обстановка, яка дає суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку обвинуваченої не зможе забезпечити більш м'який запобіжний захід.
Наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, станом на сьогодні не змінилися та не зменшилися.
Вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_6 , суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою, та обґрунтовано дійшов висновку про існування тих обставин, які перешкоджають завершенню судового розгляду до закінчення дії попередньої ухвали про тримання особи під вартою.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність продовження обвинуваченій ОСОБА_6 строку тримання під вартою для забезпечення виконання покладених на неї процесуальних обов'язків, та вважає, що застосування до обвинуваченої більш м'якого запобіжного заходу, зокрема домашнього арешту, про що просить сторона захисту, не зможе запобігти ризикам кримінального провадження та може негативно відобразитися на здійсненні судового розгляду, в тому числі щодо належного виконання обвинуваченою своїх процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість подальшого застосування до обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не представлено.
Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор не довів існування ризиків є необґрунтованими, оскільки питання щодо застосування запобіжного заходу розглядалось судом в порядку, передбаченому ст. 331 КПК України, та з матеріалів контрольного провадження вбачається, що при обранні такого ОСОБА_6 місцевий суд враховував не лише тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винною у вчиненні злочинів, а й існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, запобіганню яким може сприяти лише тримання обвинуваченої під вартою.
Покликання апелянта на необхідність застосування положень Конституції України та практики Європейського суду з прав людини не спростовує висновків суду першої інстанції про необхідність продовження застосування щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Твердження ОСОБА_6 про те, що під час тримання під вартою вона не може отримати належної медичної допомоги, саме по собі не може слугувати підставою для застосування щодо останньої більш м'якого запобіжного заходу, адже наведена обставина не може підтверджувати належну процесуальну поведінку обвинуваченої та відсутність ризиків, з якими закон пов'язує можливість застосування або продовження такого запобіжного заходу, як тримання під вартою.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Тобто особам, котрі утримуються у слідчому ізоляторі, забезпечується надання первинної лікувально-профілактичної допомоги, яка включає консультацію лікаря, діагностику і лікування основних найпоширеніших захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги.
Колегія суддів роз'яснює право обвинуваченої подавати клопотання про проведення відповідних судово-медичних експертиз і, за наявності відповідних висновків, ставити питання про зміну запобіжного заходу.
При цьому апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, який слушно зобов'язав начальника Державної установи «Львівська установа виконання покарань (№19)» вжити всіх необхідних заходів для надання обвинуваченій ОСОБА_6 необхідної їй медичної допомоги.
Інші підстави для відмови у задоволенні клопотання прокурора, зазначені обвинуваченою у поданій до суду апеляційній скарзі, також не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відтак, зазначені в апеляційній скарзі доводи та підстави, з яких сторона захисту просить скасувати ухвалу суду, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і не є визначеними законом підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Ухвала місцевого суду відповідно до вимог статті 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування колегія суддів не знаходить.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, зі справи не вбачається.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
ухвалу Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 вересня 2025 року про продовження щодо ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишити без змін, її апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4