Справа №317/4285/25
Провадження №2/333/5198/25
Іменем України
24 листопада 2025 року м.Запоріжжя
Комунарський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого - судді Тучкова С.С., за участю секретаря судового засідання Шелесько Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, цивільну справи №317/4285/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач ТОВ «Сучасний Факторинг» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат. В обґрунтування позову зазначено, що 26.08.2020 року між ТОВ «Сучасний Факторинг» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №20200034752, відповідно до якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 55000,00 грн на строк користування 24 календарних місяців зі сплатою процентів у сумі 0,01% річних від загальної суми позики за календарний місяць та комісії за управління (обслуговування) позики на рівні 4 % від загальної суми позики за календарний місяць. Щомісячний платіж складає 4491,90 гривень та оплачується позичальником щомісячно. Відповідач не виконав свого обов'язку та не повернув надану позику в строки, передбачені договором. Станом на 19.08.2025 року включно заборгованість відповідача за кредитним договором становить 24037,47 грн та складається з: 13605,39 грн - заборгованість за тілом кредиту; 10432,08 грн - заборгованість за сумою комісії. Також позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 2422,40 грн та витрати понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 6500,00 грн.
Представник позивача, будучи своєчасно і належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, у позовній заяві просив суд розглядати справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач, будучи своєчасно і належним чином повідомлений судом про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, надав суду заяву, в якій просив суд розглядати справи за його відсутності і зазначив, що заперечує в частині нарахованої комісії і просить зменшити розмір витрат на правову допомогу.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази і проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, дійшов таких висновків.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
20.08.2020 року між ТОВ «Сучасний Факторинг» та ОСОБА_1 було укладено договір позики №20200034752, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти (кредит), на строк користування 24 календарних місяців зі сплатою процентів у сумі 0,01% річних від загальної суми позики за календарний місяць та комісії за управління (обслуговування) позики на рівні 4 % від загальної суми позики за календарний місяць (а.с.15-17, 18, 19).
Відповідно до п.1.1. вказаного договору позики, позикодавець зобов'язувався надати позику позичальнику, а позичальник зобов'язувався повернути позику та внести плату за користування позикою в розмірі, порядку та на умовах, визначених Договором.
Позика надавалася позичальнику шляхом перерахування позикодавцем грошових коштів у національній валюті України - гривнях, на картковий рахунок або поточний рахунок відкритий у Банківській установі на території України, наданий та особисто зазначений позичальником у даному договорі (п. 1.3. договору).
Відповідно до п. 1.4 підписанням даного договору позичальник підтверджує своє волевиявлення та бажання отримати позику на картковий або поточний рахунок, відкритий в ПАТ КБ «Укргазбанк», та уповноважує позикодавця здійснити таке перерахування на зазначений картковий або поточний рахунок та одночасно підтверджує, що є кінцевим правонабувачем за зазначеним картковим або поточним рахунком.
Умовами п.п.3.5. - 3.8. договору позики встановлено 24 місячний строк користування позикою, який починався з моменту (дати) зарахування суми позики на картковий рахунок або поточний позичальника.
Проценти за користування позикою встановлювалися на рівні 0,01 % річних від загальної суми позики за календарний місяць та нарахування авансом на початку кожного місяця користування позикою.
Реальна річна процентна ставка встановлюється на рівні 52,73% річних від загальної суми позики.
Комісія за управління (обслуговування) позики встановлюється на рівні 4 % від загальної суми позики за календарний місяць та нараховується авансом на початку кожного місяця користування позикою.
Щомісячний платіж складає 4491,90 гривень та оплачується позичальником щомісячно.
Разом із копією договору позики стороною позивача надано також копії заяви ОСОБА_1 про отримання позики та підписаний ним паспорт споживчого кредиту (а.с. 18, 19).
Крім того, позивачем суду надано виписку, сформовану директором ТОВ «Сучасний Факторинг», з особового рахунку за кредитним договором №20200034752 від 26.08.2020 року, за яким заборгованість за договором станом на 10.08.2025 року становить 24037,47 грн, що включає у себе заборгованість за тілом у сумі 13605,39 грн. та заборгованість за відсотками за користування кредитом у сумі 10432,08 грн. Отримано оплати на суму 81000,00 грн. (а.с. 14).
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом статей 205, 207 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до правової позиції, яка була висловлена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження №61-517св18) банк зобов'язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно з постановою Верховного Суду по справі № 200/564/7/18 від 16 вересня 2020 року доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Верховним Судом у постанові від 17.12.2021 року у справі № 278/2177/15-ц зазначено: «Згідно з положеннями ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних на день операцій і призначаються для видачі чи відсилання клієнту. Отже, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути доказами заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором».
У постанові Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 194/329/15 зазначено, що виписка з особового рахунку може бути належним доказом заборгованості відповідача за кредитом, яка повинна досліджуватися судами у сукупності з іншими доказами.
Тобто, належними доказами, що підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
На підтвердження своїх позовних вимог позивачем до позовної заяви було долучено копію договору позики №20200034752 від 20.08.2020 року, копію заяви на отримання позики, копію паспорта позики за договором позики №20200034752 від 20.08.2020 року та копію виписки з особового рахунку за кредитним договором №20200034752 від 26.08.2020 року, яка фактично є розрахунком заборгованості.
При цьому суд звертає увагу на різну дату укладання договору позики в самому договорі №20200034752 (20.08.2020 року) і у виписці з особового рахунку (26.08.2020 року).
ТОВ «Сучасний Факторинг» не надано доказів на підтвердження видачі позичальнику грошових коштів за умовами договору позики №20200034752 від 20.08.2020 року (платіжного доручення, меморіального ордеру тощо).
Також позивачем не надано виписки з особового рахунку.
Наданий ТОВ «Сучасний Факторинг» разом з позовною заявою документ під назвою «Виписка з особового рахунку» не може вважатися первинним документом, а саме випискою по картковому рахунку в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки не містить інформації про проведені господарські операції по картковому рахунку відповідача.
Суд зазначає, що надана ТОВ «Сучасний Факторинг» виписка по своїй суті є розрахунком заборгованості, який не є доказом розміру заборгованості, оскільки відповідачем не доведено факт безпосереднього надання коштів. Сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом банку та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися відповідачу кредитні кошти, в зазначеному в позові розмірі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа № 219/1704/17 (провадження № 61-1211св19).
Тобто, надана позивачем так звана виписка, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розмір, сама по собі не є належним та допустимим доказом виконання позивачем умов договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування коштів на рахунок, позивачем не надано.
Крім того, в самому договорі позики №20200034752 від 20.08.2020 року відсутні п.п.3.1 - 3.2 договору, і не зазначено суму наданої позики.
Тобто, позивачем не було надано до суду доказів того, що відповідачу відповідно до п. 1.4 договору позики №20200034752 від 20.08.2020 року було надано позику, доказів того, що відповідач користувався наданими коштами та має заборгованість саме у визначеному позивачем розмірі.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами для підтвердження обставин, на які він посилається, а саме, не надано первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факт перерахування відповідачу коштів за договором позики.
Крім того, з матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги кредитодавця, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, кредитодавцем в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які кредитодавцем встановлена щомісячна комісія за управління (обслуговування) позики.
До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Встановивши у договорі сплату комісійної винагороди за обслуговування позики щомісячними платежами, товариство не повідомило, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику. Розмір такої комісійної винагороди, з огляду на обставини справи, вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що оспорювані умови договору позики є несправедливими.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Вимога позивача про стягнення з відповідача комісії за договором позики в розмірі 10432,08 грн. не є правомірною, оскільки у постанові від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (провадження №14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов'язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
З розрахунку заборгованості за договором позики (виписки) випливає, що ОСОБА_1 на погашення заборгованості за договором (у тому числі комісії) сплатив 81000,00 грн, що є значно більшою ніж сама сума позики, зазначена у виписці.
Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з приписами ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 512, 526, 530, 610, 612, 625, 1048, 1049, 1054, 1056-1 ЦК України, ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасний Факторинг» (ЄДРПОУ 35310044, м.Київ, вул.Велика Васильківська, буд.39-А) до ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором №20200034752 - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 24 листопада 2025 року.
Суддя Комунарського районного суду
м. Запоріжжя С.С. Тучков