Справа № 308/13558/25
24 листопада 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Чепки В. В., за участю секретаря судового засідання Авдєєвої К. Т., представника позивача Лебеденка М. Б., який брав участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, відповідачки ФОП Карнасюк Т. Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Лебеденко Максим Борисович, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів шляхом стягнення 6525 грн боргу, 849,74 грн пені, 82,20 грн 3% річних, 10000 грн моральної шкоди,
встановив:
позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Лебеденко Максим Борисович, через систему «Електронний суд» звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів шляхом стягнення 6525 грн боргу, 849,74 грн пені, 82,20 грн 3% річних, 10000 грн моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначає, що у квітні 2025 позивачка звернулася до відповідачки за отриманням послуги з виготовлення дитячого ліжка для своєї доньки. Сторони узгодили вид товару - дитяче ліжко, із урахуванням побажань Позивача; ціну товару - 23 000 грн, попередню оплату (аванс) - 11 500 грн; термін виготовлення не пізніше - 20.06.2025. 30.04.2025 між сторонами укладено договір купівлі-продажу. 03.05.2025 позивачка оплатила, а відповідачка отримав попередню оплату - аванс у розмірі - 11 500 грн.
Однак, станом на 20.06.2025 відповідачка не виконала свої зобов'язання та не виготовила дитяче ліжко, а також Відповідач не повернув Позивачу попередню оплату - аванс.
04.09.2025 позивачка повідомила відповідачці про відмову від договору купівлі-продажу товару та провила повернути суму попередньої оплати (авансу).
10.09.2025 відповідачка перерахувала на рахунок позивачки суму 4 975 грн. Решта суми авансу повернута не була.
Враховуючи викладене, позивачка просить стягнути з відповідачки суму 6525 грн неповернутого авансу з урахуванням 3% річних у розмірі 82,20 грн. На підставі п. 5.3 договору від 30.04.2025 позивачка просить стягнути з відповідачки пеню у розмірі 849,74 грн.
Також позивачка просить стягнути з відповідачки суму 10 000 грн у відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування вказаної вимоги зазначає, що протягом тривалого часу позивач здійснювала пошук виробника дитячого ліжка, ведення діалогу щодо виготовлення, очікувала, мала надії, тощо; відповідач пообіцяв виготовити дитяче ліжко і в обумовлені строки передати, у зв'язку із чим позивач очікував отримати своє замовлення; протягом квітня - вересня 2025 відповідач постійно вводив в оману позивача щодо виготовлення і збирання дитячого ліжка, яке відповідач навіть і не починав виготовлювати; відповідач так і не виконав свого зобов'язання з виготовлення дитячого ліжка.
Через такі дії відповідачки позивачка відчуває себе приниженою у зв'язку із тим, що протягом всього цього часу була обманутою, а наразі вимушена умовляти повернути їй назад раніше сплачений аванс за так і не виготовлене відповідачем дитяче ліжко; позивачка заново буде вимушена втрачати час на пошук виробника і здійснювати замовлення дитячого ліжка.
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.09.2025 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з мотивів, наведених у позовній заяві.
Відповідачка, присутня у судовому засіданні, визнала частково позовні вимоги, а саме суму 6525 грн отриманого нею авансу. Зазначила, що невиконання умов договору відбулося через ситуацію в Україні. Працівники, через ризик мобілізації, не можуть вільно добиратися до роботи, тому наразі відсутні працівники, які могли б у домовлений строк виконати умови договору.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши позиції сторін, суд встановив таке.
З матеріалів справи вбачається та сторонами під час судового розгляду підтверджено, що 30.04.2025 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до п. 1 якого сторони погодили, що продавець зобов'язується передати у власність покупця у визначені сторонами строки меблі, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно оплачувати меблі. Найменування, асортимент, кількість, ціна окремих партій товару, що підлягає поставці за цим договором, визначаються на підставі усних заявок покупця, які узгоджуються з продавцем та відображаються у специфікаціях, рахунках, накладних, які є невід'ємними частинами договору.
З долучених до матеріалів справи скріншотів переписки сторін у месенджері Інстаграм, існування яких не заперечувалося сторонами у судовому засіданні, вбачається, що сторони узгодили предмет договору -дитяче ліжко розміром 120х190, вартість - 23 000 грн, строки виготовлення - до 20.06.2025.
30.04.2025 відповідач надав позивачу рахунок на оплату на загальну суми 23 000 грн за твар Дитяче ліжко «Зайчик» за погодженим дизайном 120х90см у стандартній комплектації без підйомного механізму та без додаткових функцій.
03.05.2025 позивачка перерахувала на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 суму 11 503 грн як завдаток за ліжко.
Відповідачка у домовлений сторонами строк - до 20.06.2025 умови договору не виконала, дитяче ліжко не виготовила.
На вимогу позивачки про повернення суми авансового платежу, відповідачка 10.09.2025 перерахувала на рахунок позивачки суму 4 975 грн. Решта суми авансового платежу залишилася неповернутою.
Проаналізувавши досліджені докази суд дійшов висновку, що між сторонами укладено договір побутового підряду, тобто спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» та Параграфом 2 «Побутовий підряд» глави 61 розділу III ЦК України.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 202 ЦК України договір є правочином.
Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом частина четверта статті 203 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).
Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (частина перша статті 206 ЦК України).
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір набирає чинності з моменту його укладення (частина друга статті 631 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до частини першої, третьої статті 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.
Частиною 1 статті 866 ЦК України встановлено, що договір побутового підряду вважається укладеним у належній формі, якщо підрядник видав замовникові квитанцію або інший документ, що підтверджує укладення договору.
Положеннями частини 2 статті 849 ЦК України передбачено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Отже, договір підряду (побутового підряду) є складним зобов'язанням, оскільки включає як права, так і обов'язки кожної із його сторін (обов'язок підрядника виконати певну роботу і право вимагати її оплати, обов'язок замовника оплатити виконану роботу і право вимагати виконання обов'язку підрядником).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Згідно статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Згідно з п.7 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір - це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.
Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця (ч. 2ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Положеннями частин першої, третьої статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.
Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.
З огляду на викладене, відмова замовника від договору підряду відповідно до положень частини другої статті 849 ЦК України вказаної статті є підставою для задоволення вимоги про повернення авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог статті 1212 вказаного Кодексу.
Судом встановлено, що відповідач своїх зобов'язань за договором побутового підряду не виконав, у зв'язку з чим позивач набув права на повернення суми авансу.
Встановивши, що між сторонами була досягнута домовленість щодо виконання робіт з виготовлення дитячого ліжка, позивач у рахунок попередньої оплати вартості послуг передав відповідачу завдаток, частина якого у розмірі 6525 грн залишилася неповернутою відповідачем, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача внесеного ним завдатку (авансу) за виготовлення ліжка у розмірі 6525 грн.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 статті 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом
Пунктом 5.3 договору купівлі-продажу від 30.04.2025 сторони передбачили відповідальність продавця за договором, а саме: за несвоєчасне проведення поставки Товару у відповідності до умов даного Договору або Додатку до Даного Договору Продавець сплачує неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несвоєчасного виконання зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Облікова ставка Національного банку України з 06.06.2025 складає 15,5 % річних, таким чином подвійна - 31%.
Позивач просить стягнути з відповідача пеню на неналежне виконання зобов'язань за договором, яка згідно з перевіреним судом розрахунком за період прострочення виконання зобов'язання з 21.06.2025 по 15.09.2025 складає 849,74 грн.
Суд визнає вказаний розмір пені обгрунтованим та таким, що підлягає до задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач за просторочення виконання відповідачем зобов'язання за період прострочення з 21.06.2025 по 15.09.2025 нарахував відповідачу 3 % річних у розмірі 82,20 грн. Перевіривши розрахунок 3% річних, суд вважає вимогу про стягнення з відповідача суми 82,20 грн 3% річних обгрунтованою та такою, що підлягає до задоволення.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.
Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01,§ 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачу моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Враховуючи, що відповідач допустив неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, чим позивачеві завдана моральна шкода, яка полягає у душевних переживаннях, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 3000 гривень в якості компенсації моральної шкоди, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, та не призведе до безпідставного збагачення.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги були заявлені в розмірі 17456,94 грн, задоволено вимоги в розмірі 10 456.94грн, що складає 59,90%, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати за сплачений судовий збір в розмірі 580,41 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 79, 81, 133, 141, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд
ухвалив:
позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Лебеденко Максим Борисович, до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів шляхом стягнення суми задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 10 456 (десять тисяч чотириста п'ятдесят шість) грн 94 коп., з яких 6525 грн боргу, 849,74 грн пені, 82,20 грн 3% річних, 3 000 грн моральної шкоди.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 580 (п'ятсот вісімдесят) грн 41 коп. у відшкодування витрат на сплату судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя В. В. Чепка