20 листопада 2025 року місто Київ.
Справа № 755/18626/25
Апеляційне провадження № 22-ц/824/17418/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Желепи О.В.,
суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суд м. Києва від 25 вересня 2025 року (постановлено у складі судді Галаган В.І.)
у справі за заявою ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про зняття арешту та відшкодування моральної шкоди
До Дніпровського районного суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Київської міської прокуратури, Державної казначейської служби України, третя особа: Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про зняття арешту та відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Дніпровського районного суд м. Києва від 25 вересня 2025 року повернуто позовну заяву позивачу.
Не погоджуючись з такою ухвалою, представник заявника 3 жовтня 2025 року через систему «Електронний суд» подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржувану ухвалу та повернути справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції порушив вимоги процесуального права, не врахував усталену судову практику Верховного Суду щодо правил визначення юрисдикції у цій категорії справ та невірно відніс її до кримінальної юрисдикції.
Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що кримінальне провадження у цій справі було відкрите у 2011 році (під час дії КПК України 1960 року), накладення арешту на майно відбулося також у 2011 році (під час дії КПК України 1960 року), за увесь час досудового розслідування Позивачка не набула жодного процесуального статусу сторони кримінального провадження, а також те, що досудове розслідування у цій справі було завершено 03.07.2025 року шляхом винесення слідчим постанови про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення. З урахуванням зазначеного, даний спір необхідно розглядати у порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, що узгоджується з висновками Верховного Суду.
Однак суд першої інстанції не дослідив всіх обставин справи, обмежившись лише формальною вказівкою на норму КПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 9 жовтня вересня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою.
17 жовтня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у місті Києві, яким просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Вважає, що суд першої інстанції вірно прийшов до висновків та правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушення норм процесуального права при ухваленні оскаржуваної ухвали.
За правилом пункту 6 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За частиною першою статті 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали судді суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 20 ЦПК України, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач в одній позовній заяви об'єднав вимоги про зняття арешту та відшкодування моральної шкоди.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що зняття арешту, накладеного в мажах кримінального провадження, підлягає скасуванню у порядку, визначеному статтею 174 КПК України, за правилами кримінально-процесуального судочинства, що позбавляє суд права розгляду даної справи в межах позовного провадження за нормами цивільного судочинства. Таким чином, оскільки вимоги позивача про зняття арешту, накладеного в межах кримінального провадження та відшкодування моральної шкоди підлягають до розгляду за різними видами судочинства (кримінального та цивільного), такі вимоги не можуть бути об'єднані в одне провадження та, відповідно, не підлягають розгляду в одному провадженні, тобто в порядку цивільного судочинства.
Однак з такими висновками апеляційний суд не може погодитися, виходячи із наступного.
Стаття 124 Конституції України передбачає, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб'єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 роз'яснено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб'єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.
Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої за КПК України 1960 року була порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).
Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинності КПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правилами КПК України 2012 року (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).
Узагальнюючи правові висновки з даного приводу, Велика Палата Верховного Суду виклала їх у вищезазначеній постанові в пунктах 51 та 52 наступним чином: спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства. Питання про скасування арешту майна, накладеного за правилами КПК України 2012 року та нескасованого після закриття слідчим кримінального провадження, за клопотанням власника або іншого володільця відповідного майна вирішує слідчий суддя в порядку, передбаченому статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та постанови слідчого СУ ГУНП у м. Києві Самкова В.Е. від 12 вересня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання, вбачається що постановою слідчого в ОВС ГСУ МВС України від 14.04.2011 року накладено арешт на все нерухоме та рухоме майно яке належить ОСОБА_2 .
Згідно витягу з єдиного реєстру досудових розслідувань 14.11.2014 року було внесено до ЄРДР відомості за кримінальним провадженням № 12014000000000518, яке стосувалось, зокрема, ОСОБА_2 .
З постанови слідчого СУ ГУНП у м. Києві Самкова В.Е. від 12 вересня 2025 року та листа Київської міської прокуратури вбачається, що кримінальне провадження № 12014000000000518 від 14.11.2014 року слідчим відділу розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності СУ ГУ Національної поліції у місті Києві закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до аб. 2 ч. 4 ст. ст. 284 КПК України, слідчий, дізнавач приймає постанову про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-1, 9, 9-1 частини першої цієї статті, якщо в цьому кримінальному провадженні жодній особі не повідомлялося про підозру.
Разом з тим копія самої постанови про закриття кримінального провадження в матеріалах справи відсутня.
Відтак, з наявних у справі доказів вбачається, що спірний арешт накладено за правилами КПК України 1960, кримінальне провадження датується 14.11.2014 року, тобто на час дії вже КПК України 2012, закрито кримінальне провадження за правилами КПК України 2012.
Також з наявних доказів не можливо однозначно встановити, чи вручалась ОСОБА_2 підозра.
Виходячи із вищевикладеного, ухвалу Дніпровського районного суд м. Києва від 25 вересня 2025 року не можна вважати законною та обґрунтованою, а зроблені судом першої інстанції висновки про те, що питання про скасування арешту не підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства є передчасними, оскільки судом першої інстанції на даній стадії судового процесу не встановлено, чи є або був позивач учасником кримінального провадження, в залежності від чого встановлюється судова юрисдикція даного позову.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Оскільки апеляційним судом не вирішувався спір по суті заявлених позовних вимог, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суд м. Києва від 25 вересня 2025 року - скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О.В. Желепа
Судді Н.В. Поліщук
В.В. Соколова