Справа № 367/9149/21 Головуючий у суді І інстанції Шестопалова Я.В.
Провадження № 22-ц/824/10972/2025 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
20 листопада 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Матросова 21», про стягнення заборгованості за комунальні послуги,
У грудні 2021 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) звернулась до суду з вказаним вище позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 12 416,89 грн за період з 15 липня 2019 року по 31 жовтня 2020 року, 3 % річних в сумі 888,00 грн за період з 15 липня 2019 року по 01 грудня 2021 року, індекс інфляції в сумі 1 782,38 грн за період з 15 липня 2019 року по 31 жовтня 2021 року, судовий збір в сумі 908,00 грн та 2 000 грн понесених витрат за надання правничої допомоги.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що на підставі договору № 12/06-19 від 12 червня 2019 року, укладеного між Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Матросова 21» (далі - ОСББ «Матросова 21») в особі керівника Молокової Ю.О. та ФОП ОСОБА_2 , остання як виконавець надає послуги з утримання місць загального користування будинків та прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_1 . Відповідно до протоколу зборів ОСББ «Матросова 21» було погоджено з мешканцями тариф, який згідно договору становить 6,50 грн за 1 кв. м загальної площі.
ОСОБА_1 , будучи власником квартири АДРЕСА_2 , не бажає укладати договір про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, незважаючи на те, що на його адресу неодноразово були направлені повідомлення з вимогою укласти такий договір.
Позивачка стверджувала, що нею щомісяця надається повний комплекс житлово-комунальних послуг відповідно до тарифу на послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території будинку, в якому розташована квартира відповідача. Претензій щодо якості або кількості послуг останнім не пред'являлось. Виходячи з цього, нею нараховувався розмір оплати за надані послуги відповідно до тарифу і направлялась відповідачу квитанція з розрахунками в поштовий ящик, який розміщений на першому поверсі будинку, однак відповідач свої зобов'язання по оплаті спожитих послуг не виконував, у зв'язку з чим за період з 15 липня 2019 року по 31 жовтня 2020 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 12 416,89 грн, погашення якої він ігнорує. Оскільки відносини між сторонами є грошовим зобов'язанням, то відповідач має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 1 782,38 грнта 3 % річних у розмірі 888,00 грнвід простроченої суми.
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 рокупозовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 12 416,89 грн за період з 15 липня 2019 року по 31 жовтня 2020 року, 3 % річних в сумі 888,00 грн за період з 15 липня 2019 року по 01 грудня 2021 року включно, індекс інфляції в сумі 1 782,39 грн за період з 15 липня 2019 року по 31 жовтня 2021 року включно.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 908,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що незважаючи на відсутність між сторонами письмового договору про надання послуг, відповідач належним чином не виконав покладені на нього обов'язки, як співвласника багатоквартирного житлового будинку, щодо оплати наданих позивачкою і спожитих ним послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової територіївідповідно до вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивачки заявленої суми заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач в особі представника - адвоката Дяченка І.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що надане позивачкою повідомлення ФОП ОСОБА_2 № 35 від 01 грудня 2021 року та взаєморозрахунок з фізичною особою є неналежними, недостовірними та недостатніми доказами у справі, оскільки виготовлені з істотними недоліками без направлення на адресу відповідача і підтвердження надання комунальних послуг, які позивачка не мала право надавати за своїм видом господарської діяльності.
При ухваленні рішення судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що відповідач не є стороною договору № 12/06-19 від 12 червня 2019 року, відповідно даний правочин не породжує для нього будь-яких прав та обов'язків, у тому числі щодо сплати платежів на користь позивачки.
Поза увагою суду залишилось те, що вказаний договір регулює питання надання позивачкою безпосередньо юридичній особі - ОСББ «Матросова 21», як стороні правочину та балансоутримувачу житлового будинку АДРЕСА_3 , послуг з утримання місць загального користування та прибудинкової території, проте цей договір не врегульовує надання позивачкою таких послуг безпосередньо відповідачу, як власнику житлового приміщення.
Наявність укладеного договору № 12/06-19 від 12 червня 2019 року свідчить про те, що саме ОСББ «Матросова 21» виступило колективним споживачем (замовником) частини житлово-комунальних послуг, а позивачкою не надано доказів того, що відповідача було зобов'язано укласти безпосередньо з нею договір про надання послуг.
Як і у випадку з договором № 12/06-19 від 12 червня 2019 року, відповідач також не є стороною договору № 1/11 від 11 червня 2019 pоку, укладеного між забудовником ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що співвласники житлових будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_7 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 та АДРЕСА_9 наділили забудовника ОСОБА_3 правом па укладення з позивачкою зазначеного договору.
Отже, позивачкою не доведено наявність правовідносин з надання послуг між ФОП ОСОБА_2 та безпосередньо ОСОБА_1 , відповідно й виникнення у відповідача грошових зобов'язань перед нею.
Також вказує, що суд першої інстанції приєднав до матеріалів справи подані позивачкою лише у листопаді 2023 року нові докази з порушенням статей 12, 83, 127 ЦПК України, оскільки вони були подані з пропуском строку для їх подачі, без жодного обґрунтування неможливості подання доказів у встановлений законом строк та за відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку.
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка в особі представника - адвоката Коляди А.М. просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи відповідача є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції надав належну оцінку наданим доказам та обставинам справи, ухвалив законне й обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та надає послуги комплексного обслуговування об'єктів згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
На підставі договору купівлі продажу квартири від 06 липня 2013 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 .
З реєстраційної справи № 135700553612 ОСББ «Матросова 21» вбачається, що протоколом № 1 загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків за місцезнаходженням: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 , від 12 грудня 2017 року було створено ОСББ «Матросова 21», затверджено Статут ОСББ та обрано Молокову Ю.О. головою правління.
Протоколом № 2 загальних зборів Об'єднання співвласників багатоквартирних будинків від 18 січня 2018 року внесено зміни до Статуту та обрано особою відповідальною за державну реєстрацію змін до Статуту ОСББ Демченка О.С .
Згідно із договором № 1/11 від 11 червня 2019 року ОСОБА_3 (забудовник) уповноважив суб'єкта підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 (виконавця) організувати самостійно, або із залученням третіх сторін надання оплачуваних послуг з утримання будинків та прибудинкової території мешканцям (споживачам) житлових будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_7 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 ; розрахувати тариф на послуги з утримання будинку та прибудинкової території; укладати договори про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зі споживачами; довести розрахунок тарифу, його структуру, періодичність та строки надання послуг до споживачів.
Відповідно до договору № 12/06-19 про надання послуг з утримання місць загального користування будинку та прибудинкової території від 12 червня 2019 року, укладеного між ОСББ «Матросова 21» в особі керівника Молокової Ю.О., яка діє на підставі Статуту та є балансоутримувачем будинків АДРЕСА_1 , та суб'єктом підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 , предметом цього договору є надання ФОП ОСОБА_2 послуг з утримання місць загального користування будинків та прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_1 .
Вартість послуг щодо предмета договору здійснюється на підставі встановлених тарифів, а грошові кошти за надані послуги перераховуються в безготівковій формі на рахунок виконавця, який зобов'язаний укласти договори з мешканцями (власниками) будинків про утримання місць загального користування будинків та прибудинкових територій (пункти 2.2, 2.3, 3.1 договору).
Відповідно до повідомлення управляючої компанії - ФОП ОСОБА_2 № 35 від 01 грудня 2021 року ОСОБА_1 не сплачує за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території та станом на 31 жовтня 2020 року має заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 12 416,89 грн за період з 15 липня 2019 року по 30 жовтня 2020 року.
Згідно наданого позивачкою взаєморозрахунку з фізичними особами за комунальні послуги за період з 15 липня 2019 року по 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 за цей період було нараховано до сплати 14 225,80 грн, з яких ним було сплачено 1 809,01 грн, залишок заборгованості складає 12 416,89 грн.
Договір про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладався.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Правовідносини між сторонами врегульовані, зокрема нормами ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Отже, власник житлового приміщення у багатоквартирному будинку несе також обов'язок з витрат на утримання будинку та прибудинкової території.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, відповідно до якої цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правило статті 526 ЦК України є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За приписами статей 530, 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань (висновок Великої Палати Верховного Суду, висловлений у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).
Правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, в якому, серед інших прав і обов'язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.
Виходячи з юридичної природи правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
При цьому відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII, який набрав чинності 10 грудня 2017 року (далі - Закон № 2189-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг;
індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги;
колективний споживач - юридична особа, що об'єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги;
послуга з управління багатоквартирним будинком - результат господарської діяльності суб'єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору;
управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа-підприємець або юридична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.
У відповідності до частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII до житлово-комунальних послуг належить житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.
Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку.
Статтею 7 Закону № 2189-VIII визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною першою статті 9 Закону № 2189-VIII встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України.
У справі, яка переглядається, між позивачкою та відповідачем склалися фактичні договірні відносини, за якими відповідачу надавалися житлово-комунальні послуги, які він був зобов'язаний оплачувати, як власник квартири у багатоквартирному житловому будинку.
Факт надання ФОП ОСОБА_2 послуг з утримання місць загального користування будинку та прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_3 , в якому знаходиться квартира ОСОБА_1 , окрім договорів № 12/06-19 від 12 червня 2019 року та № 1/11 від 11 червня 2019 року, також підтверджується довідкою ОСББ «Матросова 21» від 18 червня 2021 року, згідно якої з 15 липня 2019 року по 30 жовтня 2020 року послуги щодо утримання будинків АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_5 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_7 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 / АДРЕСА_6 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , і прибудинкових територій надавались ФОП ОСОБА_2 згідно договорів надання послуг в індивідуальному порядку з власниками квартир.
Тобто, незважаючи на відсутність письмового договору між сторонами про оплату послуг з утримання та обслуговування нерухомого майна, із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, вбачається, що такі договірні відносини між ними існують, оскільки управителем багатоквартирного будинку у встановленому законом порядку послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової територіївідповідачу надаються, у зв'язку з цим він поніс відповідні витрати, а тому відповідач повинен також нести зобов'язання по їх сплаті, як власник житлового приміщення.
Проте, ОСОБА_1 належним чином не виконував покладені на нього зобов'язання, за період з 15 липня 2019 року по 30 жовтня 2020 року здійснив всього один платіж (у липні 2020 року в сумі 1 809,01 грн) за спожиті послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої становить 12 416,89 грн.
Окрім того, відповідно до наданого позивачкою розрахунку відповідачу за період з 15 липня 2019 року по 01 грудня 2021 року були нараховані 3 % річних в сумі 888,00 грн та за період з 15 липня 2019 року по 31 жовтня 2021 року - інфляційні втрати в сумі 1 782,38 грн.
Відповідач не надав суду доказів на підтвердження того, що у спірний період послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територійнадавалися іншим управителем, а не позивачкою.Нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачено, що управитель або виконавець повинен надавати споживачу акти виконаних робіт щомісячно щодо фактично наданих послуг. При цьому відповідач від наданих позивачкою послуг у встановленому законом порядку не відмовлявся, належних і допустимих доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, останнім не надано.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_2 , за вказаною адресою надавалися послуги з утримання будинку та прибудинкової територіїуправителем багатоквартирного будинку - ФОП ОСОБА_2 , в тому числі й відповідачу, проте оплата цих послуг не була забезпечена співвласником багатоквартирного будинку у встановлений строк та у розмірі спожитої житлової послуги, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки заборгованості за надані послуги з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є стороною договору № 12/06-19 про надання послуг з утримання місць загального користування будинку та прибудинкової території від 12 червня 2019 року, укладеного між ОСББ «Матросова 21» та ФОП ОСОБА_2 , а тому даний правочин не породжує для нього будь-яких прав та обов'язків, у тому числі щодо сплати платежів на користь позивачки, не заслуговують на увагу.
Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).
Статтею 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» встановлено, що об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
Згідно зі статтею 22 цього Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об'єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.
У статті 15 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що співвласник зобов'язаний: виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
За змістом частин першої, другої статті 16 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» об'єднання має право відповідно до законодавства та статуту: шляхом скликання загальних зборів: створювати органи управління та визначати умови їх діяльності та оплати; приймати рішення щодо надходження та витрати коштів об'єднання; визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту неподільного і загального майна відповідно до статуту; давати згоду на укладення договорів на виконання робіт та надання послуг для об'єднання відповідно до вимог статті 10 цього Закону; встановлювати розміри платежів, зборів і внесків членів об'єднання, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів; виключати з свого складу членів об'єднання, які не виконують своїх обов'язків; брати на баланс майно об'єднання; для виконання статутних завдань здійснювати необхідну господарську діяльність в порядку, визначеному законом. Доручати правлінню в межах повноважень, визначених статутом: визначати підрядника, укладати договори на управління та експлуатацію, обслуговування і ремонт майна з будь-якою фізичною або юридичною особою відповідно до статуту та законодавства; здійснювати контроль за своєчасною сплатою внесків та платежів; ініціювати скликання загальних зборів; захищати права, представляти законні інтереси власників в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності; за рішенням загальних зборів та згодою власників приміщень, які не є членами об'єднання, використовувати приміщення в житловому комплексі для потреб органів управління об'єднання.
Статтею 20 вказаного Закону встановлено, що частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» внески на утримання і ремонт приміщень або іншого майна, що перебуває у спільній власності, визначаються статутом об'єднання та/або рішенням загальних зборів.
У статті 10 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що рішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх співвласників.
Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначено Законом України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), який регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.
Частиною першою статті 7 Закону № 417-VIII визначені обов'язки співвласників багатоквартирного будинку, зокрема: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку; додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; виконувати рішення зборів співвласників; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.
Кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника (частина друга статті 7 Закону № 417-VIII).
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Особа, яка є власником (співвласником) квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, у тому числі у якому створено об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, зобов'язана здійснювати платежі та внески на утримання і ремонт спільного майна відповідно до розміру своєї частки та затверджених тарифів а також сплачувати вартість інших житлово-комунальних послуг.
У постанові Верховного Суду від 14 липня 2020 року у справі № 466/8748/16-ц зроблено правовий висновок про те, що особа, яка є співвласником будинку, в якому створено ОСББ, зобов'язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку. Законом, іншими законодавчими актами не передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування внесків і платежів, визначених загальними зборами ОСББ.
Отже, співвласник житлового приміщення у багатоквартирному будинку, в якому створене об'єднання несе обов'язок зі сплати внесків відповідно до прийнятих загальними зборами рішень, а також з оплати інших платежів за спожиті житлові або комунальні послуги.
Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників відповідно до частини дев'ятої Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку», частини другої статті 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та згідно із законодавчо встановленим порядком голосування на зборах об'єднання співвласників багатоквартирного будинку.
Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 910/6471/18.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до протоколу зборів ОСББ «Матросова 21» від 11 червня 2019 року було вирішено укласти договір на обслуговування квартир з новою обслуговуючою компанією - ФОП ОСОБА_2 та погоджено тариф, який згідно із додатком до типового договору про надання послуг з утримання будинку і споруд та прибудинкової території становить 6,50 грн за 1 кв. м загальної площі квартири або нежитлового приміщення.
12 червня 2019 року ОСББ «Матросова 21», як балансоутримувач будинків АДРЕСА_1 , та ФОП ОСОБА_2 уклали договір № 12/06-19 про надання послуг з утримання місць загального користування будинку та прибудинкової території, предметом якого є надання суб'єктом підприємницької діяльності послуг з утримання місць загального користування будинків та прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків АДРЕСА_1 .
Таким чином за встановлених обставин слід дійти висновку, що відповідач, будучи власником житлового приміщення (квартири), розташованого у багатоквартирному будинку АДРЕСА_3 , в якому з метою утримання цього будинку і прибудинкової території створено ОСББ «Матросова 21», в силу приписів закону був зобов'язаний щомісячно сплачувати визначені загальними зборами цього Об'єднання платежі на утримання будинку та прибудинкової території, експлуатацію неподільного та загального майна будинку, а також сплачувати вартість інших житлових послуг, які надаються визначеним Об'єднанням управителем багатоквартирного будинку, а відсутність у співвласника із управителем договору про надання житлово-комунальних послуг не звільнення його обов'язку оплати наданих послуг щодо утримання спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території.
За таких обставин судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач допустив невиконання вимог закону щодо належної оплати вартості послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території в установлений строк та у визначеній сумі вартості цієї послуги, що є підставою для стягнення з нього на користь позивачки заборгованості за надані та спожиті житлово-комунальні послуги разом з інфляційними втратами та трьома процентами річних від простроченої суми боргу.
Самі по собі посилання відповідача в апеляційній скарзі на недоліки в оформленні позивачкою повідомлення ФОП ОСОБА_2 № 35 від 01 грудня 2021 року та взаєморозрахунку з фізичною особою за комунальні послуги за період з 15 липня 2019 року по 31 жовтня 2020 року не свідчать про те, що ці докази у справі є неналежними, недостовірними та недостатніми. Відповідач не зазначив вимогам яких саме нормативно-правових актів не відповідають ці письмові докази, яким встановленим судом першої інстанції обставинам вони суперечать та не спростовував факту наявності у нього заборгованості по щомісячним платежам за надані житлові послуги, а саме послуги з управління багатоквартирним будинком.
Інші твердження апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення відповідачем діючого законодавства, порядку розгляду справи в загальному позовному провадження, незгоди з ухваленим рішенням суду та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Порушень норм матеріального або процесуального права, які відповідно до вимог статті 376 ЦПК України могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Приймаючи рішення, колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги відповідача.
Встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну правову оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов цілком законного і обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 рокуу даній справі - без змін.
У такому разі розподіл судових витрат відповідача, понесених в суді апеляційної інстанції, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 02 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
Т.А. Слюсар
Д.О. Таргоній