Справа № 759/22315/23 Головуючий у суді І інстанції П'ятничук І.В.
Провадження № 33/824/3953/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
17 листопада 2025 року Київський апеляційний суд у складі судді Голуб С.А., за участі: особи, яка притягується до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Мельниченка М.С., потерпілого - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, пенсіонера, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП у зв'язку із закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 КУпАП.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, 07 липня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати постанову Святошинського районного суду м. Києва від 22 травня 2025 року, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині постанови вказав, що обставини справи і вина особи при закритті провадження у справі за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності не встановлюється. Проте резолютивна частина постанови суперечить мотивувальній, оскільки в резолютивній частині суд визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП і провадження у справі закрив на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Крім того, судом було проігноровано його письмове клопотання з поясненнями від 28 листопада 2024 року з послідуючими клопотаннями. Також ним було подано письмову заяву про виправлення помилки у постанові суду, але лише 05 липня 2025 року йому стало відомо про відмову у задоволенні заяви невідомо з яких причин.
Вказує, що постанову суду першої інстанції йому не було направлено всупереч ст. 285 КУпАП, а тому просить поновити строк на апеляційне оскарження, а при вирішенні справи взяти до уваги надані ним клопотання і пояснення від 28 листопада 2024 року, скасувати постанову суду першої інстанції і провадження у справі закрити за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Висновки суду щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови, зокрема особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності.
Згідно із ч. 1 ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право оскаржити постанову по справі.
Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
З матеріалів справи вбачається, що копію постанови від 22 травня 2025 року суд першої інстанції ОСОБА_1 не надсилав, доказів отримання копії вказаного судового рішення рекомендованим повідомленням або у електронному кабінеті матеріали справи не містять.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку про поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження та вважає за доцільне його поновити.
Позиції учасників апеляційного провадження у справі про адміністративне правопорушення.
В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу та пояснив, що 19 травня 2025 року він в суді ознайомився із матеріалами справи. Помічник та секретар судді при цьому йому сказали, що він може в судове засідання не приходити, оскільки провадження у справі буде закриватись. Проте, отримавши постанову, він побачив, що його визнано винним в скоєнні ДТП, однак суд взагалі не встановив обставин справи, не дав оцінки його письмовим поясненням. Наголосив на тому, що постанова суду є суперечливою, оскільки в її мотивах суд зазначив, що при закритті провадження вина особи не встановлюється, а в резолютивній частині все ж таки визнав його винуватим.
Щодо обставин ДТП ОСОБА_1 пояснив, що він рухався у четвертій смузі з включеним покажчиком лівого повороту, маючи намір перелаштуватись в п'яту смугу руху для розвороту. Швидкість була кілометрів 5-10 на годину, оскільки він мав намір перелаштуватись в ліву смугу. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Subaru BRZ» та рухаючись в п'ятій смузі руху з великою швидкістю і змінюючи напрямок руху в четверту смугу руху, випередила його автомобіль і, зміщуючись правіше, злегка зачепила бампер його автомобіля зліва. Враховуючи велику швидкість руху автомобіля ОСОБА_2 , її автомобіль понесло вправо і вона зіткнулась з автомобілем «Mazda3». ОСОБА_1 припускає, що водій ОСОБА_2 після того, як зачепила його автомобіль своїм автомобілем, можливо розгубилась чи перелякалась, кинула або вивернула кермо, внаслідок чого її автомобіль почало розкручувати. При цьому наполягає на тому, що він одразу зупинився у своїй смузі руху до приїзду поліцейських.
Скаржник не погоджується із поясненнями ОСОБА_2 в тому, що саме він на своєму автомобілі виїхав в її смугу руху і вдарив її автомобіль в задню праву частину. При цьому посилається на те, що в матеріалах справи наявні фотографії його автомобіля, на якому є лише одна легка подряпина на його бампері зліва. При ударі в автомобіль ОСОБА_2 на автомобілі ОСОБА_1 залишились би більш суттєві деформаційні пошкодження. Проте, окрім однієї подряпини, інших пошкоджень на автомобілі ОСОБА_1 немає, що, на його думку, спростовує версію ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 заявляв в суді першої інстанції клопотання про призначення експертизи, проте суд поклав на нього оплату експертизи і не задовольнив його клопотання про зміну постанови при призначення експертизи в частині покладення обов'язку оплати експертизи на нього. Вартість експертизи у розмірі 26 000 грн є занадто високою для нього і він її не зміг оплатити. Оскільки суд не змінив постанову в частині покладення на нього оплати за проведення експертизи, остання не була проведена і матеріали справи повернулись до суду лише у 2025 році.
Потерпілий ОСОБА_3 , як водій автомобіля «Mazda3», в судовому засіданні пояснив, що він рухався в крайній правій смузі руху. Автомобіль під керуванням ОСОБА_1 виїхав перед його автомобілем із прилеглої вулиці, що змусило ОСОБА_3 знизити швидкість і пропустити його. В подальшому, у його автомобіль вдарився в автомобіль під керуванням ОСОБА_2 . Сам момент зіткнення він не бачив, але вважав, що ОСОБА_1 , зміщуючись вліво, також не пропустив і автомобіль ОСОБА_2 , внаслідок чого сталась ДТП.
Представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Мельниченко М.С. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, пояснивши, що саме ОСОБА_1 змінював напрямок руху і не пропустив автомобіль ОСОБА_2 , який рухався у крайній лівій смузі, внаслідок чого відбулось зіткнення автомобілів під їх керуванням, а після цього автомобіль ОСОБА_2 розвернуло на 360 градусів і він зіткнувся із автомобілем під керуванням ОСОБА_3 . Адвокат Мельниченко М.С. визнав, що праве заднє колесо автомобіля «SubaruBRZ», д.н.з. НОМЕР_1 , не могло отримати ті пошкодження, які існують на фото, від зіткнення з автомобілем ОСОБА_1 .
Норми матеріального та процесуального права і мотиви суду апеляційної інстанції
Згідно із ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Стаття 9 КУпАП закріплює, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та інші обставини.
Оцінка доказів, як це регламентовано ст. 252 КУпАП здійснюється за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 124 КУпАП передбачена відповідальність за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
У відповідності до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року судам слід враховувати на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності. При розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247 і 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити:
- найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову;
- дату розгляду справи;
- відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування;
- опис обставин, установлених під час розгляду справи;
- зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
- прийняте у справі рішення.
Відповідно до статті 284 КУпАП по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24-1 цього Кодексу;
3) про закриття справи.
Постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 цього Кодексу.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - восьмій цієї статті.
Однак, в порушення вищезазначених вимог закону суд першої інстанції взагалі не встановив обставин вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП.
При цьому в мотивувальній частині постанови суд навів мотиви, з яких він дійшов висновку, що обставини справи не повинні встановлюватись при закритті провадження у справі за закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Ці мотиви зводились до того, що п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП не містить положень про наявність у суду повноважень щодо встановлення обставин вчинення адміністративного правопорушення, наявності вини особи у його вчиненні у разі закриття провадження про адміністративні правопорушення, оскільки закриття справи з одночасним визнанням вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення є взаємовиключними рішеннями, що є порушенням права на справедливий суд. Проте в резолютивній частині своєї постанови, суд першої інстанції всупереч наведеним ним же мотивам, визнав ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
На переконання апеляційного суду, місцевий суд формально підійшов до вирішення даної справи про адміністративне правопорушення та безпідставно прийняв рішення про визнання ОСОБА_1 винним у ДТП і закрив провадження у справі за закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності, при цьому мотивувальна та резолютивної частини постанови суду є суперечливими і взаємовиключними.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 641520 від 28 жовтня 2023 року водій ОСОБА_1 28 жовтня 2023 року о 11 год. 40 хв. в м. Києві на вул. Кільцева дорога, керуючи транспортним засобом «SubaruForester», д.н.з. НОМЕР_2 , при перестроюванні ліворуч не надав дорогу автомобілю «Subaru BRZ», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався в попутному напрямку по тій смузі, на яку ОСОБА_1 мав намір перестроїтись, допустивши з ним зіткнення, який в свою чергу здійснив зіткнення з автомобілем «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_3 , чим порушив вимоги п. 10.3 Правил дорожнього руху. При ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що відповідальність передбачена ст. 124 КУпАП.
Отже, до обов'язків суду входить встановлення обставин, а саме чи були порушені вказані в протоколі правила дорожнього руху особою, на яку складений протокол і чи знаходяться ці порушення у причинно-наслідковому зв'язку із настанням наслідків, а саме ДТП.
Відповідно до п. 10.3 Правил дорожнього руху України, в порушенні якого звинувачується ОСОБА_1 , у разі перестроювання водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що рухаються в попутному напрямку по тій смузі, на яку він має намір перестроїтися.
За одночасного перестроювання транспортних засобів, що рухаються в одному напрямку, водій, який знаходиться ліворуч, повинен дати дорогу транспортному засобу, що знаходиться праворуч.
ОСОБА_1 заперечує порушення ним п. 10.3 Правил дорожнього руху з посиланням на відсутність належних і допустимих доказів такого порушення.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
До матеріалів справи органом, який складав протокол про адміністративні правопорушення, були надані такі докази: схема ДТП та пояснення трьох учасників пригоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Тобто протокол про адміністративне правопорушення фіксує обставини правопорушення, зазначає хто саме і які норми порушив, на думку посадової особи, яка складає протокол, і якими нормами КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вказане порушення і не може бути самостійним доказом того, що особа вчинила протиправна винну дію (бездіяльність).
На місці ДТП ОСОБА_1 надав пояснення, з яких вбачається, що 28 жовтня 2023 року він, керуючи автомобілем «Subaru Forester», д.н.з. НОМЕР_2 , рухався по вул. Окружна дорога зі сторони Жулянського мосту в бік Академмістечка, їхав в четвертій полосі, а в п'ятій полосі з великою швидкістю їхав автомобіль «Subaru BRZ», який різко повернув вправо і зачепив автомобіль ОСОБА_1 за переднє ліве крило, переїхав 4 полосу і в 3-й полосі врізався в автомобіль «Mazda 3». ОСОБА_1 їхав з включеним лівим покажчиком повороту (а.с. 5).
На місці ДТП потерпіла ОСОБА_2 надала пояснення, з яких вбачається, що 28 жовтня 2023 року вона, керуючи автомобілем «SubaruBRZ», д.н.з. НОМЕР_1 , рухалась в м. Києві по вул. Велика кільцева дорога зі сторони Одеської площі в сторону метро Житомирська. Рухаючись в лівій полосі, неподалік шпалерного ринку відчула сильний удар в заднє право крило від автомобіля «Subaru Forester», д.н.з. НОМЕР_2 ,який здійснював перестроювання в лівий ряд з правого. Внаслідок чого автомобіль ОСОБА_2 розвернуло і занесло в автомобіль «Mazda3», д.н.з. НОМЕР_3 . Пошкодження: переднє ліве крило, ліві дверцята, заднє крило, задній бампер, лівий поріг, переднє ліве колесо заднє праве колесо (вирвано та розірвана покришка), заднє паво крило, поріг правий, накладка на поріг ліва та права праві дверцята, переднє ліве колесо, ліве дзеркало (а.с. 3)
На місці ДТП потерпілий ОСОБА_3 надав пояснення, з яких вбачається, що 28 жовтня 2023 року він, керуючи автомобілем «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_3 , рухався по Жулянському шляхопроводу в бік Академмістечка. Водій автомобіля «Subaru Forester», д.н.з. НОМЕР_2 , виїжджаючи з перехрестя рухався по діагоналі в крайню ліву полосу, перешкоджаючи ОСОБА_3 рух, що змусило його пригальмувати, а в подальшому в крайній лівій полосі підрізав автомобіль «Subaru», д.н.з. НОМЕР_1 , який закрутило в полосу, по якій він рухався, що спричинило аварійну ситуацію.
З наведеного вище вбачається, що версії учасників ДТП щодо обставин і причин ДТП відрізняються. Так, ОСОБА_1 стверджує, що саме ОСОБА_2 випередила його на своєму автомобілі, змістилась вправо в його четверту смугу руху і, зачепивши ліве крило в його автомобілі, втратила контроль над своїм автомобілем, який почало розкручувати.
В свою чергу ОСОБА_2 стверджує, що саме ОСОБА_1 не пропустив її автомобіль, вдаривши в заднє праве крило.
Тобто, пояснення учасників ДТП, які вони надали працівникам поліції, були суперечливими. Фактично ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звинувачують один одного в порушенні п. 10.3 ПДР.
Працівники поліції на місці ДТП склали схему, в якій зафіксована дорожня обстановка, а саме: дорога мала п'ять смуг руху, зазначено три місця зіткнення автомобілів: у п'ятій, третій та другій смузі і розташування транспортних засобів після зіткнення та їх механічні пошкодження (а.с. 2).
Отже, до висновків про винуватість ОСОБА_1 працівники поліції дійшли лише на підставі пояснень ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і схеми ДТП.
Статтею 268 КУпАП надано право особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, подавати докази і заявляти клопотання.
В суді першої інстанції до матеріалів справи ОСОБА_1 були надані суду заперечення проти протоколу про адміністративне правопорушення, до яких додано фотокартка його автомобіля, на якій зафіксоване пошкодження лівого переднього крила його автомобіля. В поясненнях він акцентував увагу суду на тому, що на його автомобілі є лише ледь помітна подряпина лівого крила, інших пошкоджень на автомобілі немає, що фактично спростовує пояснення ОСОБА_2 про те, що він своїм автомобілем вдарив її в заднє праве крило. Наголошував на тому, що в такому випадку пошкодження його автомобіля були б суттєвими, а не у вигляді подряпини.
В свою чергу потерпіла ОСОБА_2 надала суду фотокартки розташування свого автомобіля і автомобіля «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_3 , після ДТП та їх пошкодження. Автомобіль ОСОБА_2 мав пошкодження як лівої так і правої сторони, що свідчить про те, що автомобіль двічі ударявся об інші автомобілі.
В додаткових поясненнях ОСОБА_2 також наголосила на тому, що саме внаслідок сильного удару автомобіля під керуванням ОСОБА_1 в заднє ліве крило її автомобіля та технічних змін в підвісці авто, її автомобіль розвернуло та понесло через смуги руху. Просила витребувати у патрульної поліції відеодокази, які містяться у інспектора взводу № 3 із забезпечення супроводження Департаменту патрульної поліції капітана ОСОБА_4 та викликати в судове засідання для допиту працівників поліції, які складали протокол.
Проти такого клопотання ОСОБА_1 не заперечував, у своїй заяві вказав прізвище, ім'я та по батькові другого поліцейського, який був разом із капітаном ОСОБА_4 . Зазначив, що розраховує на отримання від поліцейських відеозаписів з камер «Безпечне місто» для встановлення обставин ДТП.
Також ОСОБА_1 заявив клопотання про призначення судової автотехнічної експертизи для встановлення механізму та обставин ДТП, яке постановою суду від 12 грудня 2023 року було задоволено, проте оплату експертизи покладено на ОСОБА_1 .
27 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив винести постанову, якою виключити із постанови від 12 грудня 2023 року покладення на нього обов'язку з оплати експертизи, посилаючись на те, що це суперечить Закону України «Про судову експертизу». Проте ця заява судом не була розглянута і матеріали справи були направлені до КНДІСЕ. Постановою суду від 05 червня 2025 року, вже після ухвалення рішення в даній справі, в задоволенні цього клопотання було відмовлено.
Експертиза внаслідок відсутності оплати не була проведена, постанова суду від 12 грудня 2023 року була залишена без виконання і 04 травня 2025 року матеріали справи були повернуті до суду.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про судову експертизу» проведення судових експертиз державними спеціалізованими установами у кримінальних провадженнях за дорученням слідчого, дізнавача, прокурора, суду та у справах про адміністративні правопорушення здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим експертним установам з Державного бюджету України.
Проте, суд першої інстанції з порушенням вимог закону поклав оплату за проведення експертизи на ОСОБА_1 , останній не зміг її оплатити, внаслідок чого не зміг здобути докази, на підставі яких суд міг би встановити обставини ДТП і наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 порушень п. 10.3 Правил дорожнього руху України.
Таким чином, ОСОБА_1 скористався своїм правом на подання доказів, подав фото і просив призначити експертизу на спростування обставин, вказаних в протоколі про адміністративне правопорушення. Утім, внаслідок помилки суду першої інстанції не зміг реалізувати своє право, а тому обставини справи встановлюються судом апеляційної інстанції на підставі наявних в справі доказів.
Виходячи з положень ст. 273 КУпАП, експерт призначається органом (посадовою особою), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, у разі коли виникає потреба в спеціальних знаннях. Експерт зобов'язаний з'явитися на виклик органу (посадової особи) і дати об'єктивний висновок у поставлених перед ним питаннях. Експерт має право знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета експертизи, заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу органу (посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення, ставити особі, яка притягається до відповідальності, потерпілому, свідкам запитання, що стосуються предмета експертизи; бути присутнім при розгляді справи.
Виходячи з процесуального закону у справах про адміністративне правопорушення призначення та проведення експертизи можливо виключно за рішенням органу (посадової особи), у провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення
Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні був допитаний експерт Київського науково-дослідного інституту експертиз ОСОБА_5 , який ознайомився із матеріалами справи з приводу обставин та механізму ДТП. Експерт пояснив, що з фотознімку автомобіля «Subaru Forester», д.н.з. НОМЕР_2 , а саме з врахуванням наявних пошкоджень автомобіля можна говорити, що контактування автомобілів мало ковзний характер, оскільки відсутні деформаційні пошкодження кузова чи колеса. При такому характері пошкоджень, заносу автомобіля «Subaru BRZ», д.н.з. НОМЕР_1 , без впливу водієм цього автомобіля на органи керування автомобіля, не мало бути. Причиною заносу автомобіля «SubaruBRZ» могло бути або перевищення швидкості, або вплив водія на органи керування автомобіля. Проте для більш категоричних висновків в цій частині експерту необхідно оглянути автомобілі, але лише в рамках призначеної судом експертизи. Разом із тим, експертиза судом апеляційної інстанції не могла бути призначена, оскільки, як пояснив представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Мельниченко М.С., її автомобіль був уже відремонтований.
На питання адвоката Мельниченка М.С. експерт пояснив, що версія ОСОБА_1 щодо швидкості його руху є спроможною з врахуванням відстані, на якій був розташований його автомобіль від місця зіткнення, що експерт встановив із схеми ДТП.
Відповідно до п. 4 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 1395 від 07 листопада 2015 року, на схемі місця ДТП графічно зображуються та фіксуються такі об'єкти:
1) ділянка дороги, на якій сталась ДТП;
2) сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів та слідів;
3) транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїжджої частини та сталих орієнтирів;
4) сліди гальмового шляху коліс транспортних засобів: їх розміщення відносно елементів проїжджої частини; довжина від їх початку до кожного колеса транспортного засобу із зображенням місць розривів; довжина слідів на ділянках з різним покриттям;
5) інші сліди та предмети, що стосуються пригоди: розміщення частин та об'єктів (уламки кузова, частинки фарби, уламки скла, осипання ґрунту, сліди рідини), що відокремилися від транспортного засобу, відносно елементів проїжджої частини, транспортних засобів; площа розсіювання уламків скла, осипання ґрунту;
6) координати місця зіткнення, наїзду відносно сталих орієнтирів;
7) ширина проїжджої частини разом з роздільними смугами;
8) ширина тротуарів, узбіччя;
9) розміри ділянок з різним станом дорожнього покриття;
10) розміри та розміщення дефектів дорожнього покриття;
11) розташування дорожньої розмітки;
12) розташування світлофорів, дорожніх знаків та інших засобів технічного регулювання дорожнього руху;
13) розташування шлагбаума, засобів сигналізації, дорожніх знаків на підході до залізничного переїзду.
В обов'язковому порядку на схемі місця ДТП заповнюється таблиця дорожніх умов та зазначаються назви об'єктів, зображених на схемі.
Досліджуючи схему ДТП, суд апеляційної інстанції встановив, що вона складена з порушенням вказаної Інструкції.
Так, на схемі не вказані сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив'язка об'єктів та слідів.
На схемі ДТП вказано, що є три місця зіткнення. Тобто автомобіль ОСОБА_2 після зіткнення з автомобілем ОСОБА_1 ще двічі зіткнувся з іншим автомобілем. Зі схеми не вбачається з яким автомобілем у третій полосі зіткнувся автомобіль ОСОБА_2 , проте враховуючи пошкодження автомобіля ОСОБА_2 з обох боків, а також пояснення учасників ДТП щодо того, що її автомобіль розкрутило на 360 градусів, розташування автомобілів «Subaru BRZ», д.н.з. НОМЕР_1 , та «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_3 , після зіткнення, яке знаходилось на відстані приблизно 5 метрів від місця другого зіткнення, можна припустити, що автомобіль ОСОБА_2 двічі зіткнувся з автомобілем «Mazda 3» спочатку правим боком, а після розвороту лівим боком.
При цьому на схемі не зазначено на підставі яких даних інспектори поліції визначили ці місця зіткнення. Якщо місце зіткнення автомобілів «SubaruBRZ», д.н.з. НОМЕР_1 , та «Mazda 3», д.н.з. НОМЕР_3 , тобто третього зіткнення «Subaru BRZ»можна точно встановити, оскільки автомобілі в ньому зупинились, то місце зіткнення з автомобілем ОСОБА_1 та друге зіткнення автомобіля ОСОБА_2 могло бути визначено або за слідами (уламки кузова, частини фарби, уламки скла, осипання ґрунту, сліди рідини), що відокремилися від транспортного засобу або зі слів учасників пригоди, якщо таких слідів не залишилось. Проте на схемі не зазначено на підставі чого було визначено місце зіткнення автомобілів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Ні із протоколу, ні із схеми ДТП, ні із пояснень учасників ДТП суд не може встановити на підставі яких даних були встановлені місця зіткнення автомобілів (чи то осип скла, знаходження частин автомобілів та інше) і яких саме автомобілів.
ОСОБА_2 і ОСОБА_1 вказують різне місце зіткнення. Також ОСОБА_2 наполягає, що саме ОСОБА_1 в'їхав в її смугу руху і зіткнення сталось в її полосі, тобто п'ятій. Проте ОСОБА_1 запевняє, що зіткнення сталось в його смузі руху, внаслідок виїзду ОСОБА_2 в цю полосу, а саме в четвертій.
На схемі ДТП місця зіткнення цих автомобілів зазначено в п'ятій смузі руху, тобто як зазначала ОСОБА_2 . Однак відстань до місця зіткнення від краю проїзної частини зазначено 4,77 м. Хоча тут же на схемі вказано, що кожна полоса руху має ширину 3,65 м. Тобто 4,77 м від краю проїзної частини має знаходитись у четвертій полосі руху, що відповідає версії ОСОБА_1 .
В судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги суд звернув увагу на цю обставину. Представник ОСОБА_2 - адвокат Мельниченко М.С. припустив, що працівники поліції заміряли відстань не від краю проїжджої частини. Проте на схемі не вказано будь якого сталого орієнтиру, до якого здійснюється прив'язка об'єктів, а отже суд бере до уваги те, що оскільки від місця зіткнення № 1 стрілочкою до краю проїжджої частини вказано 4,77 м, то місце зіткнення було прив'язане саме до елементів проїжджої частини і саме на такій відстані відбулось зіткнення, а тому версія ОСОБА_1 про те, що зіткнення відбулось на полосі його руху не спростована наявними у справі доказами.
Крім того, апеляційний суд бере до уваги ту обставину, що дійсно автомобіль ОСОБА_1 не має таких пошкоджень, які б дали суду підстави вважати, що він своїм транспортним засобам в'їхав в заднє праве крило автомобіля ОСОБА_2 , оскільки автомобіль має лише невелику поздовжню подряпину, що є більш вірогідним до версії ОСОБА_1 щодо механізму контактування транспортних засобів між собою. Ця версія ОСОБА_1 могла би бути спростована експертом при огляді автомобілів в рамках проведення судової автотехнічної експертизи, як про це зазначив експерт у своїх поясненнях в судовому засіданні, проте така експертиза проведена не була.
Щодо показань потерпілого ОСОБА_3 , то вони не доводять обставин ДТП, а ґрунтуються на його припущеннях про те, що ДТП сталась за версією ОСОБА_2 , оскільки внаслідок розташування його автомобіля попереду і справа відносно автомобілів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , він не міг бачити зіткнення між цими автомобілями, про що він і підтвердив в судовому засіданні, що саме зіткнення він не бачив. На думку суду, його позиція про те, що ОСОБА_1 підрізав автомобіль ОСОБА_2 , є лише припущенням ОСОБА_3 , яке пов'язане з тим, що ОСОБА_1 створив ОСОБА_3 перешкоди у русі, отже він міг і надалі перелаштовуватись в інші смуги руху з порушенням п. 10.3 ПДР.
В силу положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з вимогами ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню допоки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що деякі справи про адміністративні правопорушення за своєю суттю мають кримінальний характер та повністю підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.п. 21-22 рішення у справі «Надточій проти України», п. 33 рішення у справі «Гурепка проти України»).
З огляду на передбачене санкцією ст. 124 КУпАП адміністративне стягнення (основне й додаткове), можна дійти висновку, що вказане адміністративне правопорушення носить кримінальний характер, адже розмір основного стягнення за його вчинення є більшим, ніж за вчинення деяких кримінальних правопорушень.
Отже, з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
У пункті 7 постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» роз'яснено, що у випадках, коли суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома водіями транспортних засобів, потрібно з'ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка керувала транспортним засобом.
Склад адміністративного правопорушення передбачає наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак. Відсутність хоча б однієї ознаки означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18), у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Салабіаку проти Франції» від 07 жовтня 1988 року зазначив, що тягар доведення вини покладається на обвинувачення і будь-які сумніви повинні бути та тлумачитись на користь обвинуваченого. З метою судового переслідування необхідно приєднати до справи достатньо доказів для засудження обвинуваченого.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом з огляду на практику Європейського суду з прав людини, який за аналогією з кримінальним правом та процесом поширюється, крім іншого, і на розгляд судами справ про адміністративні правопорушення, означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Таким чином, враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні ДТП не доведена поза розумним сумнівом.
Відомості, зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення про те, що дії водія ОСОБА_1 , які виразилися у порушенні ним вимог п. 10.3 Правил дорожнього руху та перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з обставинами ДТП, не знайшли свого підтвердження належними доказами.
Апеляційний суд вважає, що у даній справі патрульною поліцією не надано достатніх доказів на доведення винуватості ОСОБА_1 в даній дорожньо-транспортній пригоді.
За висновком ЄСПЛ з огляду на принцип, згідно з яким Конвенція покликана гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними, право на справедливий суд не може вважатися ефективним, якщо клопотання та зауваження сторін не будуть справді "заслухані", тобто належним чином розглянуті судом. У рішеннях судів і трибуналів мають бути належним чином наведені підстави, на яких вони ґрунтуються. Цей обов'язок обґрунтовувати рішення не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, а передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Ступінь застосування цього обов'язку обґрунтовувати рішення може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися з огляду на обставини справи (див. рішення у справі «Мазахір Джафаров проти Азербайджану» (Mazahir Jafarov v. Azerbaijan), заява N 39331/09, пункти 34 і 35, від 02 квітня 2020 року з подальшими посиланнями).
Переглядаючи цю справу апеляційний суд ураховує усталену практику ЄСПЛ, зокрема рішення у справі справі «Серявін та інші проти України», де ЄСПЛ зазначав: «ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті».
З огляду на наведене, постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, тому підлягає скасуванню, а провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, оскільки вина останнього у вчиненні даного правопорушення не була доведена поза розумним сумнівом як під час судового, так і під час апеляційного розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, суд
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 пропущений строк на апеляційне оскарження постанови Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Святошинського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрито провадження у справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП скасувати та закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події і складу правопорушення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Київського
апеляційного суду С.А. Голуб