4 листопада 2025 року місто Київ
справа № 760/33661/24
апеляційне провадження № 22-ц/824/15526/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Приходька Р.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва у складі судді Кицюк В.С. від 4 серпня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України, Державної установи "Київський слідчий ізолятор" про визнання протиправною бездіяльність,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національного антикорупційного бюро України, Державної установи "Київський слідчий ізолятор" про визнання протиправною бездіяльність.
Позов мотивовано тим, що 19 лютого 2024 року позивача було затримано представниками Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) за підозрою у вчиненні корупційного злочину. Після фактичного затримання позивач утримувався у службовому приміщенні НАБУ. 20 лютого 2024 року позивача поміщено до ізолятора тимчасового тримання.
Під час перебування позивача в приміщенні НАБУ в якості затриманої особи на території міста Києва 20 лютого 2024 року оголошувалася повітряна тривога. Також при переміщенні позивача до Вищого антикорупційного суду 21 лютого 2024 року теж була оголошена повітряна тривога. В подальшому під час перебування позивача у слідчому ізоляторі повітряна тривога була оголошена 23 та 26 лютого 2024 року. Однак, незважаючи на це, позивач під час повітряних тривог не був поміщений до спеціально обладнаного укриття чи бомбосховища.
Наведені обставини свідчать про протиправну бездіяльність відповідальних співробітників НАБУ та Державної установи "Київський слідчий ізолятор" щодо не забезпечення безпеки позивача під час повітряних тривог, що становило реальну загрозу для його життя. Такі дії підпадають під ознаки катування та вказують на порушення прав позивача на людську гідність.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо не переміщення його до укриття (бомбосховища) під час повітряних тривог на час затримання та тримання під вартою у період з 17 години 07 хвилин 19 лютого 2024 року до 13 години 26 хвилин 26 лютого 2024 року.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 4 серпня 2025 року провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України.
Закриваючи провадження, суд першої інстанції виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спір виник в публічно-правових відносинах з суб'єктом владних повноважень, а тому такий спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі, оскільки предметом позову у даній справі є визнання бездіяльності відповідачів протиправною внаслідок приниження цією бездіяльністю гідності позивача, а не з будь-яких інших підстав порушення порядку здійснення владних повноважень відповідачами.
Наголошує, що подібні спори підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, що прямо роз'яснено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц.
Також питання предметної юрисдикції у цій справі вже було остаточно вирішено постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження з мотивів віднесення спору до адміністративної юрисдикції.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Представник НАБУ - Івашко О.Л. у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що оскільки позивачем оскаржується бездіяльність НАБУ, яке в розумінні вимог статті 4 КАС України, є суб'єктом владних повноважень, то даний спір є публічно-правовим та повинен розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Державна установа "Київський слідчий ізолятор" у відзиві на апеляційну скаргу також вказує, що суд першої інстанції правомірно закрив провадження у справі, оскільки справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав подану апеляційну скаргу з наведених у ній підстав та просив її задовольнити.
Представник НАБУ - Івашко О.Л., представник Державної установи "Київський слідчий ізолятор" - Черепахін Ю.М. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили її відхилити.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Судова юрисдикція є правовим інститутом, покликаним розмежувати компетенцію не лише між різними ланками судової системи, а й між різними видами судочинства - цивільним, кримінальним, господарським та адміністративним. Критеріями такого розмежування є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності, а також пряма законодавча вказівка щодо виду судочинства, у якому має розглядатися певна категорія справ.
Визначальними критеріями для віднесення справи до цивільної юрисдикції є наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав у сфері приватноправових відносин та участь фізичної особи як однієї зі сторін.
Згідно з частиною 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Натомість частина 1 статті 4 КАС України визначає, що публічно-правовим є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до статті 19 КАС України, поширюється на спори фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо їхніх рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до адміністративної юрисдикції належать спори, що виникають саме з приводу реалізації суб'єктом владних повноважень управлінських функцій, а не з приватноправового статусу сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/16744/17 наголосила, що під час визначення предметної юрисдикції необхідно виходити зі змісту заявлених вимог, прав та інтересів, на захист яких подано позов, а також із характеру правовідносин, у яких вони виникли.
Встановлення публічно-правового характеру спору ґрунтується не на формальному найменуванні позову, а на суті того, що саме позивач оскаржує.
Предметом спору у цій справі є вимоги про визнання протиправною бездіяльності НАБУ та Державної установи "Київський слідчий ізолятор", яка, на думку позивача, полягає у неналежному забезпеченні його переміщення до укриття під час повітряних тривог. Зміст заявлених вимог свідчить, що позивач оскаржує дії/бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які виникли у зв'язку з виконанням ними покладених законом управлінських функцій.
Відповідно до Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" НАБУ є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, на який покладається здійснення повноважень публічного характеру. Державна установа "Київський слідчий ізолятор" здійснює режимні та охоронні функції, що прямо випливають із Закону України "Про попереднє ув'язнення". У межах цих повноважень відповідні органи забезпечують режим тримання осіб під вартою, у тому числі дотримання правил безпеки, контролю та ізоляції.
Позивач, перебуваючи під вартою, фактично перебуває у ситуації адміністративного підпорядкування та не може самостійно визначати порядок своєї поведінки, що свідчить про реалізацію відповідачами владних повноважень у публічно-правових відносинах.
Таким чином, у спірних правовідносинах відповідачі виступають суб'єктами владних повноважень, а спір виник саме у зв'язку з виконанням ними функцій публічної влади. Тому за змістом статті 19 КАС України ця справа належить до юрисдикції адміністративних судів.
Доводи скаржника про те, що позов підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки направлений на захист гідності, є помилковими.
Характер вимог свідчить, що позивач не заявляє вимог про захист честі та гідності у приватноправовому контексті. Натомість він фактично оскаржує неналежне виконання владних управлінських функцій суб'єктами владних повноважень, що є ознакою публічно-правового спору і прямо відносить його до адміністративної юрисдикції.
У зв'язку з цим посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 750/2052/16-ц є нерелевантним. Правовий висновок у зазначеній справі сформульований у контексті спору про поширення і спростування недостовірної інформації, тобто класичного приватноправового спору, що не є подібним ані за змістом, ані за обставинами до цієї справи.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що правові позиції застосовуються лише до тих справ, де фактичні обставини та характер правовідносин є подібними (постанова від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).
Наведене спростовує необхідність застосування висновку у справі № 750/2052/16-ц до цього спору, а тому посилання скаржника на цю позицію не впливає на визначення юрисдикції.
Доводи скаржника про те, що питання юрисдикції остаточно вирішено постановою Київського апеляційного суду від 12 березня 2025 року, не можуть бути прийняті судом.
Дійсно, ухвала Солом'янського районного суду міста Києва від 13 січня 2025 року, якою відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до НАБУ та Державної установи "Київський слідчий ізолятор" про визнання протиправною бездіяльності, скасована судом апеляційної інстанції, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Разом з тим, зазначена постанова була ухвалена на стадії вирішення питання про відкриття провадження та ґрунтувалася виключно на попередньому аналізі змісту позовної заяви, без дослідження фактичних обставин справи та без оцінки дійсної природи правовідносин.
В подальшому, під час розгляду справи, саме фактичний зміст заявлених позовних вимог та встановлені обставини засвідчили, що спір виник із приводу виконання суб'єктами владних повноважень своїх управлінських функцій, а отже він має публічно-правовий характер. Юрисдикція визначається не формальною назвою позову, а суттю спірних правовідносин, що з'ясовано судом першої інстанції належним чином.
Оскільки встановлені обставини та характер правовідносин свідчать про наявність публічно-правового спору, суд першої інстанції обґрунтовано закрив провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 255 ЦПК України, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Ураховуючи викладене, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 4 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: