Справа № 755/4425/13-ц
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8871/2025
3 вересня 2025 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.
при секретарі Кононовій Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Онишко Вікторії Михайлівни на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року (суддя Гончарук В.П.) про відмову у заміні сторони у виконавчому провадженні по виконанню рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів,
встановив:
рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 аліменти на користь ОСОБА_2 на неповнолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх його доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 лютого 2013 року і до досягнення дитиною повноліття.
У серпні 2024 року представник ОСОБА_5 - адвокат Сацик Р.В. звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа від 27 березня 2013 року № 755/4425/13, виданого Дніпровським районним судом міста Києва про стягнення аліментів на користь ОСОБА_5 на дочку ОСОБА_4 , а саме боржника ОСОБА_3 на його правонаступника (спадкоємця) ОСОБА_6 .
Також, представник стягувачки просив визнати сумою, що підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, 133 913грн.
Обґрунтовуючи подану заяву, представник заявниці зазначав, що 26 квітня 2013 року на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2013 року судом був виданий виконавчий лист, який заявниця пред'явила до виконання до Дніпровського ВДВС у місті Києві ЦМУЮ (м. Києва), за яким 20 травня 2013 року було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2. Проте, ОСОБА_3 аліменти не сплачував, у зв'язку із чим станом на 13 липня 2023 року мав заборгованість у розмірі 267 826,25грн.
Представник стягувачки посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, його спадкоємцями в рівних частках є його діти: ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , які подали заяви про прийняття спадщини. У спадковій справі № 495/2023,
заведеній Десятою київською державною нотаріальною конторою після смерті ОСОБА_3 , міститься заява-вимога ОСОБА_4 щодо сплати ОСОБА_6 , як спадкоємцем, частини заборгованості по аліментах у розмірі 133 913грн.
Представник стягувачки вважав, що ОСОБА_6 не може бути звільнено від сплати заборгованості по аліментах на доньку померлого, відтак його необхідно залучити в якості боржника. При цьому, залучення в якості боржника ОСОБА_4 є нелогічним, оскільки у спадщину перейшла заборгованість по аліментах саме на її утримання, отримувачем яких є її мати ОСОБА_5 , отже можливим є лише стягнення половини заборгованості по аліментах з ОСОБА_6 у розмірі 133 913грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник стягувачки ОСОБА_1 - адвокат Онишко В.М. просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Представник стягувачки зазначає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 успадкували після смерті ОСОБА_3 двокімнатну квартиру, загальною площею 50,09 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Під час розгляду даної справи судом першої інстанції в матеріалах спадкової справи була відсутня оцінка вартості майна, отриманого у спадщину, що на переконання суду унеможливило заміну сторони виконавчого провадження в рамках вартості спадкового майна, що й призвело до відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження, однак суд, у свою чергу, не роз'яснив про необхідність наявності такого документу в даній ситуації. У зв'язку з цим, ОСОБА_4 було замовлено оцінку успадкованої квартири, вартість якої, відповідно до звіту про оцінку майна становить 1 726 102грн, відтак вартість частини цієї квартири становить 863 051грн. Даний доказ не був поданий до суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що він був виготовлений вже після ухвалення судом першої інстанції судового рішення про відмову у задоволенні заяви, з якого стало відомо про необхідність надання оцінки вартості спадкового майна.
Представник стягувачки стверджує, що враховуючи викладене, заміна сторони у виконавчому провадженні зі стягнення аліментів не буде виходити за межі вартості спадкового майна, так як заборгованість по аліментах є меншою, ніж успадкована ОСОБА_6 частина зазначеної квартири. При цьому, оскільки ОСОБА_4 та ОСОБА_6 прийняли спадщину, то до них перейшли всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві та момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті, у тому числі і обов'язок зі сплати заборгованості по аліментах.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Заінтересовані особи ОСОБА_6 та ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися шляхом направлення судових повісток на поштові адреси їх місць реєстрації (с.с. 90-94 т.2), повістка ОСОБА_6 отримана (с.с.94), повістка, направлена ОСОБА_4 , повернулася до апеляційного суду без вручення з відміткою листоноші, що адресат відсутній за вказаною адресою (с.с.91-92 т.2), що відповідно до положень статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням учасника справи про судове засідання.
Дніпровський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про день, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений шляхом направлення судової повістки - повідомлення до електронного кабінету у системі «Електронний суд» (с.с. 89 т.2).
Заінтересовані особи ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та представник Дніпровського ВДВС у місті Києві у судове засідання не з'явились, клопотання про його відкладення не
подали, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника стягувачки ОСОБА_5 - адвоката Онишко В.М., яка апеляційну скаргу підтримала, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 27 березня 2013 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх його доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 25 лютого 2013 року і до досягнення дитиною повноліття (с.с. 16 т.1).
26 квітня 2013 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист на виконання вказаного рішення суду. (с.с 26 т.1)
Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Рибалко І.М. від 20 травня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 по виконанню зазначеного виконавчого листа (с.с. 27 т.1).
ОСОБА_4 досягла повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть, виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 13 червня 2023 року серії НОМЕР_1 (с.с 28 т. 1).
Згідно довідки - розрахунку заборгованості по аліментах, складеної Дніпровським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 13 липня 2023 року, заборгованість по аліментам ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 на дочку ОСОБА_4 становить 267 826,25грн (с.с. 29-30 т 1.).
З матеріалів копії спадкової справи 495/2023 щодо майна ОСОБА_3 , відкритої державним нотаріусом Десятої київської державної нотаріальної контори, вбачається, що із заявами про прийняття спадщини ОСОБА_3 звернулися: 21 червня 2023 року його син ОСОБА_6 ; 21 листопада 2023 року його дочка ОСОБА_4 (с.с. 62 т.1).
Крім того, 21 листопада 2023 року ОСОБА_4 подала до нотаріальної контори заяву-вимогу кредитора щодо сплати ОСОБА_6 , як спадкоємцем, частини заборгованості спадкодавця ОСОБА_3 по аліментах у розмірі 133 913грн (с.с. 63 т.1).
Державний нотаріус Десятої Київської державної нотаріальної контори Домашенко В.А. повідомила 28 березня 2024 року ОСОБА_6 про наявність претензії кредитора ОСОБА_4 та про наявність боргу спадкодавця ОСОБА_3 перед ОСОБА_4 (с.с.72 зворот т.1).
Відмовляючи у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні, суд першої інстанції виходив з того, що борг спадкодавця по аліментам, який він мав за життя, входить до складу спадщини, проте, відповідальність спадкоємця за боргами спадкодавця є частковою, а саме в межах вартості майна, одержаного в спадщину.
Суд зазначив, що в матеріалах справи відсутні докази обсягу самого спадкового майна, яке було набуте спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , а також вартості спадкового майна.
Також суд зазначив, що представник заявника не звертався з клопотанням про витребування доказів, що свідчать про вартість спадкового майна, а нормами процесуального права не передбачено самостійного витребування доказів на ініціативою суду.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з таких
підстав.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України.
Якщо предметом спору у справі є стягнення боргу спадкодавця, який він мав за життя у вигляді заборгованості за аліментами, наявна на момент смерті спадкодавця заборгованість зі сплати аліментів входить до складу спадщини.
Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 161/11682/15-ц, від 12 серпня 2020 року у справі № 199/5826/16-ц, від 11 листопада 2020 року у справі № 161/11682/15-ц.
Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що заборгованість ОСОБА_3 по аліментах, яка існувала на день його смерті, входить до складу його спадщини.
Частинами першою та другою статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 зазначила, «що вирішувати питання про заміну сторони виконавчого провадження слід з урахуванням норм Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі смерті боржника, до якого у кредитора існує грошове зобов'язання, за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в зобов'язанні.
Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину; кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині; вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.
Виходячи зі змісту зазначеної вище норми, це правило визначає загальний характер відповідальності спадкоємців за боргами спадкодавця, незалежно від виду спадкування.
Для всіх спадкоємців існує однакова межа відповідальності за боргами спадкодавця, зокрема, часткова відповідальність, в межах вартості майна, одержаного у спадщину.»
З копії спадкової справи встановлено, що ОСОБА_3 заповіт на випадок своєї смерті не складав, тому спадкування належного йому майна здійснюється за правилами спадкування за законом.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняли двоє його спадкоємців: син - ОСОБА_6 та дочка - ОСОБА_4 , їх частки у спадщині є рівними, а отже і відповідальність за борги спадкодавця вони несуть у рівних частках.
Відповідно до статті 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.
Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.
Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, у цьому зобов'язанні і навпаки.
Ураховуючи наведене, стаття 606 ЦК України повинна застосовується судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи, яка є кредитором у цьому зобов'язанні, відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі. При цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, стає одночасно і боржником, і кредитором у тому ж самому зобов'язанні. Саме в цьому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.
Така правова позиція є сталою та викладена як у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-43цс15, так і неодноразово підтримана Верховним Судом, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 березня 2019 року у справі № 757/31762/14.
Ураховуючи, що спадкоємець ОСОБА_4 у спірних правовідносинах поєднує у собі і боржника і кредитора, відповідно до положень статті 606 ЦК України її зобов'язання щодо виконання обов'язку, передбаченого статтею 1282 ЦК України, припиняються, а тому з урахуванням розміру заборгованості, який відповідає її частці у спадщині (1/2 частина), на ОСОБА_6 можливо покласти обов'язок зі сплати лише 1/2 частини заборгованості спадкодавця, що відповідає розміру його частки у спадщині.
Відповідно до положень статті 1282 ЦК України погашення заборгованості спадкодавця відбувається за рахунок спадкового майна.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі №916/617/17 зазначено, «що за змістом частин першої - третьої статті 57 Закону № 1404-VIII визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання.
Викладене дає підстави для висновку про те, що не визначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 Цивільного кодексу України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину».
Разом з цим, ні матеріали спадкової справи щодо майна ОСОБА_3 , ні матеріали даної цивільної справи не містять інформації про обсяг спадкового майна ОСОБА_3 та про його вартість, а відтак суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що заявником не надано належних доказів у підтвердження того, що спадкоємець ОСОБА_3 - ОСОБА_6 успадкував майно, за рахунок якого до нього перейшов обов'язок погасити заборгованість спадкодавця ОСОБА_3 по аліментах у розмірі 133 913грн.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не роз'яснив про необхідність здійснення оцінки вартості спадкового майна, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно частини 2 статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
За змістом статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Отже, саме заявниця та її представники повинні були надати суду належні та достатні докази у підтвердження своїх вимог.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що заявниця ОСОБА_1 була представлена професійними адвокатами, які обізнані, як з нормами матеріального, так і з нормами процесуального права, тобто і з положеннями статті 1282 ЦК України, яка чітко визначає, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
До апеляційної скарги представник стягувачки - адвокат Онишко В.М. додала клопотання про приєднання до справи нових доказів та про визнання причин неподання доказів до суду першої інстанції поважними, та просила поновити строк для подання доказів, зокрема, копії звіту про оцінку майна від 25 лютого 2025 року.
Обґрунтовуючи причини неподання до суду першої інстанції зазначеного доказу, представник ОСОБА_1 - адвокат Онишко В.М. посилалася на те, що під час розгляду справи суддею першої інстанції не було наголошено про необхідність оцінки вартості майна спадкоємцями, так як оцінка вартості майна в матеріалах спадкової справи була відсутня.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що
об'єктивно не залежали від нього.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що докази подаються до суду першої інстанції до початку розгляду справи по суті, копії яких заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи, а суд апеляційної інстанції може прийняти нові докази виключно у випадку їх неподання до суду першої інстанції з поважних причин, що об'єктивно не залежали від учасника справи, який їх подає.
Єдиний виняток, коли є можливим прийняття доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17 зазначено, що "дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень".
Апеляційним судом вищезазначених обставин встановлено не було.
Звертаючись до суду із заявою про заміну боржника його правонаступником та стверджуючи, що спадкоємець ОСОБА_3 - ОСОБА_6 успадкував частину майна спадкодавця, вартість якого дозволяє спадкоємцеві погасити борг спадкодавця, заявниця та її представники зобов'язані були надати суду докази у підтвердження своїх посилань, зокрема, обсягу спадкового майна та його вартості.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для визнання поважними причин неподання суду першої інстанції доказів, поновлення пропущеного строку подання доказів та прийняття нових доказів на стадії апеляційного розгляду справи, тому у задоволенні клопотання представника стягувачки відмовлено.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що стягувачка не позбавлена можливості повторно звернутися до суду із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні, надавши суду належні та допустимі докази у підтвердження заяви.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому не вбачає підстав для скасування або зміни ухвали суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Онишко Вікторії Михайлівни залишити без задоволення, ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук