Справа № 752/20722/25
Провадження № 2/752/9888/25
21.11.2025 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Крекотень О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про захист прав споживача послуги (стягнення коштів за ненадану послуги, пені, моральної шкоди та завданих збитків), -
До Голосіївського районного суду м. Києва надійшов позов ОСОБА_1 , поданий представником позивача адвокатом Писаренком С.Ю. системою «Електронний суд», за результатом розгляду якого позивач просить суд укладений між позивачем та відповідачем договір про надання послуги базування ТЗ розірвати, стягнути з відповідача оплачені кошти за ненадану послугу базування ТЗ з 05.06.2025 року по 30.06.2025 року в сумі 650,00 грн, стягнути з відповідача завдані позивачці збитки в сумі 120,50 грн, стягнути з відповідача пеню, нараховану відповідно ст. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12 травня 1991 року з наступними змінами, а саме 3% вартості послуги (750,00 грн) за кожен день прострочення, починаючи з 05.06.2025 року і до дня винесення рішення суду, стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану позивачці, в розмірі 5 000 грн., стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 5 000,00 грн., стягнути з відповідача на користь держави судовий збір за розгляд даної справи.
В обґрунтування позову вказує, що між позивачем та Київським національним університетом імені Тараса Шевченка в червні 2022 року було укладено усний договір про надання платної послуги з базування автомобіля на облаштованій парковці КНУ за адресою: м. Київ, вул. Васильківська, 110, який позивач сумлінно виконувала, своєчасно сплачуючи щомісячну плату за послугу, тоді як відповідач не уклав із нею письмового договору, не надав повної та достовірної інформації про умови надання послуги, а 05.06.2025 року в односторонньому порядку фактично припинив надання оплаченої послуги шляхом недопуску позивача на майданчик базування та передачі займаного нею місця іншому споживачу, безпідставно затримав повернення сплачених коштів, чим порушив норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів», завдавши ОСОБА_1 майнової шкоди та спричинивши їй моральні страждання. У зв'язку з наведеними обставинами позивач просила задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою судді від 08.09.2025 року за вказаною позовною заявою відкрито
провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
До Голосіївського районного суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, яким представник відповідача заперечує проти задоволення вимог ОСОБА_1 , вказуючи на те, що позивач порушила Порядок користування місцем для базування транспортних засобів, оскільки несвоєчасно здійснила оплату за червень 2025 року (внесла кошти 03.06.2025), що, на їхню думку, давало підстави припинити надання послуги. Представник відповідача посилається на те, що вважає оплату підтверджувальним документом, який має бути здійснений завчасно. Відповідач вказує, що після звернення позивача із заявою про повернення коштів 17.07.2025 року КНУ імені Т. Шевченка просив надати довідку про реквізити, якої позивач не надала, і тому, на їхню думку, вона затягувала вирішення спору та не підписала акт звірки взаєморозрахунків. При цьому відповідач вважає суму боргу в розмірі 650,00 грн. поверненою до моменту відкриття провадження та стверджує про відсутність предмета спору. Відповідач також наголошує, що договір про надання платної послуги між сторонами нібито не укладався, тому не може йти мова про порушення умов договору, його зміну чи дострокове розірвання. На думку представника КНУ імені Т. Шевченка, позивач помилково вважає, що договір існував, а посилання на зміну істотних умов договору є безпідставним. Крім того, КНУ імені Т. Шевченка заявляє про наявність системних скарг від охорони та інших користувачів щодо поведінки позивача на майданчику паркування, а саме щодо неправильного паркування, конфліктності, використання нецензурної лексики та погроз. Також представник відповідача вважає, що Закон України «Про захист прав споживачів», на який посилається позивач, не регулює правовідносини щодо короткострокової послуги базування ТЗ. На думку представника відповідача, спір не регулюється нормами вказаного Закону, натомість до спірних правовідносин слід застосовувати положення ЗУ «Про вищу освіту» та внутрішні нормативно правові акти КНУ імені Т. Шевченка. Також, представник відповідача посилається на Постанову КМУ №796 та наказ ректора №1091-32 від 28.12.2021 як на правові підстави для надання ним короткострокової платної послуги базування ТЗ, стверджуючи, що діяв у межах своїх повноважень. Щодо моральної шкоди представник КНУ імені Т. Шевченка вказує, що позивач не надала доказів протиправності дій відповідача та факту страждань, а тому вимога про її стягнення є безпідставною.
Так, надалі, системою «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, якою повивач заперечує проти обставин, викладених представником відповідача у відзиві, та вказує, що доводи відповідача суперечать фактичним обставинам і наданим доказам. Закон України «Про захист прав споживачів» підлягає застосуванню, адже сам Порядок, на який посилається КНУ імені Т. Шевченка, визначає поняття послуги саме відповідно до цього Закону. Твердження про несвоєчасну оплату є безпідставним, оскільки КНУ імені Т. Шевченка фактично прийняв оплату і надавав послугу до 05.06.2025 року, що виключає будь-яке порушення з боку позивача. Пропозиція змінити локацію після припинення допуску не може розглядатися як належне виконання зобов'язань, оскільки місце базування є істотною умовою послуги. Сам КНУ імені Т. Шевченка визнав ненадання послуги в період з 05.06.2025 по 30.06.2025 та наявність боргу в 650,00 грн., що підтверджує
порушення. Посилання на конфліктність позивача не мають відношення до предмета спору та не є законною підставою припинення платної послуги. Оскільки КНУ імені ОСОБА_2 не довів жодної законної підстави припинення надання оплаченої послуги чи утримання коштів, доводи відзиву не спростовують позовних вимог і не можуть бути підставою для відмови в позові.
Системою «Електронний суд» надійшли заперечення представника відповідача на відповідь на відзив позивача, в якому сторона відповідача наголошує на тому, що позивач помилково вважає, ніби має право визначати спосіб надання послуги базування транспортного засобу. Представник відповідача наголошує, що послуга є короткостроковою та надається відповідно до внутрішніх правил, а не за бажанням споживача. Також представник зазначає, що позивачу було запропоновано іншу локацію для базування, а саме біля гуртожитку АДРЕСА_1 , однак вона свідомо відмовилася. Він також стверджує, що вартість послуги є однаковою на всіх майданчиках, оскільки чинна калькуляція з 01.01.2025 року передбачає суму 750,00 грн.
Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Так, між сторонами існує спірне питання щодо наявності правовідносин
стосовно користування майданчиком для паркування з боку ОСОБА_1 у період за червень 2025 року.
Позивач стверджує, що між нею та відповідачем було укладено усний договір щодо базування транспортного засобу на території, що перебуває у віданні відповідача, при цьому істотними умовами такого договору є місце базування автомобіля та вартість послуги.
Із долучених позивачем копій платіжних інструкцій убачається, що нею здійснювалася щомісячна оплата за користування місцем для базування транспортного засобу у 2022, 2023, 2024 роках та у 2025 році.
Заборгованість позивача щодо сплати за надані послуги за будь-який місяць відсутня, і жодна зі сторін на наявність такої заборгованості не посилалася.
При цьому строки (дати) внесення щомісячної оплати різнилися, що свідчить про відсутність між сторонами домовленості щодо конкретного терміну оплати послуги, а здійснення позивачем оплати в різні календарні дні місяця приймалося відповідачем.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що сторони дійсно укладали усний договір щодо базування транспортного засобу позивача на території відповідача, що підтверджується фактом систематичного внесення позивачем оплати та фактичним забезпеченням відповідачем місця для базування її транспортного засобу в локації, погодженій сторонами усно та такій, що тривалий час їх влаштовувала.
У тексті позову позивач зазначає, що підписувала бланк заяви про надання їй місця для базування автомобіля на 2022 рік, однак вказаний документ до суду не надано. Водночас зазначена обставина не є спірною між сторонами, а взаємна поведінка сторін протягом тривалого часу свідчить про наявність договірних правовідносин. Тому суд виходить із того, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо місця базування транспортного засобу позивача до червня 2025 року.
Проте, відносини між сторонами відбуваються з особливостями, з огляду на Порядок надання короткострокового (на строк до одного місяця) користування місцем для базування транспортних засобів на території КНУ імені Т. Шевченка, який долучений до матеріалів справи як позивачем, так і відповідачем.
Аналіз змісту Порядку надає суду підстави дійти висновку, що послуга базування транспортного засобу, яку надає КНУ імені Т. Шевченка, є короткостроковою та здійснюється на строк до одного місяця.
З огляду на це суд встановлює, що кожного місяця така послуга може надаватися лише за окремою волею та погодженням сторін, а Порядок не містить норм щодо її автоматичного поновлення або обов'язкового продовження незалежно від волевиявлення відповідача.
Таким чином, суд вважає, що правовідносини щодо надання послуги мають характер окремих щомісячних домовленостей, зокрема і усних, що вимагають підтвердження з боку обох сторін у кожному наступному періоді.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Тлумачення статті 6 ЦК України свідчить, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 905 ЦК України).
Дослідивши наявні у справі платіжні інструкції, акт звірки взаєморозрахунків, а також Порядок надання короткострокового (на строк до одного місяця) користування місцем для базування транспортних засобів на території КНУ імені Т. Шевченка, суд приходить до висновку, що між сторонами у період до червня 2025 року фактично укладався усний, оплатний та короткостроковий договір про надання послуг, правова природа якого узгоджується з вимогами статей 205, 626, 901-907 Цивільного кодексу України.
Суд установив, що позивач систематично здійснював оплату за користування місцем базування транспортного засобу, а відповідач протягом тривалого періоду фактично забезпечував надання такої послуги шляхом допуску транспортного засобу позивача до відповідної локації, здійснення контролю за в'їздом і виїздом, ведення обліку та забезпечення інших умов, передбачених Порядком. Така поведінка сторін свідчить про взаємне волевиявлення на укладення правочину та його фактичне виконання.
При цьому Порядок, затверджений КНУ імені Т. Шевченка, прямо визначає короткостроковий характер послуги до одного місяця, а також відсутність автоматичного її поновлення на наступний період.
Під час укладення між сторонами щомісячних усних договорів про надання послуги базування транспортного засобу строк виконання зобов?язання не мав перевищувати строку більше місяця. У зв'язку з цим кожне наступне користування місцем для базування потребувало нового погодження сторін, що підтверджувалося конклюдентними діями, а саме внесенням позивачем оплати та фактичним забезпеченням відповідачем доступу до відповідної локації в наступні періоди.
Разом з тим, хоча позивач здійснила оплату за червень 2025 року, відповідач не виявив волі до укладення з нею чергового усного договору, що підтверджується припиненням доступу до місця базування з 05.06.2025. Сам факт зарахування коштів на рахунок відповідача не може розцінюватися як його згода на укладення
нового договору, оскільки за Порядком замовник послуги має право на
перерахування коштів, а відповідач технічно позбавлений можливості відмовити у прийнятті платежу.
За таких обставин, банківське зарахування оплати є лише технічним наслідком операції та не відображає реального волевиявлення відповідача. Відсутність конклюдентних дій на користь надання послуги, припинення доступу до місця базування та ініціювання повернення невикористаної частини коштів свідчать про те, що в червні 2025 року сторони нового договору не уклали.
За таких обставин суд дійшов висновку, що кожного разу правовідносини щодо користування місцем базування виникали лише після окремого узгодження між сторонами, яке підтверджувалося оплатою позивача, її прийняттям до фактичного виконання та відповідними діями відповідача.
Тому суд кваліфікує правовідносини, що існували між позивачем та відповідачем, як усний договір про надання послуг, який укладався на кожний календарний місяць окремо шляхом узгоджених дій сторін і виконувався відповідно до положень глави 63 ЦК України.
При цьому, вирішуючи спір між сторонами, суд виходить із необхідності врахування принципу свободи договору, закріпленого в цивільному законодавстві. Зазначений принцип передбачає, що жодна зі сторін не може бути примушена до укладення договору, в тому числі усного, без наявності її вільного та усвідомленого волевиявлення.
Отже, відповідач не був зобов'язаний укладати з позивачем черговий усний договір про надання послуги на наступний місяць, а також не був зобов'язаний здійснювати конклюдентні дії, які б свідчили про прийняття ним зобов'язання щодо подальшого надання послуги.
З огляду на що, суд вважає що черговий усний договір між сторонами не був укладений, тому відсутні підстави для його розірвання в судовому порядку.
З аналізу акта звірки взаєморозрахунків від 25.07.2025 року суд установлює, що відповідач визнав факт оплати позивачем короткострокової послуги базування транспортного засобу за червень 2025 року в сумі 750,00 грн, а також зафіксував надання такої послуги в обсязі 5 календарних днів. В акті зазначено, що невикористана частина коштів у розмірі 650,00 грн. підлягає поверненню позивачу. Таким чином, документ підтверджує волю відповідача на здійснення взаєморозрахунку та відсутність заборгованості між сторонами.
На підставі дослідженої платіжної інструкції №8794 від 27.08.2025 року суд установлює, що відповідачем КНУ імені Т. Шевченка до відкриття провадження у справі було здійснено повернення позивачу коштів у сумі 650,00 грн. за невикористаний період короткострокової послуги базування транспортного засобу.
З огляду на що, вимога позивача про стягнення з відповідача суми в розмірі 650,00 грн. безпідставна та задоволенню не підлягає.
Крім того, під час судового розгляду не встановлено фактів порушення відповідачем прав позивача, тобто ані умов укладеного між сторонами усного договору про надання послуг, ані положень Закону України «Про захист прав споживачів», тому суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення збитків, пені, витрат на правову допомогу та відшкодування моральної шкоди.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції
зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Таким чином, позивач не довела відповідно до вимог статей 12, 76-81 ЦПК України обставин, на які посилалася як на підставу своїх позовних вимог, а надані відповідачем докази підтверджують відсутність порушення з його боку.
За таких умов суд доходить до висновку, що правові підстави для задоволення позову відсутні, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати позивача залишити за нею по фактично понесеним.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76-81 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -
1. Позов ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про захист прав споживача послуги (стягнення коштів за ненадану послуги, пені, моральної шкоди та завданих збитків) залишити без задоволення.
2 Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду або через Голосіївський районний суд міста Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
4. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, адреса 01033, місто Київ, вул. Володимирська, 60, код ЄДРПОУ 02070944
Повний текст судового рішення складено та підписано 21.11.2025р.
Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА