Справа № 939/2470/25
Іменем України
21 листопада 2025 рокуселище Бородянка
Бородянський районний суд Київської області в складі головуючого - судді Стасенка Г.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 19 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" і ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 530268117 у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав від товариства кредитні кошти (з урахуванням всіх траншів) у розмірі 16500 гривень. Грошові кошти були перераховані на банківську картку відповідача, вказану ним при укладенні договору. В порушення умов договору та правил позичальник не повернув надані йому кредитні кошти і не сплатив проценти за їх користування в обумовлені строки.
21 січня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" відступило право вимоги за кредитним договором Товариству з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" на підставі договору факторингу № МВ-ТП/18. Пунктом 9.1.1.5 договору сторони визначили, що товариство має право у будь-який час, в тому числі після закінчення дисконтного періоду, без згоди позичальника відступити право грошової вимоги за договором будь-якій фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, та/або послуги з факторингу, шляхом укладення будь-якого не забороненого законом правочину, зокрема договору факторингу. За п. 4.1 договору факторингу, наявне право вимоги переходить від Товариства до позичальника з моменту підписання реєстру прав вимоги.
Оскільки відповідач свої зобов'язання по поверненню кредиту належним чином не виконує, то станом на дату звернення до суду його заборгованість перед позивачем становить 57235 гривень. Проценти за договором після розірвання договору не нараховуються. Проте позивач в межах своїх прав, самостійно визначає обсяг та склад позовних вимог, що підлягають до стягнення. У зв'язку з цим позивач просить стягнути частину заборгованості за договором. Загальна сума заборгованості за кредитним договором, заявлена позивачем до стягнення, становить 48985 грн, з яких 16500 грн - заборгованість по кредиту, 32485 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом. Розмір штрафних санкцій вказаний в загальному розрахунку заборгованості, проте позивач не включає їх до розміру позовних вимог.
Враховуючи вказані обставини, просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 48985 грн та відшкодувати судові витрати.
02 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено провести розгляд справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами. Сторонам роз'яснено право подати до суду заяви по суті справи та встановлені строки для їх подання.
28 жовтня 2025 року до суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач ОСОБА_1 зазначив, що в матеріалах справи не міститься копії договору факторингу між кредитором та позивачем у повному обсязі, в тому числі відсутні докази оплати договору факторингу та додатків до нього, що підтверджувало б належність позивача як нового кредитора. Також вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за користування кредитом поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже такі очікування не можуть вважатися легітимними. При цьому позивач нараховує проценти за користування кредитними коштами не у відповідності до положень ЦК України та правових висновків Верховного Суду, тобто після спливу визначеного договором 30 денного строку кредитування.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про споживче кредитування" дія вказаного закону розповсюджується як на кредитодавців, колекторів так і на споживачів. Відповідно до п. 1-2 ч. 1 ст. 1 Закону, денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%. Разом з цим позивач просить стягнути з відповідача проценти у розмірі, які є вище 1% денної процентної ставки, що явно суперечить вимогам закону.
Подаючи позов, позивач достеменно знав про відсутність певних доказів, а саме доказів видачі кредитних коштів, однак у позовній заяві цього не зазначив, клопотання про витребування доказів не подав. Надання розрахунку суми заборгованості або витягу з реєстру прав вимоги є недостатнім підтвердженням наявності заборгованості, оскільки розрахунок заборгованості та витяг з реєстру прав вимоги не є первинними документами, що підтверджують факт готівкової чи безготівкової видачі коштів відповідачу.
Отже представником позивача не доведено розмір фактично взятих відповідачем кредитних коштів за умовами договору, не доведено обґрунтованість нарахування відсотків. З наданих документів неможливо встановити на яку дату нараховувались відсотки за користування кредитом, за якою ставкою.
Також відповідач зазначив, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" несправедливими є зокрема умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складових елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправдних додаткових прибутків кредитором. Скориставшись необізнаністю позичальника, позивач, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, у такий спосіб спонукав позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які той не зміг оцінити належно. З огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
З урахуванням вказаних обставин просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
06 листопада 2025 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначила, що під час укладення договору сторони погодили направляти інформаційні повідомлення позичальнику в електронному вигляді через особистий кабінет та/або на електронну пошту, та/або у вигляді sms-повідомлень на номер телефону, вказаний у заявці та/або месенджері. Також сторони домовились, що кредитор зобов'язаний повідомити позичальника про відступлення права вимоги протягом десяти робочих днів із дати такого відступлення у спосіб, визначений ч. 1 ст. 25 Закону України "Про споживче кредитування", що забезпечить доведення до відома позичальника такого факту, в тому числі шляхом відправлення відповідного повідомлення на електронну пошту позичальника. Усі адресовані відповідачу повідомлення, у тому числі повідомлення про зміну кредитора, надсилались відповідачу на його електронну адресу, вказану в заявці на отримання кредиту. Крім цього, усі повідомлення, адресовані боржнику, також відображаються в особистому кабінеті клієнта. Кредитодавець має право в будь-який час, в тому числі після закінчення дисконтного періоду, без згоди позичальника відступити права грошової вимоги за договором будь-якій фінансовій установі, яка відповідно до закону має право надавати кошти та банківські метали у кредит, та/або послуги з факторингу, шляхом укладення будь-якого не забороненого законом правочину, зокрема договору факторингу. З витягу реєстру боржників до договору факторингу № МВ-ТП/18 від 21 січня 2025 року слідує, що ТОВ "Таліон Плюс" набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 530268117 від 19 жовтня 2024 року. Оплата фінансування з фактором проводиться із застосуванням консолідованого підходу до розрахунків за весь реєстр прав вимог одночасно. Наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлене договором або законом. Станом на дату подання позову жодних заперечень від відповідача не надходило. Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не позбавляє його від обов'язку погашення кредиту. 12 березня 2025 року відповідачем здійснена оплата відсотків за договором саме на рахунок ТОВ "Таліон Плюс", що вказує на його згоду на відступлення права вимоги та спростовує його заперечення щодо відсутності доказів відступлення права вимоги.
Щодо строку кредитування та нарахування процентів зазначила, що п. 7.3. договору визначена кінцева дата повернення кредиту 18 листопада 2029 року. Отже кредитодавець, а в разі відступлення права вимоги фактор - ТОВ "Таліон Плюс" має право нараховувати проценти за даним договором, починаючи з першого дня надання траншу за договором та до закінчення строку дії договору. Виключенням може бути лише застосування кредитодавцем або фактором п. 9.1.1.7 договору щодо дострокового припинення договору у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць, що було застосовано позивачем відповідно до повідомлення про дострокове розірвання договору з 16 червня 2025 року, та зупинення нарахування відсотків із вказаної дати. При нарахуванні процентів за користування кредитом, тобто від дати видачі траншу 18 листопада 2024 року включно (дисконтний період користування кредитними коштами), розрахунок витрат за кредитом здійснюється за дисконтною процентною ставкою 0,40 відсотків від суми кредиту за кожен день користування ним, що становить 146 відсотків річних. На момент укладення кредитного договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів. Дисконтний період - це не строк кредитування, це лише період строку кредитування, протягом якого позичальник має право отримати додаткові кредитні грошові транші. 18 листопада 2024 року відповідач вчинив конклюдентні дії щодо продовження строку користування кредитними коштами, сплативши проценти у розмірі 1980 гривень. Таким чином відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, строк кредитування продовжувався, а тому нарахування відсотків відбулося в межах строку користування кредитом. Отже нарахування процентів здійснено правомірно в межах погодженого строку надання кредиту. При заповненні заявки відповідач вказав реквізити платіжної картки, випущеної для управління відкритого на його власне ім'я рахунком, на який він бажає отримати кредит. Кредитні кошти за договором були перераховані відповідачу шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку первісного кредитора на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки відповідача. Надавач платіжних послуг ТОВ "ПрофітГід" надав підписане за допомогою КЕП підтвердження, з якого вбачається, що через платіжний сервіс було успішно проведено транзакцію на зарахування суми 16500 гривень. Якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів відповідачу, відомості про нього, введені ним особисто при заповненні заяви на отримання кредиту, не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась. Тому вбачається, що відповідач, отримавши кредитні кошти намагається уникнути обов'язку з їх повернення. При цьому він вказує лише на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження перерахунку коштів, але будь-яких доказів цього не надає, хоча має вільний доступ до своїх рахунків у банківських установах та безперешкодну можливість надати суду докази про ймовірність того, що кредитні кошти не надходили на банківську карту відповідача. З урахуванням вказаних обставин просив задовольнити позов у повному обсязі.
Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від сторін до суду не надходили.
Дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що 19 жовтня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" і ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 530268117, за умовами якого позикодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у формі кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів у кредит. Загальний розмір кредиту за договором становить 16500 грн; кредитодавець надає позичальнику перший транш у розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту 19 жовтня 2024 року. Позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суду кредит. На момент укладення договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання першого траншу. Для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором, позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 1980 гривень. Рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 18 листопада 2024 року, а саме протягом тридцяти днів від дати отримання першого траншу. В обов'язковому порядку сума кредиту має бути повернута не пізніше ніж протягом тридцяти календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору; ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії договору, в порядку, передбаченому п. 9.1.1.2 або п. 9.1.1.7 договору. Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 18 листопада 2029 року. Базова процентна ставка складає 1% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожен день користування ним, що становить 365,00% річних. Для суми кредиту, отриманої за першим траншем, що вказана в п. 2.3 договору, за перші 30 днів дисконтного періоду та без повного дострокового повернення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 21450 грн та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 4950 грн та суму кредиту у розмірі 16500 гривень. (а.с. 17 на звороті, 18-36)
21 січня 2025 року між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" укладено договір факторингу № МВ-ТП/18, за умовами якого, ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" відступило ТОВ "Таліон Плюс" весь обсяг прав грошових вимог клієнта за кредитним договором (наявних та майбутніх), зокрема прав грошових вимог до боржника по сплаті сум боргу за кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також прав грошових вимог, які виникнуть в майбутньому. В порядку та на умовах даного договору, клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до реєстру прав вимоги від 21 січня 2025 року до зазначеного договору факторингу, ТОВ "Таліон Плюс" набуло права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 530268117 від 19 жовтня 2024 року у розмірі 35310 грн, з яких 16500 грн - заборгованість по основному боргу, 10560 грн - заборгованість за відсотками, 8250 грн - неустойка. (а.с. 9-13, 13 на звороті, 36 на звороті)
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором відповідачем сплачено 18 листопада 2024 року на користь ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" 1980 грн, 12 березня 2025 року - 2000 грн на рахунок ТОВ "Таліон Плюс". (а.с. 14-17)
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Згідно з вимогами ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Законом України "Про електронну комерцію" встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощену процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За приписами ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис, як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 5 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з абзацом другим частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Встановлені судом фактичні обставини у справі свідчать про те, що між сторонами договору досягнуто згоди щодо всіх істотних умов вказаного договору, який оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договорами або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
З урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, у передбачений у договорі строк кошти (суму кредиту) не повернув, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за основним зобов'язанням у розмірі 16500 грн, а тому вимога позивача в цій частині є доведеною і підлягає задоволенню.
Щодо вимог про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками суд враховує таке.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовується положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграформ і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передану йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування", умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемними.
Стаття 8 Закону України "Про споживче кредитування", якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-ІХ від 22 листопада 2023 року.
Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" набрав чинності 24 грудня 2023 року.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може первищувати: протягом перших 120 днів - 2.5%; протягом наступних 120 днів - 1.5%.
Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.
Частиною другою розділу другого Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (який, зокрема доповнено пунктом 17 розділ ІV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування") поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до умов кредитного договору № 530268117 від 19 жовтня 2024 року, базова процента ставка складає 1,00% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожен день користування ним, що становить 365,00% річних. Для суми кредиту, отриманої за першим траншем, що вказана в п. 2.3 договору, за перші 30 днів дисконтного періоду та без повного дострокового повернення всієї суми кредиту протягом дисконтного періоду, орієнтовна загальна вартість кредиту складає 21450 грн та буде включати в себе загальні витрати за кредитом у вигляді процентів за користування кредитом у розмірі 4950 грн та суму кредиту у розмірі 16500 гривень. (а.с. 25)
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 530268117 відповідач сплатив в рахунок погашення заборгованості за відсотками грошові кошти у розмірі 3980 гривень (1980 грн + 2000 грн). (а.с.14-17)
За таких обставин суд вважає, що з відповідача підлягають до стягнення відсотки за вказаним договором у розмірі 970 грн, виходячи з розрахунку: 16500 грн х 30 днів х 1% = 4950 (загальний розмір відсотків) - 3980 грн (кошти, сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості за відсотками).
Таким чином з огляду на зазначене, оскільки відповідач умови вказаного договору належним чином не виконував, то суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Таліон Плюс" заборгованість за кредитним договором № 530268117 від 19 жовтня 2024 року у розмірі 17470 грн, з яких 16500 грн - заборгованість за тілом кредиту, 970 грн - заборгованість за відсотками.
Щодо вимог про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат суд зважає на таке.
Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Водночас, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано договір про надання правничої допомоги № 5 від 02 грудня 2024 року та додаткову угоду до нього № 1236 від 01 липня 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг від 01 липня 2025 року та платіжну інструкцію кредитового переказу коштів № 1 237 від 01 липня 2025 року на суму 5000 грн, відповідно до яких витрати, понесені позивачем на правничу допомогу, складають 5000 гривень. (а.с. 39 - 45)
Однак, з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь ТОВ "Таліон Плюс" сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності, а тому, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про необхідність стягнення таких витрат у розмірі 3000 гривень.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача на відшкодування витрат по сплаті судового збору 863 грн 92 коп., виходячи з розрахунку 17470 грн (розмір задоволених позовних вимог) х 2422 грн 40 коп. (сума сплаченого судового збору) / 48985 грн (розмір заявлених позовних вимог).
Керуючись ст. 207, 526, 549, 551, 610, 611, 626, 627, 628, 638, 1048-1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, ст. 10-13, 141, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" (ЄДРПОУ: 39700642, адреса: 14017, м. Чернігів, вул. Жабинського, 13) заборгованість за кредитним договором № 530268117 від 19 жовтня 2024 року в розмірі 17470 (сімнадцять тисяч чотириста сімдесят) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таліон Плюс" на відшкодування витрат по сплаті судового збору 863 (вісімсот шістдесят три) гривні 92 коп. та витрат на професійну правничу допомогу - 3000 (три тисячі) гривень.
В іншій частині в позові відмовити.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 21 листопада 2025 року.
Головуючий - суддяГеннадій СТАСЕНКО