Справа № 496/879/23
Провадження № 1-кп/496/51/25
21 листопада 2025 року м. Біляївка
Біляївський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участю секретарів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
прокурорів - ОСОБА_7 , ОСОБА_8
захисника - ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спеціального судового провадження, за відсутності обвинуваченого (in absentia), кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22022230000000532 від 16.11.2022 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт. Новоолексіївка Генічеського району Херсонської області, не обраного депутатом рад будь-якого рівня, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України,
Згідно з Конституцією України Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законом України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією (далі РФ) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами, є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
У порушення вимог п. п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 року № 36/103, від 16.12.1970 року № 2734 (XXV), від 21.12.1965 року № 2131 (XX), від 14.12.1974 року № 3314 (XXIX) президент, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме - віддали наказ на вторгнення підрозділів Збройних Сил РФ (далі ЗС РФ) на територію України. 24.10.1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26.06.1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН). До складу ООН входять Україна, РФ та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до ч.4 ст. 2 Статуту ООН усі члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 09.12.1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями: № 2131 (XX) від 21.12.1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24.10.1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16.12.1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки; № 3314 (XXIX) від 14.12.1974 року, що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави. Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14.12.1974 року № 3314 (XXIX), серед іншого визначено, що ознаками агресії є: застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави; застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії: вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її; бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави; блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави: напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави; застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди; дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави; засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них. Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав закріплені у Заключному акті Наради з безпеки та ;співробітництва в Європі від 01.08.1975 року, який визнається РФ та Україною.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди. 24.08.1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України.
Згідно з указаним документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і РФ.
Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території.
22.02.2022 року президент РФ направив до Ради Федерації звернення про використання збройних сил РФ за межами РФ, яке було задоволено. 24.02.2022 року президент РФ публічно оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України. 24.02.2022 року військовослужбовці ЗС РФ шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, Запорізькій, Київській, Донецькій та Луганській областях та здійснили збройний напад на державні органи влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення для держави і у такий спосіб здійснили тимчасову окупацію частини території України. З метою протидії збройній агресії 24.02.2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» через військову агресію РФ проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб. Зазначений Указ затверджений прийнятим Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ.
У подальшому 15.03.2022 року Законом України затверджено Указ Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 року строком на 30 діб. 21.04.2022 року Законом України затверджено Указ Президента України від 18.04.2021 року № 259/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено його з 05 години 30 хвилин 25.04.2022 строком на 30 діб.
22.05.2022 року Законом України затверджено Указ Президента України від 17.05.2022 року №341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким передбачено його продовження з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 року строком на 90 діб. 15.08.2022 року Законом України затверджено Указ Президента України від 12.08.2022 року №573/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено його з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до п. 7 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована РФ територія України (далі - тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування РФ та окупаційна адміністрація РФ встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування РФ встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації РФ. У період з 24.02.2022 року по цей час більшу частину території Херсонської області захоплено військовослужбовцями ЗС РФ і вона знаходиться під тимчасовою окупацією держави-агресора, що визначено Переліком територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25.04.2022 року, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75, включаючи місто Генічеськ Херсонської області.
З метою встановлення контролю на території тимчасово окупованого м. Генічеськ невстановлені особи з числа спеціальних служб та військових ЗС РФ 10.03.2022 року створили незаконний окупаційний орган - так звану «Генічеську міську раду» (Херсонська область, м. Генічеськ, вул. Міська, 8), а в подальшому на її базі 5 серпня 2022 року створили так звану «Генічеську військово-цивільну адміністрацію» (далі - «Генічеська ВЦА») за адресою: Генічеськ, вул. Свободи, 5, та почали підшукувати осіб з числа місцевого населення, які б співпрацювали з ними у вищевказаних незаконних органах.
Достовірно знаючи про широкомасштабне вторгнення РФ на територію України, захоплення ЗС РФ військових і цивільних об'єктів України, а також введення на територію суверенної держави військ держави-агресора та окупацію частини Херсонської області, усвідомлюючи, що суверенітет України поширюється на всю її територію, Україна є унітарною державою, а територія України в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною, будучи обізнаним про те, що Херсонська область є невід'ємною частиною України, громадянин України ОСОБА_10 , маючи досвід у сфері житлово- комунального господарства, заручившись підтримкою представників держави-агресора, умисно вирішив реалізувати свої амбіції шляхом зайняття посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених окупаційною військовою адміністрацією РФ на тимчасово окупованій території м. Генічеськ.
Так, ОСОБА_10 , у період з 15.03.2022 року по 18.08.2022 року, підтримуючи рішення та дії представників держави-агресора (РФ) на території України, добровільно зайняв посаду так званого «начальника управління житлово-комунального господарства Генічеської міської ради», а в період з 18.08.2022 року по теперішній час добровільно зайняв посаду так званого «начальника управління житлово-комунального господарства «Генічеської ВЦА».
З метою забезпечення функціонування незаконних органів влади і займаючи посаду, пов'язану із виконанням організаційно-розпорядчих функцій, а саме - «начальника управління житлово-комунального господарства», переслідуючи свої злочинні наміри та цілі, ОСОБА_10 вчинив протиправні умисні дії щодо організації функціонування житлово-комунального господарства тимчасово окупованого Генічеського району Херсонської області, в тому числі із забезпечення функціонування військових підрозділів РФ, які базуються на території м. Генічеськ та Генічеського району, при цьому на ОСОБА_10 відповідно до займаної посади на виконання завдання держави-агресора покладено здійснення наступних завдань у сфері функціонування житлово-комунального господарства, а саме: контроль за підготовкою житлових будинків до зимового періоду; розробка заходів щодо зниження експлуатаційних витрат та скорочення трудових витрат на утримання житлового фонду; вжиття заходів до зміцнення матеріально-технічної бази житлово-експлуатаційної організації, безпеки та правильного використання обладнання та матеріалів; забезпечення безпеки, поточного ремонту та утримання житлового фонду ЖЕУ відповідно до правил та норм технічної експлуатації, безперебійної роботи обладнання та пристроїв у житлових будинках, належне утримання елементів зовнішнього благоустрою, дотримання санітарно-технічних та протипожежних правил; щоденний контроль за дотриманням робітниками виробничої та трудової дисципліни, суворого виконання ними правил та норм з охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, протипожежної безпеки; профілактичний огляд квартир та будівель, робота з громадськістю та старшими по будинках із забезпечення збереження житлового фонду, залучення мешканців до благоустрою та масових суботників; складення кошторисів майна власників та наймачів житлових приміщень.
Дії ОСОБА_10 кваліфіковано за ч.5 ст. 111-1 КК України, як колабораційна діяльність, тобто добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Обвинувачений ОСОБА_10 , будучи обізнаним, що стосовно нього розпочато кримінальне провадження, винесено повідомлення про підозру, у судові засідання не з'явився. На судові повістки (оголошення), надані до газетах «Урядовий кур'єр», опубліковані на сайті Біляївського районного суду Одеської області, не прибув, без поважної причини, з метою ухилення від кримінальної відповідальності.
Враховуючи неявку обвинуваченого у судові засідання, ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 29.03.2024 року клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження було задоволено та кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України, призначено до судового розгляду в порядку спеціального судового провадження, у тому ж складі суду, у відкритому судовому засіданні.
Дане кримінальне провадження здійснювалось за участю захисника - адвоката ОСОБА_9 .
Аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_10 до слідчого (прокурора), направлених йому повідомлень з приводу його прав та обов'язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що він мав підстави усвідомлювати, що проти нього розпочато кримінальне провадження, він отримав чи мав би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред'явлене обвинувачення, мав можливість бути обізнаним із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, Держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачений мав право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самим захисника; в) бути судженим в його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника безоплатно. Така ситуація узгоджується із взятими на себе зобов'язаннями, яких повинна дотримуватися Держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість, ОСОБА_10 скористався своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останнього.
Вказані висновки ґрунтуються і на правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії» від 12.02.1985 року, «Шомоді проти Італії» від 18.05.2004 року), за якою суд при розгляді справи в порядку спеціального судового провадження зобов'язаний обґрунтувати чи були здійснені всі можливі, передбачені законом заходи, щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя.
Судовий розгляд у межах даного кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia).
Відповідно до положень ч.5 ст. 374 КПК України у разі ухвалення вироку за наслідками кримінального провадження, у якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування або спеціальне судове провадження (in absentia), суд окремо обґрунтовує, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Згідно ч.2 ст. 7 КПК України зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Приймаючи рішення про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування, слідчий суддя виходив із того, що інкримінований ОСОБА_10 злочин та його поведінка підпадали під вимоги, зазначені у ч.2 ст. 297-1 КПК України.
Положення закону щодо здійснення спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження не визнані неконституційними і є такими, що узгоджуються зі стандартами, визначеними у Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого. Так відповідно до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, зокрема, право обвинуваченого бути поінформованим належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді.
Кримінальне провадження розглянуто в порядку спеціального судового провадження, згідно з вимогами ст. 323 КПК України, обвинувачений ОСОБА_10 сповіщався про день і час розгляду кримінального провадження у встановлений КПК України спосіб, його захист здійснювався захисником, як під час досудового розслідування так і в суді, що свідчить про те, що права обвинуваченого в ході досудового слідства, а також під час судового розгляду не були порушені.
При цьому судом встановлено, що розглянуте кримінальне провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті ст.2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення були здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя з урахуванням встановлених законом особливостей такого провадження.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_9 здійснювала активні дії, спрямовані на захист обвинуваченого: приймала участь у дослідженні доказів, виступала у дебатах та просила виправдати обвинуваченого, оскільки сторона обвинувачення не довела його вину поза розумним сумнівом.
Враховуючи наведене, з урахуванням здійснення у даному кримінальному провадженні спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження, суд вважає, що вжито достатніх заходів щодо дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого ОСОБА_10 на захист та доступ до правосуддя.
Суд дійшов до переконання, що вина обвинуваченого ОСОБА_10 у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю доведена та підтверджується зібраними в справі доказами, а саме:
- протоколом огляду інтернет-ресурсу від 26.08.2022 року;
- додатком до протоколу огляду інтернет-ресурсу від 26.08.2022 року (диском);
- протоколом огляду інтернет-ресурсу від 28.09.2022 року;
- додатком до протоколу огляду інтернет-ресурсу від 15.06.2022 року (диском);
-протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 28.09.2022 року з фототаблицею та довідкою до фототаблиці;
- додатком до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімком від 28.09.2022 року (диском);
- роздруківкою розмови між слідчим СВ УСБУ в Херсонській області ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (особою, яка провела впізнання);
- протоколом негласного зняття інформації з електронних інформаційних системі від 12.08.2022 року, в якому зафіксовано листування ОСОБА_10 з чоловіком на ім'я « ОСОБА_13 », жінкою на ім'я « ОСОБА_14 », з жінкою на ім'я « ОСОБА_15 », з чоловіком на ім'я « ОСОБА_16 », з чоловіком на ім'я « ОСОБА_17 », з чоловіком на ім'я « ОСОБА_18 », з невідомою особою, з жінкою на ім'я « ОСОБА_19 », з чоловіком на ім'я « ОСОБА_20 »,
- додатком до протоколу негласного зняття інформації з електронних інформаційних системі від 12.08.2022 року (диском);
- протоколом негласного зняття інформації з електронних інформаційних системі від 05.06.2022 року, в якому зафіксовано телефонну розмову ОСОБА_10 з невідомою жінкою, з чоловіком на ім'я ОСОБА_21 , з жінкою на ім'я ОСОБА_22 , з чоловіком на ім'я ОСОБА_23 , з чоловіком - заступником коменданта м. Генічеськ «Историк», з чоловіком на ім'я « ОСОБА_24 », з невідомою жінкою, з чоловіком на ім'я « ОСОБА_25 »;
- додатком до протоколу негласного зняття інформації з електронних інформаційних системі від 05.06.2022 року (диском);
- висновком судового експерта Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №СЕ-19/115-22/8086-ФП від 12.12.2022 року, відповідно до якого, у відеозаписі з назвою «Video_2022_09_28_09-00-59» у проміжок часу з 00:00:01 до 00:02:10 - зображений ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наведені докази не мають між собою протиріч, є узгодженими та логічно правильними, а тому суд бере їх до уваги.
У відповідності до положень ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України).
Частиною 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов'язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
У п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.1997 року №7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» роз'яснено, що судам при розгляді кожної справи необхідно перевіряти, чи були докази, якими органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винність особи у вчиненні злочину, одержані відповідно до норм КПК України. Якщо суд встановить, що ті чи інші докази були одержані незаконним шляхом, то суди повинні визнавати їх недопустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувального вироку.
Відповідно до ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 року по справі № 688/788/15-к вказано, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину. Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред'явленим обвинуваченням.
Тобто, дотримуючись засад змагальності, та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Ретельно проаналізувавши усі надані докази з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин, виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості.
Докази винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення є належними, допустимими та достатніми, оскільки, у відповідності до ст.ст. 84-86 КПК України, прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а також є такими, що отримані у порядку, встановленому Конституцією та КПК України.
Допитані у судовому засіданні свідки надавали свої показання добровільно, без будь-якого стороннього примусу, будучи приведені судом до присяги та попереджені про можливі негативні наслідки в разі надання неправдивих показань.
Крім того, у судовому засіданні встановлено, неприязних відносин, між свідками сторони обвинувачення та обвинуваченим ОСОБА_10 не було, що свідчить про відсутність у свідків будь-яких підстав для спотворення вказаних ними подій, шляхом надання неправдивих показань.
Так, допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_26 пояснив, що після повномасштабного вторгнення, 24.02.2022 року, весь колектив Генічеської міської ради працював надалі до 12.03.2022 року, після чого хтось звільнився, в тому числі свідок, дехто залишився. ОСОБА_10 продовжив винувати повноваження начальника ЖКГ. Потім свідок з ним спілкувався, збиралися разом, надалі керували громадами, допомагали людям, проводили нічне чергування. До 08.05.2022 року у населених пунктах проїздом були російські військові, але висіли українські прапори. У середині квітня 2022 року свідок заїхав у відділ ЖКГ, за вирішенням питання про водопостачання, зайшов до ОСОБА_10 в кабінет, де був присутній начальник ОСОБА_27 і ОСОБА_28 - начальник міськжитлобуду. 06.05.2022 року всіх старостів зібрали, хоча свідок повідомив, що звільнений, в приміщенні Генічеської адміністрації. Там були емітовані збори старостів, головували на засіданні ОСОБА_10 та ОСОБА_29 ОСОБА_10 запитав, чи розуміють присутні, що в їхньому населеному пункті буде Росія, треба далі працювати, запропонував працювати та не обговорювати політику, оскільки безвихідна ситуація. Особисто свідок та декілька старостів зрозуміли, що робити більше нічого та поїхали. Свідок знав, що ОСОБА_10 продовжив працювати начальником ЖКГ. Наступна зустріч з ОСОБА_10 відбулася 28.07.2022 року. Свідок з родиною виїхали з окупаційної території. За день до цього - 28.07.2022 року, в центрі м. Генічеськ свідок купував деякі речі, продукти, під'їхав до магазину ОСОБА_10 , який повідомив, що його призначили начальником ЖКГ військової адміністрації. ОСОБА_10 сказав, що їм треба хороші люди, оскільки в м. Генічеськ зайдуть мільярди рублів і все буде добре. ОСОБА_10 повідомив, що зв'яжеться зі свідком і візьме його на роботу, але не знав, що на наступний день свідок виїхав з окупаційної території. Більше свідок не зустрічався з ОСОБА_10 . Свідок пояснив, що ОСОБА_10 в оточенні російських військ не бачив, але на зборах 06.05.2022 року біля приміщення адміністрації були військові рф. Свідок не вважає, що ОСОБА_10 діяв під примусом, тому що він розповідав про все з захопленням.
Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснила, що є корінною жителькою м. Генічеськ, працює багато років в централізованій бухгалтерії відділу освіти. ОСОБА_10 особисто не знає, але знає, що він є керівником комунальної установи, приїжджав в адміністрацію. ОСОБА_30 звертався за довідками про дохід своєї дружини. Свідку достеменно відомо, що ОСОБА_10 співпрацював з окупаційною владою. Заклад, в якому свідок працювала, знаходиться позаду адміністрації, тому кожного дня вона бачила збори всіх працівників. Були збори всіх, хто бажав бути присутнім за власним бажанням. Начальника централізованої бухгалтерії відділу освіти звільнили, тому призначили в.о. начальника - Ковтун, яка також погодилася за співпрацю з окупаційною владою. Ковтун з ОСОБА_10 тісно спілкувалися і разом ходили до новоствореної російськими окупантами військової адміністрації. Свідок бачила ОСОБА_10 біля адміністрації. Коли російські окупанти прибули у місто, свідок разом з іншими продовжили працювати по українському законодавству. Потім ОСОБА_31 сказала, що більше працювати по українському законодавству не будуть, буде нараховуватися російська заробітна плата. Хто бажає, приймається на роботу за російськими законами. У серпні 2022 року з дому свідок відправляла заробітну плату, ОСОБА_31 заборонила це робити з робочого місця. Приблизно з квітня, травня 2022 року ОСОБА_10 залишився працювати на посаді, був присутній на всіх заходах. Військові рф також були присутні у місті, стояли вздовж адміністрації. ОСОБА_10 брав у людей списки на вугілля, приймав участь у заміні вікон у ліцеї. Свідок бачила ОСОБА_10 на подвір'ї адміністрації з Розумним, який працював в адміністрації. З м. Генічеськ свідок виїхала у вересні 2022 року. До цього часу вона бачила ОСОБА_10 біля будівлі адміністрації, оскільки ходила на роботу до серпня 2022 року. ОСОБА_10 вільно пересувався по окупаційній адміністрації, був присутнім на всіх заходах. ОСОБА_10 до серпня 2022 року працював на посаді начальника управління ЖКГ м. Генічеськ. Свідок вважає, що ОСОБА_10 добровільно залишився працювати на окупаційну владу, чому був дуже радий.
Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_32 пояснив, що є депутатом Генічеської міської ради 8 скликання і з ОСОБА_10 познайомився по депутатській роботі. Він неодноразово відвідував сесії, де також було затверджено його призначення директором комунального підприємства. В травні 2022 року свідок був у м. Генічеськ, який був окупований рф. Біля будівлі міської ради свідок зустрів Розумного та ОСОБА_10 , які розмовляли між собою. Свідок зупинився привітатися та почув, що Розумний очолює цей заклад, працюючи на нову владу, а ОСОБА_10 продовжує займатися ЖКГ. Свідку відомо, що ОСОБА_10 працює на окупаційну владу, займався питаннями ЖКГ в окупаційній адміністрації. В розмові було сказано, що 09 травня буде добре відсвяткували, було яскраве свято, яке організовано окупаційною адміністрацією. Фото святкових колон публікували в інтернеті, мабуть в окупаційних пабліках. Свідок вважає, що ОСОБА_10 добровільно погодився на співпрацю з окупаційною владою. Свідку невідомо, де ОСОБА_10 зараз знаходиться, останній раз бачив його у травні 2022 року. Коли свідок поїхав з м. Генічеськ, ОСОБА_10 залишився там.
У судовому засіданні допит обвинуваченого ОСОБА_10 не здійснювався, через проведення судового розгляду в порядку спеціального судового провадження на підставі ч.3 ст. 323 КПК України (in absentia).
Під час судового слідства не встановлено обставин, на підтвердження того, що дії обвинуваченого ОСОБА_10 вчинено під фізичним чи психологічним примусом.
Аналізуючи, чи наявна у діях обвинуваченого ознака добровільності, суд враховує постанову Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 31.01.2024року у справі №638/5446/22, провадження №51-4092км23, відповідно до якої зазначено, що в кримінальному праві добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК України.
Зміст досліджених судом доказів, а також показів свідків, допитах в судовому засіданні, дає підстави стверджувати, що обвинувачений ОСОБА_10 , будучи громадянином України, з власної ініціативи, перебуваючи на тимчасового окупованій території України за місцем свого проживання, зайняв керівну посаду, пов'язану з виконанням організаційно-розпорядчих функцій у незаконному органі влади, створеному на тимчасово окупованій території Херсонської області - добровільно, що обумовлено його позитивним ставленням до окупаційної влади, при цьому ОСОБА_10 мав вибір та можливість відмовитись від дій, які є кримінально-караними.
Відповідно до ч.2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Судом повністю врахована практика Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06.12.1998 року Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).
Дії обвинуваченого ОСОБА_10 суд кваліфікує за ч.5 ст. 111-1 КК України - колабораційна діяльність, а саме добровільне зайняття громадянином України посади, пов'язаної з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, у незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, у тому числі в окупаційній адміністрації держави-агресора.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_10 покарання, суд керується вимогами ст.ст. 65-67 КК України і виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Суд керується вимогами КК України, роз'ясненнями, наданими у Постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», та враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів та карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Відповідно до ст. 59 КК України конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини, а також за злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки незалежно від ступеня їх тяжкості і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Відповідно до ст. 66 КК України, обставин, які пом'якшують покарання, не встановлено.
Згідно ст. 67 КК України, обставин, які обтяжують покарання, не встановлено.
Відповідно до класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої ст. 12 КК України, кримінальне правопорушення, вчинене ОСОБА_10 , відноситься до тяжких злочинів.
Згідно ч.2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо дотримуватись вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
При призначенні покарання суд враховує, що відповідно до ч.2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Крім того, при призначенні покарання ОСОБА_10 , суд, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, відсутність обставин, що пом'якшують покарання та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого ОСОБА_10 , суд вважає необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів, призначити йому покарання у виді позбавлення волі у межах санкцій інкримінованого йому злочину з конфіскацією майна.
Суд зауважує, що саме таке покарання буде доцільне для профілактики вчинення обвинуваченим нових злочинів, буде найбільш відповідати принципам та меті його призначення, зазначене випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року. Також такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року).
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.01.2023 року відносно ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який до затримання обвинуваченого та приведення вироку до виконання суд вважає за доцільне залишити без змін.
Відповідно до ч.4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.01.2023 року накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_10 , а саме: житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 55.2, житлова площа (кв.м): 36.6., за адресою: АДРЕСА_1 , форма власності: приватна, частка власності, 1/1, технічний опис майна: земельна ділянка пл. 3400 кв.м. зареєстрована згідно рішення №16 від 29.07.1994 року Червонопрапорна сільська рада. Загальна площа збільшена згідно наказу №127 від 24.05.2001 року п.6 Держбуду України. Сараї «Б», Тамбур «А», зареєстровані згідно рішення від 05.04.1988 року Червонопрапорна сільська рада.
Підстави для скасування арешту вказаного майна відсутні, з огляду на призначення ОСОБА_10 додаткового покарання у вигляді конфіскації всього належного йому майна.
Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
На підставі ч. 2 ст. 124 КПК України судові витрати за проведення судово-портретної експертизи у розмірі 3 020,48 грн. підлягають стягненню з обвинуваченого.
Оскільки суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_10 покарання у вигляді позбавлення волі, то строк відбування ним покарання слід обчислювати з часу його фактичного затримання.
Строк додаткового покарання слід обчислювати відповідно до ч. 3 ст. 55 КК України.
Керуючись ст.ст. 65-67 КК України, 124, 368-371, 373-374, 376, 393, 395 КПК України, суд -
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 111-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 10 (десять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування, займатися діяльність, пов'язаною із наданням публічних послуг строком на 15 (п'ятнадцять) років та з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 11.01.2023 року - залишити без змін, до затримання обвинуваченого ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та приведення вироку до виконання.
Початок строку відбуття покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з дня його фактичного затримання.
Строк додаткового покарання у вигляді позбавлення права обіймати будь-які посади в органах державної влади, державного управління, місцевого самоврядування та займатися діяльністю, пов'язаною з наданням публічних послуг, рахувати з моменту відбуття ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , основного покарання.
Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.01.2023 року на майно, що належить ОСОБА_10 , а саме: житловий будинок, об'єкт житлової нерухомості, загальна площа (кв.м): 55.2, житлова площа (кв.м): 36.6., за адресою: АДРЕСА_1 , форма власності: приватна, частка власності, 1/1, технічний опис майна: земельна ділянка пл. 3 400 кв.м. зареєстрована згідно рішення №16 від 29.07.1994 року Червонопрапорна сільська рада, загальна площа збільшена згідно наказу №127 від 24.05.2001 року п.6 Держбуду України. Сараї «Б», Тамбур «А», зареєстровані згідно рішення від 05.04.1988 року Червонопрапорна сільська рада - залишити без змін, до приведення вироку до виконання в частині конфіскації майна.
Стягнути з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , процесуальні витрати за проведення судово-портретної експертизи у розмірі 3 020,80 грн.
На вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення до Одеського апеляційного суду через Біляївський районний суд Одеської області.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та захиснику обвинуваченого, якому вручались всі процесуальні рішення у цьому провадженні на підставі ч.2 ст. 297-5 КПК України, та з урахуванням положень ч.4 ст. 46 КПК України про те, що захисник користується процесуальними правами обвинуваченого, захист якого він здійснює.
Суддя ОСОБА_1
Відповідно до ч.15 ст. 615 КПК України суд обмежився проголошенням резолютивної частини вироку з врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.