Справа № 212/8661/23
2/212/5923/25
21 листопада 2025 року місто Кривий Ріг
Покровський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Пустовіт О.Г., за участі секретаря судового засідання Мєхтієвої А.Е., представника позивача Чміль Ю.В., представника відповідача Співак В.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривого Рогу, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, -
Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20.06.2008 між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №839804/ФЛ, відповідно до якого ОСОБА_1 надано кредит на 31020,00 доларів США. 19.11.2014 рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 212/12337/13-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 406583,05 гривень і 3441,00 грн судового збору. Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.12.2020 у справі № 212/12337/13-ц замінено стягувача з ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп». Позивач вказує, що відповідач жодних дій щодо погашення кредитної заборгованості не вчинив. Наведене дає підстави позивачу для нарахування за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року 3% річних та інфляційних витрат, загальна сума яких складає 108657,43 гривень. Невиконання відповідачем зобов'язань і зумовило звернення позивача до суду із відповідним позовом. З огляду на це, просить стягнути з відповідача 108657,43 гривень інфляційних витрат та трьох відсотків річних, судові витрати по справі в розмірі 2684,00 гривні.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30.01.2024 у справі №212/8661/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» суму 108657,43 грн з яких: 76954,74 грн - інфляційні втрати, 31702,69 грн - 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» судовий збір в розмірі 2684,00 грн.
Заочним додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20.02.2024 у справі №212/8661/23 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» витрати пов'язані з професійною правничою допомогою у розмірі 8500,00 грн та гонорар за прийняття рішення на користь клієнта (10% від суми позову) у розмірі 10865,00 грн, а всього 19365,00 грн.
Ухвалою суду від 24.09.2025 заяву відповідача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Співак Вікторія Анатоліївна про перегляд заочного рішення від 30.01.2024 та додаткового заочного рішення від 20.02.2024 по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - задоволено.
Скасовано заочне рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 січня 2024 року у цивільній справі № 212/8661/23 (2/212/407/23).
Скасовано заочне додаткове рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2024 року у цивільній справі № 212/8661/23 (2-др/212/7/24).
Призначено до розгляду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних витрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
10.10.2025 на адресу суду від представника відповідача адвоката Співак В.А., надійшов відзив на позовну заяву, де зазначено, що оскільки, ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.12.2020 було відмовлено у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення до виконання, та постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.09.2025 фактично відмовлено в заміні вибулого стягувача по справі№212/12337/13-ц, а саме: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», а строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, то позивач втратив право вимоги суми основного боргу, а отже і нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у цій справі також не підлягають нарахуванню та стягненню, так як борг існує в натуральному зобов'язанні. А строк позовної давності щодо стягнення боргу за вказаним вище кредитним договором сплив, так як рішення суду від 19.11.2014 у справі № 212/12337/13-ц набрало законної сили 01.12.2014, однак позивач не скористався своїм правом на примусове його виконання.
З урахуванням наведеного просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 20.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про зупинення розгляду справи.
Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» Чміль Ю.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, зазначивши, що вони є обґрунтованими, підтверджені належними доказами та базуються на нормах чинного законодавства.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Співак В.А. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав, викладених у відзиві на позов.
Суд, вислухавши учасників справи, вивчивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 20.06.2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №839804/ФЛ, відповідно до якого ВАТ КБ «Надра» надано останньому кредит на 431020,00 доларів США.
19.11.2014 рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 212/12337/13-ц стягнуто із ОСОБА_1 на користь ВАТ «КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 406583,05 гривень, судовий збір в розмірі 3441,00 грн.
Ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.12.2020 у справі № 212/12337/13-ц замінено стягувача з ПАТ КБ «Надра» на його правонаступника ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп».
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.09.2025 апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 задоволено.
Ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 грудня 2020 року в частині заміни вибулого стягувача по справі№212/12337/13-ц, а саме: ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК» НАДРА» на правонаступника ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ДНІПРОФІНАНСГРУП» скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.
Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з вимогами ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Приписами ч. 1 ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу.
Так, у ч. 5 ст. 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У постанові Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні.
Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, після закінчення строку дії кредитного договору або у разі пред'явлення банком вимоги про дострокове повернення грошових коштів змінюється правова природа зобов'язання і у такому випадку нарахування штрафних санкцій можливе вже не на підставі умов договору, а на підставі ст. 625 ЦК України, якою врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання.
Тобто, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №914/1033/17 сформовано висновок, що інфляційне нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є наслідком прострочення боржником грошового зобов'язання і способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.
Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-п, від 04.06.2019 у справі №916/190/18.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку трьох процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання, яке вже виникло на підставі рішення суду.
Таким чином, з ухваленням 12.09.2014 Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області рішення по справі №212/12337/13-ц про стягнення суми заборгованості за кредитним договором зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за кредитним договором не припинилося та триває до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання. Відтак, кредитор має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення до дати виконання рішення суду.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 27.04.2018 у справі №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
При цьому, тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер, й інші джерела правового регулювання, насамперед, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, виявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Відповідно до висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 встановлено, що розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм. Натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.
Конструкція ст. 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов'язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов'язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов'язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №757/44680/15-ц.
Звертаю увагу суду, що виконавчі листи у справі не видавалися, у задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа, поновлення строку для його пред'явлення та заміну сторону виконавчого провадження, а саме: стягувача Публічне акціонерне товариство КБ «Надра» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» - відмовлено. Тобто, виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення боргу із ОСОБА_1 ніколи не було і немає.
Отже, позивач не набув права вимоги основного зобов'язання від відповідача.
Оскільки, ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.12.2020 було відмовлено у задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення до виконання, та постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.09.2025 фактично відмовлено в заміні вибулого стягувача по справі №212/12337/13-ц, а саме: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», а строк пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, то позивач втратив право вимоги суми основного боргу, а отже і нарахування інфляційних втрат та 3 % річних у цій справі також не підлягають нарахуванню та стягненню, так як борг існує в натуральному зобов'язанні. А строк позовної давності щодо стягнення боргу за вказаним вище кредитним договором сплив, так як рішення суду від 19.11.2014 у справі №212/12337/13-ц набрало законної сили 01.12.2014, однак позивач не скористався своїм правом на примусове його виконання.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України встановлено, що не допускається зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності.
Тлумачення вказаних норм, з урахуванням принципу розумності свідчить, що: натуральним зобов'язанням (obligatio naturalis) є зобов'язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності і яка застосована судом, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном; задавненим зобов'язанням є зобов'язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред'являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності. Законодавець в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов'язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред'явленій позовній вимозі кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов'язання, не має створювати механізм обходу заборони передбаченої в п. 4 ч. 1 ст. 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору в межах пред'явленої позовної вимоги кредитором в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
Отже, аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов'язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов'язанні. Пред'явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику у випадку спливу позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред'явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на заявлену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги.
Приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред'являє тільки позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги або без пред'явлення рішення до примусового виконання у відповідний строк, на яку нараховуються 3% річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред'явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач ставить питання про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року.
Таким чином, з часу ухвалення та набрання законної сили рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі №212/12337/13-ц 12.09.2014, яким вирішено спір між сторонами щодо боргових зобов'язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в площину виконання судового рішення.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Приймаючи до уваги те, що ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.12.2020 заяву ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання по цивільній справі №212/12337/13-ц за позовом ПАТ КБ «Надра» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення, та постановою Дніпровського апеляційного суду від 09.09.2025 фактично відмовлено в заміні вибулого стягувача по справі №212/12337/13-ц, а саме: Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», слід дійти висновку про те, що вимоги позивача, які виникли на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі №212/12337/13-ц від 12.09.2014, не можуть бути захищені в судовому порядку, то між сторонами виникло натуральне зобов'язання, до якого не можуть бути застосовані положення ст. 625 ЦК України.
Таким чином, у цій справі ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» були нараховані інфляційні втрати та 3% річних до вимоги, яка існує в натуральному зобов'язанні.
Тобто, позивач втратив своє право вимоги на примусове виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором та рішенням суду (строк пред'явлення до виконання рішення суду), і тому основне зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором №839804/ФЛ від 20.06.2008, встановлене рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в справі №212/12337/13-ц від 12.09.2014 року, вже не підлягає примусовому виконанню та позивач не є стягувачем у цій справі взагалі.
Враховуючи вищезазначене, зобов'язання відповідача є задавненим, у зв'язку з чим набуло характеру натурального зобов'язання. Як вбачається з встановлених обставин, інфляційні втрати і 3% річних були нараховані позивачем на вимогу, яка на цей час існує в натуральному зобов'язанні.
За таких обставин кредитор, для охорони інтересів боржника, міг пред'явити позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних, які нараховані на заявлену вимогу, тільки разом з пред'явленням позову про стягнення задавненої вимоги, або після відкриття виконавчого провадження.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 285/3536/20.
Враховуючи вищезазначене, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, тому покладаються на позивача.
Представником позивача, адвокатом Співак В.А. у поданому до суду відзиві на позовну заяву зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і планує понести в зв'язку із розглядом справи, що складається із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, яка надається Адвокатським об'єднанням «Ліга Сова», та зазначено, що докази на підтвердження розміру витратна професійну правничу допомогу, які позивач має сплатити у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції, будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Відповідно ч. 1 п. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: судом не вирішено питання про судові витрати.
Таким чином, після подання відповідачем доказів на підтвердження вказаних витрат за заявою відповідача суд може ухвалити додаткове рішення щодо судових витрат.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 509, 525-526, 611-612, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 10, 12, 80, 81, 133, 137, 141, 223, 247, 265, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп», Код ЄДРПОУ 40696815, 49089, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Автотранспортна, буд. 2, офіс 205.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення виготовлено 21 листопада 2025 року.
Суддя: О. Г. Пустовіт