Справа № 372/4979/23
Провадження 2-91/25
10 листопада 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
Головуючого судді Потабенко Л.В.,
при секретарі Мищихіній Т.Л.,
за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Обухівська міська рада Київської області про усунення порушень права власності на земельні ділянки шляхом скасування державної реєстрації права власності,
У жовтні 2024 року позивач звернувся з позовною заявою до відповідачів про усунення порушення права власності на земельні ділянки шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки відповідачів. Обґрунтовуючи позовну заяву позивач вказав, що 29 липня 2004 року згідно нотаріально посвідченого договору дарування став власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Отримавши у власність земельну ділянку позивач звернувся до ТзОВ «Земельно-кадастровий офіс» для виготовлення технічної документації. На підставі технічної документації позивач отримав 14 жовтня 2025 року державний акт серії ЯА №574686 на земельну ділянку площею 0,1141 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3223184601:01:042:0025 та державний акт серії ЯА №574685 на земельну ділянку площею 0,2813 га для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3223184601:01:042:0024. Суміжними землекористувачами позивача є відповідачі, які отримали земельні в порядку спадкування. 12 грудня 2016 року між відповідачами був укладений нотаріально посвідчений договір зміни та поділу земельних ділянок. 20 січня 2017 року приватним нотаріусом на підставі договорів поділу земельних ділянок було здійснено державну реєстрацію нерухомого майна. 10 червня 2020 року відповідач, ОСОБА_5 , згідно нотаріально посвідчених договорів придбав дві земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . На даний час відповідач, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,0441 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0044 та земельної ділянки площею 0,1773 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер3223184601:01:042:0043, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Відповідач, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,0137 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0042, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . З часом позивач будучи власником земельних ділянок вирішив внести відомості про них до Державного земельного кадастру, в зв'язку з чим звернувся до ФОП-геодезіста. Останній при винесенні меж земельних ділянок в натурі виявив, що земельні ділянки відповідачів частково накладаються на його ділянки, чим порушують його право власності. Виходячи з цього позивач просить в судовому порядку захистити його право власності шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідачів.
23.11.2023 року ухвалою судді Обухівського районного суду Київської області прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
26.03.2024 року представник відповідача подав до суду відзив, в якому зазначив, що позов є необґрунтованими та безпідставними. Відповідачі набули у власність земельні ділянки відповідно до цивільного та земельного законодавства. Дане набуття відбулось без порушення прав позивача. Останній знав про межі сусідніх земельних ділянок, які не змінювались, більше десяти років та зауважень до відповідачів не пред'являв. Реєстрація земельних ділянок була проведена відповідним реєстратором, який діяв відповідно до законодавства. Відповідачі ніяких прав позивача не порушували, а тому просить в задоволенні позову відмовити.
08.04.2024 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому він зазначив, що позивач є власником земельних ділянок, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Право власності позивача підтверджується наявними у нього державними актами на право власності на земельні ділянки, а саме державним актом серія ЯА №574686 від 14.10.2005 року на земельну ділянку площею 0,1141 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд кадастровий номер 3223184601:01:042:0025, а також державним актом серія ЯА №574685 від 14.10.2005 р. на земельну ділянку площею 0,2813 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223184601:01:042:0024, а тому у позивача наявне суб'єктивне матеріальне право, а саме право власності на вищевказані земельні ділянки та таке право порушується через накладання земельних ділянок відповідачів на земельні ділянки позивача, а також на землі загального користування. Метою звернення позивача до суду стало саме необхідність зареєструвати належні йому земельні ділянки, що неможливо через виявлене накладання земельних ділянок, а тому право позивача, яке є порушеним підлягає захисту в судовому порядку.
Ухвалою судді Обухівського районного суду від 14 травня 2024 року по справі призначено судову земельно-технічну експертизу.
Ухвалою судді Обухівського районного суду від 18 лютого 2025 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог також заперечив просив відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.
Представник третьої особи Обухівської міської ради Київської області, в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся, подав клопотання про розгляд справи у його відсутність та прийняти рішення згідно чинного законодавства.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У судовому засіданні також був допитаний експерт ОСОБА_6 , яка підтримала свій висновок.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, допитавши експерта вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
16 липня 1997 року рішенням виконкому Германівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області №57 було передано у приватну власність ОСОБА_7 , особі, яка подарувала позивачу ОСОБА_3 будинок з земельною ділянкою площею 0,3954 га. за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Германівка, що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №049670.
Даним рішенням виконкому Германівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області №57 від 16 липня 1997 року також було передано у приватну власність ОСОБА_8 , особі від якої відповідач, ОСОБА_4 отримала у спадок частину земельної ділянки площею 0,4531 га. за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Германівка, що підтверджується копією Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-КВ №049668.
05 червня 1998 року, на підставі рішення виконкому Германівської сільської ради народних депутатів Обухівського району Київської області №57 від 16 липня 1997 року, у Книзі записів державних актів на право власності на землю, були зареєстровані за №.№254,261 державні акти на право приватної власності на земельні ділянки серії ІІ-КВ №049668 та ІІ-КВ №049670 за ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
29 липня 2004 року позивач, згідно нотаріально посвідченого договору отримав у дарунок від ОСОБА_7 житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 .
30 вересня 2005 року відповідач, ОСОБА_4 , та ОСОБА_9 отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 0,4531 га.
14 жовтня 2005 року позивач, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 29 липня 2004 року, отримав державні акти на право власності на земельні ділянки ЯА №574686 на земельну ділянку площею 0,1141 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, з кадастровим номером 3223184601:01:042:0025 тадержавний акт серії ЯА №574685 на земельну ділянку площею 0,2813 га для ведення особистого селянського господарства, з кадастровим номером 3223184601:01:042:0024.
12 грудня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_9 уклади між собою нотаріально посвідчені договори про зміну розміру часток у праві спільної часткової власності на земельні ділянки. Відповідно до даних договорів з земельної ділянки площею 0,0578 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0029, ОСОБА_4 отримала у власність 0,0441 га., а ОСОБА_9 0,0137 га. З земельної ділянки площею 0,3953 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223184601:01:042:0030, ОСОБА_4 отримала у власність 0,0441 га., а ОСОБА_9 0,0137 га.
20 січня 2017 року приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Саєнко Е.В. на підставі договорів від 12 грудня 2016 року було зареєстровано за відповідачем, ОСОБА_4 , право власності на земельну ділянку площею 0,0441 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0044 та земельну ділянку площею 0,1773 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223184601:01:042:0043, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
10 червня 2020 року ОСОБА_9 згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу відчужила, а ОСОБА_5 придбав земельну ділянку площею 0,0137 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0044, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі даного договору була здійснена державна реєстрація за ОСОБА_5 .
Відповідно до висновку експерта №7440/24-42 від 18 грудня 3034 року встановлено, що фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_4 з південно східного боку (від точки н1 до точки н14) та південно-західного боку (від точки н14 до точки н17) загалом відповідає межам земельних ділянок ОСОБА_4 площею 0,0441 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0044 та земельну ділянку площею 0,1773 га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223184601:01:042:0043, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , згідно координат каталогів координат, що містяться в документації із землеустрою на вказані земельні ділянки та в Державному земельному кадастрі. Невідповідність меж незначна, в межах точності вимірювання і варіює максимально до 0,13 м. ( в точці 23). Графічно невідповідності меж відображені на Додатку №2 до висновку розмірними лініями зеленого кольору. Слід зазначити, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 3223184601:01:042:0044 між точками 7,8,9,10,11,12,13 проходять по внутрішніх стінах житлового будинку, з інших сторін фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_4 проходять по умовних лініях на місцевості не закріплені. Фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_5 з південно-західного боку (від точки н14 до точки н17) загалом відповідають межам земельної ділянки ОСОБА_5 площею 0,0137 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0042, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно каталогу координат, що містяться в документації із землеустрою на вказані земельні ділянки та Державному земельному кадастрі. Невідповідність меж незначна, в межах точності вимірювання і варіює максимально до 0,04 м. Графічно невідповідності меж відображені на Додатку №2 до висновку розмірними лініями зеленого кольору. Слід зазначити, що межі земельної ділянки з кадастровим номером 3223184601:01:042:0042 між точками 7,8,9,10,11,12,13 проходять по внутрішніх стінах житлового будинку, з інших сторін фактичні межі земельних ділянок ОСОБА_5 проходять по умовних лініях на місцевості не закріплені. Фактична межа земельної ділянки ОСОБА_4 з боку АДРЕСА_1 (від точки н14 до точки н17) загалом відповідає межі земельної ділянки ОСОБА_4 площею 0,04441 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0044 згідно каталогу координат, що міститься в документації із землеустрою та в Державному земельному кадастрі. Зміщення фактичної в бік вулиці Шевченка незначні, в межах точності вимірювань і варіює максимально до 0.04 м (4см). Графічно співставлення меж відображені на Додатку №2 до висновку розмірними лініями зеленого кольору. Координати точок н14, н15, н16, н17 відображені в Таблиці 5. При цьому, земельна ділянка ОСОБА_4 площею 0.1773 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223184601:01:042:0043 не межує із землями загального користування ( АДРЕСА_2 ), тому визначити зміщення цієї земельної ділянки не вбачається за можливе. При цьому, земельна ділянка ОСОБА_4 площею 0.1773 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223184601:01:042:0043 не межує із землями загального користування ( АДРЕСА_2 ), тому визначити зміщення цієї земельної ділянки не вбачається за можливе. Фактична межа земельної ділянки ОСОБА_5 з боку АДРЕСА_1 (між точками н17, н18, н19, н20) загалом відповідає межі земельної ділянки ОСОБА_5 площею 0,0137 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3223184601:01:042:0042 згідно каталогу координат, що містяться в документації із землеустрою та Державному земельному кадастрі. Зміщення фактичної в бік вулиці Шевченка незначні, в межах точності вимірювань і варіює від 0.03 м до 0.04 м (4 см). Графічно співставлення меж відображені на Додатку №2 до висновку розмірними лініями зеленого кольору. Координати точок н17, н18, н19, н20 відображені в Таблиці 5 дослідницької частини висновку.
Відповідно до статей 1,3 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивачем в порушення даних норм належними і допустимими доказами не було доведено порушення його прав відповідачами.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відповідно до статті 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель. Державний реєстр земель складається з двох частин: а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; б) поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.
Відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягали заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
У разі відсутності кадастрового номера на державному акті власнику земельної ділянки необхідно зареєструвати земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у порядку, встановленому п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр».
Згідно з положеннями цього пункту для реєстрації земельної ділянки та присвоєння кадастрового номера власнику за державним актом необхідно розробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
Механізм встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками встановлено «Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376.
Відповідно до пункту 2.1 вказаної вище Інструкції встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
У пункті 3.12 цієї ж Інструкції зазначено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцезнаходженням земельної ділянки.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.
При цьому, частинами першою. другою статті 198 Земельного кодексу України передбачено, що кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану.
Спосіб захисту визначається позивачем при поданні позовної заяви і підтриманні його в судовому засіданні.
Позивач вважає за необхідне захистити своє право власності на земельну ділянку шляхом скасування державно реєстрації земельних ділянок відповідачів, що на думку суду є неналежним способом захисту.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).
Так відповідно до ч.1 ст.388 ЦК України встановлюється, що однією з підстав для витребування майна від добросовісного набувача є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 згаданої статті).
Предметом такого віндикаційного позову може бути вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Частиною 1 ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Частиною 4 ст. 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Аналогічні положення містяться і в ст. 321 ЦК України.
Віндикаційним позовом є позов неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна. Умовами звернення з таким позовом є те, що: 1) позивач є власником майна; 2) власник фактично втратив володіння річчю; 3) відповідач є незаконним володільцем; 4) власник і володілець не перебувають у договірних відносинах; 5) предметом позову може бути тільки індивідуально визначена річ; 6) ця річ на момент розгляду спору повинна існувати в натурі.
Про це зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц.
Положення статті 388 ЦК України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
Також слід відзначити, що у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно з частиною першою статті 193 ЗК України Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
Відповідно до статті 194 ЗК України призначенням Державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.
Правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру встановлює Закон України «Про Державний земельний кадастр».
Частиною першою статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.
Частинами шостою-восьмою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що кадастровий номер скасовується лише у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера. Скасований кадастровий номер земельної ділянки не може бути присвоєний іншій земельній ділянці. Інформація про скасовані кадастрові номери земельних ділянок зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об'єкти Державного земельного кадастру є обов'язковим.
Частиною першою статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 ЗК України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками; на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель; на підставі проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) - у разі виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).
Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності, шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частини перша-п'ята статті 79-1 ЗК України).
Державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку. Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частини перша, друга статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється, зокрема, за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи (пункт 1 частини третьої статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Частиною четвертою статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що для державної реєстрації земельної ділянки державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; документація із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки, в електронній формі та формі електронного документа.
Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини (частина шоста статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
При здійсненні державної реєстрації земельної ділянки їй присвоюється кадастровий номер (частина дев'ята статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).
Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до частини третьої статті 79 ЗК України право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.
Згідно із статтею 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється зокрема, шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається формованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Статтею 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Згідно з частиною другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Способи захисту прав на землю встановлені частиною третьою статті 152 ЗК України: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; г) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, спорювання або чинення перешкод у користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).
Суд при розгляді справи також враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах «Проніна проти України», «Трофимчук проти України», де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов'язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі.
За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 ( пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 ( пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 ( пункт 98).
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем не доведено, що реєстрація у Державному земельному кадастрі належної йому на підставі державного акту земельної ділянки неможлива без скасування державної реєстрації земельних ділянок відповідачів. На думку суду, обраний позивачем спосіб захисту свого права власності є неналежним та передчасним, оскільки ним не доведено, що неможливе внесення змін до Державного земельного кадастру щодо земельних ділянок відповідачів в позасудовому порядку та лише шляхом скасування державної реєстрації вказаних земельних ділянок можливо поновлення прав власності позивача на належну йому земельну ділянку.
Також суд враховує, що скасування державної реєстрації земельних ділянок відповідачів, як наслідок, припинення їх речових прав на вказані ділянки було б непропорційним та призвело б до порушення їх прав як власників майна на мирне володіння своїм майном, з огляду на що не знаходить підстав для задоволення позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позову повністю суд не вбачає підстав для стягнення судових витрат з відповідачів.
Керуючись ст. ст.12,81,141,263-265,273 ЦПК України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа Обухівська міська рада Київської області про усунення порушень права власності на земельні ділянки шляхом скасування державної реєстрації права власності, відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.В. Потабенко