Провадження № 11-кп/821/786/25 Справа № 707/1/25 Категорія: ч. 3 ст. 307 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
17 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисників - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,
обвинувачених - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в м. Черкаси апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , на ухвалу Черкаського райсуду Черкаської обл. від 24.10.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно ОСОБА_11 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Полтава, українця, громадянина України, який має середню освіту, одружений,
раніше не судимий, проживає
АДРЕСА_1 ,
продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 22.12.2025 р. включно, визначено заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 757 000 грн., у випадку внесення якої на обвинуваченого будуть покладені обов'язки, передбачені ст. 182 КПК України, -
та ОСОБА_10 , який народився
ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Черкаси, українця, громадянина
України, який має вищу освіту, одружений,
раніше не судимий, проживає
АДРЕСА_2 ,
продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, до 22.12.2025 р. включно, визначено заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 757 000 грн., у випадку внесення якої на обвинуваченого будуть покладені обов'язки, передбачені ст. 182 КПК України,
В провадженні Черкаського райсуду Черкаської обл. перебуває кримінальне провадження внесене до ЄРДР 15.01.2023 за № 12023250000000018, за обвинуваченням ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України, ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 307, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 311, ч. 4 ст. 28, ч. 2 ст. 317 КК України та стосовно інших осіб.
Оскаржуваною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_10 у виді тримання під вартою на 60 днів, до 22.12.2025 р. включно, з визначенням розміру застави.
Зазначеною ухвалою також продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно інших осіб, відносно яких судове рішення не оскаржується та відносно яких апеляційний перегляд не проводиться.
При прийняті рішення про продовження строку тримання під вартою, суд встановив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачені можуть переховуватись від суду, незаконно впливати на інших обвинувачених та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальні правопорушення, в якому вони обвинувачуються, оскільки вони обвинувачуються в систематичному вчиненні кримінальних правопорушень. Наведені прокурором ризики є триваючими та виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу обвинуваченим на більш м'який.
Злочини, вчинені в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів це діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або створюють фактичну шкоду здоров'ю невизначеному колу осіб, що підтверджує наявність суспільного інтересу в даному кримінальному провадженні.
Також, суд зауважив, що застосування іншого запобіжного заходу не зможе на даному етапі судового розгляду в повній мірі нівелювати наявні ризики неналежної процесуальної поведінки обвинувачених, які є ще доволі високими, а відтак не буде здатним і забезпечити дієвість даного кримінального провадження в суді.
Приймаючи рішення суд зауважив, що не зважаючи лише на суворість можливого покарання, яке є ревалентною обставиною в оцінці ризиків, суд опирається також і на необхідність захисту суспільних інтересів, які не зважаючи на презумпцію невинуватості також мають значення, не ігнорує аргументи і доводи, наведені стороною захисту, та виснував, що аргументи сторони захисту не переважають вимог суспільного інтересу у справі.
Суд врахував ступень тяжкості кримінальних правопорушень, інкримінованих обвинуваченим деякі з них, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відносяться до категорії особливо тяжких злочинів. Санкція ч. 2 ст. 255 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 12 років з конфіскацією майна, санкція ч. 3 ст. 307 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі строком від 9 до 12 років з конфіскацією майна, санкція ч. 3 ст. 311 КК України передбачає покарання у виді від 5 до 8 років з конфіскацією майна, санкція ст. 317 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 4 до 8 років з конфіскацією майна, ст. 28 КК України передбачені форми співучасті, які виділені залежно від стійкості суб'єктивних зв'язків (суб'єктивних ознак) між учасниками злочинних груп, ч. 4 якої передбачає, що кримінальне правопорушення визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації кримінально протиправної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших кримінально протиправних груп.
Зазначені обставини самі по собі можуть бути мотивом та/або підставою для обвинуваченого переховуватися від суду, оскільки суворість передбачуваного покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування, а тяжкість кримінального покарання та суворість можливого вироку підвищують ймовірність переховування від суду.
При продовженні строку тримання під вартою суд врахував підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 КПК України, в тому числі, що злочини вчинено проти громадської безпеки, проти здоров'я населення, злочинною організацією (ч. 4 ст. 183 КПК України).
Суд врахував, що обвинувачений ОСОБА_10 має вищу освіту, звання капітана служби цивільного захисту, посвідчення бійця тероборони, в нього є сталі соціальні зв'язки за місцем проживання, наявність у нього міцних соціальних зв'язків, позитивні характеристики, також що у обвинуваченого ОСОБА_11 є міцні соціальні зв'язки, його майновий стан, наявність та відсутність судимостей, стан здоров'я та зауважив, що характеризуючи дані обвинувачених не переважають можливих ризиків неправомірної поведінки обвинувачених, та є обставинами, які враховані при обранні запобіжного заходу, не можуть спростувати ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
З урахуванням п. п. 4, 5 ч. 4 ст. 183 КПК України суд першої інстанції прийняв рішення про продовження строку тримання під вартою стосовно вищезазначених обвинувачених із визначенням розміру застави, в разі внесення якої на обвинувачених будуть покладені обов'язки, передбачені ст. 182 КПК України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду в частині продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_9 , постановити нову ухвалу, якою зменшити розмір застави з 250 до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що, на його думку, ухвала суду необґрунтована, постановлена за відсутності доказів про існування ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При обранні даного запобіжного заходу слідчий суддя посилався лише на припущення та здогадки слідчого та прокурора. В ухвалі не зазначено обставин і доказів, які поза розумним сумнівом підтвердять ризики, вказані в п. п. 1-5 ст. 177 КПК України, що ОСОБА_9 спробує переховуватися від правосуддя, ризик переховування в даному випадку оцінений лише на підставі можливого суворого судового рішення.
Розмір застави є завищеним, оскільки сукупний дохід родини ОСОБА_9 складає 160 000 грн., а застава в розмірі 757 000 грн. є такою сумою, яка ніколи не зможе бути внесена, тобто суд завідома визначив такий розмір застави, який не сприяє звільненню ОСОБА_9 з-під варти як альтернативного запобіжного заходу, просить знизити розмір застави до 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_10 з визначенням розміру застави 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, відмовити в задоволенні клопотання прокурора від 22.10.2025 р. про продовження строку тримання відносно ОСОБА_10 та звільнити останнього з під варти в залі суду негайно.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що, на його думку, ухвала суду необґрунтована, постановлена за відсутності доказів про існування ризиків, передбачених п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
При обранні даного запобіжного заходу слідчий суддя посилався лише на припущення та здогадки слідчого та прокурора. Звертає увагу суду, що матеріали кримінального провадження, в тому числі підтверджуючі встановлені ст. 177 КПК України ризики, були актуальними станом на 6.12.2024 р. Клопотання прокурора містить одне обґрунтування вказаних ризиків - тяжкість можливого покарання, в клопотанні відсутні посилання на матеріали справи, які підтверджують існування ризиків, не наведено та не додано доказів, які має оцінити суд, та які поза розумним сумнівом підтверджують необхідність тримання ОСОБА_10 під вартою. В ухвалі не зазначено обставин і доказів, які поза розумним сумнівом підтвердять ризики, вказані в п.п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, ризик переховування від правосуддя в даному випадку оцінений лише на підставі можливого суворого судового рішення. ОСОБА_10 затриманий 16.01.2024 р., а зі спливом часу саме лише існування обґрунтованої підозри не є підставою для позбавлення свободи та суд має навести інші підстави для тримання під вартою, а обґрунтування будь-якого періоду тримання під вартою має бути переконливо продемонстроване органами влади. Вважає, що місцевий суд не дотримався практики ЄСПЛ, вимог чинного КПК України, не обґрунтував необхідності утримання останнього під вартою, в оскаржуваній ухвалі наведено короткий текст обвинувачення, тези клопотання та правила ст. ст. 177, 184 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтримали доводи своїх апеляційних скарг, просили задовольнити їх по викладеним доводам, обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтримали доводи апеляційних скарг захисників, просили їх задовольнити, прокурора ОСОБА_6 , яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, вважала ухвалу суду законною і обґрунтованою, перевіривши доводи апеляційних скарг, матеріали, виділені з кримінального провадження на направлені судом першої інстанції, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Згідно ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, об-ґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями КПК України.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно вимог ч. 3 ст. 407 КПК України, постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому Главою 18 Розділу II КПК України.
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. ст. 177, 178 та 183 КПК України.
Розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих апеляційному суду матеріалів встановлено, що вказані вимоги місцевим судом виконані в повному обсязі.
У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001 р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , суд першої інстанції встановив наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачені дійсно можуть переховуватися від суду, незаконно впливати на інших обвинувачених, свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачуються. Наведені прокурором ризики є триваючими та вони виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м'який.
Суд врахував що ризик передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України є актуальним, оскільки обвинувачені усвідомлюють тяжкість можливого покарання у разі визнання їх винуватими - до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна та цей факт може спонукати обвинувачених переховуватися від суду.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 КПК України - вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачуються також наявний, оскільки суду не надано відомостей про наявність у обвинувачених постійного місця роботи, сталого джерела доходів та вони обвинувачуються у систематичному скоєнні злочинів в сфері обігу наркотичних засобів. Крім того, суд врахував вік та стан здоров'я обвинувачених, соціальні зв'язки, наявність у них родини та утриманців, майновий стан, наявність та відсутність судимостей та зауважив, що характеризуючи дані обвинувачених не переважають можливих ризиків неправомірної поведінки та є обставинами, які враховані при обранні запобіжного заходу, але не можуть спростувати ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Ризиком в контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має обґрунтувати свій висновок про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи. При цьому кримінальний процесуальний закон не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволяють стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Ризик незаконного впливу на свідків, експертів існує й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом показань та надання їм оцінки, оскільки перебуваючи поза межами установи попереднього ув'язнення обвинувачений матиме можливість обговорювати з причетними до протиправної діяльності особами, відомі органу досудового розслідування обставини щодо підготовки та вчинення кримінального правопорушення, намагання вплинути на цих осіб.
Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином обґрунтований тим, що перебуваючи поза межами установи попереднього ув'язнення обвинувачений може продовжити узгоджувати свої дії з іншими співорганізаторами та учасниками злочинної організації, крім того зможе сприяти переховуванню свідків сторони обвинувачення.
Ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення у якому обвинувачується, підтверджений характером вчиненого правопорушення, здійснення низки цілеспрямованих дій упродовж тривалого часу, продуманістю таких дій, цинічністю характеру протиправних дій, ризиком завдання непоправної шкоди здоров'ю населення в період збройної агресії рф, вчинення кримінального правопорушення під час запровадження по всій території України правового режиму воєнного стану.
Також, судом враховано, що обвинувачені ОСОБА_11 та ОСОБА_10 обвинувачуються у вчиненні злочинів у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та у створенні злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами, підстави, передбачені ст. ст. 177, 178 КПК України, та з урахуванням п. п. 4, 5 ч. 4 ст. 183 КПК України прийняв рішення про продовження строку тримання під вартою стосовно вищеозначених обвинувачених з визначенням розміру застави.
Суд вірно врахував, наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені можуть здійснювати дії, передбачені п. п. 1, 3 та 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинувачених переховуватися від суду, незаконно впливати на інших обвинувачених чи свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому вони обвинувачуються.
Про наявність зазначених ризиків свідчать і такі обставини як вагомість доказів про вчинення обвинуваченими кримінальних правопорушень, участь у стійкому злочинному об'єднанні з незаконного виготовлення, зберігання з метою збуту та збуту особливо небезпечних психотропних речовин, тяжкість покарання, у разі визнання їх винними у вчиненні інкримінованих діяннях, наведені прокурором ризики є триваючими та виключають на даний час можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинувачених на більш м'який.
Крім того ризики, які були наявні при обранні даного виду запобіжного заходу обвинуваченим, не відпали, будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, визначених ст. 177 КПК України, для застосування обвинуваченим більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено, інші запобіжні заходи не забезпечать належної поведінки обвинувачених під час розгляду кримінального провадження.
Прокурором доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання під вартою обвинувачених, доведено наявність обставин, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 199 КПК України.
Будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, стороною захисту не наведено, обставин, які б виключали перебування обвинувачених під вартою не встановлено.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає не лише відомостям про особи обвинувачених, а й характеру та тяжкості кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вони обвинувачуються, виключає можливість перешкоджання інтересам правосуддя, ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, та які були враховані при обранні запобіжного заходу, при продовженні строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, продовжують існувати, в зв'язку з чим суд дійшов до обґрунтованого висновку про доцільність збереження застосованого щодо обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який забезпечить їх належну процесуальну поведінку.
Злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекрурсорів - це діяння, які створюють загрозу заподіяння шкоди або створюють фактичну шкоду здоров'я невизначеному колу осіб, що підтверджує наявність об'єктивного суспільного інтересу в даному кримінальному провадженні.
У Конвенції ООН «Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин» наголошується, що тенденція зростання незаконного виробництва, попиту і обігу наркотичних засобів і психотропних речовин становлять серйозну загрозу для здоров'я і добробуту людей і справляють негативний вплив на економічні, культурні та політичні основи суспільства.
При прийнятті рішення про продовження строку тримання під вартою суд також врахував доводи захисту та зауважив, що в даному випадку доводи захисту не перевищують суспільного інтересу у справі, яка полягає у повному та неупередженому розгляді кримінального провадження у встановлені законом строки, забезпечення запобіганню процесуальних ризиків і у суду були підстави, за яких судом було застосовано до обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та обставини, які при цьому враховувалися, не відпали, а тому й відсутні обставини для зміни запобіжного заходу.
Суд вірно зауважив що заміна запобіжного заходу стосовно обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_10 на більш м'який, альтернативний, є недоцільним, оскільки такий запобіжний захід не забезпечить виконання обвинуваченими покладених на них процесуальних обов'язків.
Таким чином, суд першої інстанції виснував що обставини кримінального провадження свідчать про неможливість обрання стосовно обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_10 іншого, більш м'якого запобіжного заходу, окрім тримання під вартою із визначеним розміром застави, оскільки він не забезпечить їх належної процесуальної поведінки під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
З огляду на викладене апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст. ст. 197 та 199 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого до двох місяців, тобто до 22.12.2025 р. із визначенням розміру застави.
На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_10 під вартою, підстави для застосування до них більш м'якого запобіжного заходу відсутні.
Згідно довідки про рух розгляду справи, судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та інших осіб, не завершено, проведено підготовче судове засідання, оголошено обвинувальний акт, але не допитані свідки, не досліджені письмові докази, речові докази, а тому доводи апеляційної скарги про обрання обвинуваченому занадто суворого запобіжного заходу хоча й із визначенням застави, апеляційний суд вважає не доречними, оскільки вивченням наданих судом першої інстанції та сторонами матеріалів вбачається, що розгляд справи місцевим судом проводиться згідно вимог КПК України, його тривалість залежить від кількох чинників, як об'єктивних так і суб'єктивних та на які суд апеляційної інстанції не має законних підстав для впливу.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги захисників про недоведеність існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, відсутність підстав для продовження строку тримання під вартою із визначенням застави, слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам виділеного кримінального провадження.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що єдиним запобіжним заходом, який здатен забезпечити виконання обвинуваченими ОСОБА_11 та ОСОБА_10 покладених на них обов'язків та унеможливить реалізацію викладених вище ризиків є запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави.
З урахуванням характеру та тяжкості злочинів, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_11 та ОСОБА_10 встановлених судом першої інстанції ризиків, сторона захисту не навела переконливих доказів того, що обвинувачені будуть виконувати покладені на них процесуальні обов'язки.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у виді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, а тому у суду першої інстанції були вагомі підстави для продовження відносно обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначеним розміром застави.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, апеляційний суд дійшов висновку, що обраний відносно обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_10 запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а також, беручи до уваги покарання, яке у майбутньому імовірно загрожує за вчинення особливо тяжких злочинів, враховуючи особу обвинувачених, підстави і мету запобіжного заходу, стадію розгляду кримінального провадження, яке до спливу строку обраного запобіжного заходу не буде завершено, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, то апеляційний суд вважає виправданою необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , а тому враховуючи тяжкість, специфіку кримінальних правопорушень у вчиненні яких вони обвинувачуються, апеляційний суд, виходячи із вимог п. п. 4 та 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, не знаходить підстав для обрання обвинуваченим іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою та задоволення апеляцій.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 про надмірну тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою апеляційний суд вважає не доречними, тому що вивченням наданих судом першої інстанції та сторонами матеріалів, довідки про рух справи вбачається, що розгляд справи судом проводиться згідно вимог КПК України, його тривалість залежить від кількох чинників, як об'єктивних так і суб'єктивних та на які суд апеляційної інстанції не має законних підстав для впливу. Крім того, апеляційний суд зазначає, що тривалість запобіжного заходу у співвідношенні із тяжкістю обвинувачення, на даний час, не виходить за межі розумного строку і кореспондується з характером суспільного інтересу, тобто з визначеними КПК України конкретними підставами і метою запобіжного заходу, застосування до обвинувачених на даній стадії судового провадження менш суворого запобіжного заходу не забезпечить достатніх гарантій належної процесуальної поведінки цих осіб.
Стосовно доводів апеляції захисника ОСОБА_8 , що в матеріалах справи знаходяться матеріали, які були актуальними станом на 6.12.2024 р., то апеляційний суд вважає ці доводи непереконливими, тому що суд першої інстанціїї мав право приймати рішення на підставі наданих сторонами провадження матеріалів і документів, суд визнав їх достатніми та ухвалив відповідне рішення, з такими висновками суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд.
Суд першої інстанції, згідно вимог ст. 331 КПК України, поставив та розглянув питання про продовження строку дії запобіжного заходу. При цьому прокурор подав клопотання про продовження тримання під вартою, що ніяким чином не суперечить та не порушує вимоги КПК України і знайшло своє відображення в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції. Посилання захисника ОСОБА_8 на порушення порядку розгляду цього питання в суді першої інстанції є не доречними та не впливають на законність прийнятого рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого.
Стосовно доводів захисника ОСОБА_7 про зменшення обвинуваченому ОСОБА_11 розміру застави, слід зазначити, що відповідно до ч. 4, 5 ст. 182 КПК України розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. При визначенні розміру застави суд не може допускати встановлення такого її розміру, що є завідомо непомірним для особи та призводить до неможливості виконання застави. З одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала б обвинуваченого від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого не має бути такою, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу це фактично призвело б до подальшого його ув'язнення, яке в останньому випадку перетворилося б на безальтернативне.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про те, що розмір застави не відповідає критерію розумності, оскільки обвинувачений та його родина не має таких значних доходів, також на думку апеляційного суду є не обґрунтованими, тому що суд першої інстанції перевірив ці доводи, а тому такий розмір застави є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, а також належну процесуальну поведінку обвинуваченого, не порушуючи при цьому його прав, а визначений розмір застави буде належною гарантією того, що у разі його сплати обвинувачений не буде переховуватись від суду через побоювання втратити заставу.
Апеляційний суд вважає, що на даний час тримання обвинуваченого ОСОБА_12 під вартою із заставою у визначеному розмірі - є обґрунтованим та виправданим, оскільки виключно в такому виді можливо забезпечити досягнення мети, визначеної ст. 177 КПК України. Суд першої інстанції при визначенні розміру застави дотримався вимог діючого законодавства в повному обсязі, з урахуванням ступеню тяжкості інкримінованих злочинів та відомостей про особу обвинуваченого.
За таких обставин, апеляційний суд не знаходить підстав для скасування ухвали суду з тих мотивів, які наведені в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 , оскільки судом постановлено ухвалу у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, ухвала по своїй суті є правомірною, справедливою відповідно до об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону, з наведенням достатніх мотивів та підстав.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень вимог КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченими ОСОБА_11 та ОСОБА_10 які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
Підсумовуючи вищенаведене апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги захисників задоволенню не підлягають, ухвала суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави є законною, обґрунтованою та відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 418 та 4221 КПК України, апеляційний суд, -
Ухвалу Черкаського райсуду Черкаської обл. від 24.10.2025 р., якою задоволено клопотання прокурора та відносно обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 22.12.2025 р. включно, визначено заставу у розмірі 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 757 000 грн., у випадку внесення якої на обвинувачених будуть покладені, строком на 2 місяці, наступні обов'язки: прибувати до суду за кожною вимогою; не відлучатися з населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими та свідками у даному кримінальному провадженні; докласти зусиль до пошуку роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, які дають право на виїзд та в'їзд в Україну - залишити без змін.
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді