20 листопада 2025 року
м. Черкаси
Справа № 712/1365/25
Провадження № 22-ц/821/2006/25
категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
скаржник: ОСОБА_1 ,
представник скаржника: адвокат Драченко Владислав Вікторович,
заінтересовані особи: Другий відділ Державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» з ринку,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драченка Владислава Вікторовича на ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2025 року (постановлену в приміщенні Соснівського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Токової С.Є.) у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку,-
Описова частина
Короткий зміст вимог скарги
03 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність органу примусового виконання, заінтересовані особи: Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку.
В обґрунтування скарги вказує, що рішенням апеляційного суду Черкаської області від 17 грудня 2012 року з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 стягнуто солідарно на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по кредитному договору в сумі 706 628,06 грн.
Вказане рішення суду перебувало на примусовому виконанні в Другому відділі ДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ).
Виконавче провадження №40613408 про стягнення коштів з ОСОБА_1 закінчено 17.06.2024 згідно п.9 ч.1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Підставою для закриття виконавчого провадження став лист Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку № 083-60-160/24 від 09.05.2024, згідно якого солідарний боржник ОСОБА_2 04.08.2020 виконав свій обов'язок та сплатив всю заборгованість на рахунок стягувача.
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 23.12.2024 (провадження №6/712/211/24) відмовлено у задоволенні заяви Державної іпотечної установи про заміну сторони (стягувача) у виконавчому провадженні№ 40613408.
Не дивлячись на повне погашення солідарним боржником існуючої заборгованості та виконання свого обов'язку перед стягувачем, зазначає скаржник, впродовж 2020-2022 років з пенсійних виплат іншого боржника ОСОБА_1 на користь сторони виконавчого провадження перераховано 37 392,44 грн, які згідно відповіді на адвокатський запит розподілені наступним чином : 33 653,20 грн заборгованість, 3 380,18 грн - виконавчий збір та 359,06 грн - витрати виконавчого провадження.
Оскільки заборгованість згідно рішення суду сплачено ОСОБА_2 ще у 2020 році, державними виконавцями Другого відділу ДВС у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) надлишково перераховано на користь Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з ринку стягнуту суму основного боргу в розмірі 33 653,20 грн.
Із заявою відповідного змісту, 03.01.2025 представник ОСОБА_1 звернувся до органу ДВС з проханням повернути надмірно сплачені кошти на користь заявника.
Листом від 30.01.2025 Другим відділом ДВС у місті Черкаси ЦМУ МЮ (м. Київ) відмовлено у задоволенні заяви, з мотивів неможливості повернення з депозитного рахунку коштів, які було розподілено та перераховано державним виконавцем на користь стягувача, а також у зв'язку із тим, що державний орган є неприбутковою організацією.
На підставі наведеного, скаржник просив суд визнати неправомірною відмову Державного відділу виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Київ) повернути ОСОБА_1 надлишково стягнуті кошти у виконавчому провадження № 40613408 та зобов'язати уповноважених посадових осіб Другого відділу виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Київ) повернути надлишково стягнуту суму основного боргу в розмірі 33 653,20 грн на користь ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Другий відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення АТ « Банк «Фінанси та кредит» з ринку на бездіяльність органу примусового виконання.
Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив із того, що вимоги скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірної відмови Другого відділу ДВС в м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління ДВС ( м. Києва) у поверненні надлишково стягнутих коштів та зобов'язання повернути надлишково стягнуті кошти в розмірі 33 653,20 грн є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі, поданій 08 жовтня 2025 року через систему Електронний суд, представник ОСОБА_1 - адвокат Драченко В.В., посилаючись на те, що суд першої інстанції при прийнятті ухвали допустив порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2025 року та прийняти нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що суд першої інстанції послався на ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження», однак ні редакція Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року, ні редакція, чинна на момент розгляду скарги - немає і близько подібного змісту.
Також в ухвалі суд зазначив, що згідно ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» на сторони виконавчого провадження покладено обов'язок невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця про повне чи часткове самостійне виконання боржником рішення суду, при цьому, під «стороною виконавчого провадження» суд розуміє виключно боржника, оскільки в подальшому зазначає, що повідомлення про повне погашення заборгованості ОСОБА_2 , матеріали скарги не містять.
Вказує, що відмовляючи в задоволенні скарги, судом не враховано, що стягувач, після отримання грошових коштів від солідарного боржника ОСОБА_2 , не повідомив органи виконання про фактичну сплату існуючої заборгованості.
Державні виконавці, всупереч ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», не вживали заходів щодо неупередженого, ефективного, своєчасного виконання рішень, зокрема не проводили звірку щодо розміру стягнутих коштів та не зобов'язували боржників подавати декларації про майновий стан і доходи.
Вказує, що через бездіяльність двох державних установ: з однієї сторони органів виконання та з іншої сторони - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, скаржник втратив понад тридцять тисяч гривень та має вживати заходів щодо їх подальшого повернення.
Відзив на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 27 жовтня 2025 року, представник Другого відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України - Косюра О.В., вважаючи доводи апеляційної необгрунтованими, просила відмовити у задоволенні скарги та визнати дії державного виконавця правомірними.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом встановлено, що на виконанні у Другому відділі ДВС м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебувало виконавче провадження № 40613408 з примусового виконання виконавчого листа № 2-567, виданого 01.08.2013 Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ « Банк «Фінанси та Кредит» боргу в сумі 708 578,06 грн.
Постановою головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції( м. Київ) від 17.06.2024 вказане виконавче провадження закінчено на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним виконанням рішення суду. Заборгованість за рішенням суду була повністю погашена солідарним боржником ОСОБА_2 .
Із наданих представником ДВС копій платіжних доручень вбачається, що кошти були стягнуті з іншого солідарного боржника - ОСОБА_1 згідно виконавчого листа № 2-567/10 у зазначений ним період, тобто до закінчення виконавчого провадження, перераховані органом ДВС стягувачу, а саме АТ «Банк «Фінанси та кредит».
Також встановлено, що представник боржника ОСОБА_1 02.01.2025 звернувся до Другого відділу ДВС у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) із заявою про повернення надлишково перерахованих коштів, на яку 30.01.2025 року відділ ДВС надав відповідь про відмову у перерахуванні коштів, з посиланням на те, що всі відраховані з ОСОБА_1 кошти були перераховані стягувачу та наразі виконавче провадження закінчено.
Мотивувальна частина
Позиція Апеляційного суду
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В повній мірі зазначеним вимогам закону ухвала суду не відповідає.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Частиною першою статті п'ятої Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст.451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу ДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження № 61-331св18) зроблено висновок, що «згідно з частинами першою та другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.
Судом встановлено та не заперечувалось скаржником, що на виконанні у Другому відділі ДВС м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ) перебувало виконавче провадження № 40613408 з примусового виконання виконавчого листа № 2-567/10, виданого 01.08.2013 Соснівським районним судом м. Черкаси про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ « Банк «Фінанси та Кредит» боргу в сумі 708 578,06 грн.
На виконання даного виконавчого листа № 2-567/10 з рахунку скаржника списувалися кошти, зокрема, в оскаржуваний скаржником період, з липня 2020 року по лютий 2022 року, у загальній сумі 37 392,44 грн, що підтверджується довідкою Головного УПФ України в Черкаській області.
Також встановлено, що кошти, стягнуті із ОСОБА_1 згідно виконавчого листа № 2-567/10, до закінчення виконавчого провадження, перераховані органом ДВС стягувачу - АТ «Банк «Фінанси та Кредит».
Із матеріалів справи також вбачається, що постановою головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 17.06.2024 вказане виконавче провадження закінчено на підставі п.9 ч.1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з повним виконанням рішення суду.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Отже, із наведеного слідує, що державним виконавцем під час примусового виконання рішення суду про солідарне стягнення із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь банку, зокрема із скаржника, як солідарного боржника, вчинялись дії в рамках Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 ( далі - Інструкція).
Так, згідно п. 1 розділу VІІ Інструкції стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, відкриті Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках, приватними виконавцями - в державних банках, у тому числі рахунки в іноземній валюті (далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, міжрегіональними управліннями Міністерства юстиції України, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в державних банках, у тому числі рахунок в іноземній валюті (далі - рахунок авансових внесків).
Пунктом 13 розділу VІІ Інструкції визначено, що розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.
Виплата стягнутих грошових коштів (у тому числі, одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем в порядку, визначеному статтею 47 Закону, а також з урахуванням строків вчинення виконавчих дій, визначених у додатку до Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 05 серпня 2016 року № 2432/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 серпня 2016 року за № 1126/29256.
Перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних інструкцій ( п. 14 розділу VІІ Інструкції).
Оскільки кошти, які стягувались із скаржника ОСОБА_1 , були розподілені та перераховані державним виконавцем на рахунок стягувача АТ «Банк «Фінанси та кредит», що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, тому у державної виконавчої служби відсутній обов'язок з повернення переплачених скаржником коштів у розмірі 33 653,20 грн, а дії державним виконавцем були вчинені відповідно до вимог чинного законодавства.
При цьому, ні нормами Закону України «Про виконавче провадження», ні Інструкцією, не передбачено обов'язок державного виконавця здійснювати контроль за погашенням заборгованості за виконавчими документами у відношенні солідарних боржників та саме боржник повинен самостійно контролювати розмір стягнутих з нього коштів та надавати державному виконавцю відповідну інформацію про стягнення за виконавчим провадженням, яке перебуває на виконанні, тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про безпідставність вимог скарги ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльності органу ДВС.
Скаржником не надано належних доказів на підтвердження повідомлення державного виконавця про добровільне виконання рішення суду солідарним боржником ОСОБА_2 , як самим скаржником ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 в період з 04.08.2020 по 2024 рік, і лише на підставі листа стягувача державним виконавцем було закінчено виконавче провадження.
Колегія суддів вважає вірними посилання суду першої інстанції на ч. 4 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», згідно умов якої сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавця про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником.
Відсутність належного повідомлення від сторін виконавчого провадження про повне виконання рішення суду унеможливило своєчасне закриття виконавчого провадження органами державної виконавчої служби.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про безпідставність вимог скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною відмови Другого відділу ДВС м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) в поверненні надлишково стягнутих коштів.
Щодо вимог скарги в частині зобов'язання державного виконавця повернути стягнуті з банківського рахунки кошти.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11(провадження № 14-31цс21) зазначено, що «якщо ж спір підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства, і виконавець звернувся до суду цивільної юрисдикції (як у цій справі), то підстави для закриття провадження за пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК відсутні. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду про те, що поняття «спір про право», наявність якого є підставою для залишення заяви без розгляду, а не закриття провадження у справі, передбачено в окремому провадженні. Натомість розділ VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК не регулює дії суду у випадках, коли виконавець звертається до суду в порядку цього розділу за наявності матеріального спору, який підлягає вирішенню в порядку позовного провадження. Отже, у ЦПК наявна прогалина, яку належить заповнити шляхом застосування за аналогією закону частини шостої статті 294 ЦПК, відповідно до якої, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Тому, якщо під час розгляду подання виконавця або скарги в порядку розділу VI «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)» ЦПК суд дійде висновку про наявність спору про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає подання або скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.
У поданій скарзі ОСОБА_1 просив, в тому числі, зобов'язати уповноважених осіб Другого відділу ДВС м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) повернути йому надлишково стягнуту суму основного боргу у розмірі 33 653,20 грн.
Оскільки у справі виникли правовідносини щодо безпідставного, на думку скаржника, списання державним виконавцем коштів - в даній справі наявний спір про право. Такий спір вирішується в позовному провадженні, а не в межах справи за заявою боржника про неправомірність дій приватного виконавця, тобто не в порядку розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК.
Враховуючи вищевикладене, вимоги скарги ОСОБА_1 про зобов'язання уповноважених осіб Другого відділу ДВС м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ ) повернути надлишково стягнуту суму основного боргу у розмірі 33 653,20 грн. - слід залишити без розгляду.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 березня 2025 року у справі № 1309/7139/12.
З огляду на вищевикладене, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині вимог скарги ОСОБА_1 про зобов'язання уповноважених осіб Другого відділу ДВС м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Київ) повернути надлишково стягнуту суму основного боргу у розмірі 33 653,20 грн. із залишенням скарги в цій частині без розгляду, в іншій частині ухвалу суду слід залишити без змін.
Відповідно до п.2, ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При цьому, Законом № 4056-1Х від 31 жовтня 2024 року, який набрав чинності 14 листопада 2024 року, внесені зміни до статті 3 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI, відповідно до яких частина друга статті 3 викладена в новій редакції, згідно якої судовий збір не справляється за подання апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Оскільки за подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення та за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, винесену за результатами розгляду такої скарги, судовий збір не справляється, тому колегія суддів вважає за необхідне повернути помилково сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд ,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Драченка Владислава Вікторовича - задовольнити частково.
Ухвалу Соснівського районного суду м. Черкаси від 17 вересня 2025 року в частині вимог скарги ОСОБА_1 про зобов'язання уповноважених посадових осіб Другого відділу державної виконавчої служби у м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Київ) про повернення надлишково стягнутої суми основного боргу в розмірі 33 653,20 грн на користь ОСОБА_1 - скасувати та скаргу в цій частині -залишити без розгляду.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що він має право подати позовпро повернення надлишково стягнутої суми основного боргу в розмірі 33 653,20 грн. на загальних підставах.
В іншій частині ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) помилково сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги згідно квитанції до платіжної інструкції 64С1-Н49Н-7292-АХН9 від 08.10.2025, у розмірі 484,48 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков
/повний текст постанови суду виготовлено 21 листопада 2025 року/