20 листопада 2025 року
м. Черкаси
Справа № 760/13114/25
Провадження № 22-ц/821/1749/25
Категорія: скарга на ухвалу
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої: Карпенко О.В.
суддів: Василенко Л.І., Новікова О.М.
за участю секретаря: Руденко А.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: Київський апеляційний суд, Держава Україна в особі Державної Казначейської служби України,
розглянувши в залі суду м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року (постановлену під головуванням судді Верещінської І.В. в приміщенні Солом'янського районного суду м. Києва) про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду, Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди ,-
12 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київського апеляційного суду, Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди, в якому, посилаючись на порушення органом державної влади - колегією суддів Київського апеляційного суду прав, гарантованих ст. 8, 40, 55, 56 Конституції України шляхом ухвалення незаконної постанови від 27.02.2024 по справі № 757/52728/23-ц, в результаті чого мали намір позбавити позивача доступу до правосуддя, просив суд постановити рішення, яким стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на його користь кошти в сумі 1 000 060,00 грн, з яких 60,00 грн. - матеріальної шкоди, 1 000 000,00 грн. - моральної шкоди.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року у відкритті провадження в частині позовних вимог до Київського апеляційного суду - відмовлено.
Ухвала суду мотивована тим, що зважаючи на підстави та зміст позову ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду про відшкодування шкоди, вказаний позов не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій або бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Суд вказав, що оскільки позивач у поданому позові до Держави України в особі Державної казначейської служби України, просить відшкодувати йому матеріальну і моральну шкоду, завдану процесуальними рішенням суддів Київського апеляційного суду у справі №757/52728/23-ц, яка була предметом розгляду всіх судових інстанцій, то суд дійшов висновку, що вимоги позивача щодо відшкодування шкоди не підпадають під випадки вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1 ст.1176 ЦК України (незаконне засудження, незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, незаконне застосування запобіжного заходу, незаконне затримання, незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт) та відмовив у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду.
В апеляційній скарзі, поданій через систему «Електронний суд» 15 липня 2025 року, ОСОБА_1 , вважаючи ухвалу суду незаконною і необґрунтованою, просить ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду є необгрунтованою, суперечить положенням ст.ст. 8, 22, 40, 55, 56, 124, 129 Конституції України, ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, рішенням Конституційного Суду України, не грунтується на принципі верховенства права та вимогах закону.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, вказує, що суд не застосував норми Конституції України як норми прямої дії, не розглянув позовну заяву по суті, всупереч вимогам статті 8 Конституції України не вказав, що права позивача не порушені.
Вважає, що суд першої інстанції порушив статтю 40 Конституції України, оскільки зобов'язаний був вказати в ухвалі наступне:
- що норми Конституції України не мають найвищої юридичної сили;
- що згідно вимог ст. 55 Конституції України права і свободи громадянина не захищаються судом;
- що на підставі вимог статті 56 Конституції України позивач не має права на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень;
- що суди не відносяться до органів державної влади;
- що на підставі вимог Конституції України юрисдикція судів не поширюється на справи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями, бездіяльністю судів (суддів);
- що суддя Деснянського районного суду міста Києва має право не виконувати : рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25 грудня 1997 року, рішення Конституційного Суду України № 12-рп від 03 жовтня 2001 року, рішення Конституційного Суду України № 15-рп від 09 липня 2002 року, норми статті 26, 27, 28, ч. 2 статті 177, ч. 5 ст. 186 ЦПК України.
Також вважає, що суд порушивст. 55 Конституції України, не вказав норми закону, які забороняють позивачу подати, а судам - розглянути позовну заяву про відшкодування шкоди, завданої державою внаслідок протиправних дій її суддів, що спричинило приниження честі, гідності , ділової репутації позивача.
Суд першої інстанції на підставі ч. 6 ст. 1176 ЦК України мав захистити його права, гарантовані ст. 56 56 Конституції України, і розглянути позовну заяву. На підставі цієї статті суд був зобов'язаний вказати, що позивач позбавлений прав, гарантованих статтями 40, 56 Конституції України, або що його права не порушені.
Вказує, що даний позов подано з підстав, передбачених ч. 4 ст. 28 ЦПК України і суд зобов'язаний був розглянути подану ним позовну заяву по суті.
Крім того, суд першої інстанції порушив вимоги частини п'ятої статті 186 ЦПК України, тому що не роз'яснив позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи.
В прохальній частині апеляційної скарги міститься клопотання, в якому ОСОБА_1 просить вирішити питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подань щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України та щодо конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади».
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.
За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Разом із тим, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Діяльність суду при здійсненні судочинства в цивільних справах відбувається у чіткій послідовності, визначеній нормами ЦПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
Необхідність застосування у даній справі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, в частині позовних вимог до Київського апеляційного суду, зумовлене тим, що позовні вимоги до Київського апеляційного суду про відшкодування шкоди, не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження в частині вимог позову ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду, суд першої інстанції виходив із того, що позовна вимога про відшкодування шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій або бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов'язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов'язаними з розглядом судової справи навіть після її завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.
Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.
Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.
Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.
Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.
Позовні вимоги про відшкодування шкоди, пов'язаної з розглядом судової справи, зокрема, №757/52728/23-ц, не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу кримінального правопорушення за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (частина п'ята статті 1176 ЦК України).
Стаття 1176 ЦК України закріплює приписи про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю спеціальних суб'єктів, зокрема суду. Ці приписи є спеціальними щодо приписів статей 22, 23, 1166 і 1167 цього Кодексу та визначають випадки, в яких можна заявити позовну вимогу про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).
У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов'язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов'язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).
Відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц та неодноразово підтверджено Верховним Судом, зокрема у постановах від 22 червня 2022 року у справі № 686/21093/20, від 29 червня 2022 року у справі № 686/24767/20, від 02 листопада 2022 року у справі № 686/1530/20, від 07 лютого 2023 року у справі № 686/15459/21, від 22 березня 2023 року у справі № 686/10652/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 305/2283/22.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.
Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).
Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов'язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Із позовної заяви ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду вбачається, що її прохальна частина містить вимогу про стягнення з Держави України в особі Казначейської служби України на його користь матеріальної та моральної шкоди, завданої в результаті незаконних, на думку позивача, дій Київського апеляційного суду, пов'язаних із ухваленням постанови від 27.02.2024 по справі № 757/52728/23-ц, що спричинило приниження його честі, гідності, ділової репутації.
Процесуальні дії суддів, законність і обгрунтованість рішень судів можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.
Колегія суддів звертає увагу, що постанова Київського апеляційного суду від 27.02.2024 у справі № 757/52728/23-ц була предметом касаційного перегляду, за результатами якого, касаційний суд скасував ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 16.11.2023 та постанову Київського апеляційного суду від 27.02.2024, а справу направив до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.
Отже, позивач скористався свої правом на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 27.02.2024 та отримав продовження розгляду справи, проте, скасування постанови Київського апеляційного суду судом касаційної інстанції не свідчить про незаконність дій Київського апеляційного суду при прийнятті постанови та не є підставою для відшкодування моральної шкоди , визначеної ст. 1176 ЦК України.
Враховуючи наведене, вимоги ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду, як вірно зазначено судом першої інстанції, не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження дій або бездіяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у даній справі в частині вимог ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції порушив вимоги частини п'ятої статті 186 ЦПК України, не роз'яснивши позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи, відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки суд першої інстанції зазначив, що вимоги ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.
Доводи апеляційної скарги щодо незаконності та необґрунтованості ухвали суду є безпідставними, зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з ухвалою суду та переоцінки висновків суду, при цьому, будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвали суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.
Щодо заявленого в апеляційній скарзі ОСОБА_1 клопотання стосовно внесення до Конституційного Суду України подань щодо тлумачення статей 8, 55, 56, 124 Конституції України та щодо конституційності пункту 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», колегія суддів вважає таке клопотання безпідставним, оскільки нормами чинного законодавства не передбачено порядок звернення суду апеляційної інстанції до Конституційного Суду із відповідними поданнями, а ініціатор зазначеного може лише звертатися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер і правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
У відповідності до вимог ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 07 липня 2025 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Київського апеляційного суду, Держави України в особі Державної Казначейської служби України про відшкодування шкоди в частині вимог до Київського апеляційного суду - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції, з підстав та на умовах, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуюча О.В. Карпенко
Судді Л.І. Василенко
О.М. Новіков