Провадження № 22-ц/821/1397/25Головуючий по 1 інстанції
Справа № 705/5199/24 Категорія: 301000000 Годік Л. С.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
18 листопада 2025 року
м. Черкаси:
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.,
секретар: Широкова Г.К.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Відділ державного архітектурного будівельного контролю Уманської міської ради,
особа, яка подає апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 березня 2025 року (у складі судді Годік Л.С.) в справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу державного архітектурно-будівельного контролю Уманської міської ради про визнання права на об'єкт незавершеного будівництва,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Уманської міської ради народних депутатів виконавчого комітету № 215 від 23.06.1994 йому було надано дозвіл на будівництво нежитлової споруди (голуб'ятні) за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, місце розташування та будівництво зазначеної нежитлової будівлі було погоджено з головним архітектором м. Умані, про що свідчить викопіювання з генплану міста із зазначенням місця розташування нерухомого майна.
Відповідно до технічного паспорту на нежитлову будівлю, який виготовлено 10.10.2023, на зазначеній земельній ділянці ОСОБА_1 побудував нежитлову будівлю (голуб'ятню), загальною площею 56,5 кв.м.
20.10.2023 позивач звернувся із заявою до Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради про видачу містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на об'єкт будівництва (голуб'ятні).
Рішенням Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради від 24.10.2023 було відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на об'єкт будівництва (голуб'ятні), обґрунтовуючи дане рішення тим, що в ОСОБА_1 відсутній документ, що посвідчує право власності чи оренди земельної ділянки.
Після цього, позивачем було подано декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, однак йому також було відмовлено з підстав відсутності містобудівних умов та земельної ділянки в оренді чи в приватній власності під збудованим об'єктом нерухомості.
25.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Уманської міської ради із заявою про відведення земельної ділянки в приватну власність із земель житлової та громадської забудови, орієнтовною площею 0,0024 га за адресою: АДРЕСА_1 , під збудовану господарську споруду (голуб'ятню).
08.08.2024 рішенням Уманської міської ради № 66-70/8 йому було відмовлено в наданні дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування господарської споруди у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати за ним право на об'єкт незавершеного будівництва, нежитлову будівлю (голуб'ятню), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшою подачею до Відділу державного архітектурно?будівельного контролю Уманської міської ради декларації про готовність об'єкта до експлуатації за рішенням суду та реєстрації права власності.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Таке рішення суду мотивоване тим, що в матеріалах справи відсутні докази того, що будівництво голуб'ятні здійснювалось на земельній ділянці, що була відведена позивачу в установленому порядку для цієї мети, а також яка була надана йому відповідно до рішення органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.
Крім того, у позивача відсутні докази того, що об'єкт нерухомості збудовано за наявності належного дозволу та належно затвердженого проекту.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19.03.2025 скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.
В обґрунтування зазначає, що рішення є незаконним і таким, що порушує норми матеріального та процесуального права.
Зазначає, що за умови наявності дозволів на забудову таке будівництво не може визнаватись самочинним, а є незавершеним.
Також звертає увагу на те, що рішення Уманської міської ради народних депутатів виконавчого комітету № 215 від 23.06.1994, яким було надано ОСОБА_1 дозвіл на будівництво голуб'ятні, не скасоване та має юридичну силу.
Відзив на апеляційну скаргу до Черкаського апеляційного суду не надходив.
Заслухавши доповідь судді, представника позивача - адвоката Єременко І.В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів доходить таких висновків.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов'язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Уманської міської ради народних депутатів виконавчого комітету № 215 від 23.06.1994 ОСОБА_1 було надано дозвіл на будівництво нежитлової споруди (голуб'ятні) за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з викопіровки з генплану міста із вказанням розміщення голуб'ятні головним архітектором міста 30.06.1994 погоджено дозвіл від міської ради на будівництво голуб'ятні.
10.10.2023 на групу нежитлових приміщень (голуб'ятню), загальною площею 56,5 кв.м., видано технічний паспорт.
Рішенням Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради від 24.10.2023 ОСОБА_1 було відмовлено у видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на об'єкт будівництва (голуб'ятні), обґрунтовуючи дане рішення тим, що у позивача відсутній документ, що посвідчує право власності чи оренди земельної ділянки.
10.06.2024 позивач подав до Управління містобудування, землевпорядкування, комунального майна та будівельного контролю Уманської міської ради Повідомлення про початок виконання будівельних робіт на об'єктах з незначними наслідками (СС1).
Відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 12.06.2024 ОСОБА_1 було відмовлено у реєстрації Повідомлення у зв'язку з відсутністю містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки та інформації щодо земельної ділянки та кадастрового номеру для будівництва даного об'єкту.
25.06.2024 ОСОБА_1 звернувся до Уманської міської ради із заявою про відведення земельної ділянки в приватну власність із земель житлової та громадської забудови, орієнтовною площею 0,0024 га за адресою: АДРЕСА_1 , під збудовану господарську споруду (голуб'ятню).
08.08.2024 рішенням Уманської міської ради № 66-70/8 позивачу було відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для обслуговування господарської споруди у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нерухоме майно.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 392 ЦК України власник може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.
Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (ч. 3 ст. 375 ЦК України).
Відповідно до змісту ч. 4 ст. 375 ЦК України у разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюються ст. 376 ЦК України.
Водночас, ч. ч. 3, 5, 7 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
У справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього. Разом з цим, власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (ч. 2 ст. 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (ч. 5 ст. 376 ЦК України).
Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у справі № 466/6895/19 від 28.02.2023.
На підставі ч. 3 ст. 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (ч. 3 ст. 375 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв'язку з нормами статей 177?179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об'єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації, а державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
Визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, не прийнятий до експлуатації, у судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено.
Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 200/22329/14-ц.
Отже, новостворене нерухоме майно, будівництво якого здійснено в передбаченому законом порядку, набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього.
До цього об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів як речей матеріального світу, як у зібраному виді (конструкції, окремі елементи об'єкта незавершеного будівництва, чи сам об'єкт у цілому залежно від ступеня готовності), так і у вигляді окремих видів будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
Згідно з пунктом 1 Положення про державний архітектурно-будівельний контроль, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.1993 № 225, Державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність організаційно-технічних і правових заходів, спрямованих на забезпечення дотримання законодавства, державних стандартів, норм і правил, архітектурних вимог і технічних умов, положень затвердженої містобудівної документації та проектів конкретних об'єктів (надалі - затверджені проектні рішення) всіма суб'єктами містобудівної діяльності незалежно від форм власності при забудові територій і населених пунктів, розміщенні, будівництві, реконструкції, капітальному ремонті об'єктів житлово-цивільного, виробничого та іншого призначення, реставрації архітектурних пам'яток, створенні інженерної та транспортної інфраструктури, виробництві будівельних матеріалів, виробів і конструкцій.
Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють: Державна архітектурно?будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) у складі Мінбудархітектури; інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у складі органів містобудування і архітектури Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій і виконавчих комітетів міських (міст обласного підпорядкування) Рад народних депутатів.
Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю виконують функції, зокрема з видачі забудовникам дозволів на виконання робіт з будівництва, реконструкції, реставрації та капітального ремонту (будівельні роботи), реєстрації об'єктів, на яких виконуються ці роботи, у порядку, встановленому Держкоммістобудування.
Надання дозволу на виконання будівельних робіт на час початку будівництва спірного нежитлового приміщення (голуб'ятні) було врегульовано ДБН А.3.1-2-93 «Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт», затверджених наказом Держбуду України від 10.08.1993 № 136, дію якого скасовано 05.12.2000.
Відповідно до пунктів 1.1,1.2, 1.6 ДБН А.3.1-2-93 «Порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт», дозвіл на будівництво є юридичним документом, що посвідчує право забудовника та генпідрядника на виконання будівельних робіт, їх фінансування, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж видачу ордера на земляні роботи. Дозволи забудовникам (замовникам) на виконання робіт з будівництва видаються органами державного архітектурно-будівельного контролю України.
Виконання зазначених у пункті 1.2 робіт без дозволу органу держбудконтролю забороняється.
Відповідно до п. 2.1. ДБН А 3.1 2-93 для реєстрації об'єкта та отримання дозволу на виконання будівельних робіт забудовник (замовник) повинен надати до органу державного архітектурного будівельного контролю такі документи:
1) заяву забудовника (замовника);
2) документ, що посвідчує право забудовника (замовника) на користування (власність земельною ділянкою, на якій буде розміщено об'єкт);
3) рішення відповідної Ради народних депутатів про погодження будівництва або державного виконавчого органу, в разі делегування йому Радою своїх повноважень в цьому питанні тощо.
Статтею 105 ЦК України (1963 року) передбачено наслідки самовільного будівництва житлового будинку, господарських і побутових будівель та споруд, відповідно до яких громадянин, який збудував або будує жилий будинок, здійснив або здійснює його перебудову чи прибудову без встановленого дозволу, або без належно затвердженого проекту, або з істотними відхиленнями від проекту, або з грубим порушенням основних будівельних норм і правил, не вправі розпоряджатися цим будинком чи частиною його (продавати, дарувати, здавати в найм тощо), за рішенням виконавчого комітету відповідної ради будинок або частина його можуть бути безоплатно вилучені, а господарські і побутові будівлі та споруди знесені.
Аналогічні положення містяться у статті 376 ЦК України (2003 року).
Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, відсутність відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту є підставою для визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.
Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).
Враховуючи зазначене, правильним є посилання суду першої інстанції на те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів отримання ним відповідної проектної документації та дозвільних документів на початок будівельних робіт з будівництва спірного нежитлового приміщення.
При цьому, таке приміщення не було введено в експлуатацію.
Отже, законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. У такому випадку об'єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об'єкта цивільного права.
До реєстрації права власності на новозбудоване нерухоме майно особа є власником лише матеріалів, обладнання та іншого майна, що було використано в процесі будівництва.
Отже, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. ст. 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 березня 2025 року у даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови складено 20 листопада 2025 року.
Судді Ю.В. Сіренко
Н.І. Гончар
Т.Л. Фетісова