Номер провадження 22-ц/821/1809/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №705/2253/25 Категорія: 302000000 Душин О. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
18 листопада 2025 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Карпенко О.В., Сіренка Ю.В.
секретар Любченко Т.М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 липня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про порушення землекористування,
17.04.2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про порушення землекористування.
Позовні вимоги мотивовані тим, що по АДРЕСА_1 розташовані три окремі будинки на земельній ділянці площею 2 035 кв.м., у тому числі загальне подвір'я становить 541 кв.м.
Вказує, що площі землевласників та землекористувачів встановлені рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року.
Щодо кількості і розмірів конкретних земельних ділянок, цільового призначення і зрозумілих меж між сторонами не було досягнуто домовленості, оскільки висновок судової будівельно-технічної експертизи ПП «Геоплан» № 14 від 26 вересня 2004 року був сумнівним і в подальшому спростований земельно-технічною експертизою Черкаського відділення КНДІСЕ від 28 січня 2025 року.
На даний час власники земельних ділянок спільної часткової власності не мають відповідних документів на винос їх в натурі, що викликає низку проблем в землекористуванні і порушує права та законні інтереси мешканців.
Вказує, що власниця одного з будинків, ОСОБА_2 протиправно порушує принципи земельного законодавства та влаштувала приватну огорожу з бар'єрами і використала суміжну земельну ділянку загального користування за межами своєї кадастрової ділянки та перекрила доступ до обслуговування і ремонту бокової стіни будинку всупереч ЗК України та ДБН України Б.2.2-5:2011 Благоустрою території і Б.2.2-12:2019 Планування і забудови територій.
Вказана обставина стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про порушення землекористування для захисту своїх порушених прав.
Просить суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в землекористуванні спільного подвір'я відповідно розміру і кадастрового номеру своєї земельної ділянки та провести необхідну перебудову приватної огорожі.
Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 липня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачем ОСОБА_2 при розпорядженні своєю часткою майна та земельної ділянки.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 липня 2025 року як необґрунтоване, провадження у справі припинити з вилученням відомостей реєстрації справи. Рекомендувати Уманському міськрайонному суду Черкаської області дотримання строків розгляду справи, розглянути на зборах суддів і працівників апарату суду згідно відповідальності суду і судді ОСОБА_3 за невиконання своїх обов'язків.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції було порушено загальні терміни розгляду справи. Суд першої інстанції під час ухвалення рішення, порушив права учасників справи, які гарантовані п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і свобод людини. Вважає, що суд під час розгляду справи втратив статус органу державної влади і діяв як господарська юридична особа, а суддя втратив свої повноваження та діяв як приватна особа.
Відзив на адресу Черкаського апеляційного суду на апеляційну скаргу не надходив, що у відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02.07.2004 року у справі № 2-443-2004 року визначено порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , виділивши у користування співвласникам ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 земельні ділянки площами відповідно до часток кожного (а.с.4).
Звертаючись в суд з даним позовом ОСОБА_1 в обгрунтування своїх позовних вимог зазначив, що ОСОБА_2 протиправно не виконує принципи земельного законодавства та влаштувала приватну огорожу з бар'єрами і використала суміжні землі загального користування за межами своєї кадастрової ділянки і перекрила доступ до обслуговування і ремонту бокової стіни будинку по АДРЕСА_1 .
З листа Міськрайонного управління Держкомзему у м. Умані та Уманському районі № 311/7-1-19 від 07.12.2011 року державним інспектором з контролю за використанням та охороною земель було проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якої встановлено, що земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 відповідає конфігурації та розмірам згідно технічної документації та державного акта і за фактом вищевказаної перевірки порушень вимог земельного законодавства виявлено не було (а.с.25).
З огляду на приписи статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Захисту у суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. (Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. (Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).
Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
Згідно із положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 559/2218/17.
Тобто, згідно з вимогами ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов'язки. Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову. У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю.
В свою чергу, практика Європейського суду з прав людини як джерела права, а ЄСПЛ притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the UnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25).
ОСОБА_1 звертаючись в суд з даним позовом до ОСОБА_2 про порушення землекористування, жодних доказів порушення його прав та інтересів, відповідачкою ОСОБА_2 не надав.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Згідно ч. 2 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 при зверненні до суду до позовної заяви додав План земельної ділянки і межі землекористування, рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 02 липня 2004 року, висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 28.01.2016 року № 461/15-23 які не свідчать про порушення прав позивача відповідачкою ОСОБА_2 .
З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів щодо порушення його прав, свобод чи законних інтересів відповідачкою ОСОБА_2 при розпорядженні своєю часткою майна та земельної ділянки.
Частиною 2 ст. 376 ЦПК України встановлено, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального справа є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Не приймаються до уваги колегією суддів доводи скаржника, стосовно того, що суд першої інстанції не розглянув справу у визначені цивільним процесуальним законодавством строки, оскільки порушення строків розгляду справи не є обов'язковою підставою для скасування рішення суду у відповідності до ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Повноваження суду апеляційної інстанції встановлені ст. 374 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1. ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення; 3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині; 4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково; 5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції; 7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю; 8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.
З урахуванням зазначеного, вимоги апеляційної скарги щодо рекомендації Уманському міськрайонному суду Черкаської області стосовно строків розгляду справи, не входять до повноважень апеляційного суду у відповідності до ст. 374 ЦПК України, як і вилучення відомостей реєстрації справи.
Зміст апеляційної скарги ОСОБА_1 зводиться до незгоди з ухваленим судовим рішенням. При цьому змістовних доводів на підтвердження незаконності рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навів.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
При розгляді даної справи суд правильно встановив фактичні обставини справи, відповідні їм правовідносини, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 липня 2025 року ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 19 листопада 2025 року.
Судді