20 листопада 2025 року
м. Рівне
Справа № 569/20916/24
Провадження № 22-ц/4815/1264/25
Рівненський апеляційний суд в складі суддів: головуючого судді Боймиструка С.В.,
суддів: Хилевич С.В., Шимків С.С.,
секретар судового засідання: Хлуд І.П.,
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Грицай Інни Олександрівни на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Рівненської міської ради, ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, рішення про державну реєстрацію, скасування державної реєстрації земельної ділянки,
28 жовтня 2024 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним вище позовом.
Свої вимоги мотивував тим, що він є власником 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 . Разом із набуттям права власності на частину квартири до нього перейшло право користування належною до будинку земельною ділянкою, загальною площею 316 м2 .
Йому стало відомо, що 26 жовтня 2023 року Рівненська міська рада прийняла рішення № 3751 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 земельної ділянки площею 291 м2 на АДРЕСА_2 ), на якій розташований будинок в якому він проживає.
Вважає, що зазначене рішення Рівненської міської ради за № 3751 є незаконним, оскільки земельна ділянка площею 291 м2 є частиною земельної ділянки загального користування 2-х квартир площею 316 м2. Поділ земельної ділянки між співвласниками будинку не проводився, межі земельної ділянки виділеної ОСОБА_3 з позивачем не узгоджувалась, на спірній земельній ділянці знаходиться належна до квартири позивача господарська будівля, а виділення майже усієї земельної ділянки власнику кв. АДРЕСА_3 унеможливлює користування та обслуговування належної позивачу частини кв. АДРЕСА_1 , тобто порушує його права.
Просить суд визнати незаконним та скасувати оскаржене рішення Рівненської міської ради від 26.10.2023 р. № 3751; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 74850636, від 02.09.2024 р. про реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0291 га з кадастровим номером 5610100000:01:041:060; скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5610100000:01:041:0603 шляхом закриття Поземельної книги та припинити всі речові права на цю земельну ділянку.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені.
Не погодившись з рішенням місцевого суду представник ОСОБА_3 - адвокат Грицай І.О. подала апеляційну скаргу.
Апелянт вказує, що ОСОБА_3 , як власник квартири АДРЕСА_3 , у встановленому законом порядку звернувся до міської ради з проханням передати йому у власність земельну ділянку, яка фактично обслуговувала його частину домоволодіння. Ця ділянка була належним чином сформована, мала визначені межі та кадастровий номер, а на момент її оформлення не було зареєстровано обтяжень чи сервітутів. Межі ділянки чітко окреслені та збігаються з існуючими огорожами. Водночас міська рада ніколи не приймала рішень про передачу позивачу будь-якої земельної ділянки під будинком за адресою АДРЕСА_4 , тому підстав стверджувати, що відповідач-2 заволодів частиною землі позивача, немає.
Стверджує, що будинок за цією адресою не є багатоквартирним у розумінні закону, оскільки складається лише з двох окремих квартир. Квартира АДРЕСА_3 має окремий вхід, усі необхідні приміщення та окремі комунікації, що свідчить про її статус як окремого домоволодіння. Тому ОСОБА_3 мав право отримати присадибну ділянку для будівництва та обслуговування свого житла.
Висновки суду першої інстанції про існування земельної ділянки площею 316 м? у спільному користуванні обох квартир апелянт вважає помилковими. Посилання на висновок ЖЕК-3 1991 року є недопустимим доказом, оскільки ЖЕК не мав повноважень розпоряджатися землею. Крім того, у цьому документі міститься інша площа - 816 м?, а конфігурація ділянки під забудовами змінювалася історично (178,20 м? у 1946 р.; 398,00 м? у 1959 р.), що свідчить про відсутність підстав вважати, що у спільному користуванні перебувала ділянка площею саме 316 м?. Позивач також не надав будь-яких доказів, які б підтверджували фактичну площу землі у його користуванні чи перешкоди в обслуговуванні власної нерухомості.
Зазначає, що відсутність погодження меж із позивачем не може бути підставою для скасування рішення про приватизацію, оскільки ця процедура має допоміжний характер, а відмова сусіда від підписання акта погодження меж не є автоматичною підставою для відмови у приватизації. Позивачу ж земельна ділянка не надавалась, тому необхідності в отриманні його згоди не виникало.
У підсумку апелянт вважає, що позивач не довів жодного реального порушення своїх прав: не встановлено, що відповідач-2 набув землю за рахунок ділянки позивача, що позивач зазнав будь-яких перешкод у користуванні своїм майном або що належні йому споруди заходять на спірну площу. Дії міської ради та відповідача-2 були законними, а спірна ділянка не використовується позивачем і не є необхідною для обслуговування його житла.
Представник ОСОБА_4 - адвокат Курганська О.В. подала відзив, яким заперечує доводи апелянта.
Звертає увагу на суттєві порушення в технічній документації, яка стала підставою для передачі земельної ділянки відповідачу-2. Зокрема, на кількох аркушах та заяві (а. 6, 7, 23, 24) є підписи сторонніх осіб замість ОСОБА_3 , а на акті приймання-передачі межових знаків відсутній підпис посадової особи, уповноваженої його посвідчувати. Окрім того, відповідач отримав квартиру у спадщину, але у свідоцтві про право на спадщину немає жодних відомостей про земельну ділянку, що спростовує твердження про існування права користування землею у спадкодавця та його перехід до спадкоємця. За твердженням відзиву, користування земельною ділянкою відповідач здійснював самовільно, а встановлена ним огорожа не підтверджує будь-яке право постійного користування - навпаки, її встановлення є неправомірним, оскільки позивач своєї згоди не давав. Також зазначається, що в технічній документації зазначено про огорожу по всьому периметру, але за фактичними умовами спільного двоквартирного будинку така огорожа фізично неможлива, а тому відповідні дані документації не відповідають дійсності.
Зазначає, що законодавство не передбачає можливості виділення земельної ділянки «під квартиру» у складі спільного будинку. Земельна ділянка призначена для обслуговування всього будинку в цілому, а не однієї з його частин. Оскільки будинок є двоквартирним, земля під ним за законом перебуває у спільній сумісній власності співвласників, а її поділ можливий лише за їхньою згодою та за умови визначення рівних часток або за рішенням суду. Тому передача землі виключно одному співвласнику без згоди іншого суперечить нормам законодавства. Технічна документація, де зазначено цільове призначення «для будівництва і обслуговування жилого будинку та господарських будівель», не може бути підставою для приватизації, оскільки квартира не є окремим житловим будинком.
Щодо твердження апелянта про «окреме домоволодіння», зазначає, що квартира АДРЕСА_3 не є самостійним будинком, а лише частиною спільного двоквартирного будинку. Суд першої інстанції не класифікував будинок як багатоквартирний, а правильно виходив із того, що це двоквартирний житловий будинок. Оскільки будинок не був поділений на два окремих домоволодіння з присвоєнням окремих адрес, правова позиція Верховного Суду, на яку посилається апелянт, не підлягає застосуванню. Натомість застосовується інша позиція ВС, згідно з якою земельна ділянка може надаватися окремо лише в разі, коли існують окремі домоволодіння з окремими адресами. У даному ж випадку адреси квартир залишаються «квартира АДРЕСА_5 » та «квартира АДРЕСА_3 », що підтверджує відсутність поділу будинку на окремі об'єкти.
Наголошує, що факт порушення прав позивача правильно встановлено рішенням суду першої інстанції. Земельна ділянка площею 291 м?, передана відповідачу-2, є частиною ділянки загального користування площею 316 м?, межі з позивачем не узгоджувались, а поділ землі не проводився. Передача практично всієї спільної земельної ділянки одному співвласнику фактично позбавляє позивача можливості обслуговувати свою частину будинку, що є реальним порушенням його прав як співвласника та землекористувача.
Вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення Рівненського міського суду є законним та підлягає залишенню без змін.
Представники сторін по справі підтримали свої правові позиції всиловлені в даному спорі, а представники Рівненської міськради та Головне управління Держгеокадастру в Рівненській області в судове засідання не зявились та причин неявки не повідомили.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.
ОСОБА_4 є власником 1/2 частини кв. АДРЕСА_1 , а ОСОБА_3 є власником кв. АДРЕСА_3 у тому ж житловому будинку, що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.09.2024 р. № 396758494. (а.с. 11, 12 том 1) (а. с. 55 том 2).
Загальна площа належної до будинку земельної ділянки складає 316 м.кв.
26 жовтня 2023 року Рівненська міська рада прийняла рішення № 3751 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безоплатно у власність громадянину ОСОБА_3 земельної ділянки площею 291 м2 з кадастровим номером 5610100000:01:041:0603 на АДРЕСА_2 ) (а.с. 17,18 том 1)
На підставі зазначеного рішення від 26.10.2023 р. № 3751 ОСОБА_3 зареєстрував право власності на земельну ділянку 291 м2 з кадастровим номером 5610100000:01:041:0603, згідно із рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 74850636, від 02.09.2024 року державного реєстратора Департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Рівненської області Трохимчук К.М., що стверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 396759413 від 26.09.2024 р. (а.с. 25, 26 том 1)
З витягу з Протоколу № 71 від 03.05.2023 року вбачається, що у п.91 вказаного протоколу постійною комісією з питань архітектури, будівництва та землекористування « затверджено технічну документацію із зеслеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі та передачу безоплатно у власність земельної ділянки по АДРЕСА_2 ) ОСОБА_3 (а.с. 91 том 1)
Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі по АДРЕСА_2 була виготовлена фізичною особою підприємцем ОСОБА_5 . Акт приймання - передачі межових знаків на зберігання начальником управління земельних відносин не підписано (а.с. 46-63 т.1)
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 24, ч.10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ч.2 ст.152, ч.2 ст.155 ЗК України від 25.10.2001 року, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Згідно ст. 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до п.4.4 «Положення про порядок встановлення та закріплення меж прибудинкових територій існуючого житлового фонду та надання у спільне користування або спільну сумісну власність земельних ділянок для спорудження житлових будинків», затвердженого наказом Держкомзему України, Держкоммістобудування України, Держжитлокомунгоспу України та Фонду державного майна України від 05 квітня 1996 року № 31/30/53/396, виділення частки земельної ділянки власникам квартир і нежитлових приміщень в натурі та їх окреме відчуження не допускається.
Отже, прибудинкову територію до б. АДРЕСА_4 , яка була в користуванні сторін по справі, формувати в земельну ділянку, як самостійний об'єкт цивільних прав та передавати у власність власнику кватири № 2, у Рівненської міськради не було підстав.
Виходячи з наведених норм права та встановлених обставин справи і досліджених по справі доказів, місцевий суд дійшов обгрунтованого висновку, що рішення Рівненської міської ради від 26.10.2023 року № 3751 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу безолатно у власність громадянину ОСОБА_3 земельної ділянки на АДРЕСА_2 ), на якій розташований об'єкт нерухомого майна», прийнято з порушенням норм чинного законодавства, а відтак є незаконним, оскільки виділена йому земельна ділянка площею 291 кв.м. є частиною земельної ділянки загального користування 2-х квартир площею 316 кв.м. Поділ земельної ділянки між співвласниками будинку не проводився, межі виділеної земельної ділянки не узгоджувались та навіть, не погоджувались начальником управління земельних відносин, а виділення майже усієї земельної ділянки (92%) власнику квартири АДРЕСА_3 унеможливлює користування та обслуговування належної позивачу частини квартири АДРЕСА_1 , тобто порушує право ОСОБА_4 , як співвласника частини житлового будинку на землекористування прибудинковою земельною ділянкою.
Посилаючись на норми п.10 ст. 16 ЦК України та ст.4 ЦПК України, місцевий суд дійшов вірного висновку, що належними способами захисту порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, як співвласник квартири АДРЕСА_1 та землекористувача земельної ділянки, на якій розміщений цей житловий будинок, буде визнання незаконними та скасування рішення Рівненської міської ради та скасування прийнятих на їх підставі рішень про реєстрацію права власності та реєстрацію земельної ділянки за відповідачем.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Грицай Інни Олександрівни залишити без задоволення.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Судді: Боймиструк С.В.
Хилевич С.В.
Шимків С.С.