Справа № 552/8460/24 Номер провадження 22-ц/814/2902/25Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
12 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду міста Полтави від 07 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, -
У грудні 2024 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином.
В позові послалась на те, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12021175430000932 від 03 листопада 2021 року.
Відповідач ОСОБА_3 у вказаному кримінальному провадженні вироком Київського районного суду міста Полтави від 29 серпня 2023 року визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року задоволено клопотання ОСОБА_1 та його захисника Рохманова В.І. Вирок Київського районного суду від 29 серпня 2023 року скасовано, ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України звільнено у зв'язку із закінченням строку давності, передбаченого ст.49 КК України, а кримінальне провадження №12021175430000932 від 03 листопада 2021 року закрито на підставі п.1 ч. 2 ст.284 КК України.
Але злочинними діями відповідача їй завдано значної матеріальної та моральної шкоди у зв'язку з завданням тілесних ушкоджень.
Тому позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 1886,40 грн. на відшкодування завданої їй матеріальної шкоди та 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього просила стягнути 51886,40 грн. та судові витрати.
Рішенням Київського районного суду міста Полтави від 07 квітня 2025 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1886,40 грн. на відшкодування завданої матеріальної шкоди, 25000,00 грн. - на відшкодування завданої моральної шкоди, 7800,00 грн. - на відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, а всього стягнути 34686,40 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.
В апеляційному порядку рішення оскаржив відповідач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що позивачем не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушені норми процесуального права та неправильно застосувані норми матеріального права.
Скаржник вказує, що згода особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК у зв'язку із закінченням строків давності і закриття кримінального провадження щодо неї на цій підставі за своїм юридичним змістом і процесуальним значенням жодним чином не може підтверджувати винуватість особи, оскільки це суперечитиме засадам презумпції невинуватості та доведеності винуватості (ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК).
Семе ж кримінальне правопорушення було чинено у звязку із вчинення сварки позивачкою на грунті бажання створити умови неможливості проживання з нею в одній квартирі та отримання у власність тієї частки квартири, яка належала матері дружини відповідача.
Скаржник зауважує, лікування позивача тривало близько 2-3 днів, точніше на вказаний строк було видано листок непрацездатності. Фактична тривалість непрацездатності підтверджує сам факт того, що викладені у висновку судово-медичного експерта №1135 від 03.11.2021 відомості не відповідають дійсності в частині реальних строків втрати працездатності.
Апелянт також зазначає, що сам факт завдання легких тілесних ушкоджень позивачу , з урахуванням викладених вище обставин не свідчить про завдання ОСОБА_2 моральної шкоди , більше того, моральної шкоди було завдано саме сім'ї відповідача , оскільки своїми діями зі спричинення сварок , та у зв'язку із конфліктом на грунті виниклих неприязних стосунків між стронами у справі дружині відповідача було також завдано тілесних ушкоджень , а дитини відповідача зазнала психологічної травми оскільки була свідком конфлікту.
У зв'язку із вказаним скаржник просить скасувати рішення Київського районного суду міста Полтави від 07 квітня 2025 року, та постановити нове про відмову в задовленні позовних вимог.
Судом встановлено, що в провадженні Київського районного суду м.Полтави перебувало кримінальне провадження №12021175430000932, у якому ОСОБА_1 притягувався до кримінальної відповідальності за ч.2 ст.125 КК України, справа №552/6765/21.
Вироком Київського районного суду м. Полтави від 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.125 КК України і призначено йому покарання у виді 1 року обмеження волі.
Цивільний позов потерпілої задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1866,40 грн. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 25000 грн. моральної шкоди та 12000 грн. витрат на правову допомогу.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнаний винуватим у тому, що він 31 жовтня 2021 року близько 14 год., перебуваючи у коридорі квартири АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно штовхнув потерпілу ОСОБА_2 долонею лівої руки у праве плече, після чого наніс їй два удари кулаком у ділянку голови, заподіявши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2024 року у справі №552/6765/21 задоволено клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника Рохманова Володимира Івановича. Скасовано вирок Київського районного суду м. Полтава від 29 серпня 2023 року щодо ОСОБА_1 та звільнено його від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.125 КК України у зв'язку із закінченням строків давності, передбачених ст.49 цього Кодексу, а кримінальне провадження №12021175430000932 закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України (а.с. 9-11).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що саме протиправними діями відповідача ОСОБА_1 в результаті вчинення ним кримінального правопорушення, позивачу ОСОБА_2 були спричинені тілесні ушкодження, тобто їй була заподіяна майнова шкода пов'язана з лікуванням та моральна шкода. Суд врахував, що позивач під час та протягом тривалого часу після нанесення їй тілесних ушкоджень відповідачем відчувала фізичний біль та моральні страждання, психологічний дискомфорт, порушення права її недоторканості, внаслідок чого тривалий час не могла заспокоїтися, а тому стягнув з відповідача на її користь 25 000 грн в рахунок відшкодування завданої злочином моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, оскільки він ґрунтується на вимогах закону та відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини шостої статті 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчиненні вони цією особою.
Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Статтею 1177 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК України, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Із роз'яснень, викладених у п.1 постанови пленуму Верховного Суду України №12 від 20.02.2004 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ»» вбачається, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.
У пункті першому постанови пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» зазначено, що звільнення від кримінальної відповідальності це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе в разі вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч.1 ст.44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.
Таким чином, обов'язковою передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного злочину, незалежно від того, є він закінченим чи незакінченим, а так само вчинення такого злочину одноособово чи у співучасті.
Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можливе лише за згодою особи на відповідну підставу закриття кримінального провадження.
Питання про звільнення від кримінальної відповідальності суд вирішує у формі ухвали.
Незважаючи на те, що зазначений вид судового рішення, за правилами кримінального процесуального закону, не передбачає визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, усе ж зазначена підстава для звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання такої особи чи визнання її невинною, а визначені в КК України підстави для звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючими.
Таким чином, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі застосування строків давності не може свідчити про не вчинення особою злочину, звинуваченою у ньому. З огляду на це особа, яка вважає себе невинуватою у вчиненні злочину або вина якої у вчиненні злочину не доведена, вправі вимагати не застосування строків давності, а постановлення виправдувального вироку або постановлення ухвали про відсутність події та складу злочину в діях такої особи. Лише такі процесуальні рішення носять реабілітуючий характер та звільняють особу від усіх звинувачень у вчиненні протиправного караного діяння.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 826/4225/15, від 03.10.2018 року у справі №463/1380/15-ц.
Враховуючи вищевикладені норми, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо його невинуватості у причинених тілесних ушкодженнях ОСОБА_2 , оскільки шкода позивачу завдана неправомірними діями відповідача внаслідок вчинення останнім кримінального правопорушення і саме протиправними діями відповідача ОСОБА_1 в результаті вчинення ним кримінального правопорушення, позивачу ОСОБА_2 були причинені тілесні ушкодження. Посилання скаржника на презумпцію невинуватості та не встановлення його вини ухвалою про закриття провадження на підставі ст.49 КК України на думку колегії суддів є безпідставними та не заслуговують на увагу.
За приписами ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, атакож витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свогопорушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
На підставі ч. 1 ст.1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст.1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.
З врахуванням вищенаведених вимог закону позивач має право на відшкодування витрат на обстеження, лікування та придбання ліків.
У п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», роз'яснено, що при вирішенні вимог про відшкодування витрат на лікування, посилене харчування та сторонній догляд судам належить виходити з того, що розмір витрат на ліки, лікування, предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або рахунків про їх вартість.
Судом першої інстанції досліджено матеріали цивільної, з яких встановлено, що позивачем на підтвердження вартості заподіяної кримінальним правопорушенням матеріальної шкоди долучено копії чеків на придбання лікарських медикаментів та препаратів на загальну суму, яку можливо прочитати з поданих доказів - 1886 , 40 гривень, та обгрунтовано зроблено висновки, що такі витрати направлені на відновлення стану її здоров'я внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, заподіяних відповідачем, та підлягають стягненню з відповідача.
Згідно із ч.1ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч.2-4ст.23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи без діяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Суд першої інстанції правильно врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону та обґрунтовано дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем завданої позивачу моральної шкоди.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (ст.41 Конвенції про захист прав людиниі основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997).
Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», №12868/05, рішення від 10.12.2009; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004). Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди суд першої інстанції правильно врахував характер неправомірних дій відповідача, характер та ступень тяжкості причинених позивачу тілесних ушкоджень, а також врахував, що у неї виникли зміни у стані здоров'я, вона змушена була лікуватися, систематично відвідувати лікарів для контролю стану здоров'я за наслідками отриманих травм, змінювати звичайний спосіб життя, докладати зусиль для відновлення стану здоров'я та звичного ритму життя , зокрема і на роботі, звертатися до правоохоронних органів та суду за захистом порушених прав .
За вказаних обставин, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував характер та обсяг фізичних та душевних страждань, яких зазнав позивач, стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і соціальних стосунках, та обґрунтовано у відшкодування моральної шкоди на користь позивача стягнув з відповідача 25 000 гривень.
Даний розмір відшкодування моральної шкоди колегія суддів вважає співмірним заподіяній позивачу шкоді, відповідає загальним засадам цивільного законодавства, визначених ст. 3 ЦК України, зокрема розумності та справедливості.
Доводи апеляційних скарг в цій частині є безпідставними, повністю спростовуються матеріалами справи, і не заслуговують на увагу.
Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно задоволив частково заявлений позов.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З врахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 07 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов