Справа № 552/2851/23 Номер провадження 11-кп/814/539/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 листопада 2025 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддів з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №120023170420000336 за апеляційною скаргою заступника начальника відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2023 року,
Цим вироком ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Жоржівка Шишацького району Полтавської області, мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з вищою освітою, працюючий водієм у ПП «Ласунка-Маркет», розлучений, маючий неповнолітню дитину, на підставі ст.89 КК України такий, що не має судимості,
визнаний винуватим та засуджений за ч.2 ст.286 КК України на 3 роки позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.
На підставі ст.75 КК України звільнений від вiдбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, з покладенням певних обов'язків, передбачених ст.76 цього Кодексу.
Постановлено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_8 на користь держави витрати за проведення судових експертиз в сумі 7169,40 грн.
Вирішене питання про речові докази.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він 02 лютого 2023 року приблизно о 06 год. 30 хв., керуючи власним автомобілем ВАЗ-21103, д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул.Решетилівській (Маршала Бірюзова) у м. Полтава у напрямку від вулиці Великотирнівської до вулиці Квітки Цісик, перед зупинкою громадського транспорту «11 школа», навпроти будівлі за адресою: м. Полтава, вул. вул. Решетилівська (Маршала Бірюзова), 64 Д, в порушення п.12.3. Правил дорожнього руху України, вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка перетинала проїзну частину дороги у напрямку зліва на право по напрямку руху автомобіля.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент спричинення, від яких настала її смерть.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати у зв'язку неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі обвинуваченого внаслідок м'якості та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Вважає безпідставним застосування судом приписів ст.75 КК України та не призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Вказує, що призначаючи покарання ОСОБА_8 суд не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого злочину, його наслідки у виді смерті потерпілої, а також конкретні обставини справи.
Наголошує про відсутність належних мотивів врахування судом обставин, що пом'якшують покарання.
Інші учасники провадження вирок не оскаржили.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які вважали вирок суду законним та обґрунтованим, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні злочину за наведених у вироку обставин і кваліфікація його дій за ч.2 ст.286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.
Основне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки обвинуваченому призначене у відповідності до вимог ч.2 ст.65 та ч.2 ст.50 КК України, відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, даним про особу ОСОБА_8 та ніким із учасників провадження не заперечується.
Водночас, доводи прокурора про те, що суд безпідставно не призначив додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та неправильно звільнив обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст.75 КК України є слушними.
Згідно з п.2 та п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції єневідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,а відповідно до ч.2 цієї статті Кодексу - невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування судового рішення згідно з п.2 ч.1 ст.413 КПК України, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Частиною 1 ст.411 КПК України передбачено, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
Приписами ст.414 цього Кодексу встановлено, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Відповідно до ч.1 ст.420 цього Кодексу суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання та необхідності застосування більш суворого покарання.
Згідно з ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Приписами п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» визначено, що рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
В обґрунтування рішення про незастосування до ОСОБА_8 додаткового покарання суд вказав про наявність в обвинуваченого на утриманні неповнолітньої дитини та батьків похилого віку, його офіційне працевлаштування та позитивну характеристику за місцем роботи, а також добровільне перерахування коштів на потреби Збройних Сил України.
Звільняючи обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, суд послався на наявність декількох обставин, що пом'якшують покарання - щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Проте, ухвалюючи таке рішення, місцевий суд належним чином не мотивував свої висновки та не навів переконливих доводів на їх підтвердження.
Як видно з обвинувального акта, під час досудового розслідування не було встановлено обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого.
Зазначивши у вироку про наявність щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, суд послався лише на те, що ОСОБА_8 перерахував на потреби Збройних Сил України 6000 гривень.
Розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання.
Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
В даному випадку поведінка обвинуваченого свідчить про відсутність у нього щирого жалю з приводу вчиненого та осуду своїх протиправних дій, тобто про відсутність ознак щирого каяття.
Саме по собі перерахування 6000 гривень на потреби Збройних Сил України не свідчить про дійсні наміри залагодити провину, виправити наслідки вчиненого та виявлення готовності нести покарання.
Адже обвинувачений навіть не надав допомоги на поховання потерпілої, яка не має близьких та родичів.
Крім того, посилаючись у своєму рішенні на активне сприяння ОСОБА_8 розкриттю злочину, місцевий суд взагалі не зазначив, у чому полягала його активність та ініціативність у сприянні правоохоронним органам, а у матеріалах провадження відсутні дані про надання ОСОБА_8 добровільної допомоги слідству будь-яким чином.
Тому у суду не було визначених законом підстав стверджувати про наявність обставин, що пом'якшують покарання - щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Непереконливими є і висновки суду про наявність у обвинуваченого на утриманні неповнолітньої дитини.
З пояснень обвинуваченого в засіданні апеляційного суду видно, що він розлучений, а його донька проживає окремо з матір'ю більше 10 років. ОСОБА_8 лише сплачує аліменти, які відповідно до довідки №46 від 07 вересня 2023 року складають менше, ніж півтори тисячі гривень на місяць.
Звертає увагу колегія суддів і на дані про особу обвинуваченого, який хоча і є на підставі ст.89 КК України таким, що не має судимості, проте раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
При цьому обвинувачений, як видно з дослідженого апеляційним судом листа начальника Департаменту патрульної поліції УПП в Полтавській області за вих.№2400/41/26/0/-2023, продовжував систематично порушувати Правила дорожнього руху та неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.121, ч.1 та ч.2 ст.122 КпАП України з накладенням адміністративних стягнень у виді штрафу, жоден із яких сплачено не було.
Чергове грубе порушення ОСОБА_8 правил дорожнього руху призвело до вчинення злочину та смерті потерпілої.
З урахуванням наведених обставин, даних про особу обвинуваченого та характеру вчиненого ним діяння, колегія суддів вважає, що виправлення обвинуваченого не можливе без ізоляції від суспільства, а призначення ОСОБА_8 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Тому вирок суду в частині призначення покарання підлягає скасуванню в зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним звільненням обвинуваченого від відбування покарання та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості з ухваленням в цій частині нового вироку.
Виходячи з положень ст.65 та ст.50 КК України, призначаючи ОСОБА_8 покарання, колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, наведені дані про особу винного, відсутність обставин, які пом'якшують покарання та тих, що його обтяжують, та вважає за необхідне призначити йому основне покарання у виді позбавлення волі на строк, визначений судом першої інстанції, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
Отже, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 409, 418 та 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника начальника відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити.
Вирок Київського районного суду м. Полтави від 06 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_8 в частині призначення покарання скасувати.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.
В іншій частині вирок залишити без змін.
У зв'язку з набранням вироком суду законної сили взяти ОСОБА_8 під варту в залі суду.
Початок строку покарання рахувати з 18 листопада 2025 року.
Судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4