Справа № 539/912/25 Номер провадження 22-ц/814/3232/25Головуючий у 1-й інстанції Просіна Я.В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.
04 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Пилипчук Л.І.,
судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 травня 2025 року, постановлене суддею Просіною Я.В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, завданої унаслідок дорожньо-транспортної пригоди,
25.02.2025 ОСОБА_2 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що 26.12.2023 о 17-05 год. у м.Лубни по вул.Дмитра Сірика,9-А ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «РУТА СПГ», н.з. НОМЕР_1 , не переконався у безпечності маневру та здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, де в цей час у протилежному напрямку рухався автомобіль Hundai Tucson, н.з. НОМЕР_2 , під керуванням позивача, ОСОБА_2 , та допустив зіткнення з ним. У результаті викладеного транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Відносно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене статте 124 КУпАП, проте постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.02.2024 (справа №539/61/24) провадження у справі закрито на підставі п.1 ст.124 КУпАП, за відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Зазначає, що цивільно-правова відповідальність власника транспортним засобом «РУТА СПГ», н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на час ДТП була застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант», поліс №215884061.
На виконання вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з боку позивача, ОСОБА_2 , надано страховику повідомлення про ДТП, заяву про страхове відшкодування та інші документи необхідні для здійснення виплати страхового відшкодування, а також для огляду- пошкоджений транспортний засіб Hundai Tucson, н.з. НОМЕР_2 . Таким чином позивачем виконано усі покладені на нього указаним законом обов'язки.
Згідно із ремонтною калькуляцією від 14.02.2024 та консультації №33-D/14/09 від 14.02.2019 про визначення вартості матеріального збитку, завданого транспортному засобу Hundai Tucson, н.з. НОМЕР_2 , вартість відновлювального ремонту складає 81 505,54 грн., а із урахуванням зносу без ПДВ - 40 326,64 грн.
Франшиза за полісом складає 3 200,00 грн.
ТДВ «СК «Альфа-Гарант» визнав ДТП страховим випадком та після здійснення огляду пошкодженого транспортного засобу, з урахуванням наданих позивачем калькуляцій, розрахував суму страхового відшкодування, про що 05.04.2024 складено Страховий акт. На підставі викладеного та відповідно до умов Угоди про розмір страхового відшкодування, укладеної 05.04.2024 між ТДВ «СК «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2 , 25.09.2024 страховиком здійснено виплату страхового відшкодування у сумі 40 000,00 грн.
Вважає, що розмір страхового відшкодування, виплаченого страховиком не покриває фактичного розміру шкоди на відновлення пошкодженого транспортного засобу, а тому на підставі статті 1172 ЦК України просить стягнути із ФО-П ОСОБА_1 різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та сумою страхового відшкодування, що становить 41 505,54 грн.
Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.05.2025 позов задоволено.
Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 41 505,54 грн.
Стягнуто із ФО-П ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору в сумі 1 211,20 грн., а також витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.
Рішення міськрайонного суду вмотивовано тим, що ФО-П ОСОБА_1 несе відповідальність за шкоду завдану його працівником ОСОБА_3 під час виконання ним свої трудових обов'язків, яка включає у себе різницю між вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу та сумою страхового відшкодування.
Відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Наголошує, що ДТП за участі ОСОБА_3 сталася внаслідок непереборної сили, що виключає винні дії останнього та, відповідно до вимог частини п'ятої статті 1187 ЦК України, підстави для відповідальність відповідача, ФО-П ОСОБА_1 .
Доводить відсутність трудових відносин між ФО-П ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на момент ДТП, яка сталася 26.12.2023, тоді як ОСОБА_3 працював у ФО-П ОСОБА_1 у період із 19.02.2014 по 31.12.2021.
Належних доказів у вигляді відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо трудової діяльності ОСОБА_3 станом на 26.12.2023 матеріали справи не містять, а тому висновки суду першої інстанції про наявність між ними трудових правовідносин вважає такими, що ґрунтуються на припущеннях.
Також повідомляє, що є власником транспортного засобу «РУТА СПГ», н.з. НОМЕР_1 ,, який із 26.12.2023 наданий ним у користування ОСОБА_3 для власних потреб.
Вважає, що при постановленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не надав належної оцінки письмовим пояснення ОСОБА_3 та допустив порушення вимог статей 19, 293, 294, 315 ЦПК України, оскільки своїм рішенням факт перебування відповідача і третьої особи у трудових відносин.
Доводить, що наявні у справі копії Консультації 33-D/14/09 про вартість матеріального збитку завданого транспортному засобу, Ремонтної калькуляції №33- D/14/09 від 14.02.2024 не є належними і допустимими доказами, оскільки не містять даних про осіб, які їх готували, статусу та повноважень для здійснення огляду, а також без їх попередження про кримінальну відповідальність.
Вважає, що за наслідками підписаної між страховиком та позивачем угоди від 05.04.2024, останній на власний розсуд погодився із розміром страхового відшкодування в сумі 40 000,00 грн. та правовими наслідками такої виплати, тому заявлену в подальшому до нього, відповідача, вимогу вважає недобросовісною.
Звертає увагу, що в суді першої інстанції представник позивача надав пояснення, що заявлена до стягнення сума відшкодування 41 505,54 грн. є процентом зносу автомобіля і у відповідача відсутній обов'язок для здійснення такого відшкодування.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 24.06.2025 відкрито апеляційне провадження; у справі закінчено підготовчі дії та призначено її до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, про що постановлена ухвала апеляційного суду від 26.06.2025.
15.07.2025 представником позивача- адвокатом Сорокою М.М. подано відзив на апеляційну скаргу, яку просить залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.
Зазначає, що відповідачем не надано доказів, які ю підтверджували припинення трудових відносин з ОСОБА_3 . Тоді як факт перебування відповідача та третьої особи в трудових відносинах підтверджується постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.02.2024 у справі №539/61/24, якою установлено, що ОСОБА_3 працює на посаді водія ФО-П « ОСОБА_1 ». Указану інформацію повідомив суду сам ОСОБА_3 , який підтвердив, що під час ДТП керував маршрутним таксі.
Із підстав викладеного та керуючись положеннями Кодексу законів про працю України, доводить, що між ФОП « ОСОБА_1 » та ОСОБА_3 існували трудові правовідносини, зокрема, в контексті того, що останньому було передано у керування транспортний засіб «РУТА СПГ», № НОМЕР_1 , та допущено до роботи.
Наголошує що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки є те, що володілець такого джерела зобов'язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки (Постанова КГС ВС від 31.05.2021 у справі №904/2830/20).
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що 26.12.2023 о 17-05 год. у м.Лубни, вул. Дмитра Сірика, 9А Лубенського району Полтавської області водій ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом «РУТА СПГ», нюзю НОМЕР_1 , не переконався у безпечності, здійснив виїзд на смугу зустрічного руху, де в цей час в протилежному напрямку рухався автомобіль Hundai Tucson, н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 та допустив з ним зіткнення, в результаті чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14.02.2024 (справа №539/61/24) провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за статтею 124 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 цього Кодексу, за відсутності в його діях складу адмінправопорушення./а.с.23-25/
Станом на 26.12.2023 відповідальність ОСОБА_1 застрахована у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на підставі полісу №215884061 строком дії із 31.07.2023 по 30.01.2024 (включно)./(а.с.11/.
Позивач ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Hundai Tucson, н.з. НОМЕР_2 , що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію серії НОМЕР_3 ./а.с.10/
27.12.2023 ОСОБА_2 звернувся до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, яка сталася 26.12.2023 о 17-05 год.; а також заяву про страхове відшкодування./а.с.12-14/
Відповідно до копії Консультації 33-D/14/09 про вартість матеріального збитку завданого транспортного засобу «Hyundai Tucson», (державний номер НОМЕР_2 ), вартість (розмір) матеріального збитку завданого КТЗ, приймається рівним вартості відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу запчастин: 40 326,64 грн з урахуванням ПДВ; 33 605,53 грн - без урахування ПДВ./а.с.16/.
Позивачем також долучено докази щодо суми збитків, які він поніс внаслідок ДТП, а саме: ремонтна калькуляція №33-D/14/09 від 14.02.2024, відповідно до якої вартість ремонту автомобіля «Hyundai Tucson» (державний номер НОМЕР_2 ) складає 81 505,54 грн, вартість ремонту (з врахуванням фізичного зносу 0,7) - 40 326,64 грн./а.с.17-18/.
05.04.2024 між ТДВ Страхова компанія «Альфа-Гарант» та ОСОБА_2 укладено Угоду про розмір страхового відшкодування за якої сторони досягли згоди, що сума за страховим випадком, що стався 26.12.2023 складає 43 200,00 грн. Страховик і потерпілий досягли згоди, що сума страхового відшкодування за вказаним страховим випадком визначається з урахуванням франшизи, яка за полісом 215884061, складає 3 200,00 грн, в розмірі 40 000,00 грн./а.с.19/.
25.09.2024 страховиком здійснено виплату страхового відшкодування у сумі 40 000,00 грн., що становить вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу та з вирахуванням франшизи./а.с.20/.
Із метою досудового врегулювання спору 27.01.2025 на адресу ФО-П ОСОБА_4 направлено вимогу про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП./а.с.26-28/.
При постановленні рішення міськрайонний суд врахувавши наявні у справі докази та пояснення третьої особи, дійшов висновку, що відсутність постанови про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності не означає відсутність його вини для цивільно-правової відповідальності. Отже, обов'язок із відшкодування шкоди, завданої позивачу у результаті ДТП, покладається на заподіювача шкоди, який працював на час настання ДТП водієм ФО-П ОСОБА_1 .
Судом першої інстанції враховано, що між ФО-П ОСОБА_1 та ОСОБА_3 існували трудові правовідносини, оскільки останньому було передано в керування транспортний засіб «РУТА СПГ», №В14014АА. та допущено до роботи, а тому відповідач, як роботодавець, несе відповідальність за шкоду, завдану її працівником-водієм маршрутного таксі.
Заперечення відповідача щодо перебування із ОСОБА_3 у трудових правовідносинах міськрайонний суд відхилив, як такі що не підтверджені належними доказами. Водночас у постанові суду від 14.02.2024 у справі №539/61/24 установлено, що станом на 26.12.2023 ОСОБА_3 працював водієм ФО-П ОСОБА_1 .
Апеляційний суд із такими висновками суду першої інстанції погоджується з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За правилами частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору з особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Наведене відповідає сталій позиції Верховного Суду, зокрема, сформованій у справах №6-108цс13 від 06.11.2013, №534/872/16-ц від 05.09.2018, яка за правилами частини четвертої статті 263 ЦПК України є обов'язковою для врахування.
Зі справи, що переглядається убачається, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу «РУТА СПГ», н.з. НОМЕР_1 , та роботодавцем ОСОБА_5 , водія транспортного засобу на момент вчинення ДТП. Обставини викладеного встановлені судом при винесенні постанови від 14.02.2024 у справі №539/61/24 та не спростовані відповідачем на загальних підставах у межах заявленого цивільного позову (справа №539/912/25).
Згідно вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України обов'язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі №129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Наведений процесуальний обов'язок відповідачем не виконано та не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували наявність трудових правовідносин із водієм ОСОБА_3 на момент ДТП, яка сталася 26.12.2023, а тому за правилами частини четвертої статті 12 ЦПК України він несе ризик настання наслідків із цим пов'язаних.
Посилання відповідача у доводах апеляційної скарги, що із 26.12.2023 він передав транспортний засіб у користування ОСОБА_3 для власних потреб не ґрунтуються на доказах та спростовуються поясненнями останнього, які в сукупності із установленими обставинами справи, дозволяють стверджувати, що водію ОСОБА_3 передано відповідачем в керування транспортний засіб «РУТА СПГ», н.з. НОМЕР_4 , тобто, допущено до роботи.
Доводів на спростування викладеного апеляційна скарга не містить, тоді як відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття адміністративного провадження стосовно нього не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану його працівником, який на момент ДТП фактично виконував трудові обов'язки. І такі висновки не можуть бути спростовані відсутністю у справі відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо трудової діяльності. Зокрема, в контексті того, що надання такого доказу є процесуальним обов'язком відповідача, який ним не виконано.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що за наслідками підписаної між страховиком та позивачем угоди, останній на власний розсуд погодився із розміром страхового відшкодування в сумі 40 000,00 грн. та правовими наслідками такої виплати, а також недобросовісності дій позивача у межах заявленого спору, колегія суддів ураховує наступне.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
Статтями 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.
При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наявні у справі докази в своїй сукупності підтверджують, що ДТП, внаслідок якої транспортний засіб позивача отримав механічні пошкодження, є страховим випадком, а тому в страховика виник обов'язок виплатити страхове відшкодування за завдану забезпеченим транспортним засобом шкоду.
Страховик ТДВ «СК «Альфа-Гарант» у відповідності до вимог статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визнав вимогу заявника обґрунтованою та прийняв рішення про здійснення страхового відшкодування, погодивши із потерпілим суму за страховим випадком - 40 000,00 грн., про що 05.04.2024 укладено відповідну угоду.
Згідно із пунктом 6 Угоди про розмір страхового відшкодування її положення стосуються тільки страховика та потерпілого та не позбавляють потерпілого та/або його представників права звертатися до особи винної у завданні збитків, з вини якого сталася ДТП 26.12.2023, в межах, які не покриваються полісом ОСЦПВВНТЗ №215884061, для повного відшкодування завданої матеріальної шкоди у відповідності до чинного законодавства.
Із підстав викладеного, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно недобросовісності дій позивача в межах заявленого спору, вимоги за яким підтверджені належними та достатніми доказами, зокрема, консультацією 33-D/14/09 про вартість матеріального збитку завданого транспортному засобу та ремонтною калькуляцією №33- D/14/09 від 14.02.2024, складених аварійним комісаром та наданих у копіях представником позивача - адвокатом Таран Л.М., який засвідчив їх у порядку статті 95 ЦПК України власним підписом.
Указані докази дозволяють установити вартість замінних складових та ремонтних робіт, а ставлячи під сумнів їх належність відповідач не довів відсутності необхідності використання зазначених деталей та проведення відповідних робіт.
Підстав вважати, що при визначенні вартості ремонту транспортного засобу аварійний комісар допустив порушення вимог законодавства України, колегія суддів не вбачає. Тоді як попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків застосовуються до експерта при призначенні судом експертизи, але відповідач, диспозитивно розпорядившись належними йому правами, відповідне клопотання не заявляв.
Крім того, колегія суддів ураховує позицію Верховного Суду, сформовану у справах №753/4696/16-ц від 30.10.2019, №761/14285/16-ц від 22.04.2019, №757/33065/18-ц від 21.07.2021, №757/54513/16 від 02.02.2022 за змістом якої, посилання судів попередніх інстанцій, як на підставу відмови у стягненні шкоди з відповідача, на те, що витрати стягуються судом лише після проведення ремонтних робіт автомобіля та доведеності їх сплати є помилковими, не ґрунтуються на законі і не відповідають обставинам цієї справи.
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та зводяться до довільного трактування норм права безвідносно до фактичних обставин цієї справи. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи викладене , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційні скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 14 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Л.І. Пилипчук
Судді Ю.В. Дряниця
О.В. Чумак