Справа № 526/1183/25 Номер провадження 22-ц/814/3814/25Головуючий у 1-й інстанції Черков В. Г. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.
13 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Панченка О.О.,
суддів Одринської Т.В., Пікуля В.П.,
при секретарі Філоненко О.В.
за участю позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 07 липня 2025 року ухвалене у складі головуючого судді Черкова В.Г., повний текст судового рішення виготовлено - 07.07.2025 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Заєць Ніна Миколаївна про визнання права власності на спадкове майно,-
Зміст позовних вимог
У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Гадяцького районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , третя особа приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Заєць Н.М. про визнання права власності на спадщину.
Позов обґрунтовано тим, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 мати позивача та відповідача. У встановлений строк позивач подала заяву про прийняття спадщини після смерті матері. При оформленні спадщини було встановлено, що за життя мати склала заповіт, яким заповідала все своє майно відповідачу. Але він не звертався до нотаріуса з приводу прийняття спадщини, а також до суду з заявою про поновлення строку для прийняття спадщини.
Нотаріусом позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва. Вважає, що позивач як спадкоємець першої черги має право на оформлення спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_3 . З урахуванням цього просила визнати за нею право власності на спадкове майно, яке складається з земельного паю площею 2,9055 га кадастровий номер 5320480700:00:005:0027, а також 1/2 частину земельного паю площею 5,7149 га кадастровий номер 5320480700:00:005:0025.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Заочним рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 07 липня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа приватний нотаріус Миргородського районного нотаріального округу Заєць Ніна Миколаївна про визнання права власності на спадкове майно відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що спадщина яка залишилася після смерті ОСОБА_3 відповідно до заповіту від 11 січня 2020 року який посвідчений приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольською С.М. буде належати її сину ОСОБА_2 . Доказів, що позивач входить до переліку осіб, визначених ст.. 1241 ЦК України суду не надано.
Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги
Не погодившись із таким вирішенням спору, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 07 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення яким визнати за нею право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 і складається з земельного паю площею 2,9055 га кадастровий № 5320480700:00:005:0027, що належав померлій на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії РЗ№ 672222 та частини земельного паю загальною площею 5,7149 га, кадастровий №5320480700:00:005:0025, що належав померлій на підставі свідоцтва прпо право на спадщину за законом, виданого 16 травня 2018 року.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує що, рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Відповідно до частини 1 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів приходить до наступного висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 , виданого 26.07.2022, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2
Згідно копії свідоцтва про народження, копії свідоцтв про шлюб та розірвання шлюбу, ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 .
З заповіту від 11 січня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Полтавської області Ямпольською С.М. (реєстр. № 26) вбачається, що ОСОБА_3 зробила заповідальне розпорядження, що у випадку її смерті все майно, де б воно не знаходилося та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що буде належати на час її смерті, заповідає сину ОСОБА_2 .
Постановою приватного нотаріуса Миргородського районного нотаріального округу від 18.02.2025 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме: відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Вбачається, що з документів спадкової справи окрім ОСОБА_1 , є інший спадкоємець, який має право на спадкування, син померлої ОСОБА_2 , якому відомо про смерть матері, але яким не було подано заяву у встановлений строк.
ОСОБА_2 у нотаріуса повідомив, що на момент смерті матері він знаходився за кордоном та має намір повернутися до країни перебування. Також, ОСОБА_1 не змогла надати оригінал державного акту, на підставі якого земельна ділянка площею 2,9055 га кадастровий номер 5320480700:00:005:0027 належить спадкодавцю ОСОБА_3 .
З довідки виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 10.03.2025 № 10-14/171 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на день смерті станом на 26.02.2022 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 13.02.2025 № НВ-0000305482025, земельна ділянка кадастровий номер 5320480700:00:005:0027 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Березоволуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області площею 2,9055 га належить ОСОБА_3 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Березоволуцькою сільською радою Гадяцького району Полтавської області 22.08.2002 РЗ № 672222.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.05.2018, посвідченого приватним нотаріусом (спадкова справа № 157/2017, реєстр. № 799) земельна ділянка загальною площею 5,7149 га на території Березоволуцької сільської ради Гадяцького району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5320480700:00:005:0025, що належала ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , успадкована ОСОБА_3 (дружина) та ОСОБА_1 (донька) у рівних частках 1/2 (одна друга).
Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини
Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (надалі по тексту - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
У статті1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Як вказано у частинах першій та другій статті 1234 ЦК України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття1234 ЦК України).
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача.
ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Спадкування за заповітом є пріоритетним по відношенню до спадкування за законом. Пріоритетність полягає у тому, що за умови якщо спадкодавець склав заповіт на все своє майно, то спадкування за законом не відбувається, а спадщину можуть набути виключно особи визначені заповітом.
Але, право на обов'язкову частку відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Право на обов'язкову частку - це суб'єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов'язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов'язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов'язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем не надано беззаперечних доказів на підтвердженні тієї обставини, що вона входить до переліку осіб визначених ст.. 1241 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, а також встановлені та проаналізовані судом першої інстанції обставини та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно.
Посилання позивача на копію нотаріально завіреної заяви виданої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Калуш Н.Д. відповідно до якої ОСОБА_2 спадщину після померлої ОСОБА_3 , як за заповітом так і за законом, в установлені законом строки не прийняв, та не претендує на неї, до суду за визначенням додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини звертатися не буде, та претензій до того, щоб Свідоцтво про право на спадщину було видане на ім'я спадкоємця, який прийняв спадщину, а саме на ім'я ОСОБА_1 не має, не може бути прийнято до уваги колегією суддів враховуючи наступне.
Відповідно до положень частини першої статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи.
Під час апеляційного перегляду справи, позивачем поданий новий доказ, а саме копію нотаріально завіреної заяви виданої приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Калуш Н.Д., який не був предметом дослідження судом першої інстанції.
Згідно з частиною третьою статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
Приймаючи до уваги те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості подання даної заяви до суду першої інстанції, і те що остання датована після прийняття оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає підстав для її прийняття та дослідження.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, до яких суд дійшов шляхом повного та всебічного з'ясування обставин справи. Рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки в задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, судові витрати апелянта, пов'язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, компенсації не підлягають.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 07 липня 2025 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 13 листопада 2024 року.
Головуючий О.О. Панченко
Судді Т.В. Одринська
В.П. Пікуль