Справа № 1604/1787/2012 Номер провадження 22-ц/814/3850/25Головуючий у 1-й інстанції Левицька Т.В. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
06 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Карпушина Г.Л., Панченка О.О.,
за участю секретаря судового засідання Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Остащенко Олеся Миколаївна, на ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,
Короткий зміст заяви
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в якій прохав суд визнати виконавчий лист, виданий Глобинським районним судом Полтавської області від 23 жовтня 2012 року №2/1604/493/12 відносно ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості у розмірі 364133,82 грн таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу.
В обґрунтування заяви зазначено, що 01 серпня 2008 року між ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 (надалі - боржник 2/іпотекодавець) укладено кредитний договір №7/PVN14-08-08, виконання якого забезпечено: договором поруки №7/PVN14-08-08-Pl від 01 серпня 2008 року, що укладений з ОСОБА_1 (надалі - боржник 1/заявник); договором поруки №7/PVN14-08-08-P від 01 серпня 2008 року, що укладений з ОСОБА_2 (надалі - боржник 3); іпотечним договором №7/PVN14-08-08-Zl від 01 серпня 2008 року, реєстраційний номер 11116, укладений з боржником 2/іпотекодавцем; іпотечним договором №7/PVN14-08-08-Z2 від 01 серпня 2008 року, реєстраційний номер 11114, укладений з боржником 2/іпотекодавцем.
Відповідно до іпотечного договору №7/PVN14-08-08-Zl від 01 серпня 2008 року, ОСОБА_3 передав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 (надалі - предмет іпотеки 1). Відповідно до іпотечного договору №7/PVN14-08-08-Z2 від 01 серпня 2008 року ОСОБА_3 передав в іпотеку належну йому на праві власності земельну ділянку 0,12 га, що знаходиться: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5320655400:30:010:0065, на якій розташований вищевказаний житловий будинок (надалі - предмет іпотеки 2).
17 серпня 2012 року Глобинським районним судом Полтавської області ухвалено рішення у справі №1604/1787/2012, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №7/PVN14-08-08 від 01 серпня 2008 року в сумі 364133,82 грн.
З метою виконання рішення суду від 17 серпня 2012 року в справі №1604/1787/2012, 23 жовтня 2012 року Глобинський районний суд Полтавської області видав стягувачу - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» виконавчий лист №2/1604/493/12, зокрема про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 364133,82 грн.
В межах справи №1604/1787/2012 розглядалось питання заміни стягувача та постановою Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року встановлено, що 10 жовтня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс», укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відступило ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» право вимоги за: кредитним договором №7/PVN14-08-08 від 01 серпня 2008 року; іпотечним договором №7/PVN14-08-08-Zl від 01 серпня 2008 року, реєстраційний номер 11116; іпотечним договором №7/PVN14-08-08-Z2 від 01 серпня 2008 року, реєстраційний номер 11114; договором поруки №7/PVN14-08-08-Pl від 01 серпня 2008 року; договором поруки №7/PVN14-08-08-P від 01 серпня 2008 року.
27 липня 2020 року ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» в позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки 1 (житловий будинок) в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» - набув право власності на предмет іпотеки, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 травня 2023 року №333633387.
20 березня 2021 року ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» в позасудовому порядку звернув стягнення на предмет іпотеки 2 (земельну ділянку) в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» - набув право власності на предмет іпотеки, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26 травня 2023 року №333633387.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Остащенко О.М., заінтересовані особи: ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовлено.
Судове рішення місцевого суду мотивовано тим, що з наданих заявником доказів неможливо встановити ні юридичних, ні фактичних обставин, які свідчили б про те, що обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, відсутні передбачені законом підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Із ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року не погодився заявник та оскаржив її в апеляційному порядку, подавши до суду апеляційну скаргу, в якій прохав суд скасувати оскаржуване судове рішення і ухвалити нове, яким задовольнити заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа, виданого Глобинським районним судом Полтавської області від 23 жовтня 2012 року №2/1604/493/12 таким, що не підлягає виконанню.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
На думку особи, яка подала апеляційну скаргу, ухвала місцевого суду є безпідставною, необґрунтованою, незаконною та такою, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права без врахування висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах.
Заявник зазначає, що після завершення позасудового звернення стягнення на предмети іпотеки (житловий будинок та земельну ділянку) у спосіб передбачений пунктом 12.3.1. іпотечних договорів та статті 37 Закону України «Про іпотеку» - передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, будь-які наступні вимоги є недійсними, оскільки ані кредитним договором, ані іпотечними договорами, не передбачено іншого, а тому виданий виконавчий лист щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, який був забезпечений іпотеками, які в подальшому були звернуті, є таким, що не підлягає виконанню.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу з дотриманням вимог ЦПК України до Полтавського апеляційного суду не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Щодо явки та позиції учасників справи в суді апеляційної інстанції
Представник ОСОБА_1 - адвокат Остащенко О.М., взявши участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, підтримала вимоги поданої апеляційної скарги та прохала її задовольнити з наведених у ній підстав.
Інші учасники справи, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання, на розгляд справи до суду апеляційної інстанції не з'явилися.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника заявника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Встановлені обставини справи
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з ЄДРСР вбачається, що рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2012 року у справі №1604/1787/2012 позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Придніпровське регіональне управління» задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Придніпровське регіональне управління» заборгованість по кредитному договору в сумі 364133,82 грн; стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Придніпровське регіональне управління» у відшкодування судових витрат по 1102,00 грн з кожного.
Як встановлено в рішенні суду, 01 серпня 2008 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (30 вересня 2009 року назва змінена на ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») в особі філії «Придніпровське регіональне управління» та фізична особа ОСОБА_3 уклали кредитний договір № 7/PVN14-08-08, відповідно до пунктів 2.1, 4.1 якого банк зобов'язався надати відповідачеві кредит у сумі 32500,00 дол. США на строк до 01 серпня 2027 року, зі сплатою процентів у валюті кредиту в сумі 17 % річних.
Виконання зобов'язання забезпечувалося порукою фізичних осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Договори поруки з останніми № 7/PVN14-08-08-Р, № 7/PVN14-08-08-Р1 були укладені 01 серпня 2008 року. Згідно пунктів 2.1, 2.2 вказаних договорів боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, у тому числі по основному боргу, сплаті щомісячних процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентах, а також по відшкодуванню всіх збитків.
Також виконання зобов'язання забезпечувалось іпотечним договором №7/PVN14-08-08-Zl від 01 серпня 2008 року, реєстраційний номер 11116, укладеним ОСОБА_3 та іпотечним договором №7/PVN14-08-08-Z2 від 01 серпня 2008 року, реєстраційний номер 11114, укладеним ОСОБА_3 . Відповідно до Іпотечного договору №7/PVN14-08-08-Zl від 01 серпня 2008 року, ОСОБА_3 передав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 (надалі - предмет іпотеки 1). Відповідно до іпотечного договору №7/PVN14-08-08-Z2 від 01 серпня 2008 року ОСОБА_3 передав в іпотеку належну йому на праві власності земельну ділянку 0,12 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5320655400:30:010:0065, на якій розташований вищевказаний житловий будинок (надалі - предмет іпотеки 2).
23 жовтня 2012 року Глобинський районний суд Полтавської області видав стягувачу - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», виконавчий лист №2/1604/493/12, зокрема про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 364133,82 грн.
Як вбачається з інформації, що міститься в ЄДРСР, відповідно до постанови Полтавського апеляційного суду від 03 грудня 2020 року заяву ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено; замінено стягувача у рішенні Глобинського районного суду Полтавської області від 17 серпня 2012 року у справі №1604/1787/2012 з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс».
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» 20 березня 2021 року набуло право власності на предмет іпотеки: земельну ділянку, кадастровий номер 5320655400:30:010:0151 та 27 липня 2020 року - на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно листа відділу у Глобинському районі Головного управління Держеокадастру у Полтавській області від 11 березня 2021 року земельній ділянці з кадастровим номером 5320655400:30:010:0065 було присвоєно інший кадастровий номер - 5320655400:30:010:0151.
У листі, адресованому компетентним органам, ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» вказує на повне виконання зобов'язань ОСОБА_3 за іпотечними договорами №7/PVN14-08-08-Zl та № №7/PVN14-08-08-Z2 від 01 серпня 2008 року, у зв'язку з чим прохають виключити записи про іпотеку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зняти заборону відчуження на об'єкти, які були обтяжені іпотекою: земельну ділянку з кадастровим номером 5320655400:30:010:0151, та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиція апеляційного суду
Щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню
Згідно з частиною першою статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Виконавчі листи викладаються в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, шляхом заповнення відповідних форм процесуальних документів, передбачених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему. На виконавчий лист, викладений в електронній формі, накладається кваліфікований електронний підпис судді (у разі колегіального розгляду - кваліфіковані електронні підписи всіх суддів, що входять до складу колегії).
Відповідно до частин першої, другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
«Наведені вище підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
До процесуальних підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов'язку боржника з передбачених законом підстав.
Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов'язань містяться у главі 50 розділу І книги п'ятої ЦК України. Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Найпоширенішою підставою припинення зобов'язання є його припинення унаслідок виконання, проведеного належним чином.
Натомість положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку самостійну підставу припинення зобов'язання як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя.
Частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» у редакції Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування», який набрав чинності 04 листопада 2018 року та введений в дію 04 лютого 2019 року (далі - Закон № 2478-VII), визначено, що після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання:
- боржником - фізичною особою є недійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя;
- боржником - юридичною особою або фізичною особою-підприємцем є дійсними, якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції Закону № 2478-VII фактично - частина п'ята статті 36 Закону України «Про іпотеку») є спеціальною нормою, яка поширюється на зобов'язання, забезпечені іпотекою, що виключає застосування загальної норми статті 599 ЦК України про припинення зобов'язання лише належним виконанням. Така спеціальна підстава припинення забезпеченого іпотекою зобов'язання означає, що припиняються будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання. Це правило поширюється на всі випадки позасудового врегулювання вимог іпотекодержателя щодо основного зобов'язання у повному обсязі, включаючи як основний обов'язок боржника, так і додаткові обов'язки, що існують в межах того ж самого зобов'язального правовідношення. Та обставина, чи залишилося після вказаного позасудового врегулювання фактично не виконаною будь-яка частина основного зобов'язання, правового значення не має.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі № 263/3809/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 204/7148/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 337/7391/13-ц, від 20 листопада 2020 року у справі № 295/795/19, від 17 лютого 2021 року у справі № 754/5275/16, від 11 березня 2021 року у справі № 524/378/17.
Підстави для припинення зобов'язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов'язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов'язання, наведених у ЦК України.
Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов'язання, а й основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору.
Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню.
Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено.
Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов'язання в розмірі, який перевищує визначену суб'єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність).
У той же час виходячи з розуміння зобов'язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов'язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов'язку, відсутність кореспондуючого праву обов'язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов'язання в цілому, тобто до припинення зобов'язання з підстав, визначених законом.
Допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.
Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора.
До такого висновку слід дійти з огляду на правову природу забезпечувальних заходів, спрямованість їх на повне забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором та добросовісність поведінки сторін кредитного договору. Саме на кредитора законодавством покладено контроль за тим, щоб заборгованість за кредитним договором не перевищувала забезпечувальні заходи, і саме для цього законодавець передбачив спрощені процедури звернення стягнення на заставне майно та солідарну відповідальність поручителя з боржником. Незастосування цих заходів своєчасно тягне для кредитора негативні наслідки недобросовісності своїх дій.
Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин.
Разом із цим при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов'язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов'язання в повному обсязі.
Водночас частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта статті 591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як статті 36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки.
Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов'язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов'язання та вартістю предмета іпотеки».
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 про наявність підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, зважаючи на припинення його обов'язку перед стягувачем ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс».
У контексті зазначеного поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що іпотекодержатель (ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс») скористалось своїм правом, передбаченим договорами іпотеки від 01 серпня 2008 року, та зареєструвало за собою право власності на передане в іпотеку нерухоме майно - земельну ділянку з кадастровим номером 5320655400:30:010:0151 (попередній присвоєний кадастровий номер 5320655400:30:010:0065), та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що належали іпотекодавцю ОСОБА_3 , у рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», тобто вирішило питання шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договорів.
Відтак, унаслідок завершення позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмети іпотеки, зобов'язання ОСОБА_3 , поручителями якого є у тому числі й ОСОБА_1 , за кредитним договором від 01 серпня 2008 року припинилися у цілому, у тому числі у частині, непогашеній за рахунок іпотечного майна.
Частиною першою статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
Ураховуючи наведене, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого листа, виданого Глобинським районним судом Полтавської області від 23 жовтня 2012 року №2/1604/493/12 відносно ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості у розмірі 364133,82 грн, є необґрунтованим у зв'язку з припиненням обов'язку боржника унаслідок реалізації стягувачем права на задоволення своїх вимог у позасудовий спосіб за рахунок належного боржнику іпотечного майна.
Наведеного висновку суд першої інстанції дійшов помилково, оскільки не застосував до спірних правовідносин положення статті 36 Закону України «Про іпотеку».
При цьому договори іпотеки від 01 серпня 2008 року не містять умов про погодження сторонами у встановленій формі застереження щодо відступу від положень статті 36 Закону України «Про іпотеку».
Зважаючи на обґрунтованість доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про неправильне застосування судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали норм матеріального права, зокрема не застосування судом положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» та не урахування висновків Верховного Суду щодо її застосування, суд апеляційної інстанції вважає, що подана заявником заява підлягає задоволенню.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Звертаючись до місцевого суду з заявою, ОСОБА_1 прохав суд, у тому числі й стягнути з ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» витрати на правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн, а в поданій апеляційній скарзі - 13500,00 грн.
Так, з матеріалів справи вбачається, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником заявника разом із заявою до місцевого суду було подано: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Остащенко О.М.; копію договору № 150 про надання правової допомоги від 15 травня 2025 року, укладеного між АБ «Остащенко» та ОСОБА_1 , та умовами якого передбачено, що за надання правової допомоги АБ клієнт оплачує гонорар в розмірі встановленому додатковими угодами (пункт 4.1); копію додаткової угоди №1 до договору №150 про надання правової допомоги від 15 травня 2025 року, датованого 15 травня 2025 року, в якому вказано, що розмір гонорару становить: 1 год надання правової допомоги - 1500,00 грн, участь в 1 судовому засіданні - 1500,00 грн; копія квитанції до прибуткового касового ордера №408 від 15 травня 2025 року, згідно якої ОСОБА_1 сплатив АБ «Остащенко» на підставі договору №150 про надання правової допомоги від 15 травня 2025 року 15750,00 грн; копію акту виконаних робіт до договору №150 про надання правової допомоги від 15 травня 2025 року, що датовано 26 травня 2025 року, та який містить зміст наданої правової допомоги, час та вартість їх виконання: консультація клієнта - 30 хв, 750,00 грн, аналіз матеріалів справи - 2 год, 3000,00 грн, аналіз висновків Верховного Суду - 4 год, 6000,00 грн, складення та написання заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - 4 год, 6000,00 грн, а всього 13 год, 14250,00 грн; також вказано, що гонорар за надані послуги склав 15750,00 грн.
Враховуючи наданий представником заявника розрахунок наданих послуг в частині витрачено часу та вартості послуг, слід зазначити, що він виконаний некоректно, оскільки містить арифметичні помилки та неточності.
До поданої апеляційної скарги на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу було долучено: ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Остащенко О.М.; копію акту виконаних робіт до договору №150 про надання правової допомоги від 15 травня 2025 року, що датовано 11 серпня 2025 року та який містить зміст наданої правової допомоги, час та вартість їх виконання: аналіз ухвали, що оскаржується - 1 год, 1500,00 грн, аналіз висновків Верховного Суду - 2 год, 3000,00 грн, складення та написання апеляційної скарги - 5 год, 7500,00 грн, а всього 8 год, 13500,00 грн; копія квитанції до прибуткового касового ордера №425 від 11 серпня 2025 року, згідно якої ОСОБА_1 сплатив АБ «Остащенко» на підставі договору №150 про надання правової допомоги від 15 травня 2025 року 13500,00 грн.
Слід зауважити, що заява та апеляційна скарга, у тому числі й долучені до них документи, були направлені представником заявника засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а також ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» до електронного кабінету користувача ЄСІТС.
Згідно частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповідності до частини шостої статті 137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
З матеріалів справи вбачається, що отримавши подані представником заявника заяву та апеляційну скаргу стягувач - ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс», що є заінтересованою особою, будь-яких заперечень щодо заявлених у них вимогах про відшкодування судових витрат до суду апеляційної інстанції не подав.
Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) Верховний Суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.
Враховуючи, що оскаржуваний виконавчий лист підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню, складність справи, необхідність надання адвокатом заявника послуг під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій та їх характер (зокрема, консультація клієнта, аналіз матеріалів справи, аналіз практики Верховного Суду, аналіз ухвали, що оскаржується), а також з метою дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» (як стягувача) на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених заявником в суді першої інстанції у розмірі 6000,00 грн (складання та написання заяви) та понесених заявником в суді апеляційної інстанції у розмірі 7500,00 грн (складання та написання апеляційної скарги), а всього 13500,00 грн.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту другого частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вище викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Остащенко О.М., підлягає частковому задоволенню, а тому ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс», Гладиборода О.С., ОСОБА_3 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - задовольнити: визнати виконавчий лист, виданий Глобинським районним судом Полтавської області від 23 жовтня 2012 року №2/1604/493/12 відносно ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 364133,82 грн таким, що не підлягає виконанню.
Щодо судових витрат в частині судового збору
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл витрат.
Враховуючи, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Остащенко О.М., по суті вимог задоволено, то із ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» підлягає стягненню на його користь судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 484,48 грн.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Остащенко Олеся Миколаївна - задовольнити частково.
Ухвалу Глобинського районного суду Полтавської області від 30 липня 2025 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню - задовольнити.
Визнати виконавчий лист, виданий Глобинським районним судом Полтавської області від 23 жовтня 2012 року №2/1604/493/12 відносно ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 364133,82 грн таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 484,48 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені заявником в суді першої інстанції у розмірі 6000,00 грн та понесені заявник в суді апеляційної інстанції у розмірі 7500,00 грн, а всього 13500,00 грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 листопада 2025 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Г.Л. Карпушин
О.О. Панченко