Житомирський апеляційний суд
Справа №295/6524/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/930/25
Категорія ст.422-1 КПК України Доповідач ОСОБА_2
18 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участі
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 06 жовтня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 по 04 грудня 2025 року включно з визначенням розміру застави 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб,
зазначеною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено дію раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_7 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою терміном на 60 днів, тобто по 04 грудня 2025 року включно з визначеним розміром застави 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 151400 грн. та покладено на нього обов'язки, передбачені ст.194 КПК України.
Своє рішення суд обґрунтував тим, що ризики, які були встановлені при застосуванні запобіжного заходу, не зменшилися і вони виправдовують тримання під вартою ОСОБА_7 .
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 просить ухвалу суду скасувати, та постановити нову, якою застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Посилається на те, що при постановленні ухвали судом не було застосовано вимоги ст.ст.177,181,194 КПК України.
Вказує, що сам факт вчинення тяжкого злочину не може бути підставою для тримання ОСОБА_7 під вартою.
Посилається на те, що відсутні докази вчинення ОСОБА_7 інкримінованого йому злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №295/6524/25, в провадженні Богунського районного суду м.Житомира перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_7 за ч.4 ст.185 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 06.10.2025 в судовому засіданні Богунським районним судом м.Житомира, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора ОСОБА_6 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 та клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу тримання рід вартою на особисте зобов'язання.
Вирішуючи клопотання прокурора (після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження), суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
При цьому, під час розгляду клопотання прокурора, судом першої інстанції належно проаналізовані доводи сторони захисту, зокрема, про зміну запобіжного заходу обвинуваченому, цим доводам дана відповідна оцінка та належний аналіз.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
При цьому, твердження захисника про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Апеляційний суд знаходить наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою належним чином обґрунтованими та вмотивованими, ризики, які слугували підставою для обрання та продовження запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
В свою чергу, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, яке відноситься до категорії тяжкого злочину, міра покарання за яке, у разі визнання його винуватим, передбачає позбавлення волі на строк від 7 до 10 років. Інкриміноване йому кримінальне правопорушення ОСОБА_7 вчинив в період іспитового строку, з метою уникнення покарання та відповідальності ОСОБА_7 може переховуватись від суду.
Також, ОСОБА_7 не має міцних соціальних зв'язків, офіційно не працює, неодружений, не має на утриманні дітей, не має реєстрації, що свідчить про відсутність факторів та обставин, які могли б стримувати обвинуваченого від переховування від суду.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику впливу з боку ОСОБА_7 на учасників кримінального провадження та свідків, в тому числі на потерпілу ОСОБА_9 , яка не допитана судом, оскільки обвинувачений може незаконно впливати на неї, шляхом переконання, залякування чи схиляння до зміни наданих нею показань, з метою узгодження своїх показань.
Судом також враховані дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , зокрема те, що останній неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності та відбував покарання за корисливі кримінальні правопорушення, а тому він схильний до вчинення кримінальних правопорушень.
Кім того, ухвалою суду від 02.09.2025 ОСОБА_7 видалено із зали судового засідання на весь час судового розгляду, в тому числі і судових дебатів, кримінального провадження №12025060600000641 від 29.04.2025, за систематичне порушення порядку в залі судових засідань та не виконання розпоряджень головуючого, що негативно характеризує обвинуваченого ОСОБА_7 .
Колегія суддів визнає безпідставними доводи апелянта про те, що обвинувачений не вчиняв інкримінований йому злочин, оскільки він має статус обвинуваченого і стосовно нього здійснюється розгляд кримінального провадження по суті пред'явлено йому обвинувачення, а тому лише суд першої інстанції провівши дослідження усіх доказів вправі надавати їм оцінку та вирішувати чи доведена вина особи у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, їх характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винним, дані про його особу, який обвинувачується у вчиненні тяжкого правопорушення, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу сторону та свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Згідно п.3 ч.5 ст.182 КПК України, розмір застави щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину становить - від двадцяти до вісімдесяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Розмір застави, визначений судом, на думку колегії суддів, є справедливим, та таким, що співвідноситься з даними про особу обвинуваченого, обставинами кримінального правопорушення, його тяжкістю та особливою суспільною небезпечністю, а тому відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зазначеним в ч.4 ст.182 КПК України, згідно з якою розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
В свою чергу, гарантії обвинуваченого ОСОБА_7 (в суді апеляційної інстанції) дотримуватись належної процесуальної поведінки при зміні запобіжного заходу, не доводять по-за розумним сумнівом дотримання останнім відповідної сталої процесуальної поведінки, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 з визначенням розміру застави.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 06 жовтня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 по 04 грудня 2025 року включно з визначенням розміру застави 50 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб - без змін.
Ухвала набирає законної сили після її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: