Житомирський апеляційний суд
Справа №293/1464/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/488/25
Категорія ст.336 КК Доповідач ОСОБА_2
18 листопада 2025 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №293/1464/24 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 29.01.2025 відносно
ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України,
зазначеним вироком ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
Початок строку відбуття покарання ОСОБА_8 обчислено з моменту приведення даного вироку до виконання.
Згідно вироку суду, в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб , який затверджено Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, та неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України №271/2024 від 06.05.2024 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 днів.
Згідно з ст.1 Закону України "Про оборону України" № 1932-ХІІ від 06.12.1991, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Таким чином, в Україні діє особливий період.
У відповідності до довідки військово-лікарської комісії №1904 від 24.04.2024 ОСОБА_8 визнаний придатним до військової служби, підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відсутні. Начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 30.05.2024 виписано повістку прапорщику ОСОБА_8 , згідно якої він мав прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , о 07 годині 30 хвилин 31.05.2024 для відправки до НОМЕР_1 окремої механізованої бригади.
З метою ухилення від проходження військової служби ОСОБА_8 , діючи в порушення вимог ст.ст.17, 65 Конституції України, ст.ст.1,39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ", ст. 1, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року №3543- XII, та Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" № 65/2022 від 24.02.2022, нехтуючи конституційним обов'язком громадянина України, спрямованим на захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, військовим обов'язком громадянина України щодо проходження військової служби, в особливий період, за відсутності підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, 30.05.2024 перебуваючи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 , відмовився від отримання повістки, згідно якої він мав прибути до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 07 годині 30 хвилин 31.05.2024 на відправку до НОМЕР_1 окремої механізованої бригади, про що цього ж дня в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 складено акт відмови від отримання повістки про виклик.
Окрім того, ОСОБА_8 відмовився від мобілізації до лав Збройних Сил України власноруч 30.05.2024, написавши відповідну заяву на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , засвідчивши її власним підписом.
Таким чином ОСОБА_8 ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, в особливий період.
За вказаних обставин ОСОБА_8 , інкримінується ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_8 просить змінити вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, як незаконний, а своїм рішенням застосувати при призначенні йому покарання ст.ст.75, 76 КК України. При цьому, звертає увагу, що хоча суд у вироку і зазначив, що при обранні міри покарання врахував характеризуючи дані про обвинуваченого, як і те, що він раніше не притягувався до відповідальності, однак обрав саму тяжку міру покарання, саме позбавленням волі. Вважає невірним висновок суду, що не встановлено пом'якшуючих покарання обставин, зокрема: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Також судом не враховано, що злочин передбачений ст.336 КК України відноситься до злочинів середньої тяжкості. Посилаючись на зазначене вважає, що суд належно не оцінив та не проаналізував всі докази, на котрі послався у вироку при обранні йому міри покарання у виді позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 в підтримку апеляційної скарги, думку прокурора в заперечення апеляційних доводів обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, а також вирок суду першої інстанції в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам ст.370 КПК України.
Зібрані в ході досудового розслідування та належно досліджені в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, відповідають вимогам ст.ст.84, 85, 86 КПК України, обґрунтовано покладені судом першої інстанції в основу вироку як докази вини ОСОБА_8 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України.
Так, встановлені вироком фактичні обставини вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ст.336 КК України, ґрунтуються на відповідних доказах, а саме: показаннях свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , витягом з книги протоколів призовної комісії від 29.06.1997 за №21, обліковою карткою до військового квитка серії НОМЕР_2 , карткою медичного огляду військовозобов'язаного від 24.04.2024 та довідкою ВЛК від 24.04.2024, заяві ОСОБА_8 від 30.05.2024 про відмову від призова на час мобілізації в особливий період, актом щодо відмови ОСОБА_8 від отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , мобілізаційним розпорядженням та розпискою Малашевича від 30.05.2024.
Апеляційний суд звертає увагу, що об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст.336 КК України виражається в бездіяльності - ухилення будь-яким способом від призову за мобілізацією. Суб'єктивна сторона злочину - прямий умисел. Мотиви на кваліфікацію не впливають.
Таким чином, апеляційні твердження обвинуваченого ОСОБА_8 щодо необґрунтованості вироку, не встановлення судом мотиву вчинення правопорушення, є безпідставними.
Згідно з ч.2 ст.50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації, визначених у ч.1 ст.1 КК України завдань Закону про кримінальну відповідальність - правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
З огляду на вищезазначені положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентується цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов'язанні з призначенням покарання.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а покарання - є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених та для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
При цьому, відповідно до ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи із вказаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують та обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Апеляційний суд звертає увагу, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Суд індивідуалізує покарання, необхідне і достатнє для виправлення засуджених, а також для запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає з статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.
Як передбачено ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 дотримався вище наведених вимог закону та правильно керувався не лише ступенем тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, але й даними про особу обвинуваченого, відсутністю обставин, що обтяжують та пом'якшують покарання (відсутні, як пом'якшуючи, так і обтяжуючі), таким чином, керувався не лише принципами законності, але й принципом індивідуалізації та справедливості покарання.
Так, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 прийняв до належної уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення - нетяжкий злочин, фактичні обставини його вчинення, особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого.
Крім того, таких пом'якшуючих обставин, як щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, на чому акцентує увагу обвинувачений, не встановлено судом першої інстанції, не встановлено органом обвинувачення під час досудового розслідування провадження, не встановлено їх і судом апеляційної інстанції під час апеляційного провадження.
В свою чергу, в даному випадку, належно враховано і те, що обвинувачений ОСОБА_8 є раніше не судимий, не одружений, не має утриманців, має місце реєстрації та проживання, працевлаштований, посередньо характеризується за місцем проживання та роботи, не перебуває на спеціалізованих обліках у лікарів психіатра та нарколога.
При цьому, підстави стверджувати, що вище зазначені дані характеризуючі особу обвинуваченого (а також надані апеляційному суду медичні документи про наявність певних захворювань, довідка про брата військовослужбовця, тощо) не враховано - відсутні, оскільки такі дані (навіть позитивні) в даному випадку не можуть превалювати над сукупністю обставин, які враховуються при визначенні покарання.
Безпідставними є апеляційні твердження обвинуваченого про неврахування судом обставин, що пом'якшують покарання - щире каяття та сприяння в розкритті злочину. Як убачається з матеріалів провадження ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, обвинувачений ОСОБА_8 свою вину в пред'явленому обвинуваченні не визнавав.
На думку апеляційного суду, слід взяти до належної уваги і значну суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, оскільки це правопорушення вчинено обвинуваченим в умовах воєнного стану, дія воєнного стану у державі продовжується, останній є придатним до несення військової служби, але свідомо ухилявся.
Таким чином, як вважає апеляційний суд в даному провадженні, судом першої інстанції правильно враховано конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, у зв'язку з чим апеляційний суд переконаний, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання за ст.336 КК України у виді 3-х років позбавлення волі (фактично мінімальна межа санкції ст.336 КК України), та яке, на думку апеляційного суду, буде цілком достатнім для корекції соціальної поведінки останнього та запобігання продовженню злочинної діяльності
В свою чергу, обвинуваченим не наведено в апеляційній скарзі жодних переконливих обставин, які не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_8 та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
Як вважає апеляційний суд, вище наведені обставини - суспільна небезпечність вчиненого правопорушення, фактичні обставини його вчинення, дані про особу в своїй сукупності виключають будь-які обґрунтовані підстави, як для пом'якшення обвинуваченому покарання призначеного судом першої інстанції, так і застосуванні процесуального інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75 КК України).
Обвинуваченим не наведено переконливих обставин, які б не були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання та могли б свідчити про беззаперечну явну суворість або несправедливість призначеного покарання.
На думку апеляційного суду, призначене судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, за видом та мірою є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових правопорушень, що відповідає справедливості і меті покарання.
Саме такий захід примусу внесе відповідні корективи в соціально-психологічні властивості обвинуваченого, нейтралізує негативні настанови та змусить додержуватись положень закону про кримінальну відповідальність і позбавить можливості вчиняти нові злочини.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни з мотивів викладених в апеляційній скарзі не встановлено.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Черняхівського районного суду Житомирської області від 29.01.2025 відносно ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Касаційного кримінального суду Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її оголошення.
Судді :