Справа № 155/936/24 Провадження №11-кп/802/529/25 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1
Доповідач : ОСОБА_2
19 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
потерпілих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
представника потерпілих - ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні, представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_11 , обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_12 на вирок Горохівського районного суду Волинської області від 29 травня 2025 року,
Даним вироком суду ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с.Підбереззя Луцького району Волинської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з повною загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, не судимого, українця, громадянина України, на утриманні в якої особи не перебувають, засуджено за ч.3 ст.286-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 (сім) років.
На підставі ч.7 ст.72 КК України ОСОБА_7 у строк покарання зараховано строк перебування під домашній арештом із 07.05.2024 (дати застосування такого запобіжного заходу за ухвалою Горохівського районного суду Волинської області від 07.05.2024) до дати приведення вироку до виконання (дати затримання та взяття під варту), виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту його затримання.
Запобіжний захід, застосований відносно ОСОБА_7 до набрання вироком законної сили залишено попередній - домашній арешт.
Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави витрати, пов'язані із залученням експерта для проведення судової інженерно-транспортної експертизи в сумі 3824,00 (три тисячі вісімсот двадцять чотири) грн. та за проведення судової молекулярно-генетичної експертизи - 4834 (чотири тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 37 коп.
Частково задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_7 в користь потерпілої ОСОБА_9 матеріальну шкоду в сумі 69640 (шістдесят дев'ять тисяч шістсот сорок) грн. та моральну шкоду в сумі 800000 (вісімсот тисяч) грн., а всього 869640 (вісімсот шістдесят дев'ять тисяч шістсот сорок) грн.
Вироком також вирішено долю речових доказів та питання щодо арешту на майно.
Згідно з даним вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винним та засуджений за те, що він 14 липня 2023 року о 19 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи технічно справним мотоциклом марки «Forte», моделі «FT300-C5A», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 , без права на керування транспортним засобами будь-якої категорії, перевозячи пасажира без мотошолома - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рухаючись автодорогою Т-03-02 з села Милятин Володимирського району в напрямку міста Горохів Луцького району по вулиці Центральна, що в селі Підбереззя Луцького району, поблизу нежитлового будинку №90, ігноруючи правила безпеки на транспортні, проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, які б змушували його порушувати Правила дорожнього руху, маючи змогу постійно контролювати рух та безпечно керувати мотоциклом, не наражаючи при цьому на небезпеку життя і здоров'я громадян, не врахувавши дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху мотоцикла, внаслідок чого втратив контроль над керуванням мотоцикла та виїхав за межі проїзної частини автодороги праворуч із послідуючим зіткненням в придорожнім деревом. Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла ОСОБА_13 отримав тілесні ушкодження у вигляді: множинних саден та синців тіла, зламу кісток склепіння та основи черепа, забою головного мозку з крововиливами під його оболонки, багатофрагментарного зламу верхньої щелепи справа, крововиливу в правий корінь легень, які призвели до смерті.
У прямому причинному зв'язку із виникнення даної ДТП та наслідками що настали, у вигляді смерті ОСОБА_13 , стало грубе порушення водієм мотоцикла марки «Forte», моделі «FT300-C5A», державний номерний знак НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 ОСОБА_14 п.п.1.3, 1.5, 1.7, 2.1 (а), 2.3 (б), (г), (д), 2.9 (а) ПДР, які регламентують: учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих правил, а також бути взаємно ввічливими; дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю чи здоров'ю громадян, завдати матеріальних збитків; водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідальної категорії; бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; під час руху на мотоциклі або мопеді бути в застебнутому мотошоломі й не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів; не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху; водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Такі дії ОСОБА_7 кваліфіковані ч.3 ст.286-1 КК України, тобто як порушення ПДР або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що спричинило смерть потерпілого.
Сторона захисту та сторона обвинувачення на вказаний вирок подали апеляційні скарги.
У поданій апеляційній скарзі обвинувачений та його захисник не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_7 , правильності кваліфікації його дій, оскаржує судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок суворості.
Зазначають про те, що сторона захисту не погоджується з твердженням місцевого суду про те, що обвинувачений не визнавав своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення. Вони вважають, що пом'якшуючою покарання обставиною є визнання обвинуваченим вини в судових дебатах, оскільки він провину не міг визнати раніше, так як не пам'ятав обставин ДТП в результаті отриманої травми, що на їх думку, підтверджується висновком експерта. Також сторона захисту вважає, що в діях ОСОБА_7 вбачається щире каяття, оскільки він визнав вину і вибачився перед потерпілими в судовому засіданні, а саме в судових дебатах. Окрім того, обвинувачений позитивно характеризується по місцю проживання. Також вказують, що місцевим судом не враховано того, що ОСОБА_13 знаючи, що обвинувачений ОСОБА_7 вживав спиртні напої, передав останньому керування транспортним засобом, що є також кримінальним правопорушенням. Тому сторона захисту переконана, що в суду є цілком законні підстави для призначення обвинуваченому покарання з урахуванням положень ст.69 КК України.
Також сторона захисту вважає необґрунтованим вирок в частині вирішення цивільного позову щодо моральної шкоди. З цього приводу зазначає про те, що стягнутий судом розмір моральної школи - 800 000 грн. є значно завищеним, оскільки не відповідає принципам розумності та справедливості. При його визначенні судом належним чином не були враховані доходи обвинуваченого, а також наявність у нього батька із групою інвалідності.
Посилаючись на вищевикладене обвинувачений та його захисник просять оскаржуваний вирок скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.286-3 КК України із застосуванням положень ст.69 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 7 років. Також просять стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 в користь потерпілої ОСОБА_9 250 000 грн. моральної шкоди та 69640 грн., - матеріальної.
18 листопада 2025 року до Волинського апеляційного суду від захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 надійшли зміни до апеляційної скарги. У цих змінах зазначено про те, що попередні апеляційні вимоги про необхідність зміни вироку в частині цивільного позову не підтримуються, оскільки цивільний позов повністю визнається обвинуваченим. Окрім того, на даний час обвинувачений повністю визнає свою винуватість, щиро розкаюється у вчиненому та не заперечує про виплату шкоди по цивільному позову потерпілої. Також захисник зазначає, що батько обвинуваченого має порушення функцій організму та потребує отримання соціальних послуг з догляду на професійній основі від фізичної особи, за яким може здійснювати догляд лише його син, тобто обвинувачений ОСОБА_7 . Ці обставини є суттєвими для визначення виду та міри покарання, оскільки ізоляція обвинуваченого спричинить тяжкі наслідки для його батька. Також зазначає, що обвинувачений раніше не судимий, має позитивні характеристики, постійне місце проживання, ввічливий та доброзичливий, користується повагою та авторитетом серед жителів села. Посилаючись на ці обставини, захисник обвинуваченого просить змінити оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.286-1 КК України із застосуванням положень ст.69 цього Кодексу у виді позбавлення на строк 3 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 7 років.
Представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_11 у поданій апеляційній скарзі не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості ОСОБА_7 , правильності кваліфікації його дій, оскаржує судове рішення з мотивів невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок м'якості.
Так, цей апелянт зазначає про те, що обвинувачений ОСОБА_7 як в ході досудового розслідування так і під час судового розгляду заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Лише після закінчення судового розгляду по суті, а саме на стадії судових дебатів ОСОБА_7 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення. Проте, на переконання потерпілої сторони визнання вини обвинуваченим на стадії судових дебатів, підтверджує лише його наміри уникнути в любий спосіб відповідальності за вчинене. Обвинувачений так і знайшов у собі мужності визнати те, що саме він перебував за кермом транспортного засобу і саме з його вину сталась ДТП, внаслідок якої настала смерть ОСОБА_13 . Навіть після допиту усіх свідків, які показали про те, що саме ОСОБА_7 перебував за кермом транспортного засобу, він заперечував їх покази та наполягав на своїй позиції. Тому вважає, що місцевим судом при призначенні покарання не в повній мірі взяті до уваги та не враховані належним чином обставини скоєння ДТП, поведінку обвинуваченого до та після вчинення кримінального правопорушення, яка фактично виражалась у тому, що він у будь-який спосіб хотів уникнути відповідальності шляхом надання неправдивих показів та намагаючись перекласти відповідальність на покійного ОСОБА_13 . Також судом не в повній мірі враховано того, що обвинувачений хоча і є односельцем з потерпілими та проживають на одній вулиці, однак зі сторони першого та його батьків жодного разу не було вибачень чи співчуття з приводу смерті ОСОБА_13 як їх сина та чоловіка. Окрім того, обвинувачений достеменно знаючи, що потерпіла сторона понесла значні матеріальні витрати, пов'язані з похованням ОСОБА_13 , не відшкодував їм жодних витрат. Також потерпіла сторона в суді першої інстанції наполягала на суворій мірі покарання, яка мала б бути призначена судом обвинуваченому. Відтак, призначене місцевим судом обвинуваченому покарання є занадто м'яким.
Посилаючись на вищевикладене, потерпіла сторона просить оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_7 за ч.3 ст.286-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Прокурор в кримінальному провадженні у поданій апеляційній скарзі із змінами та доповненнями до неї, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності вини обвинуваченого та кваліфікацію дій останнього, оскаржує вирок через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і особі винного у зв'язку з м'якістю, а також через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що призначаючи фактично мінімальне покарання, передбачене санкцією ч.3 ст.286-1 КК України, місцевий суд врахував конкретні обставини кримінального провадження, відомості про стан його здоров'я, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, його молодий вік, позитивну характеристику, наявність міцних соціальних зв'язків, а також настання тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_13 . Водночас, судом належним чином не враховано того, що пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин судом встановлено не було. Не враховано і того, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, своєї вини у його вчиненні не визнавав, а також не розкаювався у вчиненому та не вибачався перед потерпілими, хоча мав змогу це зробити в ході судового розгляду кримінального провадження. При цьому, він попросив вибачення лише в судових дебатах. Також обвинувачений не відшкодував потерпілим заподіяної шкоди та не намагався це зробити будь-яким чином. Тому прокурор вважає, що призначене обвинуваченому покарання не відповідає тяжкості вчиненого та особі винного, тобто є явно м'яким.
Крім того, прокурор зазначає про те, що місцевим судом не дотримано вимог ст.374 КПК України. Так, диспозиція ст.286-1 КК України сформульована законодавцем як банкетна, а тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, тобто ПДР, для з'ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП. Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ДПР, які мали місце під час ДТП, але водночас повинен чітко зазначити у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст.286 КК України, тобто знаходились у причинно-наслідковому зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли. Так, у даному кримінальному провадженні при формулюванні обвинувачення, визнано доведеним та констатовано у вироку, що ОСОБА_7 грубо порушив п.п.1.3, 1.5, 1.7, 2.1 (а), 2.3 (б), (г), (д), 2.9(а) ПДР, які перебували прямому причинно-наслідковому зв'язку з виникненням ДТП та наслідками, що настали у вигляді смерті особи. Проте, поза увагою суду залишилось те, що згідно досліджених у суді доказів ОСОБА_7 не було допущено порушення п.1.7 ПДР, який передбачає, що водії зобов'язані бути особливо уважними до таких категорій учасників дорожнього руху, як велосипедисти, особи, які рухаються в кріслах колісних, та пішоходи. Усі учасники дорожнього руху повинні бути особливо обережними до дітей, людей похилого віку та осіб з явними ознаками інвалідності. Тому наведене порушення ОСОБА_7 вказаного пункту ПДР підлягає виключенню з формулювання обвинуваченого, визнаного судом доведеним.
Також у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним вказано на прямий причинний зв'язок між порушенням ОСОБА_7 п.2.1(а) ПДР, згідно якого водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, та виникненням ДТП і наслідками, що настали у вигляді смерті особи. Проте, судом не враховано, що порушення цього пункту ПДР не здатне викликами суспільно-небезпечних наслідків, передбачених ст.286 КК України - смерті особи та не знаходиться у причинно-наслідковому зв'язку з ними. Тому порушення вказаного пункту також підлягає виключенню з формулювання обвинуваченого, визнаного судом доведеним.
Окрім того, судом допущено також порушення при зарахуванні обвинуваченому ОСОБА_7 у строк покарання термін його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 07.05.2024 до дати приведення вироку до виконання (затримання і взяття під варту), оскільки запобіжний захід обрано лише до набрання вироком законної сили.
Посилаючись на вищевикладене, прокурор просить оскаржуваний вирок місцевого суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого за ч.3 ст.286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років, з позбавленням права керування транспортними засобами на 10 років. На підставі ч.7 ст.72 КК України у строк призначеного ОСОБА_7 покарання зарахувати строк його перебування під цілодобовим домашнім арештом з 07.05.2024 до набрання вироком законної сили. Також просить виключити з мотивувальної частини вироку із фактичних обставин, визнаних судом доведеними, посилання на порушення п.1.7 та п.2.1(а) ПДР. В решті вирок суду першої інстанції прокурор просить залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, який доповів суть вироку та доводи апеляційних скарг із змінами і доповненнями, сторону обвинувачення та сторону захисту, які кожен зокрема, підтримали свої апеляційні вимоги та заперечили інші, апеляційний суд доходить до наступного висновку.
Суд апеляційної інстанції згідно із положеннями ч.1 ст.404 КПК України судові рішення суду першої інстанції переглядає в межах апеляційної скарги.
Кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.3 ст.286-1 КК України, правильність висновків суду щодо доведеності його винуватості у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, учасниками судового розгляду не оспорюється, у зв'язку з чим відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, підстави для перегляду вироку, в цій частині, - відсутні.
Водночас, сторона захисту та сторона обвинувачення оскаржують вирок в частині, що стосується призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання і, зокрема перша вказує про суворість призначеного покарання, а друга, - про його м'якість.
Апеляційний суд перевіривши оскаржуваний вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання за апеляційними твердження усіх сторін, зазначає наступне.
Судове рішення відповідно до положень ст.370 КПК України повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
При призначенні покарання суд у відповідності до вимог ст.50, 65 КК України повинен призначити його з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Призначене покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
У п.1, 2, 3 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 зазначено, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватись вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину тощо. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст.12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Крім того, Пленум ВСУ в п.20 своєї постанови «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» №14 від 23.12.2005 роз'яснив, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень ст.66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Статті 65-73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Водночас, як зазначав Верховний Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені кримінально-процесуальним законом, який передбачає повноваження судів апеляційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Згідно із положеннями ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні цієї ж норми процесуального права, означає з'ясування судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що відображено у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин справи в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, між визначеним судом (хоча й у межах відповідної санкції статті) видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання, а також зважаючи на принцип індивідуалізації покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції вказаних вимог матеріального права та роз'яснень Пленуму ВСУ у повній мірі належним чином не врахував.
Як вбачається із оскаржуваного вироку, призначаючи покарання ОСОБА_7 місцевий суд зазначив про врахування того, що обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.286-1 КК України, яке за формою вини є необережним, а за кваліфікацією злочинів по ступеню тяжкості відповідно до ст.12 цього Кодексу, відноситься до категорії тяжких, а також про врахування й наслідки від його вчинення, якими є загибель людини.
Обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, судом встановлено не було.
Зазначив місцевий суд і про врахування особи обвинуваченого ОСОБА_7 , який є особою молодого віку, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, позитивно характеризується, має місці соціальні зв'язки, у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває.
Окрім того, є посилання суду і на те, що обвинувачений своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення не визнав, а лише в судових дебатах повідомив про визнання вини та вибачився перед потерплими.
Також є посилання на врахування думки потерпілих, які наполягали на призначенні суворої міри покарання обвинуваченому.
Отже, суд першої інстанції пославшись на вищевказані обставини, вказавши формально про врахування конкретних обставин справи, дійшов висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 не можливе без ізоляції від суспільства та призначив йому покарання майже у мінімальній межі, передбаченій санкцією ч.3 ст.286-1 КК України. Однак, при цьому суд не в повному обсязі дотримався вищевказаних вимог закону та роз'яснень Пленуму ВСУ, а також не в повній мірі врахував тяжкість вчиненого ним злочину, наслідки від його вчинення, характер і ступінь суспільної небезпечності злочину, даних, що характеризують особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Місцевий суд не навів у вироку переконливих доводів про можливість призначення такого розміру покарання, а лише вказав про те, що воно буде необхідним і достатнім для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як ним самим та і іншими особами.
Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання фактично майже в мінімальній межі за санкцією ч.3 ст.286-1 КК України не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі винного.
А тому, вирок суду першої інстанції в означеній вище частині не відповідає вимогам закону, що відповідно до положень ч.2 ст.409 та ст.414 КПК України, є підставою для його скасування з ухваленням апеляційним судом нового вироку.
Так, ухвалюючи новий вирок в частині призначення покарання, апеляційний суд відповідно до положень ст.65 КК України з урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, та відсутність обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, тобто тих обставин, які викладені у вироку суду першої інстанції, а також думку потерпілих щодо суворої міри покарання, що не є вирішальною, але враховується при призначенні покарання наряду з іншими обставинами кримінального провадження, приходить до висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, але на строк, який буде більшим від того, що призначив місцевий суд.
При цьому, апеляційний суд також враховую поведінку обвинуваченого після вчинення кримінального правопорушення, а саме те, що він як на досудовому розслідуванні так і під час судового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції не визнавав своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення фактично намагаючись перекласти винуватість на загиблого шляхом надання показань про те, що він не пам'ятає хто був за кермом транспортного засобу, а почав вказувати на визнання вини та висловлювати каяття лише в судових дебатах, що як і суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції, розцінює це як можливість зменшення міри покарання за вчинене.
Також враховуються і наслідки від кримінального правопорушення, які полягають у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_13 .
Належним чином апеляційний суд враховує і те, що обвинувачений не відшкодував і не намагався відшкодувати потерпілій стороні заподіяну шкоду від вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, врахувавши належним чином вищевказані обставини, обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.3 ст.286-1 КК України, однак не в мінімальному розмірі.
Таке покарання на думку апеляційного суду відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави у приватне життя особи винного повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи. Покарання цілком буде необхідне і достатнє для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових злочинів, а також відповідатиме принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
При цьому, апеляційні доводи сторони захисту про можливість призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.3 ст.286-1 КК України з урахуванням положень ст.69 цього Кодексу є цілком необґрунтованими з огляду на таке.
Дійсно, положеннями ч.1 ст.69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України за цей злочин. У цьому випадку суд не має право призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленого для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
У п.8 постанови Пленуму ВСУ №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» роз'яснено, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній, - послатися на ч.1 ст.69 КК України. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо.
Апеляційний суд зазначає, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з системного тлумачення ст.66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою кримінального правопорушення, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного. Суд, застосовуючи положення ст.69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Проте, апеляційний суд вважає, що зазначення сторони захисту у поданій апеляційній скарзі на фактичне визнання вини обвинуваченим, щире каяття, вибачення перед потерпілими, а також на готовність відшкодування потерпілій стороні шкоди по цивільному позову, що підтримав в ході апеляційного розгляду ОСОБА_7 , в даному випадку не є тими обставинами, які в розумінні ст.69 КК України за встановлених обставин можна визнати пом'якшуючими покарання і такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного та його поведінки після вчинення злочину.
Тому апеляційні доводи сторони захисту щодо незаконності судового рішення в частині призначеного покарання та відповідно можливості призначення обвинуваченому покарання із застосуванням положень ст.69 КК України, апеляційний суд вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та встановлених обставинах кримінального провадження, тому до уваги апеляційний судом не приймаються як цілком безпідставні.
У зв'язку з цим, апеляційна скарга сторони захисту підлягає залишенню без задоволення.
Водночас, перевіривши апеляційні доводи прокурора в частині необхідності виключення з мотивувальної частини вироку із фактичних обставин, визнаних судом доведеними посилання на порушення ОСОБА_7 п.1.7, п.2.1 (а) ПДР, то колегія суддів апеляційного суду вважає їх цілком обґрунтованими з огляду на таке.
Диспозиція ст.286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з'ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.
При цьому належить враховувати, що злочин, передбачений ст.286 КК, є злочином із так званим матеріальним складом, і обов'язковою ознакою його об'єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушень ПДР, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в ч.1, 2 або 3 ст.286 КК, тобто тільки такі порушення ПДР, які є причиною настання цих наслідків і, отже, перебувають із ними у причиновому зв'язку. Таким чином, об'єктивна сторона даного складу злочину включає такі обов'язкові елементи: діяння (дія або бездіяльність); обстановка; суспільно-небезпечні наслідки (середньої тяжкості тілесне ушкодження, смерть потерпілого або тяжке тілесне ушкодження, загибель кількох осіб; причиновий зв'язок між суспільно небезпечним діянням та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.
Діяння полягає в порушенні правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. Воно може вчинятися шляхом дії або бездіяльності й полягати: 1) у вчиненні дій, заборонених правилами (наприклад, керування транспортним засобом у стані сп'яніння чи без посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії тощо); 2) у невиконанні дій, які особа може і зобов'язана вчинити відповідно до вимог правил безпеки руху й експлуатації транспорту.
Обстановка вчинення злочину характеризується тим, що діяння вчиняється та наслідки настають в обстановці дорожнього руху.
Причиновий зв'язок між діянням і наслідками має місце тоді, коли порушення правил безпеки руху або експлуатації транспорту, допущене винуватою особою, неминуче зумовлює шкідливі наслідки, передбачені ст.286 КК.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі по собі (без порушення інших правил ПДР) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст.286 КК (наприклад, керування транспортним засобом без посвідчення водія на керування транспортним засобом відповідної категорії, не зареєстрованим, або без належного номерного знака (підп. "в" п. 2.9 ПДР) тощо); б) порушення, які самі по собі (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим виступають як головна, вирішальна умова, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце (наприклад, порушення правил перестроювання транспортних засобів (п.10.3 ПДР), розвороту (п.10.7 ПДР), заборони виїзду на зустрічну смугу руху транспорту (п.11.4 ПДР), перевищення швидкості руху транспорту (п.12.4 ПДР) тощо).
Під час розгляду кримінального провадження суд зобов'язаний виявити, встановити і вказати в мотивувальній частині вироку порушення ПДР, які мали місце під час конкретної ДТП, але водночас він повинен чітко зазначати у вироку, які саме з цих порушень були причиною настання наслідків, передбачених ст.286 КК, тобто знаходилися у причиновому зв'язку з ними, а які з цих порушень виконали лише функцію умов, що їм сприяли.
Тільки порушення ПДР, які містять у собі реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і виступають безпосередньою причиною їх настання у кожному конкретному випадку ДТП, є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст.286 КК.
Судом встановлено недотримання ОСОБА_7 вимог п.п.1.3, 1.5, 1.7, 2.1 (а), 2.3 (б), (г), (д), 2.9 (а) ПДР.
Разом з цим, з урахуванням вищевикладеного, із об'єму обвинувачення слід виключити порушення вимог п.1.7 та п.2.1 (а) ПДР, оскільки вони фактично не знаходяться у причинному зв'язку з настанням пригоди.
Також апеляційний суд вважає підставними апеляційні доводи прокурора про неправильне зарахування обвинуваченому ОСОБА_7 у строк покарання термін його перебування під цілодобовим домашнім арештом до дати приведення вироку до виконання (затримання і взяття під варту), оскільки дійсно запобіжний захід обрано лише до набрання вироком законної сили, а тому таке зарахування не буде відповідати положенням ч.7 ст.72 КК України.
У зв'язку з цим, обвинуваченому на підставі ч.2 ст.72 КК України слід зарахувати у строк покарання термін його перебування під цілодобовим домашній арештом з 07.05.2024 саме до набрання вироком законної сили, виходячи з співвідношення, що 3 дні цілодобового домашнього арешту відповідають 1 дню позбавлення волі.
З урахуванням наведеного, апеляційна скарга прокурора та представника потерпілої підлягає до часткового задоволення, а оскаржуваний вирок в частині призначеного покарання з урахуванням ст.404 КПК України, - скасуванню з ухваленням нового у відповідності до положень ч.2 ст.409 та ст.414 цього ж Кодексу.
В іншій частині вирок в даному провадженні підлягає залишенню без зміни.
Враховуючи наведене вище та керуючись ст.405, 407, 409, 414, 420, 615 КПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_12 з поданими змінами, залишити без задоволення.
Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, та представника потерпілої ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_11 задовольнити частково.
Вирок Горохівського районного суду Волинської області від 29 травня 2025 року в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок.
Призначити ОСОБА_7 за ч.3 ст.286-1 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років 6 (шість) місяців, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 7 (сім) років.
На підставі ч.7 ст.72 КК України ОСОБА_7 зарахувати у строк покарання термін його перебування під цілодобовим домашній арештом з 07 травня 2024 року до набрання вироком законної сили - 19 листопада 2025 року, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.
Початок строку відбування основного покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Виключити з мотивувальної частини вироку Горохівського районного суду Волинської області від 29 травня 2025 року із фактичних обставин, визнаних судом доведеними, а саме посилання на порушення ОСОБА_7 п.1.7, п.2.1 (а) Правил дорожнього руху.
В решті вирок в даному провадженні, залишити без змін.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а особою, яка тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення їй копії судового рішення.
Повний текст вироку буде вручено учасникам судового провадження в день його проголошення.
Головуючий (підпис)
Судді (підписи)
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду.
Вирок набрав законної сили - 19.11.2025
Помічник судді ____________________ ОСОБА_15
Дата засвідчення копії - 19.11.2025