Справа № 168/116/25 Головуючий у 1 інстанції: Хаврона О. Й.
Провадження № 22-ц/802/1179/25 Доповідач: Карпук А. К.
19 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.
секретар Русинчук М.М.,
з участю: позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сереховичівської сільської ради, ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 01 вересня 2025 року в складі судді Хаврони О. Й.,
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , останні місяці життя батько періодично проживав в нього в м.Ковелі. Батько все своє майно заповів йому. У встановлений строк із заявою про прийняття спадщини він не звернувся, оскільки не знав, що батько склав заповіт. Про існування заповіту йому стало відомо в листопаді 2024, коли під час прибирання в будинку в шафі між одягом він виявив заповіт. Нотаріус відмовила у відкритті спадкової справи через несвоєчасне звернення з заявою про прийняття спадщини, порадила звернутись до суду. Вважає свою необізнаність про існування заповіту поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини. Просить визначити йому додатковий строк два місяці для прийняття спадщини після смерті батька два місяці.
Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 01 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Покликається на те, що суд неповно встановив обставини справи, залишив поза увагою ту обставину, що йому не було відомо про складений батьком заповіт на його ім'я та що про цей заповіт він дізнався в листопаді 2024 року і це є поважною причиною пропуску строку.
Інші учасники справи не скористались правом подати відзив на апеляційну скаргу.
Відмовляючи в позові суд першої інстанції виходив з того , що наведені позивачем причини пропуску строку прийняття спадщини є неповажними.
Такий висновок суду є правильним та ґрунтується на законі.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На день смерті проживав один і був зареєстрований в с.Комарове Старовижівського району. До складу спадкового майна входить: житловий будинок, присадибна земельна ділянка, право на земельну ділянку (пай), посвідчене сертифікатом. Спадкоємцем за заповітом є його син ОСОБА_1 .
Згідно з заповітом, посвідченим 28.04.2011 секретарем виконкому Солов'ївської сільської ради Старовижівського району Волинської області, ОСОБА_3 заповів все своє майно синові ОСОБА_1 .
Встановлено, що спадкова справа після смерті ОСОБА_3 не заводилась Позивач ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_3 .
Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (частина перша статті 1216 ЦК України).
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
Суд першої інстанції встановивши, що після смерті спадкодавця ОСОБА_3 пройшло більше тринадцяти років, позивач є його сином, тобто відноситься до спадкоємців першої черги за законом, дійшов правильного висновку, що необізнаність про складений на його ім'я заповіт не визнається поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини, а тому обгрунтовано відмовив в задоволенні позову.
У суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 повідомив суду, що до складу спадкового майна входить старий батьківський будинок, земельна ділянка-пай, які не мали особливої матеріальної цінності, тому він не задумувався, щоб приймати спадщину за законом. Але виявивши заповіт, виріши таку спадщину прийняти.
Згідно з частинами 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Велика Палата Верховного Суду розглядаючи справу № 686/5757/23 в постанові від 26.06.2024 виснувала про те, що «…Обставини усвідомлення особою того, що вона має право на спадкування за законом, наприклад, на підставі своєї спорідненості із спадкодавцем у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, та невчинення нею жодних активних дій з прийняття спадщини та щодо встановлення спадкової маси не можуть обґрунтовувати поважність причин пропуску нею строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, про існування якого особа не знала.
Спадкоємець за законом, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини у встановлений шестимісячний строк з часу відкриття спадщини. Тож необізнаність про наявність заповіту може вважатися поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини тільки для осіб, які не є спадкоємцями за законом першої черги або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі їх обізнаності про відсутність спадкоємців попередньої черги, які набували право на спадкування за законом…».
Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що необізнаність позивача про заповіт, за обставин не вчинення ним, як спадкоємцем першої черги , дій на прийняття спадщини за законом після смерті батька, ґрунтується на законі та відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка є обов'язковою для застосування судами.
Наведеним спростовуються аргументи апеляційної скарги про те, що необізнаність про заповіт є поважною причиною та неодмінно слугує підставою для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Покликання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 та на постанову Верховного Суду України від 26 вересня 2011 року у справі № 6-85цс12 апеляційний суд відхиляє, оскільки обставини справ, які були предметом розгляду Верховного Суду та Верховного Суду України є відмінними від тих, що встановлені в цій справі.
Зокрема, позивачем справі № 565/1145/17 був двоюрідний брат спадкодавця, тобто особа, яка відноситься до спадкоємців п'ятої черги, у спадкодавця були спадкоємці першої черги, а тому заявник усвідомлював про відсутність свого права на спадкування за законом, і за таких обставин необізнаність про складений заповіт визнається поважною причиною пропуску строку прийняття спадщини.
У справі № 565/1145/17 року позивачем за зустрічним позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини була особа, на користь якої складено заповіт та яка взагалі не є родичем спадкодавця за заповітом, позивач не знав про смерть спадкодавця,нотаріусом не було зроблено жодної спроби розшукати спадкоємця за заповітом, який не є родичем спадкодавця, про існування заповіту та відкриття спадщини йому стало відомо лише після того, як позивач за первісним позовом звернувся до суду з позовом про визнання заповіту недійсним.
Оскаржене рішення суду правовим позиціям Верховного Суду та Верховного Суду України не суперечить.
Покликання в апеляційній скарзі на приписи статей 15,16 ЦК України, статтю 6 Конвенції з прав людини та цитування змісту норм права не слугують підставою для задоволення позову ОСОБА_1 , водночас, вимоги цих норм права судом дотримано, забезпечено позивачу реалізацію права на справедливий суд, зокрема, його позов розглянуто судом, пояснення позивача заслухані, докази досліджені у визначеному законом порядку, право на апеляційне оскарження рішення суду позивачу забезпечено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями 367,368, 374, 375,381-384 ЦПК України колегія суддів
ухвалив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 01 вересня 2025 року в цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: