Справа № 161/19740/25 Головуючий у 1 інстанції: Антіпова Т. А.
Провадження № 22-ц/802/1294/25 Доповідач: Здрилюк О. І.
12 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Здрилюк О. І.,
суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,
секретар судового засідання Русинчук М. М.,
з участю державного виконавця Бондарука П. М.,
представника боржника ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за поданням Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник ОСОБА_2 , стягувач Виконавчий комітет Луцької міської ради, про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника без вилучення паспортного документа, за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_2 , поданою від її імені представником ОСОБА_1 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2025 року,
25 вересня 2025 року державний виконавець Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Бондарук П. В. звернувся до суду із поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України з підстав ухилення боржниці від виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 демонтувати самочинно встановлену стаціонарну тимчасову споруду, а саме: торговий павільйон у АДРЕСА_1 .
Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2025 року подання задоволено.
Тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України фізичну особу - боржника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 - до виконання зобов'язань по виконавчому провадженню № 78453192.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 від імені боржника ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати цю ухвалу та ухвалити нове судове рішення - про відмову у задоволенні подання державного виконавця.
У відзиві на апеляційну скаргу Відділ державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, посилаючись на її безпідставність та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.
Стягувач відзив на апеляційну скаргу не подав.
У судовому засіданні представник боржника апеляційну скаргу підтримав із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.
Державний виконавець апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.
Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін з таких підстав.
Судом встановлено, що з 26.06.2025 на виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження № 78453192 із примусового виконання виконавчого листа, виданого 25.02.2025 Волинським окружним адміністративним судом на виконання рішення суду про зобов'язання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 демонтувати самочинно встановлену стаціонарну тимчасову споруду, а саме: торговий павільйон у АДРЕСА_1 .
На дату звернення державного виконавця із поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України судове рішення боржником не виконано і самочинно встановлену стаціонарну тимчасову споруду торговий павільйон у АДРЕСА_1 не демонтовано.
Право громадян України на пересування, у тому числі і залишення території України закріплено у ст. 33 Конституції України. У той же час Конституція України передбачає можливість обмеження наданих громадянинові прав у випадках, що не заборонені законом.
Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно з п. 19 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 3, 4 ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Поняття «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).
З матеріалів справи вбачається, що з моменту відкриття виконавчого провадження і до розгляду подання державного виконавця судом, судове рішення боржником не виконано і самочинно встановлену стаціонарну тимчасову споруду торговий павільйон у м. Луцьку на пр. Соборності, 42 не демонтовано, що підтверджено актами державного виконавця і не заперечив у суді апеляційної інстанції представник боржника.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що в резолютивній частині рішення Волинського окружного адміністративного суду про зобов'язання боржника демонтувати самочинно встановлену тимчасову споруду не було чітко визначено кінцевої дати для добровільного виконання (демонтажу), тому відлік «тривалого ухилення» є проблематичним і державний виконавець не може стверджувати про ухилення - відхиляються апеляційним судом, оскільки порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення урегульовано статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до частини першої якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
А частиною шостою статті 26 цього Закону визначено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
У постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець зобов'язав боржника ОСОБА_2 виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Посилання в апеляційній скарзі на ту обставину, що на час звернення із поданням державного виконавця у судовому порядку оскаржувалися законність відкриття виконавчого провадження, а також накладення штрафів - відхиляються апеляційним судом, оскільки до апеляційної скарги не додано судових рішень з приводу вирішення таких питань, які б набрали законної сили.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що державний виконавець, наклавши арешт на банківські рахунки, сам створив умови, при яких значно важче фізичній особі-підприємцю виконати зобов'язання із-за відсутності можливості оплатити послуги відповідних спеціалістів для демонтажу споруди, які працюють в основному по перерахунку - відхиляються апеляційним судом, оскільки боржником не надано жодного належного, допустимого і достовірного доказу про звернення до спеціалістів (яких саме) для демонтажу споруди, надання їй такими спеціалістами рахунку для оплати, відсутності у боржника коштів для оплати по такому рахунку та звернення боржника до державного виконавця із заявою про зняття арешту з рахунків для виконання рішення суду.
З матеріалів справи вбачається, що до 25.09.2025 (дати звернення із поданням) боржник ОСОБА_2 будь-яких дій, направлених на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду не вчиняла.
Ця ж бездіяльність встановлена і на даний час.
Наведені обставини свідчать про свідоме ухилення боржника від виконання зобов'язань по виконавчому провадженню, у тому числі і по цей час.
Посилання представника боржника в суді апеляційної інстанції, що ухвалу суду першої інстанції необхідно скасувати з тих підстав, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства - відхиляються у цій справі з таких підстав.
Узагальнюючи судову практику щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, 01.02.2013 Верховний Суд України роз'яснив наступне.
Питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за правилами цивільного судочинства в порядку, передбаченому ст. 377-1 (тепер ст. 441) Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), яка міститься у главі VI (тепер розділ VI) ЦПК «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)». За змістом цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими Законом «Про виконавче провадження», примусове виконання яких здійснюється державною виконавчою службою.
КАС містить розділ V (тепер розділ ІV) «Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах». Разом із тим зазначені процесуальні норми КАС не містять норм щодо процесуального порядку обмеження права боржника на виїзд за межі України.
Таким чином, стаття 377-1 (тепер стаття 441) ЦПК є спеціальною нормою, яка застосовується на стадії виконання судових рішень, ухвалених незалежно від виду судочинства та рішень інших органів (посадових осіб).
Виходячи з наведеного, повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для тимчасового обмеження ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України.
Таке обмеження не є порушенням права на свободу пересування, гарантованого ст. 33 Конституції України та ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки є тимчасовим заходом, передбаченим законом (тобто легітимним обмеженням), переслідує легітимну мету гарантування здійснення боржником дій на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, що добровільно боржником не виконується, та з примусового виконання якого існує відкрите виконавче провадження.
Обмеження у праві виїзду за межі України спонукатиме боржника ОСОБА_2 до виконання дій за рішенням суду, що в свою чергу захистить права стягувача на отримання належного результату. Також у процесі виконання рішення суду ОСОБА_2 вправі порушити перед судом питання про скасування відповідних обмежень у разі зміни обставин, що були підставою для їх вжиття.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвала постановлена з правильним застосуванням норм матеріального права та додержанням норм процесуального права. Підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_2 , подану від її імені представником ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.
Головуючий - суддя
Судді