Справа № 761/20917/23
Провадження № 2/761/1295/2025
18 липня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Юзькової О.Л.,
при секретарі Кочур Л.В.,
за участю
представника позивача Ігнатенка О.О.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджи системс" до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення, -
Представник ТОВ «Кантрі Девелопмент» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги наступним. 17 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 07Ф-178, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію з кредитної заборгованості у розмірі 1 250 000 доларів США, на строк з 17 вересня 2007 року по 17 вересня 2008 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,00% річних для споживчих цілей. 18 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір другої черги, відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 07Ф-178, ОСОБА_2 передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - 4-х кімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 153 кв.м. 05 лютого 2014 року за договором факторингу ПАТ «Брокбізнесбанк» як первісний кредитор відступив на користь ПАТ «Банк національний кредит» права вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року. Крім того, було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у тому числі за іпотечним договором, що був укладений на забезпечення вищевказаного кредитного договору із ОСОБА_2 07 лютого 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «Банк національний кредит» відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» права вимоги за кредитами, зокрема, за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору про надання ОСОБА_2 кредиту за кредитним договором №07Ф-178 від 17 вересня 2007 року. ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» на підставі іпотечного застереження договору іпотеки зареєструвала на себе право власності на квартиру. 05 вересня 2016 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна серія та номер: б/н, виданого 29 серпня 2016 року, видавник ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест» та ТОВ «Кантрі Девелопмент» право власності на спірну квартиру перейшло та було зареєстроване за ТОВ «Кантрі Девелопмент». З метою усунення порушення прав та інтересів, Товариством направлено вимогу від 29.09.2016р. вих.02/16 колишній власниці квартири про виселення протягом одного місяця з дня отримання вимоги, однак ця вимога не виконана. 06 квітня 2023 року, власник та директор в одній особі ТОВ «Кантрі девелопмент» ОСОБА_7 мав намір потрапити до квартири, що належить йому на праві власності, втім не зміг потрапити до приміщення для здійснення контролю та огляду, в зв'язку із тим, що там перебував відповідач. В зв'язку із цим, директор ТОВ «Кантрі девелопмент» був вимушений звернутись із відповідною заявою до органів Національної поліції України за фактом самовільного зайняття невідомою особою належного йому нерухомого майна. Після чого співробітниками поліції було встановлено особу відповідача та відібрано в нього пояснення. Відповідач повідомив, що з 12.10.2010р. перебуває у шлюбі з колишньою власницею квартири ( ОСОБА_2 ), тому вважає, що правомірно перебуває в квартирі та має право там проживати. Зазначене підтверджується матеріалами досудового розслідування №12023105100000743 від 06.04.2023р. Відповідно до п.2.1. іпотечного договору другої черги від 18 вересня 2007 року за р.н.7245, що був укладений між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 . Іпотекодавець засвідчує, що йому невідомі права та вимоги інших осіб на Предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законодавством України порядку, крім встановлених в цьому Договорі і Договорі іпотеки першої черги. Згідно п.2.2. Договору іпотеки Іпотекодавець гарантує, що Предмет іпотеки, не переданий третім особам у користування, в тому числі в найм, оренду, лізинг чи на підставі будь-якого іншого правочину, не проданий, не подарований, не відчужений будь-яким іншим способом, не є предметом судового спору і не перебуває під забороною, арештом чи в податковій заставі, не знаходиться у спільній власності, не є часткою, паєм і не є вкладом до статутного капіталу/фонду юридичної особи, не обтяжений будь-яким іншим Обтяженням, крім встановлених в цьому Договорі і Договорі іпотеки першої черги. Відповідно до п.2.5 Договору іпотеки Іпотекодавець гарантує, що Предмет іпотеки знаходиться у особистій приватній власності Іпотекодавця, оскільки на момент його придбання Іпотекодавець у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебувала. Згідно п.3.1 Договору іпотеки Іпотекодавець погоджується з тим, що протягом дії цього Договору він не має права без попередньої письмової згоди Іпотекодержателя вчиняти чи опосередковано сприяти вчиненню нижчезазначених дій (в тому числі укладати відповідні правочини): відчужувати Предмет іпотеки а також передавати Предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, найм (оренду), користування. Відповідно до п.5.3.6. Договору іпотеки Іпотекодавець зобов'язується без письмової згоди Іпотекодержателя не здійснювати дій, пов'язаних зі зміною права власності на Предмет іпотеки, а також дій по передачі Предмета іпотеки в наступну іпотеку, найм (оренду), в безоплатне користування, лізинг, спільну діяльність третім особам. Отже, на момент укладання Договору іпотеки колишнею власницею квартири, відповідач не був прописаний в зазначеній квартирі, обтяжень у вигляді проживання відповідача на час укладання Договору іпотеки та його дії не було, йому не надавалась квартира в користування, письмової згоди Іпотекодержателя на передачу в користування відповідачу за наявною в позивача інформацією не надавалось. З моменту набуття права власності на квартиру ТОВ «Кантрі девелопмент» не надавало згоди відповідачу на проживання та користування квартирою. Крім того, відповідно до копії паспорта відповідача, останній ніколи не був зареєстрований у цій квартирі, а місцем реєстрації адреси проживання відповідача є АДРЕСА_2 . Крім того, представники ОСОБА_2 у цивільній справі №761/22020/17 за позовом ТОВ «Кантрі девелопмент» до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про припинення права користування житловою квартирою; виселення без надання іншого житлового приміщення надали Шевченківському районному суду довідку Ф3 ОСББ «Хмельницький» від 02.18.2016р. вих.№3 про те, що у вказаній квартирі проживають 3 особи, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зазначене свідчить про те, що відповідач на той час у квартирі не проживав та не був зареєстрований (а.с.182). У зв'язку із чим позивач звертається із даним позовом, в якому просить виселити ОСОБА_1 із житлового приміщення (квартири), що знаходиться АДРЕСА_1 , загальною площею 153 кв.м. без надання іншого житла.
Провадження у справі відкрито 21.08.2023, відповідно до положень ст.ст. 19, 274 ЦПК України вирішено питання про її розгляд за правилами загального позовного провадження.
Від представника відповідача, надійшов відзив на позовну заяву, де представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що ОСОБА_1 має повне право проживати у вказаній квартирі, оскільки є чоловіком ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб від 12.10.2010р. На підтвердження вищевказаного слід звернути увагу на рішення у справі у справі № 761/22020/17 за позовом ТОВ «Кантрі девелопмент» до ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про припинення право користування відповідачок квартирою АДРЕСА_3 та виселення останніх з цієї квартири, що належить на праві власності позивачу без надання іншого житлового приміщення. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року у справі № 761/22020/17 позовні вимоги задоволено, припинено право користування ОСОБА_5 та ОСОБА_6 квартирою АДРЕСА_3 , виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_2 з вказаної спірної квартири без надання іншого житлового приміщення. Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, адвокат Чаплієва К.В. в інтересахОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просила скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кантрі Девелопмент» відмовлено в повному обсязі. Постановою Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у справі №761/22020/17 рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 червня 2018 року - скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 761/22020/17 вирішено касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кантрі Девелопмент'залишити без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 19 червня 2019 року залишити без змін. Отже, Київським апеляційний судом у зазначеній справі, з висновками якого погодився Верховний Суд,встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 не можуть бути виселені без надання їм іншого житла. Аналогічна ситуація виникає і з чоловіком ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , який не може бути виселений із квартири без надання йому іншого житла У відзиві на позовну заяву представник відповідача посилається на положення статті 109 ЖК, з урахуванням змісту якої виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У даному випадку, кредит видавався на споживчі потреби, а не для придбання даного житла. Відповідач проживає у квартирі на законних підставах, тому не може бути виселений з підстав, на які позивач посилається.
Представник позивача адвокат Ігнатенко О.О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_1 не з'явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив, у своєму відзиві просив відмовити в задоволенні позову.
Третя особа ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, про місце, час та дату розгляду справи повідомлялися належним чином. Причини неявки суду не повідомила, поянення в адресу суду не надходило.
Вислухавши доводи представника позивача, дослідивши наявні докази суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Встановлено, що 17 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 07Ф-178 для споживчих цілей, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну кредитну лінію з кредитної заборгованості у розмірі 1 250 000 доларів США, на строк з 17 вересня 2007 року по 17 вересня 2008 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 13,00% річних.
Для забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за вищевказаним Кредитним договором18 вересня 2007 року між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір другої черги, відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання основного зобов'язання, що випливає з кредитного договору № 07Ф-178, ОСОБА_2 передає в іпотеку, а іпотекодержатель приймає в іпотеку предмет іпотеки - 4-х кімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 153 кв.м.
Відповідно до п.2.1. іпотечного договору другої черги від 18 вересня 2007 року за р.н.7245, що був укладений між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_2 . Іпотекодавець засвідчує, що йому невідомі права та вимоги інших осіб на Предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законодавством України порядку, крім встановлених в цьому Договорі і Договорі іпотеки першої черги.
Згідно п.2.2. Договору іпотеки Іпотекодавець гарантує, що Предмет іпотеки, не переданий третім особам у користування, в тому числі в найм, оренду, лізинг чи на підставі будь-якого іншого правочину, не проданий, не подарований, не відчужений будь-яким іншим способом, не є предметом судового спору і не перебуває під забороною, арештом чи в податковій заставі, не знаходиться у спільній власності, не є часткою, паєм і не є вкладом до статутного капіталу/фонду юридичної особи, не обтяжений будь-яким іншим Обтяженням, крім встановлених в цьомуДоговорі і Договорі іпотеки першої черги.
Відповідно до п.2.5 Договору іпотеки Іпотекодавець гарантує, що Предмет іпотеки знаходиться у особистій приватній власності Іпотекодавця, оскільки на момент його придбання Іпотекодавець у зареєстрованому шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебувала.
Згідно п.3.1 Договору іпотеки Іпотекодавець погоджується з тим, що протягом дії цього Договору він не має права без попередньої письмової згоди Іпотекодержателя вчиняти чи опосередковано сприяти вчиненню нижчезазначених дій (в тому числі укладати відповідні правочини): відчужувати Предмет іпотеки а також передавати Предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, найм (оренду), користування.
Відповідно до п.5.3.6. Договору іпотеки Іпотекодавець зобов'язується без письмової згоди Іпотекодержателя не здійснювати дій, пов'язаних зі зміною права власності на Предмет іпотеки, а також дій по передачі Предмета іпотеки в наступну іпотеку, найм (оренду), в безоплатне користування, лізинг, спільну діяльність третім особам.
05 лютого 2014 року за договором факторингу ПАТ «Брокбізнесбанк» як первісний кредитор відступив на користь ПАТ «Банк національний кредит» права вимоги до позичальника ОСОБА_2 за кредитним договором № 07Ф-178 від 17 вересня 2007 року. Крім того, було укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечними договорами, у тому числі за іпотечним договором, що був укладений на забезпечення вищевказаного кредитного договору із ОСОБА_2
07 лютого 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» та ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» був укладений договір факторингу, відповідно до умов якого ПАТ «Банк національний кредит» відступив на користь ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» права вимоги за кредитами, зокрема, за зобов'язанням, яке виникло на підставі договору про надання ОСОБА_2 кредиту за кредитним договором №07Ф-178 від 17 вересня 2007 року.
ТОВ «Фінансова компанія «Капітал Гарант Інвест» на підставі іпотечного застереження договору іпотеки зареєструвала на себе право власності на квартиру.
05 вересня 2016 року на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна серія та номер: б/н, виданого 29 серпня 2016 року, видавник ТОВ «ФК «Капітал Гарант Інвест» та ТОВ «Кантрі Девелопмент» право власності на спірну квартиру перейшло та було зареєстроване за ТОВ «Кантрі Девелопмент».
Зазначене підтверджується копією Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №322994672 від 15.02.2023р.
З метою усунення порушення прав та інтересів, Товариством направлено вимогу від 29.09.2016р. вих.02/16 колишній власниці квартири про виселення протягом одного місяця з дня отримання вимоги, однак ця вимога не виконана.
Зазначене встановлено Київським апеляційним судом про що зазначено в постанові від 19 червня 2019 року в справі № 761/22020/17 (Дата набрання законної сили: 19.06.2019р., цей факт ОСОБА_2 та/або відповідачем ОСОБА_1 не спростовувався та не оскаржувався, відомості про зворотнє відсутні.
Так, 12.10.2010р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований Центральним відділом з реєстрації шлюбів м. Києва з державним Центром розвитку сім'ї було зареєстровано шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 12 жовтня 2010 , актовий запис №3158.
Як вбачається з відзиву на позов, стороною відповідача не заперечується та обставина, що ОСОБА_1 проживає в спірній квартирі АДРЕСА_3 .
Із матеріалів справи вбачається що у 2016 році у квартирі АДРЕСА_3 були зареєстровані та проживали 3 особи, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Зазначене підтверджується довідкою Ф3 Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмельницький» від 02.18.2016р. вих.№3 (копія довідки наявна в матеріалах справи).
Як свідчать матеріали справи, відповідач ОСОБА_1 вселився до квартири, яка була предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя.
Будь-яких доказів або відомостей про отримання письмового дозволу третьою особою ОСОБА_2 від іпотекодержателів або власників житлового приміщення на передачу ОСОБА_1 квартири у користування, суду не надані.
Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно із частинами 1,2 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 38, 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення».
Відповідно до частини першої та другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Згідно з частинами другою та третьою статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У постанові Верховного Суду України від 19 квітня 2017 року у справі № 6-3057цс16 зроблено висновок, що «вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку».
У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (пункт 39 рішення у справі «C. G. та інші проти Болгарії» (C. G. and Others v. Bulgaria), заява № 1365/07; пункт 170 рішення у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" № 898-IV (у редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Частиною першою статті 3 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною першою статті 12 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно із частиною першою статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
У частині третій статті 33 Закону України "Про іпотеку" визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки:
- судовий (на підставі рішення суду);
- позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 898-IV).
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
Згідно із частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього ж Закону;
- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього ж Закону.
Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (частина перша статті 37 Закону № 898-IV).
Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40Закону № 898-IV).
Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону № 898-IV).
З аналізу судової практики розгляду кредитних спорів вбачається, що невиконання кредитних зобов'язань стало підставою подання банками позовів про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників (нерідко і з неповнолітніми дітьми) із житла.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Таким законом, на переконання Великої Палати Верховного Суду, є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого житлового приміщення.
Відповідно до частини першої зазначеної статті виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК УРСР).
Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК УРСР). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК УРСР щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.
В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.
У постановах від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19) та від 12 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц (провадження № 14-48цс19) Велика Палата Верховного Суду визначила, що в разі якщо сторони договору іпотеки передбачили в ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об'єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону № 898-IV та у частині третій статті 109 ЖК УРСР процедури.
Разом з тим у вказаних справах звернення стягнення на нерухоме майно здійснювалося на підставі рішення суду, а не в порядку позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому Велика Палата Верховного Суду не конкретизувала порядок виселення з іпотечного майна при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки це не було предметом розгляду суду.
Аналізуючи статтю 109 ЖК УРСР, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК УРСР відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК УРСР. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою статті 109 ЖК УРСР, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
Це передбачено і в частині першій статті 109 ЖК УРСР, у якій вказано, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Так званого адміністративного виселення на вимогу будь-яких осіб чи органів, наділених владними повноваженнями, ЖК УРСР не містить, що відображає ті зміни у законодавстві, які запроваджені в Україні у зв'язку з рухом держави до Європейського Союзу та необхідністю захисту основоположних прав людини.
А тому в разі якщо іпотечне майно було набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону № 898-IV та частин першої - третьої статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК УРСР, тобто з наданням цим громадянам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження №14-109цс22)зроблено висновок, що:
"Разом з тим, і суд першої інстанції, і апеляційний суд встановили, що особа вселилася до житлового будинку, який є предметом іпотеки, після укладення договору іпотеки без дозволу іпотекодержателя.
Згідно з вимогами частини третьої статті 9 Закону № 898-IV іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя, зокрема, відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Тобто вселення у спірний житловий будинок відбулося всупереч вимогам договору іпотеки та прямій забороні, що міститься у Законі № 898-IV.
Реєстрація місця проживання з порушеннями вимог закону та договору іпотеки доньки іпотекодавця особи у житловому будинку, який є предметом іпотеки, не може використовуватися учасниками цивільного обороту з метою уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та подальшого його продажу для погашення боргу.
З урахуванням викладеного наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову про виселення особи із житлового будинку та скасування реєстрації її місця проживання."
Слід зазначити про те, що відповідно до Окремої думки судді Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А. та Окремої думки суддів Великої Палати Верховного Суду Ткачука О. С., Гриціва М. І., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю. у вищезазначеній справі, не має законних підстав для зупинення виконання рішення про виселення з житлового приміщення до завершення війни - за п. 5-2 Розділу VI Закону України «Про іпотеку» (в редакції Закону № 2120-IX від 15 березня 2022 року), оскільки диспозиція вказаної норми права свідчить про неможливість її застосування у даній справі. Вказана норма права передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування зупиняється виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти. У той же час у даній справі звернення стягнення на предмет іпотеки відбулось у позасудовий спосіб шляхом визнання права власності на нього.
Виходячи з наведеного, беручи до уваги положення ст. 263 ЦПК України, суд приходить до висновку про задоволення заявлених позовних вимог.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 2-5,11-13,141,196,223,258,259,263,268,280-285,352,354 ЦПК України, ст.ст. 9,109 ЖК України, ст.ст. 319, 391 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», суд -
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю «Енерджи систем» (Код ЄДРПОУ: 40773323), права користування та розпорядження своїм майном, а саме квартирою, за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення громадянина ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із зазначеної квартири.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП:невідомий, остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кантрі Девелопмент" (код ЄДРПОУ:40773323, 01103, м. Київ, вул. Драгомирова Михайла, 20, кв.243) судовий збір за подачу позову в розмірі 2684 грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду, в порядку ст.ст. 353-357 ЦПК України з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень цього Кодексу протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення .
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: