Справа № 761/43457/24
Провадження № 2-а/761/414/2025
20 січня 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Фролова І.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якій позивач просив суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фото /відеозйомки серії 2KІ N?0000815351 від 12.11.2024 року, винесену головним спеціалістом - інспектором з паркування управління (інспекції) з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) АСКАРОВИМ Дмитром Михайловичем у вигляді штрафу в розмірі 700 гривень 00 копійок стосовно ОСОБА_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що 12 листопада 2024 року, головним спеціалістом -інспектором з паркування управління з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) АСКАРОВИМ Дмитром Михайловичем винесено постанову серії 2КІ N?0000815351 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 700 грн. щодо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортного засобу «SKODA Superb», д.н.з. НОМЕР_1 .
Позивач вважає вказану постанову протиправною та що вона має бути скасована, а справи про адміністративне правопорушення відносно позивача мають бути закрити, у зв'язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2024 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 261 КАС України.
06 грудня 2024 року на адресу суду надійшов відзив із викладенням заперечень.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
У відповідності до ч.8 ст. 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Так, судом враховано, що постанова про притягнення фізичних осіб до адміністративної відповідальності є правовим актом індивідуальної дії (п.3 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ від 06.03.2008 року).
Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Як вбачається із адміністративного позову, 12 листопада 2024 року, головним спеціалістом -інспектором з паркування управління з паркування Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) АСКАРОВИМ Дмитром Михайловичем винесено постанову серії 2КІ N?0000815351 та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 700 грн. щодо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортного засобу «SKODA Superb», д.н.з. НОМЕР_1 .
Постанова винесена у зв?язку із тим, що 12.11.2024 р. о 12 год. 05 хв. вул. Михайла Грушевського у м. Києві водієм порушено вимоги дорожнього знаку 5.43 з табличкою 7.14 ПДР України (транспортний засіб залишено на майданчику для платного паркування без оплати паркування), за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 152-1 КУпАП.
Відповідно до примітки до статті 152-1 під неоплатою вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування слід розуміти неоплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів більш як за 10 хвилин користування майданчиком для платного паркування транспортних засобів (крім майданчиків, обладнаних автоматичними в'їзними та виїзними терміналами, на яких оплата відбувається під час виїзду з майданчика).
Відповідно до матеріалів фотофіксації оскаржуваної постанови, транспортний засіб SKODA SUPERB д.н.з. НОМЕР_1 припаркований в зоні дії дорожнього знаку 5.43 з табличкою 7.14., що визнається Позивачем.
Суб'єктом правопорушення за статтею 152-1, в разі фіксації зазначеного правопорушення в режимі фотозйомки, є відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України.
Відповідно до частини 1 статті 14-2 КУпАП адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису) (за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис та функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційнотелекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відсутні на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Режим фотозйомки (відеозапису) передбачає здійснення уповноваженою посадовою особою фото/відеофіксації обставин порушення правил зупинки, стоянки або паркування транспортних засобів, а саме: дати, часу (моменту), місця розташування транспортного засобу по відношенню до нерухомих об'єктів та/або географічних координат, інших ознак наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу. При здійсненні фотозйомки обов'язковою є наявність не менше двох зображень транспортного засобу, отриманих з різних або протилежних ракурсів.
Згідно з п.17.11.3 Правил №1051/1051, Оператор на майданчиках платного паркування автотранспортних засобів та автостоянках повинен забезпечити резервування, спеціальних місць паркування в обсязі 10 відсотків від загальної кількості, але не менше одного місця для паркування автомобілів та інших автотранспортних засобів, які перевозять інвалідів, з їх позначенням відповідними розмітками або іншими інформаційними покажчиками.
При облаштуванні спеціальних місць (у разі можливості) передбачати їх резервування на відстані не більш як 50 метрів перед входом до будівлі, а біля житлових будинків - не більш як за 100 метрів.
Відповідно до рішення Київської міської ради від 26.06.2007 № 930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в місті Києві» єдиним оператором з паркування транспортних засобів у м. Києві визначено КП «Київтранспарксервіс» (далі - Підприємство).
Підприємство здійснює господарську діяльність на паркувальних майданчиках, визначених і закріплених за підприємством таблицею № 1 до додатка 5 до рішення (далі - Рішення) Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві» (зі змінами) та наказом Департаменту транспортної інфраструктури від 25.03.2021 № Н-67 «Про затвердження переліку відведених майданчиків для паркування транспортних засобів на вулицях і дорогах міста Києва» (зі змінами).
Актуальний перелік відведених майданчиків для паркування транспортних засобів отримано Департаментом разом з листом № 053-8910 від 21.10.2024 від Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Суд зауважує, що згідно зі статтею 30 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» органи місцевого самоврядування забезпечують виділення земельних ділянок особам з інвалідністю із захворюваннями опорно-рухового апарату під будівництво гаражів для автомобілів з ручним керуванням поблизу місця їх проживання.
Власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування забезпечують виділення та облаштування в межах майданчиків місць для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю. Водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, у тому числі на транспортних засобах, що належать підприємствам, установам, організаціям, які здійснюють діяльність у сфері соціального захисту населення, та громадським об'єднанням осіб з інвалідністю, мають право на встановлення на транспортному засобі розпізнавального знака "Водій з інвалідністю" та під час перевезення осіб з інвалідністю користуються всіма перевагами, що надаються водіям з інвалідністю. Водії, які керують транспортними засобами, на яких встановлений розпізнавальний знак "Водій з інвалідністю", повинні мати при собі документи, що підтверджують інвалідність водія або одного з пасажирів. Кількість місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, становить не менше 10 відсотків загальної кількості місць на спеціально обладнаних чи відведених майданчиках для паркування, але не менше одного місця з позначенням таких місць відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою.
Якщо власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування не забезпечили виділення та облаштування місць, призначених для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, такими місцями на відповідних майданчиках вважаються місця, на яких розміщені транспортні засоби, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю.
З аналізу вищезазначеної норми випливає, що власники спеціально обладнаних чи відведених майданчиків для паркування зобов'язані забезпечити виділення та належне облаштування не менше 10 відсотків місць (але не менше одного) для безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, що перевозять осіб з інвалідністю. Такі місця мають бути позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, що надає їм спеціальний правовий статус у межах відповідного майданчика.
Зазначена норма передбачає, що лише у випадку невиконання власником паркувального майданчика свого обов'язку стосовно виділення та облаштування таких місць, транспортні засоби, якими керують або перевозять осіб з інвалідністю, вважаються розміщеними на відповідному пільговому місці незалежно від фактичного розташування на майданчику.
В іншому ж випадку, тобто за умови належного виконання вимоги щодо кількості та облаштування паркувальних місць для осіб з інвалідністю, право безоплатного користування паркувальним простором виникає виключно стосовно спеціально визначених і позначених місць.
Таким чином, розміщення транспортного засобу, яким керує водій з інвалідністю або який перевозить таку особу, на місці загального користування, що не є спеціально відведеним і позначеним відповідно до вимог законодавства, не утворює правових підстав для звільнення такого водія від дотримання загальних правил паркування, зокрема в частині обов'язку сплати збору за паркування або додержання інших встановлених обмежень.
Таким чином, у Позивача була можливість скористатися спеціально відведеним місцем для безоплатного паркування транспортних засобів на на майданчику для паркування № А 2481, проте, всупереч зазначеному, Позивачем такі дії вчинені не були, натомість транспортний засіб позивача при винесенні постанови знаходився поза зоною спеціально відведених місць для паркування транспортних засобів, що не є спеціально відведеним місцем для паркування транспортних засобів осіб з інвалідністю.
Позаяк цього суд звертає увагу на наступне.
Згідно з пунктом 26 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1342, користувач зобов'язаний розмістити на час паркування на майданчиках для паркування, на яких не запроваджено автоматизовану систему, під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування у спосіб, що забезпечує його видимість для перевірки.
Як вбачається з матеріалів фотофіксації, Позивачем у порушення вимог пункту 26 Правил паркування транспортних засобів не було розміщено під лобовим склом транспортного засобу документ про оплату вартості послуг з користування майданчиком для платного паркування.
Відповідно до абзацу 5 статті 279-1 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Матеріали фотофіксації містять інформацію про обставини події та підтверджують скоєння Позивачем адміністративного правопорушення, а тому вони мають розглядатися судом як речовий доказ і оцінюватись у визначений процесуальним законом спосіб.
Транспортний засіб при винесенні постанови серія 2КІ 0000815351 від 12.11.2024 знаходився на майданчику більше десяти хвилин, без будь-яких документів що підтверджують оплату паркування або право на пільги, що підтверджується матеріалами фотофіксації. Таким чином, Інспектор мав усі підстави для винесення постанови, яка оскаржується Позивачем.
Принагідно відповідно до частини 1 статті 38 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю I та II групи, діти з інвалідністю та особи, які супроводжують осіб з інвалідністю I групи або дітей з інвалідністю (не більше однієї особи, яка супроводжує особу з інвалідністю I групи або дитину з інвалідністю), мають право на безплатний проїзд у пасажирському міському транспорті (крім таксі) за наявності посвідчення чи довідки, зазначених у цьому Законі, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі.
Аналогічний підхід застосовується й до права на безоплатне користування місцями для паркування, визначеного Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (ст. 30), а також нормативно деталізованого в п. 15.10 Правил дорожнього руху України. Зазначене право є пільгою, а не загальним правом, і може бути реалізоване виключно за умови наявності ознак, передбачених нормативними актами, зокрема: наявності посвідчення особи з інвалідністю або документів, що посвідчують перевезення такої особи та розміщення на транспортному засобі відповідного розпізнавального знаку, що вказує на наявність пільгового статусу.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 17 травня 2018 року у справі №670/346/17, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (передбачені статтею 251 КУпАП).
Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Твердження позивача про незаконність та необґрунтованість постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, також не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.
Отже, під час розгляду даного спору, відповідач навів достатньо доказів правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 152-1 КУпАП, при цьому, процедурних порушень, що мали б вплив на вирішення даного спору, судом не встановлено, тому, притягнення позивача до відповідальності за оскаржуваними постановами є законним. Позивач не навів жодних доводів на підтвердження відсутності в його діях складу адміністративного правопорушення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У зв'язку з чим, судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.
Таким чином, інші доводи сторін не впливають на вищевказані висновки суду.
У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. 19, 62 Конституції України, ст. 2, 12, 15 25, 72, 77, 79, 241-262, 250, 251, 286 КАС України, ст. 7, 36, 38, 152, 245, 251, 252, 283, 284 КУпАП, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на подання апеляційної скарги з клопотанням про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників справи:
ОСОБА_1 , адреса - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,
Департамент територіального контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корпус 2, код ЄДРПОУ 34926981.
Повний текст рішення виготовлений 20 січня 2025 року.
Суддя: