Справа № 761/27203/25
Провадження № 2/761/8495/2025
(заочне)
12 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Волошина В. О.
при секретарі: Харечко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У червні 2025р. позивач ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідачки ОСОБА_1 , в якому просив суд:
- стягнути з відповідачки на свою користь суму заборгованості за договром надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8466571 від 27 грудня 2024 (далі по тексту - кредитний договір) у розмірі 18000,0 грн.; судовий збір у розмірі 3028,0 грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмрі 7100,0 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27 грудня 2024р. між сторонами було укладено кредитний договір, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 652704. За цим кредитним позикодавець (позивач) перерахував позичальнику (відповідачці) у власність грошові кошти в сумі 10000,00 грн., на погоджених умовами договору строк, з метою придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов?язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики та комісію за надання позики. Відповідно до Довідки ТОВ «Фінансова компанія «Фінексперс» № КД- 000028858/ТНПП від 14 травня 2025р. про прийняття до виконання платіжної інструкції, позивача щодо перерахування відповідачці кредитних коштів в сумі 10000,00 грн., на виконання кредитного договору на відповідний банківський (картковий) рахунок відповідачки, а саме: № НОМЕР_1 , номер платежу: 7f35c972-9395-4524-b037-7ab49e408bbd від 27 uhelyz 2024h/
Відповідно до п. 2.2.2. кредитного договору, сторони визначили, що строк позики 30 календарних днів, а відповідачка зобов?язана повернути позику та сплатити проценти у розмірі: 0,01% процентна ставка (фіксована)/день з другого дня користування; 29,71 % комісія від суми позики; 5,00 % проценти за понастрокове користування (за день); 5% пеню %/день.
Згідно п. 2.5 кредитного договору, проценти за цим кредитним договором нараховуються щоденно, починаючи з другого дня користування кредитом до дати повернення, на залишок кредиту, виходячи із строку фактичного користування кредитом та до повного погашення заборгованості за кредитним договором.
Надалі відповідачка свої зобов'язання за кредитним договором не здійснювала у зв'язку з чим у неї утворилась заборгованість, яка станом на дату звернення до суду становить 18000,0 грн., що складається з: 10000,0 грн. - тіло кредиту; 29,0 грн. - проценти; 2971,0 грн. - комісія; 5000,0 грн. проценти за понадстрокове користування кредитом.
Оскільки в досудовому поряду вирішити спір не можливо позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.
В прохальній частині позову, сторона позивача клопотала про розгляд справи у відсутність свого представника, заявлені позовні вимоги сторона позивача підтримує в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, і не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідачка, про час і місце судового розгляду оповіщалася у встановленому законом порядку, у судове засідання не з'явилася, поважності причин неявки не повідомила, свого представника до суду не направила, відзив на позов не подавався.
Оскільки, сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи і відповідно до ст. ст. 280, 282 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Нормою ст. 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом встановлено, що 27 грудня 2024р. між сторонами було укладено кредитний договір, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 652704. За цим кредитним договором, позикодавець (позивач) перерахував позичальнику (відповідачці) у власність грошові кошти в сумі 10000,00 грн., на погоджених умовами договору строк, з метою придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення власних потреб, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов?язався повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики та комісію за надання позики. Відповідно до довідки ТОВ «Фінансова компанія «Фінексперс» № КД- 000028858/ТНПП від 14 травня 2025р. про прийняття до виконання платіжної інструкції, позивача щодо перерахування відповідачці кредитних коштів в сумі 10000,00 грн., на виконання кредитного договору на відповідний банківський (картковий) рахунок відповідачки, а саме: № НОМЕР_1 , номер платежу: 7f35c972-9395-4524-b037-7ab49e408bbd від 27 uhelyz 2024h/
Відповідно до п. 2.2.2. кредитного договору, сторони визначили, що строк позики 30 календарних днів, а відповідачка зобов?язана повернути позику та сплатити проценти у розмірі: 0,01% процентна ставка (фіксована)/день з другого дня користування; 29,71 % комісія від суми позики; 5,00 % проценти за понастрокове користування (за день); 5% пеню %/день.
Пунктом 10.5.1. кредитного договору, сторони погодили якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, користування кредитом понад встановлений договором строк нараховуються проценти за понадстрокове користування кредитом (його частиною) в розмірі, визначеному п. 2.2. кредитного договору за кожен день такого користування з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування» та іншими актами законодавства.
Згідно 10.5.2. кредитного договору, якщо сума кредиту, що надається позичальнику за договором, не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на дату укладення договору, за користування кредитом (його частиною) понад встановлений договором строк, у випадку невиконання позичальником умов договору, кредитодавець має право нараховувати пеню в розмірі, визначеному п. 2.2. договору з першого дня понадстрокового користування кредитом. (його частиною) за кожен день такого користування, з урахуванням обмежень, визначених Законом України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Суд вважає, що позивачем доведено факт виникнення зобов'язальних правовідносин між сторонами, зокрема, шляхом укладання кредитного договору між сторонами. Крім того, факт перерахування коштів було здійснено на банківську картку відповідачки, що вбачається з матеріалів справи.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, та вказано позивачем у позовній заяві, відповідачка не здійснювала платежі по погашенню заборгованості за тілом кредиту у строк, в повному обсязі.
Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Вказані висновки щодо застосування ч. 1 ст. 1050 та ст. 625 ЦК України у їх взаємозв'язку викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018р. у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018р. у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018р. у справі № 202/4494/16-ц, від 04 лютого 2020р. у справі № 912/1120/16.
Отже, оскільки, умовами кредитного договору, було визначено строк кредитування до 30 днів до 25 січня 2025р., тому позивач має право стягнути заборгованість по нарахованих та несплачених процентах за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 25 січня 2025р., при цьому матеріали справи не містять відомостей, що між боржником та кредитором була укладена додаткова угода про продовження строку користування кредитом.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022р., у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022р. строком на 30 діб.
В подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався, і на час ухвалення рішення суду по даній цивільній справі воєнний стан продовжує діяти.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про стягнення з відповідачки відсотків за понадстрокове користування кредитом у розмірі 5000,0 грн.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окоермо, а також достатність і взаємний звзок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідачки на користь позивача підлягає стягення заборгованість за кредитним договором у розмірі 13000,0 грн. (10000,0 ггрн. - тіло кредиту; 29,0 грн. - відсотки за користування кредитом на строк кредитування: 2971,0 грн. - комісія).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача пдлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028,0 грн.
Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідачки судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7100,0 грн., то в цій частині витрати підлягають зменшенню, виходячи з наступного.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат, у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати, на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Також, у пункті 154 рішення Європейський суд з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідачки, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 3000,0 грн., яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих зі сторони віповідача коштів.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 17-19, 76-82, 141, 258, 259, 263-266, 268, 274, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 525, 526, 533, 551, 610, 612, 624, 1054 ЦК України; Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012р., суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (код ЄДРПОУ: 39861924, місцезнаходження: м. Київ, пр. Леоніда Каденюка, 23) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» суму заборгованості за договром надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 8466571 від 27 грудня 2024 у розмірі 13000,0 /тринадцять тисяч/ грн.; судовий збір у розмірі 3028,0 /три тисячі двадцять вісім/ грн.; витрати на професійну правничу допомогу у розмрі 3000,0 /три тисячі/ грн.
В решті позову відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 17 листопада 2025р.
Суддя: