Справа № 761/40824/25
Провадження № 2/761/11333/2025
(заочне)
14 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні в заочному порядку в залі суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, стягнення безпідставно отриманих коштів та стягнення моральної шкоди, -
У вересні 2025 р. ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Шевченківського районного суду м Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, стягнення безпідставно отриманих коштів та стягнення моральної шкоди, в якому просила суд визнати неправомірною та такою, що не породжує правових наслідків, односторонню зміну Товариством з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» (ЄДРПОУ 43351724) умов Договору № 051026851 від 29 липня 2021 року щодо вартості дипломного проєктування у розмірі 13 200 грн 00 коп. та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» (ЄДРПОУ 43351724) надати послуги дипломного проєктування за навчальною програмою «Розробка програмного забезпечення» за договірною вартістю 8 200,00 грн., що визначена Договором № 051026851 від 29.07.2021.Стягнути з Відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» (ЄДРПОУ 43351724) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 33 441,97 грн. з яких: 31 470,00 грн - сума безпідставно отриманих коштів (підтверджена Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 16.04.2025 у справі № 761/2780/25), 1 404.17 грн - інфляційні втрати, 567,80 грн - 3% річних. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» (ЄДРПОУ 43351724) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 15 000,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.07.2021 між ОСОБА_1 (далі - Позивач) та ТОВ «КИЇВ СТРІМ» укладений Договір № 051026851, за яким послуги з навчання отримує її неповнолітній син ОСОБА_4 . Згідно з п. 1.3.3 додаткової угоди № 1 до Договору, загальна вартість послуг за весь період навчання становить 141 177,00 грн. Вартість дипломного проектування відповідно до п. 1.4 цієї угоди - 8 200,00 грн. Позивач повністю виконав свої зобов'язання за договором за навчання, сплативши 07.11.2024 повну вартість навчання у розмірі 141 177,00 гривень. У червні 2024 року відповідач в односторонньому порядку, без правових підстав, збільшив вартість навчання до 172 650 грн та вимагав сплати додаткової суми, застосовуючи блокування доступу дитини до навчальної платформи MyStat та погрожуючи відрахуванням.
Позивачка додатково сплатила кошти в сумі 31 470,00 грн, щоб не заблокували доступ дитини до навчальної платформи MyStat.
16.04.2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у справі № 761/2780/25 виніс Рішення, яким визнав неправомірними дії ТОВ «Київ Стрім» щодо зміни вартості послуг понад договірну та зобов'язав відповідача виконувати Договір у первинній редакції.
Позивач зазначає, що незважаючи на те, що рішення у справі № 761/2780/25 набрало законної сили, відповідач продовжує систематично порушувати права позивача та її дитини, ігноруючи висновки суду.
14.08.2025 при зверненні до навчальної частини щодо дипломного проектування позивачу повідомлено про нову збільшену вартість дипломного проекту - 13 200,00 грн замість договірних 8 200,00 грн.
Відповідач заявив, що у разі несплати цієї суми неповнолітній студент не буде допущений до дипломного проєктування, що позбавить його можливості отримати диплом. Вартість дипломного проєктування у розмірі 8 200,00 грн. зафіксована в п. 1.4 Додаткової угоди №1 до Договору № 051026851, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
На думку позивача, у відповідача відсутні фактичні підстави для зміни вартості послуг (дипломного проектування). Позивач не отримувала жодного повідомлення від відповідача про зміну вартості послуг та обґрунтування таких змін, а саме інформацію щодо «причинно- наслідковий зв'язок між змінами кон'юнктури ринку та зростанням витрат надавача послуги».
Як варіант мирного врегулювання спору, позивач запропонував відповідачу повернути частину безпідставно отриманих коштів у сумі 23 273,00 грн (31 470,00 грн мінус 8 200,00 грн за дипломне проектування), за умови надання послуг з дипломного проектування за договірною вартістю.
Відповідач вказану претензію проігнорував.
На думку позивача, грошові кошти, отримані Відповідачем внаслідок таких неправомірних дій у розмірі 31 470,00 грн, є безпідставним збагаченням і підлягають поверненню в повному обсязі на підставі ст. 1212 ЦК України.
Крім цього, на вказану суму коштів відповідно до ст. 625 ЦК Україні позивач нарахувала 1 404.17 грн - інфляційних втрат та 567,80 грн - 3% річних.
Вказаними діями позивачу заподіяно моральну шкоду. Позивач переживає глибоке нервове напруження через неможливість забезпечити дитині належний доступ до освітнього процесу; відчуває моральну відповідальність за майбутнє дитини, яке опинилося під загрозою через дії відповідача; переживає почуття провини та приниження, оскільки навіть після судового рішення не може захистити інтереси дитини; зазнає щоденного стресу, пов'язаного з необхідністю вирішення конфлікту, що триває понад рік. Ці страждання є прямим наслідком протиправної поведінки відповідача та підлягають компенсації. Моральну шкоду оцінює в 15000, 00 грн.
Вказане стало підставою для звернення до суду.
В судовому засіданні позивач позов підтримала за викладених у позовній заяві обставин, просила його задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву не подав.
Розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності (ч.ч. 1, 3 ст. 211 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до вимог суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Ухвалою судді від 29.09.2025 р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.
Суд, вислухавши пояснення позивача, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 29.07.2021 між позивачем та ТОВ «Київ Стрім» укладено Договір № 051026851, відповідно до якого Виконавець зобов'язується організувати і провести навчання Слухача (сина позивача ОСОБА_5 ), а Замовник оплатити послуги в порядку та на умовах, визначених Договором.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 в порядку та на умовах, що визначені Договором, Виконавець організовує і проводить навчання Слухача, надалі Послуги, а Замовник оплачує Послуги в порядку та на умовах, визначених Договором. Термін надання Послуг складає 7 (сім) навчальних семестрів і 3 (три) місяці, які відводяться на дипломне проектування.
Згідно п. 1.3 вказаного Договору надання Послуг проводиться наступним чином: протягом 1 (першого), 2 (другого), 3 (третього) та 4 (четвертого) семестрів Послуги надаються 2 (два) дні на тиждень у вигляді аудиторних занять і 3 (три) дні на тиждень відводяться Слухачу для самостійного навчання; протягом 5 (п'ятого), 6 (шостого) та 7 (сьомого) семестрів. Послуги надаються 3 (три) дні на тиждень у вигляді аудиторних занять і 2 (два) дні на тиждень відводяться Слухачу для самостійного навчання.
Послуги, зазначені в п. 1.1 Договору, надаються Виконавцем поетапно - щомісяця (згідно навчального плану) і незалежно від відвідування Слухачем занять. Відсутність Слухача на заняттях, за виключенням належних для цього підстав, передбачених умовами Договору, не тягне будь-якої відповідальності Виконавця і не може бути підставою для повернення Замовнику грошових коштів, оплачених на умовах Договору (п. 2.3 Договору).
Згідно з пунктами 3.3.1, 3.3.2 Договору: замовник зобов'язується: виконувати умови Договору, прийняти Послуги та оплатити їх вартість у порядку та на умовах, визначених Договором.
Пунктом 4.1. Договору визначено, що вартість Послуг за Договором є договірною і визначається у Додатку № 1 до Договору.
Пунктом 1.4. додаткової угоди №1 до Договору визначено, що вартість дипломного проектування в сумі 8200,00 грн замовник сплачує не пізніше2 тижнів до початку роботи над дипломним проектом.
З електронної переписки з представниками відповідача вбачається, що вартість процесу дипломування складає 13200,00 грн, позивачу запропоновано здійснити оплату вказаної суми частинами.
15.08.2025 р. позивач направила претензію щодо відсутності підстав та неможливості в односторонньому порядку збільшення вартості дипломного проектування з 8200,00 грн до 13200,00 грн.
Відповідь на вказану претензію в матеріалах справи відсутня.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
У постанові ВП ВС від 01 червня 2021 року (справа № 910/12876/19) викладені такі висновки про межі свободи договору.
«7.7. Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов'язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.
7.8. Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.
7.9. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.
7.10. Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов'язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов'язку, як і його зміни та припинення.»
Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Статтею 902 ЦК України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору.
Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; розірванні договору в судовому порядку; відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; припиненні зобов'язання на підставах, що містяться в гл.50 ЦК України; недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).
Так, пунктом 8.1. Договору визначено, що підписання Договору сторонами свідчить про те, що сторони досягли згоди з усіх його істотних умов і Договір вважається укладеним і дійсним в даній формі.
Пунктом 8.5.Договору визначено, що підписанням Договору, замовник підтвердив, що ознайомлений з навчальним планом і програмою навчання, які стосуються предмету договору і згодний з ними, що проінформований виконавцем про всі правила і вимоги, які стосуються організації надання послуги, їх якості та змісту, а також про права та обов'язки сторін під час надання та отримання послуг, і згодний з ними.
Проаналізувавши зміст договору №051026851 від 29.07.2021 р. суд приходить до висновку, що він відповідає загальним вимогам закону, зокрема нормам глави 63 ЦК України, ст.6 ЦК України; укладена між сторонами спору угода не містить умов чи положень, які є недійсними відповідно до закону (нікчемними), у тому числі ЗУ «Про захист прав споживачів».
У межах розгляду цієї справи встановлено, що вказаний договір №051026851 від 29.07.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Київ Стрім» є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.
З огляду на презумпцію правомірності правочину (ст.204 ЦК України) і вимоги закону про обов'язковість договору (ст.629 ЦК України) фактичні обставини у справі слід оцінювати у розрізі умов, які узгоджені сторонами у договорі №051026851 від 29.07.2021 р.
Згідно пункту 4.3. Договору № 051026851 від 29.07.2021 (далі - Договір) у разі змін податкового законодавства, кон'юнктури ринку, введення додаткових податків тощо, Виконавець має право в односторонньому порядку змінювати вартість Послуг, про що зобов'язується завчасно повідомити Замовника. Зміна вартості Послуг не розповсюджується на вже оплачене навчання. Підписанням даного Договору Замовник погоджується з тим, що додаткова угода про зміну вартості Послуг не укладається, а вартість Послуг визначена Додатком № 1 до Договору в частині вартості Послуг вважається зміненою з моменту повідомлення Замовника. У разі незгоди з вартістю Послуг, Договір може бути розірвано в порядку та на умовах, що визначені Договором, з урахуванням відповідальності, передбаченої умовами Договору.
Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У свою чергу, у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Між тим, відповідач належними, допустимим та достовірними доказами не довів передбачених п. 4.3 Договору підстав для зміни вартості послуг, не обґрунтував наявність змін податкового законодавства, кон'юнктури ринку, введення додаткових податків тощо, жодних доказів, які підтверджують вказані обставини не надав.
Крім цього, судом встановлено, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебувала цивільна справа №761/2780/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Київ Стрім» про визнання односторонньої зміни умов договору недійсними.
Рішенням суду від 16.04.2025 р., яке набрало законної сили, визнано неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» (ЄДРПОУ 351724) щодо зміни загальної вартості послуг за навчальну програму «Розробка програмного забезпечення» понад її вартість, яка за весь період навчання встановлена Договором № 051026851 від 29.07.2021 в розмірі 141 177, 00 грн. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» (ЄДРПОУ 351724) виконати умови договору № 051026851 від 29.07.2021 в редакції від 29.07.2021, та надати послуги за навчальною програмою «Розробка програмного забезпечення» за вартістю 141 177,00 грн., що визначена договором № 051026851 від 29.07.2021 за весь період навчання.
Відповідно до ч. 4 та ч. 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 5 ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 18 ЦПК України).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553 / 99 «Совтрансавто - Холдинг» проти України», а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою 28342 / 95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь - якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, встановленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Вказаного висновку дійшов також Верховний Суд в постанові від 09.06.2022 р. у справі № 520/9588/16-ц.
У вказаній справі за схожих обставин встановлено, що пункт 4.3. Договору № 051026851 від 29.07.2021 (далі - Договір) дозволяє Відповідачу зміну вартості лише у разі змін податкового законодавства, кон'юнктури ринку або введення додаткових податків тощо. На підставі аналізу змін податкового законодавства за період 2023-2025 років, керуючись положеннями ПК України та іншими нормативно-правовими актами, відповідно до принципу стабільності податкового законодавства (пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України) суттєвих змін, які б могли негативно вплинути на господарську діяльність юридичних осіб, що надають послуги з інших видів освіти, не відбулося. Згідно з розділом XIV ПКУ зберігається можливість вибору оптимальної системи оподаткування. На підставі системного аналізу норм ПК України відсутні специфічні обмеження чи додаткові вимоги для даного виду діяльності. Зміна об'ємів оренди відповідача, розміру орендної плати не може взагалі впливати на вартість послуг з навчання, оскільки навчання дитини позивачки зочного було змінено на дистанційне, дитина позивачки навчається на своїй території (приміщенні) жодних технічних засобів навчання відповідачем дитині позивачки або позивачці не передавалось. Посилання відповідача на зміну кон'юнктури ринку не є достатньою підставою для збільшення вартості послуг за Договором, більш того навіть вказує на збільшення попиту на послуги відповідача, його дохідність. Відповідач не навів причинно-наслідковий зв'язок між змінами кон'юнктури ринку та зростанням витрат надавача послуги. Твердження відповідача про вплив зміни кон'юнктури на вартість послуги в сторону здорожчання послуги не підтвердженні жодними доказами. Крім того, введення додаткових податків може бути підставою для зміни вартості виключно у випадку якщо ці податки безпосередньо впливають на витрати виконавця, тобто є безпосередній причинно-наслідковий зв'язок між змінами податкового навантаження та вартістю послуги.
Відтак, необхідно визнати неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» щодо зміни вартості дипломного проєктування за договором № 051026851 від 29.07.2021 на 13 200 грн 00 коп, зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» виконати умови договору № 051026851 від 29.07.2021 та надати послуги дипломного проєктування за навчальною програмою «Розробка програмного забезпечення» за договірною вартістю 8 200,00 грн., що визначена Договором № 051026851 від 29.07.2021 р.
Щодо стягнення безпідставно набутих коштів
Внаслідок зміни загальної вартості послуг за навчальну програму «Розробка програмного забезпечення» за Договором № 051026851 від 29.07.2021 позивач доплатила кошти в розмірі 31470,00 грн, що підтверджується квитанціями та платіжними інструкціями.
При цьому, в подальшому, після оплати вказаних послуг за рішенням суду від 16.04.2025 р. у справі №761/2780/25, яке набрало законної сили, визнано неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» (ЄДРПОУ 351724) щодо зміни загальної вартості послуг за навчальну програму «Розробка програмного забезпечення» понад її вартість, яка за весь період навчання встановлена Договором № 051026851 від 29.07.2021 в розмірі 141 177, 00 грн.
Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 р. у справі №753/15556/15-ц зазначено, що зобов'язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна. Вiдсутнiсть правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.06.2018 року у справі №910/9072/17 висловила позицію, що, згідно з п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом (Касаційним господарським судом) в постановах від 02.08.2018 року у справі №910/15363/17 року, від 10.08.2018 року у справі №910/22442/16.
Оскільки відповідач отримав від позивача кошти в сумі 31470,00 грн, а правова підстава для оплати вказаних коштів відпала внаслідок винесення рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 16.04.2025 р. у справі №761/2780/25, суд дійшов висновку, що стягнення з ОСОБА_1 коштів в розмірі 31470,00 грн. було безпідставним.
Щодо стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що: наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом(ч.37); стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тобто, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, на винну сторону нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України (ч.41).
Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).
Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов'язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК і навів правовий висновок про те, що у наведеній нормі визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Таким чином, у справі № 910/1238/17 Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України.
Таким чином, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, нараховуються 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Позивачем надано детальний розрахунок 3 % річних та інфляційних, нарахованих на кожну з сум, які сплачені за квитанціями. Вказаний розрахунок відповідачем не спростовано.
Відтак, є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 1404,17 грн інфляційних та 567,80 грн 3 % річних.
Щодо стягнення моральної шкоди
Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
У відповідності до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України N 4 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 вказаної Постанови).
Обґрунтовуючи свої вимоги в частині заподіяння моральної шкоди позивач посилався на те, що вона переживає глибоке нервове напруження через неможливість забезпечити дитині належний доступ до освітнього процесу; відчуває моральну відповідальність за майбутнє дитини, яке опинилося під загрозою через дії відповідача; переживає почуття провини та приниження, оскільки навіть після судового рішення не може захистити інтереси дитини; зазнає щоденного стресу, пов'язаного з необхідністю вирішення конфлікту, що триває понад рік. Ці страждання є прямим наслідком протиправної поведінки відповідача та підлягають компенсації. Також просить врахувати, що це повторне збільшення вартості навчання вже після встановлених обставин у рішенні Шевченківського районного суду м. Києва від 16.04.2025 р. у справі №761/2780/25
Так, згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Пунктом 6.4 Методичних рекомендацій "Відшкодування моральної шкоди" (лист Міністерства юстиції від 13 травня 2004 року № 35-13/797) роз'яснено, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним.
Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
У даному випадку позивачем доведено причинно-наслідковий зв'язок між завданою шкодою та діями з боку відповідача, які це спричинили. Між тим, позивачем не в повній мірі обґрунтовано розмір моральної шкоди, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.
Суд, враховуючи обставини справи, виходячи з засад розумності та справедливості, вважає, що достатнім для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу, є стягнення 5000,00 грн.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності суд приходить до висновку про необхідність визнання неправомірними дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» щодо зміни вартості дипломного проєктування за договором № 051026851 від 29.07.2021 на 13 200 грн 00 коп. та зобов'язання Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» виконати умови договору № 051026851 від 29.07.2021, надати послуги дипломного проєктування за навчальною програмою «Розробка програмного забезпечення» за договірною вартістю 8 200,00 грн., що визначена Договором № 051026851 від 29.07.2021 р., стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» 31470,00 грн безпідставно набутих коштів, 1404,17 грн інфляційних та 567,80 грн 3 % річних, 5000,00 грн моральної шкоди.
Щодо судового збору
Позивач при звернення до суду сплатила 3028,00 грн, 1211,20 грн та 1211,20 грн згідно квитанцій від 25.09.2025 р.
Відповідно до ст. 6 ч.3,7 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі: об'єднання суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог.
При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ст. 4 ч.3 Закону України «Про судовий збір»)
Ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.
Позовна вимога про відшкодування моральної шкоди є майновою вимогою, оскільки позивач визначив її у грошовому вимірі, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц (провадження № 61-23674св18).
Позивач звернулась до суду в електронній формі, заявила дві вимоги немайнового характеру кожна з яких підлягала оплаті судовим збором по 968,96 грн, та дві вимоги майнового характеру (стягнення безпідставно набутих коштів з урахуванням 3 % річних і інфляційних та стягнення моральної шкоди), за які виходячи з загальної ціни позову необхідно було сплатити 968,96 грн.
Відтак, суд вважає необхідним стягнути з відповідача1937,92 грн судового збору за вимоги немайнового характеру та 769,35 грн судового збору за позовні вимоги майнового характеру пропорційно розміру задоволених позовних вимог (задоволено 79,4 %).
При цьому, позивач не позбавлена можливості звернутись до суду з клопотанням про повернення частини судового збору, який внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. 23, 610, 625, 629, 638, 901, 902, 1212 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 128, 141, 211 223, 263, 265, 273, 280 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити дії, стягнення безпідставно отриманих коштів та стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» щодо зміни вартості дипломного проєктування за договором № 051026851 від 29.07.2021 на 13 200 грн 00 коп. та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» виконати умови договору № 051026851 від 29.07.2021, надати послуги дипломного проєктування за навчальною програмою «Розробка програмного забезпечення» за договірною вартістю 8 200,00 грн., що визначена Договором № 051026851 від 29.07.2021 р.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім» 31470,00 грн безпідставно набутих коштів, 1404,17 грн інфляційних та 567,80 грн 3 % річних, 5000,00 грн моральної шкоди, 2707,27 грн судового збору, а всього 36149,24 грн.
В задоволені іншої частини позовних вимог про стягнення моральної шкоди - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити учасників:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ Стрім», код ЄДРПОУ 43351724, м. Київ, вул. С. Петлюри, 28.
Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов