Справа № 761/29225/25
Провадження № 2/761/8888/2025
13 листопада 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У липні 2025 року представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив стягнути: заборгованість за надані послуги в загальному розмірі 60861,47 грн., а також судовий збір у розмірі 3028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач є обов'язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності, відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, яку постачає позивач. Разом з тим, відповідач своєчасно не оплачує надані позивачем послуги, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість, яка за період з 01.05.2018-31.05.2025 року з урахуванням індексу інфляції та 3% становить 60861,47 грн. Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, через що позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
11.07.2025 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
29.07.2025 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
10.09.2025 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з викладенням заперечень проти неї, в якому вона також просив застосувати строки позовної давності.
Суд, розглянувши подані документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що з 01.05.2018 року Комунальне підприємство (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме:
- з 01.05.2018 року до 31.10.2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води.
- з 01.11.2021, у зв'язку із зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.
Правові відносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 №1875-IV та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовогодоговору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630.
Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017 №2189-VIII, Постановою КМУ від 11.12.2019 №1182 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» (далі-постанова Кабінету Міністрів україни» від 11.12.2019 №1182) та Постанова КМУ від 21.08.2019 №830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання типлової енергії» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830).
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг.
Виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; послуг з постачання гарячої води - суб'єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води;
Відносини між учасниками правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг, зокрема, в частині надання послуг з центрального опалення врегульовано нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та положеннями Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630.
Відповідно до п. 32 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - Правила) вартістю послуги з постачання гарячої води є встановлений відповідно до законодавства тариф.
За змістом п. 33 Правил плата за послугу розраховується виходячи з розміру затвердженого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.
Згідно з п. 37 Правил розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги, обсягу теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
На підставі постанови КМУ від 29 грудня 2023 року № 1405 поновлено нарахування 3% річних та інфляційних втрат на комунальні послуги з 31 грудня 2023 року, у випадку прострочення сплати коштів.
Отже, згідно норм чинного законодавства, позивачем було нараховано розмір річних, інфляційних втрат та пені.
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з наданого розрахунку заборгованості, відповідач належним чином не виконує свої зобов'язання, у зв'язку з чим за період з 01.05.2018 - 31.05.2025 за відповідачем утворилась заборгованість яка в загальному розмірі складає 60861,47 грн, а саме: заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 17782,89 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 2934,16 грн., 3% річних у розмірі 710,36 грн., заборгованості за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 31829,34 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 4143,28 грн., 3% річних у розмірі 981,19 грн., пені у розмірі 1193,82 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1286,43 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.
Згідно із п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як зазначає відповідач в відзиві, Постановою Верховного суду №761/30671/20 від 09 липня 2024 року, якою залишено в силі Рішення Шевченківського районного суду м.Києва №761/30671/20 від 10 квітня 2023 року та постановою Київського апеляційного уду №761/30671/20 від 10 квітня 2023 року встановлено, що ОСОБА_1 та її син з березня 1988 року зареєстровані у спірній квартирі та проживають у ній. Позивачка має право на проживання та користування вказаним житлом, а в подальшому скористатись правом на його приватизацію.
Згідно вище вказаних рішень, вона була вселена до квартири в АДРЕСА_1 на підставі рішення тодішнього наймача квартири - ОСОБА_2 - тещі її тодішнього свекора, та згоди всіх членів її сім'ї, як це було передбачено ст. 65 Житлового кодексу УРСР.
Також її право на проживання у квартирі було передбачене розпорядженням Шевченківської районної державної адміністрації м. Києва від о3.09.1998 р. № 1203, яким особовий рахунок на квартиру був переоформлений на її тодішню свекруху - ОСОБА_3 .
06.06.2018р. ОСОБА_1 виявила, що замки у вказаній квартирі поміняні не нею та не її сином та викликала поліцію.
На підставі заяви ОСОБА_1 07.06.2018р. Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві було відкрито кримінальне провадження 1201810010000006310 за ч.4.ст,190 КК України та внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В подальшому, на підставі Постанови Старшого слідчого СВ Шевченківського управління поліції ГУ НП у м. Києві Коваленко О.А. про визнання потерпілим від 13.03.2019р. ОСОБА_1 визнано потерпілою у вказаному кримінальному провадженні.
Відповідно до вказаної Постанови в ході проведення досудового розслідування встановлено, що використовуючи завідомо підроблені документи шахрайським шляхом особи заволоділи квартирою АДРЕСА_2 .
Вказана квартира на той момент не була приватизована.
В подальшому виявилося, що Державним реєстратором Осипович Ігорем Віталійовичем Комунального підприємства «Новозаводське» Новозаводської сільської ради Пулинського району Житомирської області (код ЄДРПОУ 41170741), Київська філія, м. Київ (вул. Хрещатик, 44-6, оф.6) здійснено запис про право власності на квартиру: НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_4 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер:37222408 від 22.09.2017рр. 13:59:03.
Підставою для виникнення права власності було нібито свідоцтво про право власності, серія та номер: б/н. виданий 11.05.2009 р. видавник: Bідділ приватизації житлового фонду Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.
В подальшому, між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено 27.09.2017р. договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений Приватним нотаріусом КМНО Ляшенко Віталієм Володимировичем та зареєстровано в реєстрі 2395.
Відповідно до умов вказаного договору «Відчужувана квартира належить Продавцю на праві приватної власності на підставі Свідоцтва про право власності б/н, виданого Відділом приватизації житлового фонду Шевченківського районної в м. Києві державної адміністрації 11,05.2009р. згідно із Розпорядженням від 11,05.2009р. за №13745 та згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №98184815 від 22.09.2017р., зареєстровано в Державному реєстрі речових прав, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1359562280000, номер запису про право власності 22476773.
Після цього, між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено 03.04.2018р. договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчений Приватним нотаріусом КМНО Бойко Анатолієм Івановичем та зареєстровано в реєстрі 191.
Відповідно до п.1.2. цього договору відчужувана квартира належить Продавцю на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Ляшенко В.В., приватним нотаріусом КМНО 27.09.2017р., зареєстровано в реєстрі №2395. Право власності на квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.09.2017р. за №22598698.
Як вбачається зі Свідоцтва про право власності від 11.05.2009р. то воно нібито видано 11.05.2009 р. на підставі Розпорядження №13745 від 11.05.2009р. та підписано керівником органу приватизації В. Царан.
Як вбачається з довідки №643 від 21.06.2018р. з управління житлово-комунального господарства, орган приватизації Шевченківської районної у м. Києві державної адміністрації не видавав Розпорядження від 11.05.2009р. №13745 та Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 .
Крім того, ОСОБА_7 (який нібито підписував Свідоцтво) станом на 11.05.2009р. не перебував у трудових відносинах з Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією.
Свідоцтво про право власності від 11.05.2009р. Серія НОМЕР_2 . - є підробленим.
Відповідно до довідки №2111-06/19 від 21.11.2019 р. «ДП «Поліграфічний комбінат ЗОРЯ» не виготовляло бланк Свідоцтва про право власності НОМЕР_2 у 2009 році за замовленням 265 (з реквізитами ДП «ПК «Зоря») Зам.265.2009-І).
Бланк за зам. № 265 у 2009 році- це бланк «Додаток до свідоцтва про базову загальну середню освіту». Бланк «Свідоцтво про право власності серії САВ на нашому підприємстві виготовлялся у 2006 році в рамках замовлення №67».
Крім того, відповідно до довідки №062/14-6987 (И-2018) від 08.06.2018р. Комунального підприємства КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» з 2000- 2018 року до Бюро не було звернень з приводу виготовлення технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_2 .
За даними реєстрових книг КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» реєстрація права власності на квартиру відсутня.
Таким чином на думку відповідача, з 22 вересня 2017 року по дату набрання законної сили рішення Шевченківського районного суду м.Києва №761/30671/20 від 10 квітня 2023 року (тобто з 22.09.2017 р.- 10.04.2023 р.) ОСОБА_1 (відповідач) фактично була позбавлена можливості споживати послуги позивача, а отже сума стягнення підлягає перегляду, а позивачу слід уточнити обсяг позовних вимог.
Однак, як встановлено судом рішенням Шевченківського районного суду м.Києва у справі №761/30671/20 від 10 квітня 2023 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири від 03.04.2018 року зареєстрований в реєстрі за №191 та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40461019 від 03.04.2018 року вчинений державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, м.Київ, Бойко Анатолієм Івановичем.
Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Таким чином, оскільки договір купівлі-продажу квартири від 03.04.2018 року зареєстрований в реєстрі за №191 судом визнано недійсним з моменту його укладення, тобто з 03.04.2018 року, правові наслідки такого правочину вважаються такими, що не настали. Відтак право власності на об'єкт не перейшло до набувача, а отже саме відповідач є належним споживачем житлово-комунальних послуг.
Відтак, суд приходить до висновку про те, що стороною позивача належним чином обґрунтовано позовні вимоги та доведено наявний у відповідача розмір заборгованості.
Разом з тим, у своєму відзиві від 10.09.2025 року відповідач просить суд застосувати позовну давність (три роки), встановлену законом.
Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороню у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267ЦК України).
Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливе лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.
Отже позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Статтею 253 цього Кодексу, визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість нараховану з 01.05.2018 року.
Тому, починаючи з 01.05.2018 року почався перебіг загального трьох річного строку позовної давності, який закінчився 03.05.2021 року.
З позовом представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» звернувся до суду, лише 03.07.2025 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Я роз'яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідн в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонамина підтвердження свої вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконувати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, належних та допустимих доказів переривання або зупинення строків позовної давності позивач суду не надав, а тому, беручи до уваги, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої зробив заяву відповідач, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 12, 13, 27, 77, 78, 81, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 207, 252-255, 256, 261, 267, 527, 545, 1046, 1047 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: