Справа №760/4141/23
Провадження №2/760/5248/25
(повний текст)
«07» листопада 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва:
у складі головуючої судді Тесленко І.О.,
за участю секретаря судового засідання Бережної С.П.,
представника позивача Круторогова А.С.,
представника відповідача Балійчук Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Державної інноваційної фінансово - кредитної установи до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу,
до Солом'янського районного суду міста Києва 14 листопада 2024 року після розгляду апеляційної скарги з Київського апеляційного суду надійшла справа за вищезазначеним позовом.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - Авраменко Лілії Станіславівни на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 25 липня 2024 року задоволено, ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 25 липня 2024 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує наступне. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2020 (справа № 640/4301/20) задоволено позов та ОСОБА_1 (надалі за текстом - відповідач) поновлено на посаді голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (надалі за текстом - установа) з 17.02.2020. На виконання зазначеного рішення суду, наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 174-к від 08.09.2020 поновлено відповідача на посаді голови правління установи. На підставі зазначеного наказу відповідач виніс наказ № 103-к/тр від 09.09.2020 за яким приступив до виконання обов'язків голови правління установи. Наказом Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України № 1/п від 28.01.2021 відповідача 28.01.2021 звільнено з посади голови правління установи з підстав, передбачених контрактом на підставі пункту 8 статті 36 КЗпП України (підпункт «м», «л» пункту 5.3 Контракту від 08.09.2020 № 13). Відповідач, перебуваючи на посаді голови правління установи, 01.12.2020 наказом голови правління Установи №146-к/тр звільнив з посади начальника відділу кадрів установи ОСОБА_2 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 та від 12.10.2021, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 01.09.2022 у справі № 754/225/21 скасовано наказ від 01.12.2020 №146-к/тр про звільнення ОСОБА_2 , та її поновлено на посаді начальника відділу кадрів Установи, а також стягнуто з Установи середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальній сумі 257936,49 гривень та витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 2 724,00 грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. та 5 500 грн. Постановами Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 08.11.2022 відкрито виконавче провадження (ВП НОМЕР_3) про примусове стягнення 259 752,49 грн., 25 975,24 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. мінімальні витрати виконавчого провадження, що загалом становить 286 027,73 грн., на підставі виконавчого листа № 754/225/21 виданого 26.09.2022 Деснянський районним судом міста Києва. Крім того, постановами Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 08.11.2022 відкрито виконавче провадження (ВП НОМЕР_2) про примусове стягнення 3 500,00 грн., 350,00 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. мінімальні витрати виконавчого провадження, що загалом становить 4 150 грн. 00 коп., на підставі виконавчого листа № 754/225/21 виданого 26.09.2022 Деснянський районним судом міста Києва відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 01.09.2022. Крім того, постановами Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 08.11.2022 відкрито виконавче провадження (ВП НОМЕР_4) про примусове стягнення 5 500,00 грн., 550,00 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. мінімальні витрати виконавчого провадження, що загалом становить 6 350 грн. 00 коп., на підставі виконавчого листа № 754/225/21 виданого 26.09.2022 Деснянський районним судом міста Києва відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 01.09.2022. Відповідно до Постанови Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 18.11.2022 про закінчення виконавчого провадження (ВП НОМЕР_3), борг в повному обсязі стягнуто на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ МЮ (м. Київ) та перераховано стягувачу. Крім того, з боржника стягнуто та перераховано на користь держави виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Виконавчий документ виконано. Відповідно до Постанови Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 18.11.2022 про закінчення виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_2), борг в повному обсязі стягнуто на депозитний рахунок Шевченківського ВДВС у м. Києві ЦМУ MЮ (м. Київ) та перераховано стягувачу. Крім того, з боржника стягнуто та перераховано на користь держави виконавчий збір та витрати виконавчого провадження. Виконавчий документ виконано. Відповідно до Постанови Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 21.12.2022 про закінчення виконавчого провадження (ВП № НОМЕР_4), вимоги виконавчого документа виконано фактично та у повному обсязі. Виконавчий збір та витрати виконавчого провадження стягнуто та перераховано. Таким чином, на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 та від 12.10.2021, Постанови Київського апеляційного суду від 01.09.2022 у справі № 754/225/21 з рахунку установи стягнуто 296 527 гривень 73 коп. З врахуванням наведеного просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Державної інноваційної фінансово - кредитної установи шкоду, заподіяну у зв'язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 296 527 гривень 73 коп.
26 листопада 2024 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали цивільної справи передані судді Тесленко І.О.
Ухвалою від 09 грудня 2024 року справу прийнято до провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 04 березня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Балійчук Л.І. про витребування доказів у цивільній справі за позовом Державної інноваційної фінансово - кредитної установи до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу, - відмовлено.
Ухвалою від 09 травня 2025 року підготовче провадження у справі за позовом Державної інноваційної фінансово - кредитної установи до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу, - закрито; призначено справу до судового розгляду по суті.
Матеріали справи містять відзив на позов, який надійшов до суду через «Електронний суд» 03.05.2023 року, який обґрунтований наступним. Відповідач, ознайомившись із позовною заявою Позивача, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, Позивач у своїй позовній заяві зазначає, що «Відповідач, перебуваючи на посаді голови правління Установи, 01.12.2020 наказом голови правління Установи №146-к/тр звільнив з посади начальника відділу кадрів Установи ОСОБА_2 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 р. та від 12.10.2021, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 01.09.2022 у справі №754/225/21 скасовано наказ від 01.12.2020 №146-к/тр про звільнення ОСОБА_2 , та її поновлено на посаді начальника відділу кадрів Установи, а також стягнуто з Установи середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальній сумі 257936,49 грн. та витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 2724,00 грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 3500 грн. та 5500,00 грн. Постановами Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 08.11.2022 відкрито виконавче провадження (ВП НОМЕР_3) про примусове стягнення 259752,49 грн., 25975,24 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. мінімальні витрати виконавчого провадження, що загалом становить 286 027,73 грн., на підставі виконавчого листа №754/225/21 виданого 26.09.2022 р. Деснянським районним судом міста Києва. Крім того, постановами Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 08.11.2022 відкрито виконавче провадження (ВП НОМЕР_2) про примусове стягнення 3500,00 грн., 350,00 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. мінімальні витрати виконавчого провадження, що загалом становить 4150,00 грн., на підставі виконавчого листа №754/225/21, виданого 26.09.2022 Деснянський районним судом міста Києва відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 09.09.2022 р. Крім того, постановами Шевченківського відділу ДВС у місті Києві від 08.11.2022 відкрито виконавче провадження (ВП НОМЕР_4) про примусове стягнення 5500,00 грн., 550 грн. виконавчого збору та 300,00 грн. мінімальні витрати виконавчого провадження, що загалом становить 6350,00 грн., на підставі виконавчого листа №754/225/21, виданого 26.09.2022 Деснянський районний судом міста Києва відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 01.09.2022 р. Таким чином на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 та від 12.10.2021, Постанови Київського апеляційного суду від 01.09.2022 у справі №754/225/21 з рахунку Установи стягнуто 296 527 (двісті дев'яносто шість тисяч п'ятсот двадцять сім) гривень 73 коп.» Тобто Позивач свої позовні вимоги обґрунтовує виплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 296 527,73 грн. на виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 р. та від 12.10.2021 р. та постанови Київського апеляційного суду від 01.09.20222 р. у справі №754/225/21. А тому Позивач, посилаючись на ст. 237 КЗпП України вважає, що Відповідач, як службова особа, винна в незаконному звільненні ОСОБА_2 , зобов'язаний покрити шкоду, заподіяну Позивачу у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу. Відповідач категорично не погоджується із твердженнями Позивача, вважає їх необґрунтованими з наступних підстав. Відповідач вважає, що Державна інноваційна фінансово-кредитна установа не є належним позивачем у справі. Відповідно до ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Пунктом 8 ст. 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Згідно ч. 4 ст. 136 КЗпП України стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу. Виходячи з правового аналізу ч. 4 ст. 136 КЗпП України, можна стверджувати, що законодавець не конкретизував, що йдеться саме про керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників, які займають відповідні посади на час подачі позовної заяви, з метою уникнення ситуації, коли працюючий керівник мав би пред'являти позов до самого себе. Тому, вирішальним критерієм для застосування ч. 4 ст. 136 КЗпП України, на думку Відповідача, є факт перебування особи на посаді керівника підприємства саме в момент вчинення ним незаконних дій щодо звільнення працівника, які призвели до понесення підприємством шкоди у вигляді виплати незаконно звільненому працівникові середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Відтак, належним позивачем, в розумінні ч. 4 ст. 136 КЗпП України, в справах про стягнення, як з колишніх, так і діючих керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди заподіяної незаконним звільненням працівника є вищестоящий в порядку підлеглості орган. Відповідно до ст.1 Статуту Державної інноваційної фінансово-кредитної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2000 р. №979 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2020 р. №1157) Державна інноваційна фінансово-кредитна установа (далі - Установа), утворена згідно із Законом України "Про інноваційну діяльність", належить до сфери управління Мінстратегпрому (далі - орган управління майном) та є державною установою. Засновником Установи є держава в особі Кабінету Міністрів України (ст. 4 Статуту Установи). Відповідно до п. 71 ст. 4 Положення про Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України Міністерство відповідно до покладених на нього завдань ініціює утворення державних господарських об'єднань, утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, засновані на державній власності, які належать до сфери управління Мінстратегпрому, затверджує їх статути (положення), здійснює контроль за їх дотриманням, у встановленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників. Проаналізувавши ч. 4 ст. 136 КЗпП України, Положення про Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості України, Статуту ДІФКУ, контракту, враховуючи те, що Мінстратегпром є органом управління майном ДІФКУ, є вищестоящим в порядку підлеглості органом щодо ДІФКУ, Відповідач вважає, що звертатися до суду з таким позовом повинно Мінстратегпром, а Державна інноваційна фінансово кредитна установа в даному випадку не є належним позивачем у справі, що є підставою для відмови у позові. Відповідач вважає позовні вимоги Позивача необґрунтованими, оскільки Позивач у порушення вимог чинного законодавства України не був залучений як третя особа до участі в справі №754/225/21 за позовною заявою ОСОБА_2 до Державної інноваційної фінансово кредитної установи про скасування наказів про оголошення догани та про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Суди першої та апеляційної інстанції прийняли рішення, які вплинули на права та обов'язки Відповідача в цій справі, без надання йому конституційного права на судовий захист. Так, Відповідач на момент прийняття оскаржуваних наказів про оголошення догани та звільнення ОСОБА_2 (01.12.2020 р.) перебував на посаді Голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (09.09.2020 р. по 28.01.2021 р.), однак він не був залучений Позивачем до участі в справі №754/225/21 як третя особа, на права та обов'язки якої може вплинути рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Частиною 1 ст. 54 ЦПК України передбачено, що якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред'явити вимоги до сторони, така сторона зобов'язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору . До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) вказано, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред'явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Так, відповідно до п.33 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» звернуто увагу суддів на суворе додержання встановлених законом строків підготовки і розгляду трудових справ, на необхідність підвищення ефективності їх діяльності по запобіганню правопорушенням у сфері трудових відносин. З метою запобігання незаконним звільненням судам слід неухильно додержувати вимог статтей 109 (1502-06 ), 419 ( 1503-06 ) ЦПК і статтей 134 (п.8), 237 КЗпП (322 08) про притягнення до участі в справі про поновлення на роботі і покладення на службу особу обов'язку відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяну в зв'язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи. При цьому належить враховувати, що при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію п.8 ст.134 та нової редакції ст.237 КЗпП (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше. Однак, Державна інноваційна фінансово-кредитна установа у порушення вимог ст. 54 ЦПК України не сповістила ОСОБА_1 як особу до якої Відповідач (ДІФКУ) набув право на звернення до суду про стягнення майнової шкоди в порядку регресу про відкриття провадження у справі №754/225/21 та не подала до Деснянського районного суду м. Києва заяву про залучення його до участі в справі, чим позбавила його можливості захищати свої права та інтереси. Правовим наслідком незалучення до участі у справі третіх осіб є порушення конституційного права на судовий захист, оскільки особи не беруть участі у справі, вирішення якої може безпосередньо вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов'язки та не реалізують комплексу своїх процесуальних прав. ОСОБА_1 переконаний, що це було зроблено Позивачем навмисно, щоб позбавити його можливості захищатися в суді при розгляді цієї справи та надати можливість ДІФКУ здійснювати формальну участь у справі, так як ОСОБА_2 та Голова правління ОСОБА_3 (був виконуючим обов'язки Голови правління під час оскарження ОСОБА_1 незаконного звільнення з посади (17.02.2020 р. по 07.09.2020 р.) та з 29.02.2021 р. по сьогоднішній день) перебували в тісних дружніх стосунках. Враховуючи те, що в результаті прийняття оскаржуваних рішень ДІФКУ набуло право вимоги до ОСОБА_1 по стягненню майнової шкоди, заподіяної у зв'язку з оплатою ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу; ці рішення впливають на права та обов'язки ОСОБА_1 ; порушення судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права, які застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, зокрема від 05.09.2019 р. у справі №336/5828/16 щодо застосування ст. 43 КЗпП України та ст. 252 КЗпП України (відсутність рішення профспілки про надання згоди на звільнення не є безумовною підставою для його поновлення), а тому ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із клопотанням про надання матеріалів справи №754/225/21 для ознайомлення з можливістю фотокопіювання та підготовки заяви про приєднання до касаційної скарги. Однак, на сьогоднішній день, Верховний Суд не надав Відповідачу дозволу на ознайомлення із матеріалами справи №754/225/21. Звертає увагу суду, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01.11.2022 р. відкрито касаційне провадження у справі №754/225/21 за позовом ОСОБА_2 до ДІФКУ про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 р., додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12.10.2021 р. та постанову Київського апеляційного суду від 01.09.2022 р.; витребувано з Деснянського районного суду м. Києва цивільну справі №754/225/21. Необхідно зазначити, що Позивач ДІФКУ приймало формальну участь при розгляді справи №754/225/21, не з'явилося на жодне судове засідання як до суду першої так і апеляційної інстанції, що на думку Відповідача ще раз підтверджує дружні стосунки між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідач вказує також як на доказ таких дружних стосунків те, що ОСОБА_2 з початку січня 2021 р. по кінець січня 2022 року працювала у Приватному акціонерному товаристві «Українська фінансова житлова компанія», куди її працевлаштував рідний брат ОСОБА_3 - ОСОБА_4 за рекомендацією ОСОБА_3 . ОСОБА_2 за весь період оскарження нею наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку, отримувала заробітну плату на ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія». Адвокатське об'єднання «Дефендо Капітал» 21.04.2023 р. звернулося до ПрАТ «Українська фінансова житлова компанія» із адвокатським запитом про надання копій документів на підтвердження викладеного, однак станом на дату подання відзиву на позов відповіді не отримало (копія адвокатського запиту додається). У випадку отримання копій документів, вони відразу будуть подані до суду. Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 р. та від 12.10.2021, яке було залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 01.09.2022 р. у справі №754/225/21, яким визнано незаконними накази про оголошення догани та звільнення ОСОБА_2 та стягнення середнього заробітку, тобто вважає, що обставини, встановлені цими рішеннями є преюдиційними, такими, що не підлягають доказуванню в нашій справі. З такими твердженнями Відповідач категорично не погоджується з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 54 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони. Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Отже, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин (15 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21. При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, учасники процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством. Звільнення від доказування, закріплене ст. 82 ЦПК України, не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Так само суди не можуть посилатись при мотивуванні рішень і на відсутність в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили, дослідження судами певних обставин. Водночас, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ (16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/2486/19, адміністративне провадження №К/9901/34161/19 (ЄДРСРУ № 93595184). Враховуючи те, що Відповідача не було залучено до участі у справі №754/225/21 як третю особу, обставини справи, встановлені судовими рішеннями в цій справі, не мають юридичних наслідків при розгляді позову в нашій справі. Так, судами першої та апеляційної інстанції в справі №754/225/21 були встановлені обставини, які суди взяли за підставу визнання незаконними наказів про оголошення догани та про звільнення ОСОБА_5 , а саме, що при застосуванні дисциплінарних стягнень до позивачки не дотримано вимоги ст. 252 КЗпП України та частини 2 ст. 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; при оголошенні догани та звільненні була відсутня згода Первинної профспілкової організації ДІФКУ. Однак, такі висновки суду не відповідають вимогам чинного законодавства України та правовим висновкам Верховного Суду. Положеннями ч. 5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. А тому, на спростування обставин, які встановлені судами у справі №754/225/21 Відповідач вважає за необхідне зазначити. Так, в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 р. у справі №336/5828/16 зазначено, що «Об'єднана палата Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору». Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відійшла від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі №333/5300/17-ц, згідно з яким позивач, як член виборного органу (заступник керівника первинної профспілкової організації), може бути звільнений з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а тому за відсутності такої згоди, він підлягає обов'язковому поновленню на роботі, тобто без врахування вимог частини дев'ятої статті 43 КЗпП України. А тому, рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №754/225/21 прийняті з порушенням норм процесуального права, які застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, зокрема від 05.09.2019 р. у справі №336/5828/16 щодо застосування ст. 43 КЗпП України та ст. 252 КЗпП України (відсутність рішення профспілки про надання згоди на звільнення не є безумовною підставою для його поновлення). Таким чином, відсутність рішення виборного органу Первинної профспілкової організації ДІФКУ про надання згоди на звільнення не є підставою для визнання наказу про звільнення незаконним, а дії керівника протиправними. Із наданого на адвокатський запит листа голови Профкому Первинної профспілкової організації ДІФКУ №18 від 02.12.2020 р. вбачається, що до первинної профспілкової організації Держаної інноваційної-фінансово кредитної установи (надалі - ППО ДІФКУ) листом від 30.11.2020 р. надійшло письмове подання роботодавця щодо отримання згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 . В цьому листі зазначено, що ОСОБА_2 є членом виборного органу ППО ДІФКУ та її було звільнено 01.12.2020 р. без отримання згоди профспілкової організації. Голова профкому в цьому листі вказав, що ППО ДІФКУ повідомляє роботодавця у письмовій формі про обґрунтовану відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з членом виборного органу ОСОБА_2 . Однак, при цьому зазначений лист не містить посилання на рішення виборного органу ППО ДІФКУ, на якому було розглянуто та прийнято членами виборного органу питання надання згоди чи відмови в наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 , викладена лише особиста думка голови профкому ОСОБА_6 . Крім того, із наведених в цьому листі аргументів вбачається, що така відмова не є обґрунтованою, містить емоційну складову, не підтверджується жодними доказами та в цьому листі не наведенні жодні правові підстави такої відмови. Адвокатським об'єднанням «Дефендо Капітал» направлено до ППО ДІФКУ адвокатський запит про надання копій документів, зокрема рішення виборного органу про надання чи відмову в наданні згоди на притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності тощо. Відповідь на момент подання відзиву на позов не надходила. Необхідно зазначити, що не згода профспілки має бути вмотивованою, на це звертає увагу Верховний Суд в рішенні по справі № 226/1664/18 від 20 червня 2019 року: «… суд повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості». Відповідач просить суд при розгляді цієї справи врахувати порушені права Відповідача на захист в справі №754/225/21 та надати оцінку доданим до відзиву доказам та тим, що будуть витребовуватись на спростування обставин, встановлених судами при розгляді справи №754/225/21. Що стосується обставин, встановлених у справі №754/225/21 про відсутність відомостей про зміст та час вчиненого працівником невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків, ознак систематичності, то Відповідач заперечує проти таких обставин з наступних підстав. ОСОБА_2 притягалась до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, що підтверджується наказом Позивача №145-к/тр від 01.12.2020 р., винесеного на виконання рішення правління ДІФКУ №58 від 12.11.2020 р. та висновку комісії із службового розслідування від 20.10.2020 р. Із висновку вбачається, що начальник відділу кадрів ОСОБА_2 порушила вимоги Посадової інструкції начальника відділу кадрів ДІФКУ, Положення про відділ кадрів, Інструкцію з діловодства в ДІФКУ, Постанову КМУ «Про трудові книжки працівників» щодо незабезпечення зберігання трудової книжки, особової картки, особової справи, не забезпечила зберігання наказів. Жодних обставин незаконності даного наказу про оголошення догани окрім відсутності згоди профспілкового комітету на притягнення до дисциплінарної відповідальності судами у справі №754/225/21 не було встановлено. При цьому відсутність такої згоди не є підставою для визнання незаконним дисциплінарного стягнення. Наказом ДІФКУ №146/к-тр від 01.12.2020 р., який було прийнято на виконання рішення правління ДІФКУ №67 від 01.12.2020 р., ОСОБА_2 була звільнена за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нею трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п.3 ст.40 КЗпП України). Необхідно зазначити, що так як ОСОБА_2 притягувалась до дисциплінарної відповідальності (оголошення догани) та крім цього були виявлені порушення (повторні), зокрема у веденні військового обліку призовників і військовозобов'язаних працівників, що підтверджується службовою запискою в.о. начальника відділу кадрів ОСОБА_7 (копія додається до відзиву), а тому ОСОБА_2 звільнили за систематичне невиконання її трудових обов'язків. Так, відповідно до наказу ДІФКУ №06 від 07.02.2018 р. на неї було покладено обов'язки відповідальної особи за ведення військового обліку військовозобов'язаних та призовників (адвокатське об'єднання направило до ДІФКУ адвокатський запит про надання копії зазначеного наказу). Відповідно до вимог п. 2.10 Посадової інструкції начальника відділу кадрів (копія додається до відзиву на позов) начальник відділу кадрів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за веденням обліку військовозобов'язаних та призовників Установи. Однак в порушення вимог Посадової інструкції начальника відділу кадрів ОСОБА_2 допустила неналежне виконання своїх обов'язків щодо неподання повідомлень до Святошинського, Солом'янського та Голосіївського РВК м. Києва про прийняття осіб на роботу, про зміну облікових даних поновлення на роботі та про звільнення з роботи працівників. Суди при розгляді справи №754/225/21 не досліджували ці обставини, а тому прийшли до невірного висновку щодо незаконності наказу про звільнення ОСОБА_2 , формально підійшли до розгляду справи, оскільки Відповідач в цій справі зайняв пасивну позицію, не вжив всіх заходів для доведення правомірності прийнятих ДІФКУ наказів. Для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер. При цьому систематичним невиконанням обов'язків вважається саме таке, що вчинене працівником, який вже раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок (серед цьогорічних Постанов ВС подібні висновки викладені у Постановах ВС від 12.02.2020 у справі № 345/472/19, від 07.05.2020 у справі № 333/1839/19, від 08.04.2020 у справі № 554/9453/15-ц, від 03.06.2020 у справі № 766/7760/17). Подібний правовий висновок також вже був раніше викладений у Постановах ВС від 25.06.2018 у справі № 714/395/17, від 11.12.2019 у справі № 334/6163/17 та Ухвалі ВС від 08.10.2018 у справі № 641/6317/16-ц. Відповідно до положень ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з пунктом 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Крім того, під час розгляду справи №754/225/21 дії Голови правління ОСОБА_1 щодо звільнення ОСОБА_2 не визнавались протиправними. Необхідно зазначити, що Позивач у позовній заяві посилається на пункт 33 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 р., який містить зовсім інші положення, а саме необхідність залучення керівників до участі в справі як третю особу. Відповідач наголошує, що він не є працівником Позивача, а відповідно не підпадає під правове врегулювання норм щодо повної матеріальної відповідальності, визначених ст.ст. 134, 237 КЗпП України та положень постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівником». Крім того, необхідно зазначити, що наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №145-к/тр від 01.12.2020 р. про оголошення догани ОСОБА_2 було підписано Відповідачем на виконання рішення правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №58 від 12.11.2020 р., а наказ №146 к/тр від 01.12.2020 р. про звільнення ОСОБА_2 було підписано Відповідачем на підставі рішення правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи №67 від 01.12.2020 р. Тобто рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 приймалося не одноосібно Відповідачем як Головою Правління Позивача, а колегіальним органом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи Правлінням. Відповідно до пунктів 40, 41 Статуту ДІФКУ органом управління Установи є правління. Правління Установи утворюється у складі голови правління та його заступників. Правління Установи підзвітне органу управління майном. Правління установи здійснює поточне керівництво діяльністю Установи і несе відповідальність за ефективність її роботи. Правління Установи, зокрема розглядає питання щодо притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників Установи. Засідання правління Установи проводить голова правління, а в разі його відсутності один із заступників голови правління. Засідання правління проводяться у разі потреби. Правління Установи правоможне приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менш як дві третини її членів. Рішення правління приймаються простою більшістю голосів її членів, присутніх на засіданні. У разі незгоди з прийнятим рішенням члени правління можуть викласти у письмовому вигляді окрему думку, що додається до протоколу засідання (п. 42 Статуту ДІФКУ). Відповідно до рішення правління ДІФКУ №58 від 12.11.2020 р. правлінням ДІФКУ у складі голови правління ОСОБА_1 , першого заступника голови правління ОСОБА_3 та в.о. заступника голови правління ОСОБА_8 на позачерговому засіданні розглянуто питання притягнення до дисциплінарної відповідальності начальника відділу кадрів ОСОБА_2 та постановлено за умови отримання згоди виборного профспілкового органу Первинної профспілкової організації ДІФКУ, застосувати до начальника відділу кадрів ОСОБА_2 дисциплінарне стягнення у вигляді догани (копія додається, оригінал знаходиться у Позивача). Відповідно до рішення правління ДІФКУ №67 від 01.12.2020 р. правлінням ДІФКУ у складі: голови правління ОСОБА_1 , першого заступника голови правління ОСОБА_3 , в.о. заступника голови правління ОСОБА_8 , в.о. заступника голови правління ОСОБА_9 рекомендовано звільнити ОСОБА_2 з посади; постановлено контроль за виконанням рішення правління покласти на голову правління ОСОБА_1 . Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 і статті 237 КЗпП матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій. Однак, Позивач в нашій справі не надав жодних доказів, що звільнення ОСОБА_2 відбулося саме внаслідок винних протиправних дій Відповідача, враховуючи винесення наказу про оголошення догани та про звільнення на підставі рішення колегіального органу. Відповідно до ч. 1 ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Однак, рішення про оголошення догани та про звільнення ОСОБА_2 приймалося не тільки Відповідачем, а було прийнято колегіально правлінням, до складу якого входили такі ж службові особи як і Відповідач, а саме: в.о. заступника голови правління ОСОБА_8 , в.о. заступника голови правління ОСОБА_9 (копії наказів про призначення додаються) Рішення правління ДІФКУ №58 від 12.11.2020 р. про застосування дисциплінарного стягнення та №67 від 01.12.2020 р. про звільнення ОСОБА_2 не визнані протиправними, не оскаржувались та є чинними на сьогоднішній день, прийняті відповідно до вимог Статуту ДІФКУ та Положення про правління ДІФКУ, затвердженого рішенням правлінням №38 від 22.07.2020 р. В обґрунтування зазначених вимог Позивачем не надано належних та допустимих доказів вини ОСОБА_1 у звільненні ОСОБА_2 , надано лише інформацію щодо сплати на користь ОСОБА_2 коштів на виконання рішення суду. А тому, визнання незаконним наказу про звільнення ОСОБА_2 , підписаного Відповідачем на виконання та на підставі іншого розпорядчого документа - рішення правління ДІФКУ, не є правовою підставою для стягнення з Відповідача в порядку регресу виплачених ДІФКУ коштів за час вимушеного прогулу, оскільки дії Відповідача не були протиправними та не визнавались судами протиправними. Як встановлено ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В судовому порядку підлягають стягненню з особи лише та шкода яка доведена Позивачем та підтверджується наданими до суду доказами. Крім того, Позивачем необґрунтовано заявлено про стягнення шкоди в розмірі 296 527,73 грн. Так, рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 р., яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, стягнуто з ДІФКУ на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 257936,49 грн., Відповідно до ч. 1 ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу роботи. або часу виконання нижче оплачуваної У нашій справі Позивач просить стягнути 296 527,73 грн., куди входять виконавчий збір та витрати у виконавчих провадженнях НОМЕР_5, НОМЕР_2, НОМЕР_4. Необхідно зазначити, що постанова Київського апеляційного суду була прийнята 01.09.2022 р., саме Позивач подавав апеляційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 та додаткове рішення від 12.10.2021 р. Відповідно до ч. 1 ст. 384 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. А відтак, Позивач повинен був виконати рішення відразу після проголошення постанови Київським апеляційним судом. Натомість рішення суду було виконано лише 18.11.2021 р. та 21.12.2022 р. на підставі виконавчих листів, виданих 26.09.2022 р., Позивач поніс витрати після постанови Київського апеляційного суду де у зв'язку із діями Відповідача, а у зв'язку з діями керівника, який на той час очолював ДІФКУ, а саме ОСОБА_3 . Відповідач був звільнений з посади Голови правління ДІФКУ 28.01.2021 р., що підтверджується доданим Позивачем до позову наказом про звільнення №1/п, а тому на момент винесення постанови Київським апеляційним судом не перебував на посаді Голови правління ДІФКУ. Покладення на Відповідача понесених Позивачем витрат у зв'язку із несвоєчасним виконанням керівником ДІФКУ ОСОБА_3 рішення суду не може бути покладено на Відповідача. Відповідач вважає, що ДІФКУ навмисно не виконувало постанову суду апеляційної інстанції з метою штучного збільшення витрат, які в подальшому хотіло стягнути з Відповідача. Позивачем не надано будь-яких документів, які підтверджують повноваження Відповідача як керівника ДІФКУ після прийняття рішення судами про поновлення ОСОБА_2 на посаді. На виконання п.8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України повідомляємо що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які Відповідач поніс на професійну правничу допомогу складає 112 000,00 грн. (сто дванадцять тисяч гривень). Так, 14 квітня 2023 р. між Відповідачем ОСОБА_1 та адвокатським об'єднанням «Дефендо Капітал» було укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання правової допомоги Відповідачу у вигляді: - ознайомлення в Солом'янському районному суді м. Києва з матеріалами цивільної справи №760/4141/23 за позовною заявою Державної фінансово-кредитної установи до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу та формування правової позиції щодо захисту прав та інтересів Замовника в цій справі; - складання та подання до Солом'янського районного суду м. Києва відзиву на позовну заяву у справі №760/4141/23; - складання заяв по суті справи та з процесуальних питань в справі №760/4141/23 (заяв, клопотань і заперечень); - представництво інтересів Замовника в Солом'янському районному суді м. Києва під час розгляду справи №760/4141/23; - консультування з усіх питань, які виникають у зв'язку з розглядом справи №760/4141/23 в Солом'янському районному суді м. Києва. - представництво інтересів Замовника в судах в справах, які пов'язанні із предметом спору в справі №760/4141/23, в тому числі, але не обмежуючись у Верховному Суді під час розгляду справи №754/225/21 за позовною заявою ОСОБА_2 до Державної інноваційної-фінансово кредитної установи про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; - представництва інтересів Замовника в усіх державних органах, підприємствах, установах незалежно від форм власності та підпорядкованості, якщо це стосується питання захисту інтересів ОСОБА_1 в справі №760/4141/23. Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Договору вартість правової допомоги, що надається за цим договором Виконавцем, узгоджена Сторонами та становить 112 000,00 грн. (шістдесят одна тисяча гривень). Оплата правової (правничої) допомоги, передбаченої п.3.1. статті 3 Договору здійснюється Замовником протягом двох днів з дня підписання цього Договору на банківський рахунок Виконавця. 17.04.2023 р., 19.04.2023 р. та 20.04.2023 р. на виконання умов укладеного договору про надання правової (правничої) допомоги від 14.04.2023 року Відповідачем було сплачено на підставі рахунку адвокатського об'єднання «Дефендо Капітал» 112 000,00 грн. (сто дванадцять тисяч гривень), що підтверджується доданими до позовної заяви рахунком на оплату та платіжними інструкціями адвокатського об'єднання «Дефендо Капітал» про отримання грошових коштів від 17.04.2023 р., 19.04.2023 р. та 20.04.2023 р. (копії додаються, оригінали знаходяться у Відповідача). Повідомляємо, що до суду буде надано додатково детальний опис наданої правової (правничої) допомоги, акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги. З врахуванням наведеного, просив відмовити Державній інноваційній фінансово-кредитній установі у задоволенні позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу, стягнути з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 витрати на оплату правової (правничої) допомоги у розмірі 112 000,00 грн. (сто дванадцять тисяч гривень).
16.05.2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, яка обґрунтована наступним. Позивач не погоджується із викладеними обставинами стороною Відповідача у відзиві на позовну заяву виходячи з наступного. Як вже зазначалось у позовній заяві, відповідач, перебуваючи на посаді голови правління УСТАНОВИ, 01.12.2020 наказом голови правління Установи №146-к/тр звільнив з посади начальника відділу кадрів УСТАНОВИ ОСОБА_2 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 та від 12.10.2021, яке залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 01.09.2022 у справі № 754/225/21 скасовано наказ від 01.12.2020 №146-к/тр про звільнення ОСОБА_2 , та її поновлено на посаді начальника відділу кадрів Установи, а також стягнуто з Установи середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальній сумі 257936,49 гривень та витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 2 724,00 грн., витрат на правничу допомогу у розмірі 3 500 грн. та 5 500 грн. Частиною 4 статті 82 ЦПК визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Установа вважає, що, на правовідносини між сторонами у даній справі, розповсюджується положення норм пункту 8 статті 134 КЗпП України та статті 237 КЗпП України, виходячи з наступного. Право регресу - право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди. Зазначена стаття застосовується у випадках, коли особа завдавача шкоди та особа, яка несе відповідальність за завдану шкоду, не співпадають. За загальним правилом на боржника за регресною вимогою покладається обов'язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі. Виключення з цього положення можуть бути встановлені законом. Так, відповідно до ст. 132 Кодексу законів про працю України за шкоду, завдану підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків працівники, з вини яких завдано шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, передбаченому пунктом 8 статті 134 КЗпП України, у разі незаконного звільнення або переведення працівника на іншу роботу. Згідно вимог пункту 8 частини першої статті 134, статті 237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності персональної вини в цьому у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України слід мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. За змістом пункту 8 статті 134 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу. Матеріальна відповідальність у цьому випадку настає за пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству виплатою незаконно звільненому або переведеному працівнику, який виконував розпорядження про переведення, середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку (при незаконному переведенні). Статтею 237 КЗпП України передбачено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або яким затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини. Установа вважає, що оскільки обставини щодо незаконного звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів ДІФКУ на підставі наказу голови правління ДІФКУ (на той час) ОСОБА_1 встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому ці обставини не підлягають доказуванню у цій справі. Саме у зв'язку з незаконним звільненням ОСОБА_2 на підставі наказу голови правління ДІФКУ (на той час) ОСОБА_1 та подальшого поновлення вказаного працівника на роботі за рішенням суду та стягнення з Установи на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачу, завдано матеріальну шкоду у розмірі 296 527 (двісті дев'яносто шість тисяч п'ятсот двадцять сім) гривень 73 коп., яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача на підставі пункту 8 статті 134, статті 237 КЗпП України. Крім того, Установа вважає доводи сторони Відповідача викладені у відзиві не підтвердженими в розумінні вимог ст. 81 ЦПК України, а подані документи в якості доказів не відносяться до предмету даного спору та не спростовують підстав для відшкодування Установі майнової шкоди. Твердження стороною Відповідача про якісь нібито дружні відносини з ОСОБА_2 є припущенням особисто Відповідача і не відповідають дійсності, та ґрунтуються на його особистих припущеннях. Що стосується стягнення витрат на оплату правничої допомоги. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. На думку Позивача, розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, та не підтверджений відповідними доказами. З врахуванням наведеного просив позовні вимоги задовольнити.
23.05.2023 року від представника відповідача до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив), які обґрунтовані наступним. Відповідач, ознайомившись із відповіддю на відзив, вважає зазначені в ній твердження необґрунтованими з наступних підстав. Так, представник Позивача у відповіді на відзив зазначає, що «Установа вважає, що оскільки обставини щодо незаконного звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів ДІФКУ на підставі наказу голови правління ДІФКУ (на той час) ОСОБА_1 встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому ці обставини не підлягають доказуванню у цій справі». Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги посилається на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.09.2021 р. та від 12.10.2021, яке було залишено без змін Постановою Київського апеляційного суду від 01.09.2022 р. у справі №754/225/21, яким визнано незаконними накази про оголошення догани та звільнення ОСОБА_2 та стягнення середнього заробітку, тобто вважає, що обставини, встановлені цими рішеннями є преюдиційними, такими, що не підлягають доказуванню в нашій справі. Однак, відповідно до ч. 2 ст. 54 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред'явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред'явленого цією третьою особою до такої сторони. Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Отже, преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин (15 вересня 2022 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21. При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені. Тобто, учасники процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Водночас, для спростування преюдиційних обставин учасник процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами визначеними процесуальним законодавством. Звільнення від доказування, закріплене ст. 82 ЦПК України, не має абсолютного характеру і не може сприйматись судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Так само суди не можуть посилатись при мотивуванні рішень і на відсутність в іншому судовому рішенні, що набрало законної сили, дослідження судами певних обставин. Водночас, звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ (16 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/2486/19, адміністративне провадження №К/9901/34161/19 (ЄДРСРУ № 93595184). Враховуючи те, що Відповідача не було залучено до участі у справі №754/225/21 як третю особу, обставини справи, встановлені судовими рішеннями в цій справі, не мають юридичних наслідків при розгляді позову в нашій справі. Так, судами першої та апеляційної інстанції в справі №754/225/21 були встановлені обставини, які суди взяли за підставу визнання незаконними наказів про оголошення догани та про звільнення ОСОБА_5 , а саме, що при застосуванні дисциплінарних стягнень до позивачки не дотримано вимоги ст. 252 КЗпП України та частини 2 ст. 41 ЗУ «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; при оголошенні догани та звільненні була відсутня згода Первинної профспілкової організації ДІФКУ. Однак, такі висновки суду не відповідають вимогам чинного законодавства України та правовим висновкам Верховного Суду. Положеннями ч. 5 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. А тому, на спростування обставин, які встановлені судами у справі №754/225/21 Відповідач вважає за необхідне зазначити. Так, в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2019 р. у справі №336/5828/16 зазначено, що «Об'єднана палата Касаційного цивільного суду приходить до висновку, що як при звільненні члена профспілкової організації без отримання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (стаття 43 КЗпП України), так і при звільненні члена виборного профспілкового органу без отримання попередньої згоди виборного органу, членом якого він є, а також вищого виборного органу цієї профспілки (стаття 252 КЗпП України) суд має зупинити провадження по справі та запитати відповідний орган щодо згоди на звільнення. Відсутність такого рішення під час звільнення працівника сама по собі не є безумовною підставою для його поновлення на роботі, оскільки така згода або незгода на звільнення може бути витребувана судом при вирішенні трудового спору». Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відійшла від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі №333/5300/17-ц, згідно з яким позивач, як член виборного органу (заступник керівника первинної профспілкової організації), може бути звільнений з ініціативи роботодавця лише із наявністю попередньої згоди на таке профспілки, членом виборного органу якої є вивільнюваний працівник, а тому за відсутності такої згоди, він підлягає обов'язковому поновленню на роботі, тобто без врахування вимог частини дев'ятої статті 43 КЗпП України. А тому, рішення судів першої та апеляційної інстанції у справі №754/225/21 прийняті з порушенням норм процесуального права, які застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду, зокрема від 05.09.2019 р. у справі №336/5828/16 щодо застосування ст. 43 КЗпП України та ст. 252 КЗпП України (відсутність рішення профспілки про надання згоди на звільнення не є безумовною підставою для його поновлення). Таким чином, відсутність рішення виборного органу Первинної профспілкової організації ДІФКУ про надання згоди на звільнення не є підставою для визнання наказу про звільнення незаконним, а дії керівника протиправними. Із наданого на адвокатський запит листа голови Профкому Первинної профспілкової організації ДІФКУ №18 від 02.12.2020 р. вбачається, що до первинної профспілкової організації Держаної інноваційної-фінансово кредитної установи (надалі - ППО ДІФКУ) листом від 30.11.2020 р. надійшло письмове подання роботодавця щодо отримання згоди на притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_2 . В цьому листі зазначено, що ОСОБА_2 є членом виборного органу ППО ДІФКУ та її було звільнено 01.12.2020 р. без отримання згоди профспілкової організації. Голова профкому в цьому листі вказав, що ППО ДІФКУ повідомляє роботодавця у письмовій формі про обґрунтовану відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з членом виборного органу ОСОБА_2 . Однак, при цьому зазначений лист не містить посилання на рішення виборного органу ППО ДІФКУ, на якому було розглянуто та прийнято членами виборного органу питання надання згоди чи відмови в наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 , викладена лише особиста думка голови профкому ОСОБА_6 . Крім того, із наведених в цьому листі аргументів вбачається, що така відмова не є обґрунтованою, містить емоційну складову, не підтверджується жодними доказами та в цьому листі не наведенні жодні правові підстави такої відмови. Адвокатським об'єднанням «Дефендо Капітал» направлено до ППО ДІФКУ адвокатський запит про надання копій документів, зокрема рішення виборного органу про надання чи відмову в наданні згоди на притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності тощо. Відповідь на сьогоднішній не надходила. Необхідно зазначити, що не згода профспілки має бути вмотивованою, на це звертає увагу Верховний Суд в рішенні по справі № 226/1664/18 від 20 червня 2019 року: «… суд повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості». Відповідач просить суд при розгляді цієї справи врахувати порушені права Відповідача на захист в справі №754/225/21 та надати оцінку доданим до відзиву доказам та тим, що будуть витребовуватись на спростування обставин, встановлених судами при розгляді справи №754/225/21. Що стосується обставин, встановлених у справі №754/225/21 про відсутність відомостей про зміст та час вчиненого працівником невиконання чи неналежного виконання трудових обов'язків, ознак систематичності, то Відповідач заперечує проти таких обставин з наступних підстав. ОСОБА_2 притягалась до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани, що підтверджується наказом Позивача №145-к/тр від 01.12.2020 р., винесеного на виконання рішення правління ДІФКУ №58 від 12.11.2020 р. та висновку комісії із службового розслідування від 20.10.2020 р. Із висновку вбачається, що начальник відділу кадрів ОСОБА_2 порушила вимоги Посадової інструкції начальника відділу кадрів ДІФКУ, Положення про відділ кадрів, Інструкцію з діловодства в ДІФКУ, Постанову КМУ «Про трудові книжки працівників» щодо незабезпечення зберігання трудової книжки, особової картки, особової справи, не забезпечила зберігання наказів. На підтвердження порушень ОСОБА_2 своїх трудових обов'язків, Відповідач надавав до свого відзиву докази. Зокрема, у відповідь на адвокатський запит Позивач надав додатково документи, а саме доповідну працівника відділ кадрів ОСОБА_12 від 10.09.2020 р., службову записку начальника юридичного відділу ОСОБА_13 від 24.09.2020 р., розписка ОСОБА_2 від 01.12.2020 р. Про повернення документів та ключів від сейфу (копії додаються). Жодних обставин незаконності даного наказу про оголошення догани окрім відсутності згоди профспілкового комітету на притягнення до дисциплінарної відповідальності судами у справі №754/225/21 не було встановлено. При цьому відсутність такої згоди не є підставою для визнання незаконним дисциплінарного стягнення. Наказом ДІФКУ №146/к-тр від 01.12.2020 р., який було прийнято на виконання рішення правління ДІФКУ №67 від 01.12.2020 р., ОСОБА_2 була звільнена за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нею трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення (п.3 ст.40 КЗпП України). Необхідно зазначити, що так як ОСОБА_2 притягувалась до дисциплінарної відповідальності (оголошення догани) та крім цього були виявлені порушення (повторні), зокрема у веденні військового обліку призовників і військовозобов'язаних працівників, що підтверджується службовою запискою в.о. начальника відділу кадрів ОСОБА_7 (копія додана до відзиву), а тому ОСОБА_2 звільнили за систематичне невиконання її трудових обов'язків. Так, відповідно до наказу ДІФКУ №06 від 07.02.2018 р. на неї було покладено обов'язки відповідальної особи за ведення військового обліку військовозобов'язаних та призовників. Відповідно до вимог п. 2.10 Посадової інструкції начальника відділу кадрів начальник відділу кадрів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за веденням обліку військовозобов'язаних та призовників Установи. Однак в порушення вимог Посадової інструкції начальника відділу кадрів ОСОБА_2 допустила неналежне виконання своїх обов'язків щодо неподання повідомлень до Святошинського, Солом'янського та Голосіївського РВК м. Києва про прийняття осіб на роботу, про зміну облікових даних поновлення на роботі та про звільнення з роботи працівників. Суди при розгляді справи №754/225/21 не досліджували ці обставини, а тому прийшли до невірного висновку щодо незаконності наказу про звільнення ОСОБА_2 , формально підійшли до розгляду справи, оскільки Відповідач в цій справі зайняв пасивну позицію, не вжив всіх заходів для доведення правомірності прийнятих ДІФКУ наказів. Для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов'язків було протиправним та винним і носило систематичний характер. При цьому систематичним невиконанням обов'язків вважається саме таке, що вчинене працівником, який вже раніше допускав порушення покладених на нього обов'язків і притягувався за це до відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок (серед цьогорічних Постанов ВС подібні висновки викладені у Постановах ВС від 12.02.2020 у справі № 345/472/19, від 07.05.2020 у справі № 333/1839/19, від 08.04.2020 у справі № 554/9453/15-ц, від 03.06.2020 у справі № 766/7760/17). Подібний правовий висновок також вже був раніше викладений у Постановах ВС від 25.06.2018 у справі № 714/395/17, від 11.12.2019 у справі № 334/6163/17 та Ухвалі ВС від 08.10.2018 у справі № 641/6317/16-ц. Відповідно до положень ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з пунктом 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). На підставі викладеного, просив врахувати викладені у запереченні на відповідь на відзив пояснення та відмовити Державній інноваційній фінансово-кредитній установі у задоволенні позовної заяви до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу.
В судове засідання представник позивача з'явився, підтримав свої позовні вимоги з підстав, які викладені в позовній заяві.
Представник відповідача в судове засідання з'явилась, проти задоволення позовних вимог заперечувала.
Вислухавши учасників, дослідивши матеріали справи судом встановлено наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суд м. Києва від 14 липня 2020 року (справа №640/4301/20), позов ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку задовольнити повністю; визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України №36-п від 17.02.2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 "; поновлено ОСОБА_1 на посаді Голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи з 17.02.2020 р.; стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 262569,00 грн. (двісті шістдесят дві тисячі п'ятсот шістдесят дев'ять гривень нуль копійок); допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді голови правління Державної інноваційної фінансово-кредитної установи з 17.02.2020 р.; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи на користь ОСОБА_1 суми середнього заробітку за один місяць в сумі 55139,39 грн. (п'ятдесят п'ять тисяч сто тридцять дев'ять гривень тридцять дев'ять копійок) (т. 1 а.с. 5 - 13).
На підставі Наказу №103-к/тр від 09 вересня 2020 року, ОСОБА_1 приступив до виконання обов'язків голови правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи з 09.09.2020 року (т. 1 а.с. 14).
Відповідно до Наказу №1/п від 28 січня 2021 року, ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи з підстав передбачених контрактом на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України; підстава: постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2021 року у справі №760/4301/20, контракт від 08 вересня 2020 року №13 (т. 1 а.с. 15).
Таким чином, у період з 09.09.2020 року по 28.01.2021 року ОСОБА_1 перебував на посаді голови правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи.
Відповідно до Наказу №107к/тр про припинення трудового договору від 21 вересня 2020 року, ОСОБА_2 , відділ кадрів начальник відділу звільнено, виявлена невідповідність працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації; підстава звільнення: службова записка від 18.09.2020 р. №619, службова записка №620 від 21.09.2020 року (т. 1 а.с. 111).
Наказом №109-к/тр від 22 вересня 2020 року було скасовано наказ ДІФКУ від 21.09.2020 року №107 к/тр «Про припинення трудового договору» (т. 1 а.с. 112).
Наказом №146к/тр від 01 грудня 2020 року з ОСОБА_2 (відділ кадрів, начальник відділу) було припинено трудовий договір за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку; підстави звільнення: наказ про оголошення догани від 01.12.2020 №145-к/тр, Рішення правління 12.11.2020 року №58, Рішення правління від 01.12.2020 року №67 (т. 1 а.с. 16).
Вказаний наказ підписано головою правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи ОСОБА_1.
Зі змісту наказу вбачається, що підставою його винесення ОСОБА_1 є відповідні рішення правління.
Рішенням Правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи від 12 листопада 2020 року №58 постановлено звернутись до первинної профспілкової організації ДІФКУ щодо отримання згоди виборного профспілкового органу, членом якого є ОСОБА_2 , на притягнення її до дисциплінарної відповідальності; встановлено виборному органу ППО ДІФКУ 15-денний строк на розгляд письмового подання щодо згоди на притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності та 3 - денний строк на повідомлення про прийняте рішення. У разі пропуску цього строку вважати, що виборний орган первинної профспілкової організації дав згоду на притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності; контроль за виконанням рішення покладено на ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 119).
Наказом №145-к/тр від 01.12.2020 року оголошено догану ОСОБА_2 , підстава: висновок комісії із службового розслідування від 20 жовтня 2020 року, рішення Правління від 12 листопада 2020 року №58 (т. 1 а.с. 120).
Рішенням Правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи від 01 грудня 2020 року №67, постановлено рекомендувати звільнити (припинити трудовий договір) начальника відділу кадрів ОСОБА_2 на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення; контроль за виконання рішення правління покладено на голову правління ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 127).
Як вбачається з п.п. 40 - 41 Статуту Державної інноваційної фінансово - кредитної установи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 2000 року №979, органом управління установи - є правління, яке утворюється у складі голови правління та його заступників. Правління установи здійснює поточне керівництво діяльністю установи і несе відповідальність за ефективність його роботи. Правління установи, зокрема: розглядає питання щодо притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників установи. Рішення правління приймаються простою більшістю голосів (т. 1 а.с 96 - 102).
Відповідно до п. 44 вказаного Статуту, голова правління установи призначається на посаду та звільняється з посади органом управління майном.
Згідно до п. 47 Статуту, Голова правління окрім іншого, вирішує питання добору, підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, призначає на посад та звільняє з посад працівників установи.
Як вбачається з п. 2.1. Положення про правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи, затвердженої рішенням правління ДІФКУ від 22.07.2020 року №38, правління є колегіальним органом управління установи, який здійснює поточне керівництво діяльністю установи і несе відповідальність за ефективність її роботи (т. 1 а.с. 104 - 110).
Згідно до п.2.3. вказаного Положення, голова правління виконує функції голови колегіального органу управління установи, керує його роботою та виконує інші функції, передбачені статутом установи.
Відповідно до п.2.5. Положення, до компетенції правління входить, зокрема, розгляд питань щодо притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників установи.
Згідно до п. п. 5.1., 5.6., 5.7. Положення, організаційною формою роботи правління є засідання, які проводяться у разі потреби; правління правомочне приймати рішення, якщо на його засіданні присутні не менше як дві третини його членів; рішення правління приймаються простою більшістю голосів його членів, присутніх на засіданні.
Як вбачається з п. 5.10 Положення, рішення правління, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання усіма працівниками.
Таким чином, судом встановлено, що рішення про звільнення ОСОБА_10 було прийнято колегіальним органом - правлінням, покладено на ОСОБА_1 його виконання.
Таким чином, при винесенні наказу про звільнення ОСОБА_2 , відповідач не був суб'єктом прийняття відповідного рішення, а діяв в межах своїх повноважень на виконання відповідного рішення (яке було для нього обов'язковим).
Як вбачається з наданих до матеріалів справи Штатних розкладів Державної інноваційної фінансово - кредитної установи, правління складається з голови правління, першого заступника голови правління, заступників голови правління (т. 2 а.с. 44 - 45, 49 - 50, 65- 66).
Також, судом досліджено Протокол засідання правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи від 01 грудня 2020 року з якого вбачається, що з питання притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності слухали фахівця відділу кадрів ОСОБА_7 , радника голови правління на громадських засадах ОСОБА_11 , першого заступника голови правління ОСОБА_3 ; рішення прийнято за наслідком голосування: «за» - 3, «проти» - 1; вирішили звільнити (припинити трудовий договір) начальника відділу кадрів ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 138 - 141).
Таким чином, відповідач не був ні ініціатором питання щодо притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності, ні докладчиком з цього питання при його розгляді правлінням. Наряду з іншими членами правління відповідачем було прийнято участь в голосуванні за прийняття відповідного рішення на виконання якого ним в подальшому було винесено (підписано) відповідний наказ.
Відповідно до Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року (справа №754/225/21), позов ОСОБА_2 до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено; визнано незаконним та скасовано наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) №145-к/тр від 01.12.2020 р. про оголошення догани ОСОБА_2 ; визнано незаконним та скасовано наказ Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) №146-к/тр від 01.12.2020 р про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів; визнано звільнення ОСОБА_2 з посади начальника відділу кадрів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ: 00041467) на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, незаконним та поновлено її на посаді начальника відділу кадрів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467); стягнуто з Державної інноваційної фінансово - кредитної установи (код ЄДРПОУ: 00041467) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у загальному розмірі 257936,49 грн., витрати по сплаті судового збору у загальному розмірі 1816,00 грн.; стягнуто з Державної інноваційної фінансово - кредитної установи (код ЄДРПОУ: 00041467) на користь держави судовий збір у розмірі 908,00 грн.; допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника відділу кадрів Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ 00041467) (т. 1 а.с. 17 - 26).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року (справа №754/225/21), заяву представника позивача - Адвоката Малиновської Анни Борисівни про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу по справі № 754/225/21 за позовом ОСОБА_2 до Державної інноваційної фінансово - кредитної установи про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задоволено; стягнуто з Державної інноваційної фінансово - кредитної установи (код ЄДРПОУ: 00041467) ОСОБА_2 понесені судові витрати у вигляді витрат на юридичні послуги у розмірі 5 500 грн. (т. 1 а.с. 27 - 28).
Постановою Київського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року (справа №754/225/21), апеляційну скаргу Державної інноваційної фінансово-кредитної установи залишено без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28 вересня 2021 року та додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року - без змін; стягнуто з Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (код ЄДРПОУ - 00041467) на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) гривень (т. 1 а.с. 29 - 41).
Представник позивача вказував, що Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2021 року (справа №754/225/21) набрало законної сили, тож встановлені ним обставини не підлягають доказуванню в цій справі та мають преюдиційний характер.
Представник відповідача вказувала, що вказана справа розглядалась за відсутності відповідача, тож він був позбавлений можливості надати свої заперечення, крім того, позиція Державної інноваційної фінансово - кредитної установи при розгляді справи була пасивною, що призвело на думку представника відповідача до прийняття судом саме такого рішення. У зв'язку з чим, обставини, які вже були предметом розгляду тієї справи підлягають встановленню судом при розгляді дійсної справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суд зважає на те, що вказаний спір розглядався судом без залучення відповідача як третьої особи у справі, що позбавило його можливості надати свої пояснення суду та докази на їх підтвердження.
Таким чином сторони справи, що розглядається судом, та цивільної справи №754/225/21 не є тотожними.
За таких обставин суд дійшов висновку, що положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України не можуть бути застосовані.
Як вбачається з Постанови Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 658/28/21 (провадження № 61-15142св21), право на стягнення шкоди, завданої незаконним звільненням працівника із займаної посади, закріплено в статтях 134, 237 КЗпП України. Чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Предметом позову в цій справі є відшкодування шкоди в порядку регресу без необхідності надання оцінки та встановлення неправомірності дій посадової особи (відповідача), відповідними діями якої така шкода завдана, оскільки неправомірність дій відповідача встановлена судовими рішеннями про незаконність звільнення особи із публічної служби та додаткового правового аналізу не потребує. Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про закриття провадження у справі, оскільки за своїм суб'єктним складом, предметом спору, обраним прокурором способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
З врахуванням наведеного, суд не надає оцінку самому факту звільнення ОСОБА_2 та його незаконності, оскільки цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили. Відповідач не позбавлений можливості звернутись до суду який виніс відповідне рішення з заявою про перегляду справи за нововиявленими обставинами або подати апеляційну скаргу на нього як особа права якої воно стосується, за наявності відповідних підстав, передбачених ЦПК України.
Предметом розгляду цієї справи є саме наявність підстав для стягнення з відповідача відповідних коштів (шкоди завданої підприємству), а саме: наявності (або відсутності) відповідних дій з боку відповідача, які потягли незаконне звільнення працівника, взаємозв'язок між його діями та відповідними наслідками тощо.
Судом також встановлено, що постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2022 ВП НОМЕР_5, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №754/225/21, виданого 26.09.2022 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення заборгованості у розмірі 259 752,49 грн. (т. 1 а.с. 42).
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2022 ВП НОМЕР_5, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №754/225/21, виданого 26.09.2022 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення заборгованості у розмірі 3 500,00 грн. (т. 1 а.с. 46).
Постановою про відкриття виконавчого провадження від 08.11.2022 ВП НОМЕР_6, відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №754/225/21, виданого 26.09.2022 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення заборгованості у розмірі 5 500,00 грн. (т. 1 а.с. 50)
Судом також досліджено Постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 08.11.2022 року, Постанови про стягнення виконавчого збору від 08.11.2022 року, Постанови про закінчення виконавчого провадження від 18.11.2022 року (т. 1 а.с. 43 - 45, 47 - 49, 51 - 53).
Таким чином, судом встановлено, що заборгованість за рішенням суду була стягнута з позивача у примусовому порядку, що потягло за собою додаткові витрати. З врахуванням наведеного, твердження представника відповідача щодо того, що сума виконавчого збору стягнута з позивача, знаходиться поза межами контролю відповідача, і пов'язана з невиконанням позивачем рішення суду в добровільному порядку, найшли своє підтвердження.
Судом досліджено службову записку начальника юридичного відділу ОСОБА_13 від 18.09.2020 року (т. 1 а.с. 103), Наказ Державної інноваційної фінансово - кредитної установи від 22 вересня 2020 року №95 «Про передачу справ» (т. 1 а.с. 113 - 114), Наказ Державної інноваційної фінансово - кредитної установи від 29 вересня 2020 року №97 «Про проведення службового розслідування» (т. 1 а.с. 115 - 116), Окрему думку за результатами службового розслідування від 21.10.2020 року (т. 1 а.с 117 - 118), Висновок службового розслідування факту відсутності в справах відділу кадрів Установи документів, зазначених в п.1 наказу від 29.09.2020 №97 (т. 1 а.с. 128 - 134), Окрему думку члена правління ДІФКУ - першого заступника голови правління ОСОБА_3 до Рішення правління №67 від 01.12.2020 (т. 1 а.с. 135), наказ №97-к/тр про переведення на іншу посаду ОСОБА_3 від 01.09.2020 року (т. 1 а.с. 136), Наказ №124-к/тр від 15.10.2020 р. про прийняття на роботу ОСОБА_8 (т. 1 а.с. 137), лист Державно інноваційної фінансово - кредитної установи від 04.12.2020 року адресований ОСОБА_2 з доказами направлення (т. 1 а.с. 138 - 139), Лист (Вих. №18 від 02.12.2020 року) Первинна профспілкова організація Державної інноваційної фінансово - кредитної установи (т. 1 а.с. 140 - 142), Наказ №140-к/тр від 16.11.2020 р. про прийняття на роботу ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 143), посадову інструкцію начальника відділу кадрів Державної інноваційної фінансово - кредитної установи, затверджену 01.03.2018 року (т.1 а.с. 144 - 149), Положення про відділ кадрів Державної інноваційної фінансово - кредитної установи (т. 1 а.с. 150 - 156), Інструкцію з діловодства у Державній інноваційній фінансово - кредитній установі (т. 1 а.с. 174 - 223), Контракт №13 від 08.09.2020 року, укладений між Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства та ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 121 - 126), лист Приватного акціонерного товариства «Українська фінансова житлова компанія» (Вих. №01-325/2023 від 27.04.2023 року) (т. 2 а.с. 34- 35), Доповідну ОСОБА_12 (т. 2 а.с. 41), лист ОСОБА_2 від 01.12.2020 року (т. 2 а.с. 42), Наказ №06 від 07.02.2018 р. про покладення обов'язків з ведення військового обліку на ОСОБА_2 (т. 2 а.с. 43), Наказ №109-к/тр від 22 вересня 2020 року (т. 3 а.с. 65), Наказ №95 від 22 вересня 2020 року про передачу справ (т. 3 а.с. 66 - 67), електронне листування (т. 3 а.с. 130, 134, 136), лист ОСОБА_2 (т. 3 а.с. 144), Протокол засідання правління Державної інноваційної фінансово - кредитної установи від 12.11.2020 року (т. 3 а.с. 145 - 153).
Інших доказів надано суду не було.
Відповідно до ст. 237 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо роботодавець затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Таким чином, з вказаної норми вбачається, що стягнення завданої шкоди здійснюється з службової особи, винної у незаконному звільненні.
Однак, судом встановлено, що відповідач не є суб'єктом прийняття відповідного рішення, рішення щодо звільнення ОСОБА_2 прийнято колегіальним органом - правлінням, при цьому, відповідач діяв на його виконання.
Тож, за таких обставин, відповідач не може вважатись службовою особою винною у незаконному звільненні ОСОБА_2 .
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Як визначено у ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У частині 1 ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J. K. AND OTHERS v. SWEDEN») зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Пріоритет у доказуванні надається не тому хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо розподілу судових витрат, судом встановлено наступне.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З врахуванням того, що суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, судовий збір сплачений при зверненні до суду стягненню не підлягає.
Також, представником позивача в судових дебатах було вказано, що стороною позивача були понесені витрати на професійну правничу допомогу.
Частини 1- 3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як вбачається з відзиву на позовну заяву, поданого представником відповідача до суду, у ньому представником було вказано очікувані витрати на правову допомогу.
Таким чином, при зверненні до суду з першою заявою по суті представником відповідача було дотримано вимоги ч. ч. 1-3 ст. 134 ЦПК України.
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Аналіз наведених процесуальних норм вказує на те, що умовами вирішення питання про розподіл судових витрат (крім судового збору), є подання стороною відповідної заяви (усної чи письмової) до закінчення судових дебатів у справі, а також подання відповідних доказів про понесені витрати у строки, визначені процесуальним законом.
За змістом статей 137, 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при поданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Тобто, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 158/203/20.
Положеннями ч. 3 ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з п. п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI, до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
За змістом частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правничої допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правничої допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг та на нього поширює своє регулювання Глава 63 Цивільного кодексу України. Так, згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Так, позивачем на підтвердження понесених витрат, надано: Договір про надання правової (правничої) допомоги від 14 квітня 2023 року (т. 1 а.с. 91 - 93), Рахунок на оплату №19 від 14 квітня 2023 року (т. 1 а.с. 161), Платіжні інструкції від 19.04.2023 року на суму 50 000,00 грн., від 20.04.2023 року на суму 50 000,00 грн., від 17 квітня 2023 року на суму 12 000,00 грн. (т. 1 а.с. 169 - 170, т. 3 а.с. 143), Акт приймання передачі наданої правової допомоги від 18 червня 2024 року (т. 3 а.с. 223 - 224), Детальний опис правничої допомоги наданої адвокатським об'єднанням «Дефендо капітал» ОСОБА_1 відповідно до договору про надання правничої допомоги від 14.04.2023 року (т. 3 а.с. 225 - 226)
Таким чином, судом встановлено, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Дефендо капітал» укладено Договір про надання правової (правничої) допомоги від 14 квітня 2023 року, погоджено його суттєві умови, зокрема загальну вартість правової (правничої) допомоги (п. 3.1.).
Як вбачається з наданих документів, вони підтверджують реальність понесених витрат, взаємопов'язаність їх з цивільною справою, яка перебувала на розгляді суду. З врахуванням складності справи, розгляд її протягом понад двох років, суд вважає суму понесених витрат співмірною з виконаною адвокатом роботою, позовними вимогами.
Таким чином, матеріали справи містять докази понесення та реальності витрат на правову допомогу. З врахуванням чого, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 112 000,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст. 237 КзПП України, ст. ст. 12, 81, 133, 141, 212 - 218, 247, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову Державної інноваційної фінансово - кредитної установи до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу, - відмовити.
Стягнути з Державної інноваційної фінансово - кредитної установи (місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65-Б, код ЄДРПОУ 00041467) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 112 000,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги.
Рішення може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості щодо учасників справи:
Позивач: Державна інноваційна фінансово - кредитна установа (місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 65-Б, код ЄДРПОУ 00041467);
Відповідач: користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення складено 17 листопада 2025 року.
Суддя І. О. Тесленко