Справа №760/30597/23
2/760/4537/25
17 листопада 2025 року м. Київ
Солом'янський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Козленко Г.О., секретаря судових засідань - Пешкової І.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, -
До Солом'янського районного суду м. Києва через свого представника звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київської міської ради, в якому просить:
- встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцем - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини після смерті останньої.
В обґрунтування позову зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , яка є матір'ю ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , в якій остання проживала разом із позивачем в силу похилого віку.
13.06.2023 позивач, будучи єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , звернувся до Дев'ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_3 та в подальшому із заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру, однак 13.06.2023 державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О.М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Підставою відмови слугувало те, що позивач пропустив встановлений законом строк для прийняття спадщини.
Однак, позивач зазначає, що оскільки на момент смерті спадкодавця проживав із останньою, заяви про відмову від спадщини не подав, то вважається таким, що прийняв спадщину. Встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини необхідне для того, що мати можливість прийняти та оформити спадщину, що відкрилась після смерті матері.
Відповідач правом подати відзив на позовну заяву не скористався.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 09.01.2024 відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 30.01.2024 витребувано у Дев'ятої Київської державної нотаріальної контори (03087, м. Київ, вул. Волинська, буд. 6) копію спадкової справи №480/2023 (номер у спадковому реєстрі 70777672), заведеної після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 28.03.2024 закрито підготовче судове засідання у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без участі, просила задовольнити позовну заяву у повному обсязі.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду невідомі.
Вивчивши матеріали справи, письмові докази, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин справи, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, приходить до наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У відповідності до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, та на підставі наявних у справі доказів суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Солом'янським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), серії НОМЕР_1 , актовий запис №697.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 28.06.1961 вбачається, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_3 .
Згідно з свідоцтвом про право власності а житло від 28.12.1998 квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної спільної сумісної власності гр. ОСОБА_5 та членам його сім'ї ОСОБА_3 , ОСОБА_6 в рівних долях.
ОСОБА_3 успадкувала 1/3 частини квартира номер АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.11.2006, виданого державним нотаріусом П'ятої Київської державної нотаріальної контори Бєлломі О.В.
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.05.2019 ОСОБА_3 успадкувала 1/3 частини квартира номер АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_5 .
Окрім цього, в матеріалах справи наявний заповіт ОСОБА_3 від 23.05.2019, посвідчений державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори Василевською О.А., відповідно до якого ОСОБА_3 заповіла ОСОБА_1 все майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що належатиме останній на день смерті і на що за законом матиме право.
13.06.2023 ОСОБА_1 звернувся до Дев'тої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття справдщини, зареєстрована за №1114.
Згідно з витягом з Спадкового реєстру №72802224 від 13.06.2023 вбачається, що 13.06.2023 була заведена спадкова справа №480/2023 після смерті ОСОБА_3 .
13.06.2023 державним нотаріусом Дев'ятої київської державної нотаріальної контори Бодак О.М. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв'язку з пропуском встановленого законом строку для прийняття спадщини.
На підтвердження факту проживання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 надано акт проживання особи.
Окрім цього, в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтвердили факт проживання позивача разом з спадкодавцем.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено перелік юридичних фактів, які можуть бути встановлені у судовому порядку.
Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб в судовому порядку можливо лише тоді, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Суд вправі розглядати справи про встановлення факту, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо підтвердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
За загальними положеннями про спадкування, право на спадщину виникає у день відкриття спадщини. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ст. ст. 1220, 1222 ЦК України).
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (частина 1 статті 1221 ЦК України).
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Частиною першою статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно з ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину тоді, коли такий спадкоємець не проживав на час відкриття спадщини постійно зі спадкодавцем. Відповідно, пропустити строк на прийняття спадщини може спадкоємець, який постійно не проживав на час відкриття спадщини зі спадкодавцем.
Як зазначено у позові та стверджував у судовому засіданні позивач, він фактично проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 , що також підтвердили у судовому засіданні свідки.
Верховний Суд у постанові від 28.06.2023 у справі №205/7626/21 наголосив, що закон розрізняє факти, які свідчать про прийняття спадщини особою, яка на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, та особою, яка на час відкриття спадщини не проживала (постійно не проживала) зі спадкодавцем. Подання заяви про прийняття спадщини є дією, яку повинен вчинити спадкоємець, який бажає прийняти спадщину і на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем. Тож пропустити строк для прийняття спадщини може лише той спадкоємець, який на час відкриття спадщини постійно не проживав зі спадкодавцем. Якщо ж спадкоємець на час відкриття спадщини проживав разом із спадкодавцем, тобто прийняв спадщину на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України, проте не може підтвердити цей факт нотаріусу, належним способом захисту прав спадкоємця в цьому разі є звернення до суду із заявою про встановлення факту проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
За змістом норм ст.ст. 1268, 1269 ЦК України факт прийняття спадщини тісно пов'язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте чинне законодавство не передбачає можливості окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Вищенаведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 554/3192/16-ц.
Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на день відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При вирішенні даної справи суд виходить з того, що покази свідків є деталізованими та містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Відтак, враховуючи наявність інших належних доказів судом встановлено, що позивач постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 на час відкриття спадщини.
Таким чином, на підставі викладеного вище, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а тому позов належить задовольнити повністю.
Суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також суд зазначає наступне.
Слід розмежовувати порядок проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення, за відсутності учасників справи. Порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено;
загальний порядок ухвалення рішення застосовується, якщо розгляд справи відбувся з викликом учасників і вони брали участь у судовому засіданні. Зокрема, суд виходить до нарадчої кімнати (частина перша статті 244 ЦПК України); у нарадчій кімнаті суд приймає, складає та підписує рішення (повне чи скорочене) (частина друга статті 259 ЦПК України); повернувшись із нарадчої кімнати, суд проголошує рішення (повне чи скорочене) (частина перша статті 268 ЦПК України); датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (перше речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України); копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (частина перша статті 272 ЦПК України); у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (частина друга статті 272 ЦПК України);
у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення (частина шоста статті 268 ЦПК України). Проголошення судового рішення передбачає надання публічності такому рішенню, дотримуючись принципу гласності судового процесу. Тобто проголошення судового рішення відбувається публічно або у закритому судовому засіданні лише під час перебування учасників справи у судовому засіданні у залі суду; у разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з'явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України);
у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи;
з урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Так сторони були повідомлені про судове засідання, призначене на 03.09.2025, завчасно, належним чином в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з'явились.
З урахуванням того, що розгляд справи, відбувався за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення у справі є дата складення повного судового рішення - 17.11.2025.
Схожі висновки Верховний Суд зробив у постановах від 25 травня 2020 року у справі 464/8801/16-ц (провадження № 61-35930св18), від 03 червня 2021 року у справі № 522/6826/19 (провадження № 61-3778св21), від 22 червня 2021 року у справі № 495/3904/18 (провадження № 61-1172св21), від 24 червня 2021 року у справі № 522/14984/19 (провадження № 61-9632св20), від 30 червня 2021 року у справі № 523/7115/18 (провадження № 61-6241св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 462/2906/20 (провадження № 61-9829св21).
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 141, 264, 265, 274 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Київської міської ради про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини - задовольнити.
Встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із спадкодавцем - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , на час відкриття спадщини після смерті останньої.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Г.О. Козленко