Справа №760/27727/25 1-кс/760/12252/25
13 листопада 2025 року місто Київ
Слідчий суддя Солом'янського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42023110000000104 від 07.04.2023 року, за ознаками у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 333 КК України,
Прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , як прокурор групи прокурорів у кримінальному провадженні, звернувся до суду з клопотанням в якому просить накласти арешт на майно, виявлене та вилучене 01.10.2025, на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2025
(справа № 760/24519/25, 1-кс/760/11174/25), в ході проведеного обшуку у квартирі за адресою:
АДРЕСА_1 , а саме:
- мобільний телефон Motorola model: moto g05; IMEI1: НОМЕР_1 ; IMEI2: НОМЕР_2 без сім-карти.
- мобільний телефон Iphone 16 Pro model: MYN03J/A4 IMEI1: НОМЕР_3 ; IMEI2: НОМЕР_4 без сім-карти.
На обґрунтування клопотання зазначив, що Слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023110000000104 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.04.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 333 КК України.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в діях службових осіб ПП "ФОБОС" виявлено порушення встановленого порядку здійснення міжнародних передач товарів, що підлягають державному експортному контролю.
В ході здійснення досудового розслідування встановлено, що службовими особами вказаного суб'єкта господарювання, в період з 26.05.2022 по 21.07.2022 імпортовано 2000 комплектів захисного обмундирування - засоби індивідуального захисту (захисні шоломи, жилети розвантажувальні та бронеплити) на загальну суму 1 400 000 тис доларів США згідно з сертифікатами кінцевого споживача, наданими відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.1999 № 920, для потреб військової частини НОМЕР_5 Національної гвардії України.
Водночас, в ході здійснення досудового розслідування встановлено, що вказані засоби індивідуального захисту імпортовано відповідно до пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України для потреб правоохоронних органів, Збройних сил України та інших військових формувань, добровольчих формувань територіальних громад, утворених відповідно до законів України, інших суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом відповідно до закону та/або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, та, відповідно, звільнено від оподаткування та митних платежів. До моменту ввозу вказаного обмундирування на митну територію України, службовими особами ПП «Фобос» укладено договір постачання вказаного товару з ПрАТ «Укргідроенерго», що свідчить про відсутність намірів постачання в адресу військової частини НГ України.
Крім цього, встановлено, що замість передачі вказаних товарів до в/ч НОМЕР_5 НГУ, вказані товари реалізовано в адресу низки суб'єктів господарювання, серед яких: ТОВ «Оператор ГТС України» (ЄДРПОУ 42795490), ТОВ Фірма «Технова» (ЄДРПОУ 24100060), АТ «Житомиробленерго» (ЄДРПОУ 22048622), ТОВ «Д. Трейдінг» (ЄДРПОУ 42751799), ПрАТ «Кіровоградобленерго» (ЄДРПОУ 23226362), ПрАТ «Рівнеобленерго» (ЄДРПОУ 05424874), АТ «Хмельницькобленерго» (ЄДРПОУ 22767506), ПрАТ «Волиньобленерго» (ЄДРПОУ 00131512), ТОВ «Сумитеплоенерго» (ЄДРПОУ 33698892), ДП «НАЕК «Енергоатом» (ЄДРПОУ 24584661), ПАТ «Донбасенерго» (ЄДРПОУ 23343582).
Водночас, встановлено, що відповідно до листа в/ч НОМЕР_5 НГ України військова частина надала 2 сертифікати кінцевого споживача (перший на 2000 комплектів, який в подальшому замінено на другий із 1510 комплектами) з метою отримання гуманітарного майна підприємствами та організаціями, підзвітними Міністерству енергетики України, але до теперішнього часу вказане майно військова частина не отримувала. Відповідно до листа Головного управління Національної гвардії України право підпису сертифікатів кінцевого споживача є виключено у Командувача Національної гвардії України, а повноваженення на підпис вказаних сертифікатів іншим особам не надавалось.
Разом з тим встановлено, що на електронну адресу вищезазначених суб'єктів господарювання надійшли листи від АТ «Хмельницькобленерго», в яких зазначено, що за дорученням Міністерства енергетики України направляється типовий контракт з Приватним підприємством «Фобос» на закупівлю комплектів засобів індивідуального захисту, в тому числі, бронижилетів та касок (для уточнення деталей було вказано контактну особу директора ОСОБА_4 , а з приводу технічних консультацій була вказана особа ОСОБА_5 ).
У ході здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 01.10.2025, на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2025 (справа № 760/24519/25, 1-кс/760/11174/25), проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час проведення вказаної слідчої дії виявлено та вилучено речі та документи, що мають значення для кримінального провадження, а саме:
- мобільний телефон Motorola model: moto g05; IMEI1: НОМЕР_1 ; IMEI2: НОМЕР_2 без сім-карти.
- мобільний телефон Iphone 16 Pro model: MYN03J/A4 IMEI1: НОМЕР_3 ; IMEI2: НОМЕР_4 без сім-карти.
Вказане майно належать на праві власності ОСОБА_6 .
В ході проведення обшуку телефон оглянуто, та, враховуючи, що протиправна діяльність вказаних осіб вчиняється приховано, є підстави вважати, що на вказаному пристрої містяться видалені та або скриті файли, у зв'язку з чим виникла необхідність о проведенні експертного дослідження щодо останнього.
Проведеним оглядом, встановлено, що вилучені предмети мають значення для досудового розслідування у кримінальному провадженні, оскільки на них зберігаються відомості, які можуть бути використані як доказ фактів, що розслідуються у кримінальному провадженні, а також з метою встановлення видалених файлів призначено проведення комп'ютерно-технічної експертизи.
Постановою слідчого виявлені та вилучені речі визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
У ході огляду встановлено, що вилучені речі мають значення для досудового розслідування кримінального провадження та після цього визнано речовим доказом у кримінальному провадженні.
Прокурор подав заяву про розгляд справи за його відсутності, вимоги клопотання підтримав, просив його задовольнити. Також, просив долучити до матеріалів справи протокол огляду від 04.11.2025 року.
Представник власника майна подав заяву про розгляд справи за його відсутності, також, подав письмові заперечення у яких просив відмовити у задоволенні клопотання.
Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
З огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (псуванню, перетворенню, використанню) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Відповідно до ч. 10, 11 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку, зокрема, на рухоме, нерухоме майно. Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб (ч. 2 ст. 173 КПК України).
Судом встановлено, що слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023110000000104 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 07.04.2023, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 333 КК України..
01.10.2025, на підставі ухвали слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 11.09.2025 (справа № 760/24519/25, 1-кс/760/11174/25), проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .
Під час проведення вказаної слідчої дії виявлено та вилучено речі та документи, що мають значення для кримінального провадження, а саме:
- мобільний телефон Motorola model: moto g05; IMEI1: НОМЕР_1 ; IMEI2: НОМЕР_2 без сім-карти.
- мобільний телефон Iphone 16 Pro model: MYN03J/A4 IMEI1: НОМЕР_3 ; IMEI2: НОМЕР_4 без сім-карти.
Вказане майно належать на праві власності ОСОБА_6
01.10.2025 постановою слідчого вилучені предмети визнано речовим доказом.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Положеннями ч. 5 ст. 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики європейського суду з прав людини.
Разом з цим, ЄСПЛ у рішеннях у справах «Амюр проти Франції» «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Украша-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» вказав, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються та метою, якої прагнуть досягти через вжиття таких заходів.
Так, у відповідності до усталеної практики ЄСПЛ в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Іатрідіс проти Греції» від 25.03.1999). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справі «Антіш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007).
Крім того, будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982) Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986).
Водночас, у п. 38 рішення по справі «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Аналогічна правова позиція відображена ЄСПЛ, як у справі «Бакланов проти Росії», так і в справі «Фрізен проти Росії», в яких суд зазначив що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар» для особи.
Відповідно до ч 1. ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, посилаючись у клопотанні на необхідність накладення арешту на майно з метою забезпечення збереження цього майна як речового доказу у кримінальному провадженні, прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на цьому етапі досудового розслідування докази на підтвердження існування правових підстав для арешту вказаного майна саме з тією метою, яку він привів у клопотанні.
Між тим, жодних даних про те, що мобільні телефони є предметом кримінального правопорушення, чи можуть містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, то будь-якого обґрунтування, якими саме можуть бути ці відомості, прокурором не наведено. Також, з протоколу огляду від 04.11.2025 року вбачається, що проведеним оглядом встановлено, що телефони не містять інформації, яка містить значення для досудового розслідування кримінального провадження.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є арешт майна, не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Аналізуючи наведене, слідчий суддя приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання прокурора як такого, що внесено до суду за недоведеності необхідності арешту майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами власників майна, гарантованими законом, і завданням цього кримінального провадження.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 98, 170,171, 172, 309, 395 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_3 , про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42023110000000104 від 07.04.2023 року, за ознаками у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 333 КК України - відмовити.
Ухвалу може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 5-денний строк з дня проголошення ухвали; у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 5 днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Cлідчий суддя ОСОБА_1