Справа № 758/12885/25
12 листопада 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва
у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,
за участю секретаря судового засідання Білоус А.О.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання факту самостійного виховання ти утримання дитини,-
У провадженні суду перебуває вказана цивільна справа, розгляд якої здійснюється за правилами загального позовного провадження.
У підготовче судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.
Разом із цим, як вбачається із матеріалів справи, 05.11.2025 до суду надійшла заява відповідача про визнання позову.
Ураховуючи наведене, суд ухвалив проводити судове засідання за відсутності учасників справи.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до змісту заявлених позовних вимог позивач ОСОБА_1 просить суд встановити юридичний факт, що він самостійно виховує та утримує свою малолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову позивач посилається на те, що з 02.09.2009 він перебував із відповідачкою ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Подільського районного суду м. Києва від 04.12.2023. Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . Станом на сьогодні дочка хоч і зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , проте проживає разом із позивачем за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується договором між батьками щодо визначення місця проживання дитини від 22.07.2025. Дочка сторін перебуває на утриманні позивача, саме він займається її вихованням, забезпечує її усім необхідним для повноцінного фізичного, ментального та розумового розвитку, постійно відвідує заходи за її участю, сприяє задоволенню усіх її потреб та створенню належних умов життя. Метою встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини є підтвердження наявності юридичного факту, що необхідно для захисту найкращих інтересів дитини, необхідність отримання допомоги від держави, а також отримання можливості звернення батьком до державних, медичних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини.
У заяві про визнання позову відповідач ОСОБА_2 зазначила, що вона не заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та підтверджує факт самостійного утримання та виховання позивачем їхньої спільної дочки ОСОБА_3 .
Оцінюючи такі доводи сторін, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З урахуванням вказаних вище норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.
У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17).
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що визнання обставин, які не підлягають доказуванню можливе за умов: 1) визнання їх всіма учасниками справи; 2) відсутності у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин.
Відповідно до частини першої статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.09.2020 у справі №572/2515/15-ц (провадження №61-1051св17) вказано, що «відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову».
З аналізу наведених вище положень законодавства та практики Верховного Суду слідує висновок про те, що суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.
Крім того, суд враховує, що у відповідності до ч.ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підстав інших документів, які стосуються справи.
Третьою особою у даній справі є Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації.
Разом із цим, в матеріалах справи відсутній письмовий висновок вказаної Служби щодо розв'язання даного спору, що позбавляє суд можливості повно, всебічно та об'єктивно встановити усі обставини справи та правильно вирішити спір по суті.
При цьому, представник третьої особи у судове засідання не з'явився, жодних заяв чи клопотань від нього до суду не надходило.
Судом також враховується, що позовна заява надійшла до суду 21.08.2025, провадження у справі було відкрито 18.09.2025, а заява про визнання позову надійшла від відповідача 05.11.2025, тобто до проведення першого судового засідання у справі, яке було призначено на 12.11.2025.
Наведена обставина, на думку суду, ставить під сумнів взагалі наявність спору між сторонами. До того ж, як зазначив сам позивач у позовній заяві, 22.07.2025 між сторонами укладено договір щодо визначення місця проживання дитини.
При цьому суд також враховує позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 10.11.2023 у справі №401/2944/22, де Верховний Суд наголосив, що саме лише подання заяви про визнання позову не може бути підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, наведених в обґрунтування позову.
Крім того, суд виходить із того, що міжнародні та національні норми не містять положень, які наділяли б будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14.04.2021 у справі № 716/591/19.
Із урахуванням наведеного вище, суд визнає за неможливе прийняття заяви відповідача про визнання позову без повного та всебічного дослідження усіх обставин справи, у зв'язку з чим відмовляє у прийнятті такої заяви.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 82, 200, 206, 258-261, 353 ЦПК України, суд,-
Відмовити у прийнятті заяви відповідача ОСОБА_2 про визнання позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору Служба у справах дітей та сім'ї Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, про визнання факту самостійного виховання ти утримання дитини.
Підготовче судове засідання у справі призначити на 29.01.2026 о 09 год. 00 хв.
Ухвала оскарженню не підлягає.
СуддяО. О. Ковбасюк