Справа № 758/3612/25
3/758/3241/25
Категорія 156
20 листопада 2025 року cуддя Подільського районного суду м.Києва Денисов О. О. , розглянувши справу про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1
29 січня 2025 року о 18 годині 25 хвилин в місті Києві по проспекту Василя Порика, 11, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: почервоніння обличчя, запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода.
Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився на камеру, чим порушив п. 2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
У судові засідання, призначені на 27 березня 2025 року, 22 травня 2025 року, 05 червня 2025 року, 24 червня 2025 року, 14 липня 2025 року, 16 липня 2025 року, 17 листопада 2025 року та 20 листопада 2025 року, ОСОБА_1 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань, заяв про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
Про час та місце розгляду був повідомлений належним чином.
У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України», «Олександр Шевченко проти України» (Заява № 8371/02) від 26.04.2007, «Трух проти України" (заява № 50966/99) від 14 жовтня 2003 року наголошено на тому, що особа в розумні інтервали часу має вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження.
З огляду на те, що судом, у встановленому порядку неодноразово повідомлено про місце і час розгляду справи, вжито всі заходи щодо унеможливлення порушення процесуальних прав особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, а ОСОБА_1 , будучи обізнаним про складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення, про що свідчить відмітка у ньому про те, що розгляд адміністративної справи відбудеться у Подільському районному суді м. Києва по день винесення постанови суду, не дивлячись на достатність часу для того, щоб з'явитися до суду та дізнатися про рух справи, не вжив заходів для явки до суду, не подав письмових заперечень проти протоколу, тому суд вважає, що справу може бути розглянуто за відсутності цієї особи, враховуючи наявність даних про своєчасне сповіщення про місце та час розгляду.
Також, враховуючи принцип судочинства, зазначений у практиці Європейського суду з прав людини, яким визнано пріоритет публічного інтересу над приватним, рівень уваги до розгляду справ такої категорії, суддя вважає за необхідне провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
На думку суду неодноразова неявка особи, що притягається до адміністративної відповідальності до суду, нівелює завдання Кодексу України про адміністративні правопорушення, яким є охорона конституційного ладу України, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції, законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Відповідно до ст. 277 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.
Суддя враховує, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішує питання щодо участі в судовому засіданні.
Отже, оскільки від особи не надходило клопотання про відкладення розгляду справи та останній мав достатньо часу та можливостей реалізувати своє право викласти свої аргументи щодо протоколу про адміністративне правопорушення, тому суддя вважає можливим провести розгляд справ за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Крім того, суддя виходить з того, що якщо особисто особа не з'явилася у судове засідання, а суддя вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення (постанови), не відкладаючи розгляд справи, то він може вирішити. При цьому, основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні особи, яка притягається до адміністративної відповідальності чи її захисника, а можливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні на підставі наявних доказів.
Також суддя враховує той факт, що участь особи в суді при розгляді справ про адміністративне правопорушення вказаної категорії не є обов'язковою.
Таким чином, беручи до уваги розумний строк розгляду справи, відсутність клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, а також відсутність обґрунтованого клопотання необхідності відкладення розгляду справи, суддя приходить до висновку про можливість та доцільність розгляду справи у відсутність особи, відносно якої складено протокол.
Дослідивши всі обставини справи у їх сукупності, суддя дійшов висновку про таке.
Відповідно до п. 7, 14 протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №233573 від 29 січня 2025 року особою, щодо якої складено протокол зазначено: «Я вживав алкоголь», «Немає порушення, оскільки, мене зупинили на вулиці без машини, маю право випивати на вулиці».
У зв'язку з чим, постановою суду від 27 березня 2025 року справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 повернуто до Відділу адміністративної практики Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України для доопрацювання (дооформлення), оскільки було встановлено, що при ознайомленні з матеріалами справи і перегляді доданого до протоколу диску, про який зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення, відсутні будь-які відомості про скоєне адміністративне правопорушення, тобто на наявному в матеріалах справи диску відсутній відеозапис, який містить підтвердження або спростування адміністративного правопорушення.
07 травня 2025 року до суду повернуто адміністративні матеріали відносно ОСОБА_1 з долученим CD - диском та довідкою щодо доопрацювання матеріалів за підписом ОСОБА_2 .
При підготовці до судового засідання, яке призначено на 22 травня 2025 року встановлено, що на повторно долученому до матеріалів справи диску відсутній відеозапис події вчинення адміністративного правопорушення. Постанова суду від 27 березня 2025 року належним чином не виконана, в той же час у довідці щодо доопрацювання матеріалів, ОСОБА_3 зазначено про начебто долучений відеозапис до матеріалів справи.
В судове засідання призначене на 05 червня 2025 року на 12 год. 00 хв. викликано поліцейську взводу №2 роти №3 батальйону №3 полку №1 (з обслуговування правого берега) управління патрульної поліції міста Києва Департаменту патрульної поліції старшого лейтенанта поліції Васечко Лілію, яка виконувала постанову Подільського районного суду міста Києва від 27 березня 2025 року шляхом направлення виклику на електронну адресу УПП у м. Києві для надання пояснень щодо вищевикладених обставин.
Однак, у судове засідання призначене на 05 червня 2025 року на 12 год. 00 хв. та 24 червня 2025 року на 12 год. 10 хв. ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленою про місце, дату та час судового засідання, повторно не з'явилася.
Листом Подільського районного суду міста Києва від 19.06.2025 року адресованому Начальнику Управління патрульної поліції в м. Києві підполковнику поліції Ярославу КУРБАКОВУ, ОСОБА_4 повторно викликано в судове засідання та вказано про необхідність надати документи, що підтверджують або спростовують обставини вказаного адміністративного правопорушення.
24 червня 2025 року на адресу суду надійшла заява від ОСОБА_4 в якій остання повідомила, що не змогла прибути за викликом в судове засідання у зв'язку з сімейними обставинами. Вказала, що у відповідності до своїх функціональних обов'язків не здійснює збереження інформації з портативних відеореєстраторів з подальшим записом на відповідні диски, а лише проводить заходи із встановлення повторності вчиненого адміністративного правопорушення. В заяві до суду просила розглядати справу за її відсутністю.
В той же час, ОСОБА_4 не вказано про відсутність або наявність відеозаписів події, що відбулася 29 січня 2025 року о 18 годині 25 хвилин, за адресою: м. Київ, проспект Василя Порика, 11.
08.07.2025 Подільським районним судом міста Києва на електронну адресу Управління патрульної поліції в м. Києві направлено лист щодо необхідності надати відповідь на лист Подільського районного суду міста Києва від 19.06.2025 року щодо зазначення відповідальної особи за здійснення збереження інформації з портативних відеореєстраторів з метою з'ясування вищезазначеного питання.
Однак, станом на 19.11.2025 року, жодних відповідей, документів та матеріалів до суду не надійшло, вищевказані листи залишені поза увагою.
27 серпня 2025 року Подільським районним судом міста Києва на електронну адресу Департаменту патрульної поліції направлено лист щодо необхідності вжиття заходів щодо надання відповіді на вищевказані листи з метою забезпечення розгляду справи в розумні строки, однак станом на 19.11.2025 вищевказаний лист залишений поза увагою.
30 вересня 2025 року Подільським районним судом міста Києва отримано лист за підписом заступника начальника управління - начальника відділу моніторингу та аналітичного забезпечення ОСОБА_5 від 25.09.2025 на вих. №36763 ел. від 09.07.2024.
Зі змісту листа не вбачається, можливим встановити факт наявності або відсутності вищевказаних відеозаписів.
16 жовтня 2025 року Подільським районним судом міста Києва начальнику Управління патрульної поліції в м. Києві підполковнику поліції Ярославу КУРБАКОВУ, направлено лист щодо виклику в судове засідання ОСОБА_6 та ОСОБА_4
17 листопада 2025 року Подільським районним судом міста Києва отримано лист за підписом начальника Управління патрульної поліції в м. Києві підполковника поліції Курбакова Я. від 17 листопада 2025 року на вих.№ 34823 в якому зазначено: «термін зберігання інформації, яка зафіксована із використанням портативних відеореєстраторів працівниками поліції визначений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 18.12.2018 року № 1026, що Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 р. за № 28/32999 «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису».
У зв'язку із вищезазначеним, забезпечити виконання ухвали Подільського районного суду м. Києва в частині надання відео-аудіозаписів із портативних відеореєстраторів працівників патрульної поліції управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції немає можливості. У зв'язку із виконанням службових обов'язків і значним навантаженням відсутня можливість забезпечити явку до судового засідання 17 листопада 2025 о 16 год. 00 хв.».
Частиною першою статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів по адміністративні правопорушення, в даному випадку на посадових осіб Управління патрульної поліції у місті Києві.
Так, судом досліджено протокол про адміністративне правопорушення, докази, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.
Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).
Тобто адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Чинний кодекс про адміністративні правопорушення не регулює правила долучення доказів у справі, а покладає у відповідності до статті 252 КУпАП на орган (посадову особу) обов'язок оцінки докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п.43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» ( з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».
Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Така ж правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 р у справі № 338/855/17, адміністративне провадження № К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356).
Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Диспозиція ч.1 ст. 130 КУпАП є такою, що зобов'язує працівників поліції, викладаючи суть адміністративного правопорушення у точній відповідності ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначати в протоколі, на підставі яких ознак представником поліції було виявлено стан алкогольного сп'яніння, що саме пропонувалось особі, в якій послідовності, вказати дії, які свідчать про ухилення водія від огляду та які дії свідчать про керування транспортним засобом у стані сп'яніння.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями).
Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п.1.10 розділу 1 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до п. 27 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України N 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення.
Керування транспортним засобом це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.
Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.
Знаходження за кермом транспортного засобу, яке не є в стані руху (знаходиться в нерухомому стані), особи в нетверезому стані не є доказом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, оскільки саме перебування особи на місці водія не доводить факт керування транспортним засобом, незалежно від наявності ввимкненого двигуна.
Відсутність об'єктивної сторони складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Об'єктивною стороною в даному правопорушенні є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
За результатом дослідження компакт-дисків судом встановлено, що на ньому відсутні будь-які відеозаписи, які могли бути використані судом в якості доказів винуватості ОСОБА_1 .
Тобто до матеріалів справи були додані чисті CD-диски, на якому відсутні будь-які докази.
Відтак, доказів керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом працівниками поліції не надано, що підтверджується відсутністю такої інформації на відеодисках, долучених до матеріалів справи, на яких не зафіксовано керування саме ОСОБА_1 транспортним засобом (відсутні будь-які дані щодо вчинення ним технічних дій, пов'язаних з приведенням транспортного засобу в рух, зрушенням з місця, процесом самого руху аж до зупинки, чи самої зупинки), і як наслідок не встановлено, чи є ОСОБА_1 особою, яка виконувала функцій водія під час руху такого засобу, в розумінні диспозиції ч. 1 ст.130 КУпАП.
За результатом дослідження компакт-диску судом встановлено, що на ньому відсутні будь-які відеозаписи, які могли бути використані судом в якості доказів винуватості ОСОБА_1 . Тобто до матеріалів справи був доданий CD-диск, на якому відсутні будь-які докази.
Також свідки вчинення вказаного адміністративного правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення не вказані.
За відсутності доказів керування особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, транспортним засобом при обставинах, вказаних у протоколі, така особа у розумінні диспозиції ст. 130 КУпАП не є суб'єктом вчинення даного адміністративного правопорушення за ознакою відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, так як відсутні докази керування ним транспортним засобом та момент зупинення автомобіля працівниками поліції, і як наслідок не може нести відповідальність.
Приймаючи до уваги приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20.09.2016, заява № 926/08), виходжу з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У відповідності до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
Сукупність викладених в матеріалах справи обставин вказує на те, що позиція інспектора поліції винуватість ОСОБА_1 в порушені п. 2.5 ПДР України та тим самим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не відповідають фактичним обставинам справи та не підтверджуються наявними у справі і наданими суду доказами.
Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Таким чином, суть правопорушення викладена поліцейським в протоколі про адміністративне правопорушення про порушення ОСОБА_1 п. 2.5 ПДР України ґрунтуються на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази, які б підтверджували винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов'язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КУпАП.
Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.
Враховуючи, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (більш кримінальна), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Також суд приходить до висновку, що не можуть бути належними та допустимими докази, відомості, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні.
Протокол про адміністративне правопорушення не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Відповідно до п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Враховуючи викладене, проаналізувавши надані суду матеріали, враховуючи матеріали справи, ґрунтуючись на внутрішніх переконаннях, суд робить висновок про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого за ч.1 ст. 130 КУпАП, тому вважаю що провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ч.1 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст. 247 КУпАП, суд-
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , - закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя О. О. Денисов