Справа № 758/11461/24
Категорія 38
19 листопада 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Захарчук С. С.,
за участю секретаря судового засідання - Савенко Д. С.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зазначало, що 27.02.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 27.02.2023-100001704.
Відповідно до умов зазначеного договору кредитор надав позичальнику кредит у розмірі 4 500, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 30.04.2023, строком на 14 днів.
Свої зобов'язання за договором ОСОБА_1 належним чином не виконала, внаслідок чого станом на дату подання позову має заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 9 540 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 4 500 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 5 040 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 27.02.2023-100001704 від 27.02.2023 у загальному розмірі 9 540 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 4 500 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 5 040 грн., а також судовий збір у розмірі 2 422 грн. 40 коп.
Відповідно до ухвали судді Подільського районного суду м. Києва від 23.10.2024 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Від відповідача відзив не надходив.
В порядку ч. 6 ст. 187 ЦПК України судом направлялись запити щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до інформації відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Подільської РДА ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка надсилається разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Суд направляв на зареєстровану адресу відповідача лист з копіями ухвали про відкриття провадження, позовної заяви та доданих до неї документів.
Відповідачу кореспонденція суду була надіслана поштою.
Таким чином, суд виконав покладений на нього обов'язок інформувати учасника справи про її розгляд.
Оцінюючи можливість розгляду справи за таких обставин, суд виходить з того, що відповідно до статті 55 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (надалі - Конвенція) держава має позитивні зобов'язання перед людиною забезпечувати розгляд справи у розумний строк. Особа, яка звертається до суду, має законні очікування, що справу буде розглянуто. Поведінка відповідача не може стати на заваді обов'язку суду розглянути справу.
Однак, з гарантій статті 6 Конвенції випливає як право позивача на розгляд справи у розумний строк, так і право відповідача знати про судове провадження.
Суд звертає увагу на те, що одержання учасником справи належно надісланої судової кореспонденції перебуває поза сферою контролю суду. В свою чергу особа, яка зареєструвала свої місце проживання за певною адресою, діючи розумно та добросовісно, повинна дбати про те, щоб мати змогу отримувати надіслану їй кореспонденцію своєчасно. У разі виникнення перешкод, адресат міг, зокрема, подати заяву про пересилання або доставку адресованих йому поштових відправлень на іншу адресу.
Вказане передбачено пунктами 118, 123 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270.
Отже, для добросовісного адресата є механізм забезпечення права на отримання офіційної кореспонденції незалежно від того живе він чи ні за певною адресою. Натомість у суду немає жодного механізму забезпечити вручення судової кореспонденції учаснику справи, який не бажає її отримувати або не проживає за зареєстрованою адресою. З огляду на це, неотримання судової кореспонденції відповідачем не може бути перешкодою для розгляду справи.
Зважаючи на те, що відповідача належним чином повідомлено про розгляд справи (за місцем реєстрації), незалежно від того чи отримав відповідач адресовану йому кореспонденцію, суд вважає, що гарантії статті 6 Конвенції щодо відповідача дотримано і справу може бути розглянуто по суті.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши та оцінивши письмові докази в справі в їх сукупності, дійшов наступного висновку.
Судом установлено, що 27.02.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 27.02.2023-100001704, який складається з пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки ОСОБА_1 , підтвердження кредитного договору.
Відповідно до п. 3.1 пропозиції про укладення кредитного договору (оферта) за цим договором кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 3.3 договору дата надання кредиту - встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною цього договору, сума кредиту - встановлюється у заявці, яка є невід'ємною частиною цього договору, тип кредиту - фінансовий кредит.
Відповідно до п. 4.1 договору кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок кредиту: банківський рахунок споживача.
Відповідно до п. 1 заявки, яка є невід'ємною частиною договору дата надання видачі кредиту - 30.04.2023.
2. Сума кредиту - 4 500 грн.
3. Строк, на який надається кредит - 42 днів з дати його надання,
4. Дата повернення кредиту - 09.04.2023.
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
Судом установлено, що кредитний договір був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 27.02.2023 правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
А тому доданий до позову договір є належним та допустимим доказом на підтвердження правовідносин між сторонами у справі.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
На обґрунтування позовних вимог позивачем надано пропозицію про укладення кредитного договору, заявки та підтвердження кредитного договору.
Відповідно до квитанції від 27.02.2023 № 2230641302 на рахунок 537541*90 були перераховані кошти у розмірі 4 500 грн., призначення платежу - видача за договором № 27.02.2023-100001704.
Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором № 27.02.2023-100001704 заборгованість ОСОБА_1 станом на 09.04.2023 становить 9 540 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 4 500 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 5 040 грн.
ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує.
Ураховуючи те, що факт отримання кредитних коштів ОСОБА_1 не спростований, вказаний кредитний договір є чинними, в установленому законом порядку недійсними не визнавався, а тому позов в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4 500 грн. за кредитним договором № 27.02.2023-100001704 підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками у розмірі 5 040 грн.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
За правилами статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Вказаний висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18.01.2023 у справі № 686/13446/15 (провадження № 61-18379св21).
За змістом п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до п. 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління НБУ від 08.06.2017 №49 (далі - Правила) банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п. 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до п. п. 5, 6 договору первинний строк кредитування становить 14 днів з дня його надання, черговий період користування кредитом - кожні наступні 14 днів з дня закінчення первинного періоду. Процентна ставка «економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду кожних 14 днів з дня отримання чергового траншу включно. Процентна ставка «стандарт» - фіксована незмінна ставка у розмірі 3 % за один календарний день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит, окрім періоду застосування процентної ставки «економ». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Ураховуючи те, що умови щодо сплати відсотків були погоджені сторонами у договорі, відсотки нараховані у межах строку виконання зобов'язання за договором, поданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям, даних на його спростування матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у розмірі 5 040 грн.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно ст. 141 ЦПК України, судові витрати понесені позивачем у вигляді судового збору у розмірі 2 422 грн. 40 коп. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 526, 549, 610, 612, 633, 634, 1054 ЦК України, ст. ст. 76-81, 89, 128, 141, 258, 259, 263, 265, 280-282 ЦПК України, суд -
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 9 540 (дев'ять тисяч п'ятсот сорок) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. судового збору.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення - 19.11.2025
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. С. Захарчук