Справа № 758/7647/25
(ЗАОЧНЕ)
17 жовтня 2025 року Подільський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Будзан Л.Д.,
за участі секретаря судового засідання - Топоровського М.О.,
розглянувши в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, -
До Подільського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до російської федерації про відшкодування моральної шкоди , в якій просив стягнути з російської федерації на свою користь моральну шкоду в розмірі 64678,73 євро, що на день подання позову до суду за офіційним курсом Національного Банку України складає 3000000 грн.
В обґрунтування позовної заяви вказує, що 24 лютого 2022 року на момент воєнного вторгнення рф, проживав у м. Нова Каховка, Каховського району, Херсонської області де був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та є зареєстрованим за зазначеною адресою і на сьогодні. Фактично проживав у власному будинку який належить йому на праві приватної власності, та знаходиться за адресою АДРЕСА_2 . Місто Нова Каховка окуповано з першого дня вторгнення рф (24.02.2022) та по теперішній час. Результатом збройної агресії особисто для позивача стала втрата належного йому майна, житла, роботи, втрата зв'язку з близькими людьми, які залишилися на окупованій території, друзями, колегами по роботі, підтримки та надії на повернення До залишення окупованої рф території позивач був повноцінним членом суспільства мав налагоджений побут та мав можливість вести повноцінне життя. Проте, з початком збройної агресії рф проти України позивач позбавлений можливості вести повноцінне життя. З моменту воєнного вторгнення рф (24.02.2022) в місто Нова Каховка, військовими рф поступово були захоплені адміністративні будівлі, що призвело до безвладдя в місті. Мала місце ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у містян негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалась через різні медійні ресурси. Крім цього, так званою «новою владою» заборонені будь-які прояви української ідентичності, що виявлялось у забороні державної мови, символіки тощо, чим порушувалося право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Позивач став свідком того, як російська військова техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями в місті суттєво погіршилась гуманітарна/продовольча ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися або взагалі не виплачувалися, значно скоротилась кількість робочих місць, підприємства припиняли свою роботу та обслуговування громадян. Все вищевказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Як наслідок, не погоджуючись з таким безпрецедентним масовим порушенням прав людини, а також через постійні обстріли, вбивства цивільного населення, щоденне перебування в моральній та фізичній небезпеці, позивач разом з дружиною ОСОБА_2 покинув окуповану рф територію міста Нова Каховка наприкінці травня 2022 року задля збереження своїх життів. В місті Нова Каховка позивачу на праві власності належить власний будинок, яким він володіє і на сьогодні, розташований за адресою: АДРЕСА_2 сім'я проживає в орендованій однокімнатній квартирі. Через військову агресію разом з покинутим домом та майном, яке позивач та дружина нажили перебуваючи в шлюбі з 1994 року, вони були вимушені покинути і свою роботу, що врази погіршило фінансовий стан сім'ї та порушило право на вільний вибір місця проживання, право користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Життя позивача почалося з нуля, так як позаду залишилося все - рідне місто, в якому він прожив все своє життя, залишились рідні батьки, інші близькі родичі, а також друзі, знайомі. Дані обставини по сьогоднішній день негативно впливають на психічний стан позивача. Відчуття того, що він не може вже доволі тривалий час повернутись до дому, негативно впливає і на дружину позивача, яка час від часу неконтрольовано знаходиться в стані тривоги та відчутті страху стосовно не повернення до рідного дому та відсутності можливості побачити своїх рідних, близьких. Втрата зв'язку та можливості щоденного спілкування і перебування в соціумі з друзями, рідними призвело до дезорієнтації/розбалансування психіки. Позивач не має можливості працевлаштуватись на роботу у м. Київ з постійним робочим графіком, для отримання гідної зарплатні, місто Київ дуже часто знаходиться під обстрілами, повітряна тривога оголошується практично на постійній основі. Через пережиті події під час перебування в окупації, а також постійних моральних та душевних страждань через обстріли міста Київ, позивач на протязі 2022-2024 років був вимушений неодноразово звертатися за допомогою до психологів, які допомагали подолати стреси при порушені нормальних життєвих зв'язків, депресії, а також приступів панічної атаки, які з'являються під час обстрілів з боку рф по місту Київ та країні в цілому. Пройти адаптацію на новому місті сім'ї виявилось дуже складно, зокрема через відсутність особистого житла, яке могло б задовольнити їх потреби. Фінансово позивач не має можливості придбати житло, яке б відповідало їх потребам. Знайти роботу в м. Київ позивач не зміг, що негативно впливало на родинні відносини та завдавало моральних страждань всім членам сім'ї. Така життєва ситуація тримає позивача у постійному стресовому стані, що завдає щоденних психологічних страждань. Державними пільговими програми запровадженими для ВПО позивач не може скористатися бо фінансово не спроможні виплачувати кредит, а Програми єВідновлення та єОселя не доступні для громадян, житло яких перебуває на окупованій території. Тобто на сьогодні позивач, позбавлений можливості реалізації свого права на житло, що завдає йому додаткових моральних страждань внаслідок своєї фінансової неспроможності. Упродовж 2022 року та по теперішній час сім'я позивача відчуває моральні страждання внаслідок стресу викликаного через постійні повітряні тривоги, бомбардування об'єктів критичної та цивільної інфраструктури, необхідності постійно перебувати в укритті, що потребує з боку позивача постійно докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушеного права на життя. Починаючи з лютого 2022 року, стан здоров'я позивача дуже погіршився, а вже у лютому 2024 року із-за моральних страждань та переживань за безпеку сім'ї, його стали турбувати головні болі, артеріальний тиск підвищився до позначки 180/120 мм.рт.ст. У зв'язку зі збройною агресією рф проти України кожного дня сім'я позивача зазнає душевних страждань та переживань, турбуючись за свою безпеку. Зазначеними обставинами порушені нормальні життєві зв'язки сім'ї позивача та погіршилися відносини з оточуючими людьми, кожного дня сім'я вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушених прав.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2025 року, головуючим суддею у справі визначено Будзан Л.Д.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 29 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху, надавши строк для усунення недоліків, які позивач виконала.
05 червня 2025 року ухвалою Подільського районного суду м. Києва відкрито провадження у вказаній цивільній. Розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 18 серпня 2025 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував щодо винесення заочного рішення по справі.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки в судове засідання суд не повідомив, відзиву не надав. Суд звертає увагу на те, що відповідач повідомлявся судом належним чином доступними та передбаченими способами згідно чинного ЦПК України, а саме поданням оголошення на веб-сайті Судової влади України, враховуючи факт відсутності дипломатичних відносин між Україною та рф, припинення дії стосовно цих країн Мінської Конвенції 1993 року, відсутністю у чинному законодавстві України, у тому числі ЦПК України змін внаслідок введення воєнного стану в країні щодо надання прямих повноважень судам України здійснювати будь-які відносини з відповідними органами влади та підприємствами рф шляхом будь-якого виду листування.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 сформулював висновок, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема, російською федерацією, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Верховний Суд також установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією у зв'язку з повномасштабною збройною агресією.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов наступного висновку.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Херсон, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 виданого 29 вересня 1997 року Каховським РВ УМВС України в Херсонській області.
Відповідно до довідки від 12 червня 2022 року № 3007-7501046311 (дата видачі - 16 жовтня 2023 року) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Херсон Херсонської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до довідки від 22 червня 2024 року № 3007-7002059733 (дата видачі - 22 червня 2024 року) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Херсон Херсонської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідно до довідки від 22 червня 2024 року № 3007-7002059733 (дата видачі - 02 червня 2025 року) про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Херсон Херсонської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає/перебуває за адресою: АДРЕСА_4 .
В лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення російської федерації на території України, у зв'язку із чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України», в Україні введено військовий стан.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет російської федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням російською федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава російська федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства російської федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства рф в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням російською федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з російською федерацією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією російської федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди російської федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоцільним.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20 (пункт 58).
Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.
Як зазначалось вище, загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія рф проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
Згідно Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Відповідно до Наказу Антитерористичного центру Служби Безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/ф визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» від 07 травня 2022 року № 562, абзац четвертий підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 квітня 2022 року № 457 викладено в такій редакції: «Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій».
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією», відповідно до якого вся територія Новокаховської міської територіальної громади за винятком смт Козацьке та с. Веселе Херсонської області вважається тимчасово окупованою територією України з 24 лютого 2022 року.
Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії російської федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.
За нормою ч. 9 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію. Держава Україна всіма можливими засобами сприяє відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди Російською Федерацією.
Таким чином, російська федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якої проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно роз'яснень, наданих у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19.
Відповідно до положень пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожного конкретного випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені.
Так, матеріалами справи доведено, що позивач внаслідок збройної агресії російської федерації проти України був вимушений покинути разом із родиною місце свого постійного проживання, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, та виїхати до іншого регіону України, як внутрішньо переміщена особа. Внаслідок чого позивач втратив житло, вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут.
Однак суд вважає, що вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 3000000 грн, що еквівалентно 64678,73 Євро, не є доведеною та обґрунтованою.
Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту перебування у власності ОСОБА_1 об'єкту нерухомого майна, зокрема, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки з долученого позивачем до матеріалів справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №240336605 від 13.01.2021 неможливо встановити власника зазначеного майна.
Крім цього, позивачем не подано жодного доказу на підтвердження погіршення стану здоров'я та звернень за допомогою до лікарів та психологів.
Таким чином, обґрунтованого розрахунку для визначення розміру моральної шкоди позивач не надав.
Отже, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку зі сплати моральної шкоди, у зв'язку із наявністю факту у його діях збройної агресії російської федерації проти України, в зв'язку з чим позивач позбавлений можливості проживати за адресою зареєстрованого місця проживання, що знаходиться на тимчасово окупованій території, та тимчасово евакуюватися до безпечного місця, тимчасово змінювати місце свого проживання. Внаслідок таких дій відповідача позивач втратив вільне спілкування з друзями та родичами, налагоджений побут, що призвело до моральних страждань позивача.
Із врахуванням засад розумності, виваженості, справедливості та рівня завдання моральної шкоди, її розмір суд визначає в сумі 300000,00 грн.
Відповідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн.
За таких підстав, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши їх кожний окремо та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приймаючи до уваги характер страждань позивача, що полягає у втраті можливості користування житлом, спілкування із друзями та родиною, обсяг заподіяної йому шкоди та обставини, за яких така шкода була заподіяна, суд дійшов висновку, що з відповідача рф як держави слід стягнути компенсацію за завдану моральну шкоду 300000,00 грн на користь позивача. Указаний розмір відшкодування суд вважає таким, що відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості і у повній мірі відшкодовує завдану позивачу моральну шкоду.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то судовий збір у розмірі 1514 грн (300000 грн х 100% : 3000000 грн х 15140 грн)підлягає стягненню з відповідача рф як держави на користь держави України в дохід держави, з урахуванням ставок, що діяли станом день подання позову.
Керуючись ст. 15, 16, 23, 1167 ЦК України, ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80 - 83, 258, 259, 263-265, 280-282, 352 - 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до російської федерації про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300000 (триста тисяч) грн.
Стягнути з російської федерації на користь держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1514 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повне найменування сторін по справі:
позивач - ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_4 ;
відповідач - російська федерація, останнє відоме місцезнаходження розташування посольства: АДРЕСА_5 .
Повний текст рішення складено 27.10.2025.
Суддя Будзан Л.Д.