Справа № 758/11876/25
/заочне/
07 жовтня 2025 року м. Київ
Подільський районний суд міста Києва у складі
головуючого судді - Якимець О. І.,
за участю секретаря судового засідання Карпишиної К. С.,
учасники справи не з'явились,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів,
представник позивача - адвокат Нерода А.І., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до відповідача АТ «ПУМБ» у якій просить: визнати виконавчий напис № 4998 виданий 06 червня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.М., таким, що не підлягає виконанню та стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно стягнуті грошові кошти, що були стягнені у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 у сумі 42952,99 грн.
В обґрунтування позову покликається на те, що оспорюваний виконавчий напис вчинено з порушенням вимог чинного законодавства. Зокрема, зазначає, що в порушення вимог Закону України «Про нотаріат», Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, приватний нотаріус вчинив оспорюваний виконавчий напис відносно заборгованості, яка не є безспірною. Також позивач звертає увагу, що укладений кредитний договір, на якому було вчинено оспорюваний виконавчий напис нотаріально не посвідчений. За таких обставин, з огляду на вчинення нотаріусом виконавчого напису за відсутності доказів про безспірність заборгованості, а також вчинення виконавчого напису на нотаріально не посвідченому договорі, оскаржений виконавчий напис підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню. Разом із тим, просить стягнути суму стягнених на виконання оспорюваного виконавчого напису грошових коштів у спірному розмірі, адже такі набуті відповідачем без відповідної правової підстави. У відповідності до ст. 141 ЦПК України вирішити питання судових витрат.
Відповідачем не подано до суду відзив, який містив би заперечення на позов.
11 серпня 2025 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Представником позивача подано до суду заяву про розгляд справи у відсутності сторони позивача. Позовні вимоги підтримує повністю та просить такі задовольнити.
У судове засідання учасники справи не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час та місце цього засідання. Відповідач про причини неявки не повідомив, відзив на позов не подав, а тому з урахуванням поданої позивачем заяви, а відтак суд постановив ухвалу, яка внесена до протоколу судового засідання, про заочний розгляд справи з дотриманням вимог, встановлених ст.281 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно з ч.2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов наступного.
Суд встановив, 06 червня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального Харою Н.С. вчинено виконавчий напис № 4998. Відповідно до його умов пропонується звернути стягнення з громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою - АДРЕСА_1 , який є боржником за кредитним договором від 05.12.2013 № GP-5575193, укладений між ним та АТ «Банк Ренесанс Капітал» (правонаступник якого відповідач). Стягнення заборгованості проведено за період з 24.05.2017 по 24.05.2018. сума заборгованості становить у розмірі 39174,81 грн., з яких: 18070,86 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту, 17814,48 грн - прострочена заборгованість за комісією, 3289,47 грн - сума заборгованості за процентами.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольгою Леонідівною від 26 жовтня 2020 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 на підставі виконавчого напису № 4998 виданого 06 червня 2018 року.
Звертаючись в суд з позовом позивач посилається на те, що приватним нотаріусом при вчиненні виконавчого напису було порушено вимоги закону, оскільки такий вчинений за відсутності доказів про безспірність заборгованості та на підставі нотаріально не посвідчено договору.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
За змістом ст. 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року.
Главою 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, передбачено порядок вчинення виконавчих написів.
Згідно з п.п. 1.1., 1.2. п. 1, п.п. 3.1., 3.5. п. 3 гл. 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість, або на правочинах, що передбачають звернення стягнення на майно на підставі виконавчих написів.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, установлюється Кабінетом Міністрів України.
Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172.
Суд враховує, що постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі №826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.11.2016 скасовано, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Оскаржуваний виконавчий напис вчинено приватним нотаріусом 06.06.2018, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14.
Відповідно до п. 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Із матеріалів справи суд установив, що товариство звернулось до приватного нотаріуса про вчинення оспорюваного напису, при цьому суд не встановив із матеріалів справи подання нотаріусу належним чином завіреної копії кредитного договору, яка б відповідала встановленим вимог чинного законодавства.
Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №172/1652/18 (провадження №61-16749св19).
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що оскільки укладений між сторонами кредитний договір, який наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, адже протилежного суд не встановив та відповідачем не доведено, що підтверджено копією такого наданого приватним виконавцем, як одного із документів, які надавались приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису, а тому наявні підстави для визнання оспорюваного виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника, а таку позовну вимогу необхідно задовольнити.
Щодо позовної вимоги про стягнення безпідставно отриманих коштів, суд відмічає наступне.
У межах виконавчого провадження № НОМЕР_2 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольгою Леонідівною 26 жовтня 2020 року прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса №4998 від 06.06.2018.
Приватним виконавцем в рамках виконавчого провадження № НОМЕР_2 стягнуто грошові кошти у розмірі - 43692,29 грн, що підтверджено інформацією про виконавче провадження.
Як зазначено в позовній заяві з рахунку позивача було списано кошти у розмірі 42952,99 грн, на підтвердження чого позивачем було подано платіжну інструкцію №1801 від 05.08.2025 року.
05 серпня 2025 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольгою Леонідівною виконавче провадження НОМЕР_3 закінчено у зв'язку з тим що боржником в повному обсязі сплачено заборгованість, основну винагороду та витрати на проведення виконавчих дій.
Таким чином, враховуючи, що цим рішенням суд визнав оспорюваний виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню, а відтак між сторони виникли також спірні правовідносини, які регулюються нормам статті 1212 Цивільного кодексу України, виходячи з наступних мотивів.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України, Кодекс) особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу (збереження майна без достатньої правової підстави) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
При цьому, набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності правової підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору.
Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 червня 2016 року у справі № 6-100цс15, від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19.
Суд зазначає, що правовою підставою для набуття АТ «ПУМБ» грошових коштів у спірному розмірі став виконавчий напис нотаріуса, який цим рішенням визнано таким, що не підлягає виконанню, а відтак оскільки відпадала правова підстава для отримання таких коштів, а тому грошові кошти у розмірі 42952,99 грн підлягають поверненню позивачу у відповідності до ст. 1212 ЦК України, а позовну вимоги необхідно задовольнити.
З урахуванням задоволення позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1937,92 грн за подання заяви до суду, що підтверджено квитанцією яка наявна у матеріалах справи. Таким чином з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1937, 92 грн.
Щодо розподілу судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 цього Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При цьому, за приписами частини 3 наведеної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 цього Кодексу розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що 04 серпня 2025 року між позивачем та Адвокатським бюро «Сергія Лисенка» укладено договір про надання правової допомоги № 467 (далі - договір), який міститься у матеріалах справи.
Згідно умов договору гонорар та порядок його оплати за цим договором визначено додатковою угодою до договору (п. 4.1).
Відповідно до п.2 додаткової угоди до договору про надання правничої допомоги №467 від 04.08.2025 на виконання п. 4.1 договору сторони визначили, що гонорар за надання правничої допомоги в справі, становить 10000,00 з урахування всіх витрат, що сплачується двома платежами:
1)5000,00 грн - сплачується протягом 5-ти днів з дня підписання договору.
2)5000,00 грн - сплачується до 20.09.2025 року (включно).
Позивачем сплачено вартість послуг у сфері правничої допомоги у розмірі 10000,00 грн, що підтверджено квитанцією № W192465043 від 05.09.2025 та № W188566459 від 04.08.2025.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
З урахуванням наведеного, оцінюючи об'єктивно складність цієї справи, предмет позову, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, суд вважає що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 3000,00 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, а відтак заяву представника позивача задовольнити частково.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-81, 141, 264, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд
позов ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Перший Український Міжнародний Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення безпідставно набутих коштів- задовольнити повністю.
Визнати виконавчий напис вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хари Н.С. від 06 червня 2018 року, зареєстрований за № 4998 таким, що не підлягає виконанню.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 набуті без достатньої правової підстави у розмірі 42952 (сорок дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят дві) гривні 99 копійки.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1937,92 грн.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
відповідач Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», місце знаходження - місто Київ, вулиця Андріївська, будинок № 4, код ЄДРПОУ 14282829;
третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Хара Наталія Станіславівна, місцезнаходження - АДРЕСА_2 ;
третя особа приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Юхименко Ольга Леонідівна, місцезнаходження - місто Київ, вулиця Микільсько-Слобідська, 2-Б, секція 3, приміщення 250А/2.
Суддя О.І. Якимець