печерський районний суд міста києва
Справа № 757/7847/25-ц
пр. № 2-5158/25
18 листопада 2025 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Литвинової І. В.,
при секретарі судового засідання - Когут Н.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа Приватне акціонерне товариство "Суприм-К" про відшкодування матеріальної і моральної шкоди,
І. Позиція сторін у справі.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріальну шкоду у розмірі 1 126 920, 15 грн. та моральну шкоду у розмірі 500 000 грн.
Позов обґрунтовується тим, що внаслідок рішень, дій та бездіяльності державного виконавця під час примусового виконання судових рішень в частині відшукання майна та коштів боржника, позивачу було завдано матеріальну і моральну шкоду.
Відповідач у відзиві не визнав позову, заперечував проти його задоволення і просив відмовити, зазначивши, що державним виконавцем всі дії вчинено у відповідності до чинного законодавства.
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду.
17 лютого 2025 року вказана позовна заява надійшла до Печерського районного суду м. Києва, для розгляду якої визначено суддю та передано 21 лютого 2025 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
25 лютого 2025 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху, на виконання якої позивач подав заяву про усунення недоліків.
19 березня 2025 року ухвалою судді у справі відкрито провадження, для розгляду у порядку загального позовного провадження.
22 квітня 2025 року через Електронний суд від представника відповідача Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) до суду надійшов відзив на позов.
24 квітня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач підтримав позов і просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача та представник третьої особи у судове засідання не з'явилися, про час, дату і місце слухання справи повідомлені належним чином, заяви по суті, окрім вищевказаного, або з процесуальних питань до суду не находили.
Суд, заслухавши обґрунтування позивача, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
ІІІ. Фактичні обставини справи.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 11.02.2016 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Суприм-2» про стягнення коштів у справі № 757/29167/15-ц задоволено; стягнуто з ПрАТ «Суприм-2» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1 014 444,86 грн.
На виконання вказаного рішення суду 14.04.2016 року Печерським районним судом м. Києва видано виконавчий лист № 757/29167/15-ц.
15.06.2017 року Старшим державним виконавцем Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кравцовою О.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 54141082 з примусового виконання виконавчого листа № 757/29167/15-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 14.04.2016 року.
Постановою Старшого державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кравцової О.С. від 17.07.2017 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа № 757/29167/15-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 14.04.2016 року.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва № 757/19484/16-ц від 23.12.2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто з ПАТ «СУПРИМ-К» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 112 475, 29 грн.
14.06.2017 року на виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна Сергія Олександровича надійшов виконавчий лист № 757/19484/16-ц виданий 08.06.2017 Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «СУПРИМ-К» на користь ОСОБА_1 суми боргу в розмірі 112475,29 грн.
Постановою державного виконавця від 15.06.2017 року відкрито виконавче провадження ВП № 54141082, постанову направлено сторонам до відома та виконання.
14.07.2017 року на виконання до Печерського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна Сергія Олександровича повторно надійшов виконавчий лист № 757/29167/15-ц виданий 14.04.2016 Печерським районним судом м. Києва про стягнення з ПАТ «СУПРИМ-К» на користь ОСОБА_2 суми боргу в розмірі 1014444,86 грн.
Постановою державного виконавця від 17.07.2017 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_2, постанову направлено сторонам до відома та виконання.
19.07.2017 року Старшим державним виконавцем Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кравцовою О.С. винесено постанову про об'єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, якою об'єднано виконавчі провадження № № 54141082 та № 54150223.
Постановою Старшого державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кравцової О.С. від 19.07.2017 року виконавче провадження № НОМЕР_2 приєднано до зведеного виконавчого провадження № 54340011.
До складу зведеного виконавчого провадження ВП № 54340011 входить 3 виконавчих проваджень на загальну суму боргу 1242602,40 грн. (з урахуванням виконавчого збору та витрат виконавчого провадження).
Постановою Старшого державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кравцової О.С. від 15.02.2018 року про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2, виконавчий лист № 757/29167/15-ц, виданий Печерським районним судом м. Києва 14.04.2016 року повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 06.08.2019 року у справі № 757/29167/15-ц скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність Старшого державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кравцової О.С. задоволено частково; постанову державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві Кравцової О.С. від 15.02.2018 року про повернення виконавчого документу стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_2 скасовано та зобов'язано Печерський РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві провести необхідні виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 757/29167/15-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 14.04.2016 року.
09 вересня 2019 року постановою Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна С.О. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа № 757/29167/15-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва 14.04.2016 року.
Постановою Державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна С.О. від 06.03.2020 року виконавчий лист повернено у зв'язку з відсутність майна боржника.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 01 серпня 2022 року у справі № 757/19484/16-ц визнано неправомірною та скасувано постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухна Сергія Олександровича від 06.03.2020 року про повернення виконавчого листа № 757/19484/16-ц, виданого 08.06.2017 року, стягувачу.
Окрім цього, згідно листа від 06 травня 2020 року за підписом директора Департаменту державної виконавчої служби Кисельова Максима вбачається, що за результатами проведених перевірок 29.04.2020 винесено відповідні постанови, якими дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Київ Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Петрухно С.О. визнано такими, що вчинені з порушеннями вимог статей 13, 18, 56 Закону, пункту 7 розділу І і пункту 14 розділу III Інструкції, зокрема щодо строків прийняття рішень виконавцем та вчинення виконавчих дій; не здійснення заходів примусового виконання рішень в порядку, встановленому Законом.
У листі від 24 травня 2024 року за підписом в.о. директора Департаменту державної виконавчої служби Вишневського Юрія встановлено, що за результатами проведених перевірок 19.04.2024 винесено відповідні постанови, якими дії державних виконавців відділу, визнано такими, що вчинені з порушенням вимог частин першої та чотирнадцятої статті 18, статті 28, частини восьмої статті 48, частини першої та восьмої статті 48 Закону щодо порядку вчинення виконавчих дій та надсилання документів виконавчого провадження сторонам.
Так, постановою № 24 від 19 квітня 2024 начальника міжрегіонального управління - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувалова Михайла Степановича встановлено, що головним державним виконавцем Лазюком Данилом Максимовичем вживалися заходи примусового виконання (ВП № НОМЕР_6), однак останнім вчинено дії не в повному обсязі, а саме: не витребувано від органу доходів і зборів інформації про дебіторську заборгованість боржника; не направлено керівнику боржнику вимоги про з'явлення до Відділу та надання документів, які підтверджують та/або спростовують можливість виконання виконавчого документу, чим порушено вимоги пункту 14 частини третьої статті 18, частини першої статті 54 Закону, а отже постанова про повернення виконавчого документу винесена передчасно
Вказаною постановою дії головного державного виконавця Лазюка Данили Максимовича та ОСОБА_3 при здійсненні виконавчого провадження НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва №757/19484/16-ц від 08.06.2017 про стягнення з ПАТ «Суприм-к» на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 112 457,29 грн. визнано такими, що вчинені з порушенням вимог частини 1 та частини 14 статті 18, статті 28, частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Також, постановою № 25 від 19 квітня 2024 начальника міжрегіонального управління - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувалова Михайла Степановича встановлено, що головним державним виконавцем Лазюком Данилом Максимовичем вживалися заходи примусового виконання (ВП НОМЕР_5), однак останнім вчинено дії не в повному обсязі, а саме: не витребувано від органу доходів і зборів інформації про дебіторську заборгованість боржника; не направлено керівнику боржнику вимоги про з'явлення до Відділу та надання документів, які підтверджують та/або спростовують можливість виконання виконавчого документу, чим порушено вимоги пункту 14 частини третьої статті 18, частини першої статті 54 Закону.
Вказаною постановою дії головного державного виконавця Лазюка Данили Максимовича при здійсненні виконавчого провадження НОМЕР_5 з примусового виконання виконавчого листа Печерського районного суду міста Києва №757/29167/15-ц від 14.04.2016 про стягнення з ПАТ «Суприм-к» на користь ОСОБА_1 коштів у сумі 1 014 444,86 грн визнано такими, що вчинені з порушенням вимог частини 1 та частини 14 статті 18, статті 28, частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду.
За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.
Згідно зі положеннями статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалені судами іменем України є обов'язковими до виконання на всій території України.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року закріплено, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.
Згідно частини 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI, який був чинним на час видачі виконавчого листа, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Таку ж саме норму закріплено і в ч. 2статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII(у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій).
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 ); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року).
Тому, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Положеннями статті 56 Конституції України, визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 87 Закону України «Про виконавче провадження»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.
Відповідно до частини 1 статті 170 ЦК України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Згідно зі статтею 2 ЦК України, держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. Її в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.
Відповідно до частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Згідно з пунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України.
Відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
Отже, у цій справі позов пред'явлений до держави Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган(органи)державної влади, а саме Печерський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Вказане узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18).
Закон України від 05 червня 2012 року «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.
При розгляді позовів фізичних чи юридичних осіб про відшкодування завданої шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, суди повинні виходити із положень статті 56 Конституції України, статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», частини 2 статті 87 Закону України «Про виконавче провадження», а також з положень статей 1173,1174 ЦК України і враховувати, що в таких справах відповідачами є держава в особі відповідних органів державної виконавчої служби, що мають статус юридичної особи, в яких працюють державні виконавці, та відповідних територіальних органів Державної казначейської служби України. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.
Обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.
Частиною 2 статті 1667 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пунктом 3 вказаної статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.
Статтею 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).
Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом. Предметом доказування у такій справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 25 жовтня 2005 року у справі № 32/421).
Відповідно до положень статті 1173 ЦК України шкода є обов'язковою умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють знищення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об'єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду. Грошовий вираз майнової шкоди є збитком.
У зазначених нормах встановлена єдина підстава цивільно-правової відповідальності за заподіяння шкоди - правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправність заподіювача шкоди (незаконність дій, рішення або бездіяльності), причинний зв'язок між ними.
Тобто, правове значення при вирішенні питання про наявність підстав для відшкодування шкоди на підставі наведених статей має встановлення сукупності обставин: факту спричинення шкоди, неправомірності дій (бездіяльності), якими цю шкоду завдано, причинного зв'язку між фактом спричинення шкоди та неправомірними діями (бездіяльністю).
Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника правовідносин за рахунок іншого суб'єкта - правопорушника. Щоб стягнути зазнані збитки, потерпіла особа має довести їх наявність і розмір.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що не вчинення посадовими особами державної виконавчої служби всіх необхідних виконавчих дій призвело до невиконання судових рішень, а тому він має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі суми 1 126 920, 15 грн, що складається з суми (1014444,86 грн. + 112475,29 грн.) за виконавчими листами 757/29167/15-ц та 757/19484/16-ц.
Проте, факт тривалого невиконання рішення суду внаслідок неправомірних дій посадових осіб державної виконавчої служби, на який посилається позивач як на підставу позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.
Невиконання рішення суду не може напряму ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки остаточно не втрачена можливість стягнення грошових коштів з боржника (відомості про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з неможливістю його виконання відсутні). Невиплачені позивачеві кошти на виконання судових рішень, ухвалених на його користь, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Наслідком такого відшкодування буде подвійне стягнення коштів.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 23 грудня 2019 року у справі № 752/4110/17 (провадження № 61-20325св18), від 12 березня 2020 року у справі № 757/74887/17-ц (провадження № 61-11090св19) та від 03 червня 2020 року в справі № 642/3839/17 (провадження № 61-37856св18).
Таким чином, оскільки розмір збитків, які позивач просив стягнути з відповідача, є сумою, що підлягає стягненню в порядку примусового виконання судових рішень, ухвалених на його користь, то ці кошти не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
За таких обставин, вимоги позову ОСОБА_1 в частині стягнення матеріальної шкоди задоволенню не підлягають.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов'язані з примусовим виконанням судових рішень, у яких державна виконавча служба виступає суб'єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У справі, що розглядається ухвалами Печерського районного суду м. Києва, що набрали законної сили від 06.08.2019, 01.08.2022, 23.05.2023 неодноразово скасовувались постанови державних виконавців та визнавалась неправомірною постанова посадових осіб державної виконавчої служби при проведенні виконавчих дій по примусовому виконанні рішення.
Зазначеними судовими рішеннями встановлено бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в частині належного та ефективного виконання судових рішень протягом тривалого часу.
Окрім цього, постановами № 24 та № 25 від 19 квітня 2024 начальника міжрегіонального управління - начальником Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сувалова Михайла Степановича дії державних виконавців при здійсненні виконавчого провадження НОМЕР_4 та НОМЕР_5, з примусового виконання виконавчих листів Печерського районного суду міста Києва про стягнення з ПАТ «Суприм- к» на користь ОСОБА_1 коштів у сумі визнавалися визнати такими, що вчинені з порушенням вимог частини 1 та частини 14 статті 18, статті 28, частини 8 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду по справі №761/7165/17 від 12.08.2020.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Оскільки судовими рішеннями та постановами вищестоящим керівником державної виконавчої служби встановлена бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби в процесі виконання судових рішень про стягнення коштів, тому суд прийшов до висновку, що наявні усі складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди.
Стосовно розміру суми заявленої моральної шкоди суд зазначає наступне.
Ураховуючи тривалість вимушених змін у житті позивача, глибину душевних страждань, яких зазнав ОСОБА_1 внаслідок неналежного примусового виконання судового рішення про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Суприм-к» на його користь грошових коштів в розмірі 1 126 920, 15 грн. протягом тривалого часу та з урахуванням вимог розумності і справедливості суд вважає, що на користь позивача із Державного бюджету України підлягає стягненню моральна шкода саме у розмірі 15 000 грн., адже моральну шкоду у розмірі 500 000 грн., яку позивач просив стягнути, є завищеною та необґрунтованою.
Визначений розмір моральної шкоди відповідає засадам розумності та справедливості, з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань позивача, ступеня вини посадових осіб державної виконавчої служби у завданні моральної шкоди, а також тих обставин, що наведеними вище судовими рішеннями про визнання бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби порушене право позивача фактично було відновлено. При цьому, сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Покладаючи відшкодування завданої ОСОБА_1 моральної шкоди на державу, суд зобов'язує Державну казначейську службу України як центральний орган виконавчої влади, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, списати ці кошти з відповідного казначейського рахунку, що відповідає визначеній законодавством процедурі.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі №752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Підстав для визнання розміру моральної шкоди в сумі 15 000 грн., яку суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача такою, що сприяє збагаченню, або є завищеною, у суду немає. Враховуючи всі обставини справи та докази, надані позивачем під час розгляду даної цивільної справи про відшкодування шкоди, тривалість невиконання рішення суду, суд вважає необхідним стягнути з відповідача суму відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що обставини, на які посилався позивач як на підставу позовних вимог, частково підтверджено, тому позов підлягає задоволенню в частині стягнення моральної шкоди.
V. Розподіл судових витрат.
Відповідно до статей 133, 141 ЦПК України, з відповідача підлягає до стягнення судовий збір на користь Держави у розмірі 3028,00 грн.
Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст.ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України,
ст.ст. 1-22, 525, 526, 626, 627, 629, 1066, 1068, 1071 Цивільного кодексу України,
ст.ст. 1-35, 41, 42, 46, 47, 63, 68 Закону України «Про платіжні послуги»,
ст.ст. 1-23, 76-82, 89, 95, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа Приватне акціонерне товариство "Суприм-К" про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) суму в розмірі 15 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Печерського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір в сумі 3 028 грн. на користь держави на рахунок: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету22030106.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Суддя І. В. Литвинова