печерський районний суд міста києва
Справа № 757/53847/25-к
пр. 1-кс-45216/25
11 листопада 2025 року Печерський районний суд міста Києва у складі:
слідчого судді - ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42023102070000067 від 30.03.2023,
Прокурор прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням у кримінальному провадженні № 42023102070000067 від 30.03.2023 про накладення арешту на майно, а саме: на мобільний телефон марки «SAMSUNG GALAXY A54» IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 , що був вилучений 24.10.2025 під час проведення обшуку на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва № 757/51093/25-к від 16.10.2025 за адресою: АДРЕСА_1 .
Клопотання обґрунтовано тим, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023102070000067 від 30.03.2023 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 28 ч. 4 ст. 358 КК України, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358 КК України, за підозрою ОСОБА_7 у вчинені кримінальних правопорушень передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 28 ч. 3 ст. 358 КК України та за фактами вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 110-2, ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 205-1, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 289 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Офісом Генерального прокурора.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 будучи директором та засновником товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК «УКРАГРОІНТОРГ» (код ЄДРПОУ 30530316), діючи умисно у складі організованої групи осіб, до якої входили ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , а також інші невстановлені досудовим розслідуванням особи, з метою особистого збагачення, у період з 15.06.2022 по 17.02.2023, перебуваючи в у м. Києві, організував з використанням підроблених документів заволодіння об'єктом нерухомого майна, а саме нежитловим приміщенням розташованого за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 55 789 968,00 гривень.
Встановлено, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва 15.06.2022 з метою збереження і стягнення в дохід держави накладено арешт на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, яке належить АТ «ТВЕЛ» (російська федерація) із забороною відчуження і проведення будь-яких реєстраційних дій, про що стало відомо ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 усвідомлюючи неспроможність одноособово заволодіти вказаним об'єктом нерухомості створив організовану групу до складу якої залучив невстановлених осіб, а також свого знайомого ОСОБА_8 і ОСОБА_7 ,
На виконання розробленого плану ОСОБА_5 та ОСОБА_8 із використанням реквізитів та відтиску печатки приватного нотаріуса Кіровського районного нотаріального округу Автономної? Республіки Крим ОСОБА_9 та підробленого спеціального бланку нотаріального документу серія ВРХ № 467348, організували виготовлення невстановленою особою підробленого договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2, із внесенням до нього завідомо неправдивих відомостей щодо його укладення 12.09.2012 між ОСОБА_10 (продавець) та ОСОБА_8 (покупець), на якому ОСОБА_8 в графі покупець виконав свій підпис та зазначив своє прізвище та ініціали. В дійсності зазначене приміщення ніколи ОСОБА_10 не належало
У період з 09.01.2023 по 10.01.2023 ОСОБА_7 без отримання заяви від власника (або уповноваженої особи) і укладання відповідного договору, без попереднього запиту до зберігача інвентаризаційної справи (КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації»), без фактичного обстеження об'єкту інвентаризації (виїзду на місце), з використанням підробленого договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12.09.2012 № 238, в порушення вимог чинного законодавства, провів технічну інвентаризацію об'єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2, склав та видав завідомо підроблені офіційні документи у паперовому та електронному вигляді, у яких відобразив неправдиву інформацію про підстави, умови, порядок та результати проведеної технічної інвентаризації, а саме: інвентаризаційну справу № 322-09/01/23 від 09.01.2023; матеріали технічної інвентаризації; технічний паспорт від 09.01.2023 на об'єкт нерухомого майна, нежитлове приміщення розташоване за адресою: АДРЕСА_2, витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.
В подальшому ОСОБА_7 передав вказані документи ОСОБА_5 .
18.01.2023 ОСОБА_8 за вказівкою ОСОБА_5 видав йому нотаріальну довіреність, якою уповноважив бути його представником щодо нежитлового приміщення в будинку АДРЕСА_2 .
17.02.2023 ОСОБА_5 звернувся до Подільського центру надання адміністративних послуг Подільської в місті Києві державної адміністрації, де підписав відповідну заяву і надав документи, необхідні для державної реєстрації права власності за ОСОБА_8 , а саме: підроблений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 12.09.2012; підроблений технічний паспорт ТІ01:2750-9248-3466-9840 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ; витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва; довідку НЖ-2023№ 62 від 30.01.2023, видану КП КМР «КМ БТІ»; довіреність від 18.01.2023 № видану ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_5 .
В результаті вчинення учасниками організованої групи ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_11 вище описаних злочинних дій, державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ОСОБА_12 , внаслідок неналежного виконання нею своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, проведено державну реєстрацію права власності на вказаний об'єкт нерухомого майна за ОСОБА_8 та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, за реєстраційним номером 2693575480000 - тим самим учасниками організованої групи було реалізовано свій злочинний намір, спрямований на вчинення шахрайства в особливо великих розмірах, вчиненого у спосіб придбання права на майно шляхом обману з використанням завідомо неправдивих офіційних документів.
24.10.2025 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 виявлено мобільний телефон марки «SAMSUNG GALAXY A54» IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 у зв'язку з тим, що під час вчинення кримінального правопорушення можливо обмін інформацією та спілкування з підозрюваним ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та іншими невстановленими особами здійснювався за допомогою месенджерів, які встановлені на вказаному телефоні, що потребує експертного дослідження, на даний час виникла необхідність у накладенні арешту на вказаний телефон з метою збереження речових доказів.
24.10.2025 вказаний мобільний телефон марки «SAMSUNG GALAXY A54» IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_4 , визнано постановою слідчого від 24.10.2025 речовим доказом.
Таким чином, є обґрунтована необхідність застосування на даній стадії досудового розслідування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна з метою збереження речових доказів.
Прокурор ОСОБА_3 подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність, вимоги клопотання підтримав у повному обсязі, з наведених у ньому підстав, та просив задовольнити.
Представник власника майна - адвокат ОСОБА_13 подав заяву про розгляд клопотання у його відсутність, просив відмовити у задоволенні клопотання з огляду на те, що прокурором не доведено, що вилучене майно відповідає положенням ст. 98 КПК України та є речовим доказом у кримінальному провадженні.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду клопотання слідчим суддею не здійснювалась.
Вивчивши клопотання та дослідивши його матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Згідно з ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Положеннями ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною 10 ст. 171 КПК України визначено, що арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 171 КПК України).
Відповідно до положень ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу. При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Відповідно ч. 2 ст. 170 КПК України арештованим може бути майно, яким володіє, користується чи розпоряджається підозрюваний, обвинувачений, засуджений, треті особи, юридична особа, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру за рішенням, ухвалою суду, слідчого судді.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Так, прокурором не обґрунтовано та не доведено, що вилучене майно відповідає положенням ст. 98 КПК України, тобто набуте кримінально протиправним шляхом, зберегло на собі сліди кримінально правопорушення або інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Також до матеріалів клопотання не долучено жодних доказів, які б давали слідчому судді достатні підстави вважати, що вилучене майно є засобом або знаряддям вчинення кримінального правопорушення, а також доказів того, що стосовно вказаного майна призначено експертне дослідження.
Крім цього, як вбачається із протоколу огляду від 28.10.2025 органом досудового розслідування встановлено, що мобільний телефон марки «SAMSUNG GALAXY A54» IMEI: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , не містить інформації, яка б містила значення для досудового розслідування.
Таким чином, ні в матеріалах клопотання, ні під час судового розгляду прокурором не доведено існування ризиків, які б обґрунтували такий рівень втручання у право власності особи, яка не є підозрюваною у даному кримінальному провадженні.
Разом з тим, в даному випадку, слідчий суддя звертає увагу, що визнання вилученого в ході обшуку майна речовим доказом в даному кримінальному провадженні не є безумовною підставою для накладення арешту на таке майно, а виходячи зі змісту постанови про визнання речовим доказом - остання не містить переліку критеріїв відповідності вилученого майна ознакам речового доказу, що зазначені в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі «АГОСІ» проти Сполученого Королівства» (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.
В той же час таке обмеження права власності не є співмірним і пропорційним завданням кримінального провадження.
Враховуючи викладене, з метою недопущення необґрунтованого втручання держави у право власності слідчий суддя вважає клопотання недостатньо обґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 309, 376, 395, 532 КПК України, слідчий суддя,
У задоволенні клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_3 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 42023102070000067 від 30.03.2023 - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1