печерський районний суд міста києва
Справа № 757/29272/18-ц
пр. 2-673/25
04 вересня 2025 року
Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Хайнацького Є.С.,
при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача-1 - Рєпкіна Н. І.
представника відповідача-2 - не з'явився,
представника відповідача-3 - Дмитрука І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Державної установи «Городищенська виправна колонія № 96» про відшкодування моральної шкоди, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач-1, МУЮ України), Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (далі - відповідач-2), Державної установи «Городищенська виправна колонія № 96» (далі - відповідач-3, ДУ «Городищенська виправна колонія № 96») про відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що на теперішній час відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі у Державній установі «Чортківська установа відбування покарання № 26» (далі - ДУ «Чортківська установа відбування покарання № 26»). У період із 27.11.2007 року до 05.10.2017 року відбував покарання в ДУ «Городищенська виправна колонія № 96».
У період перебування в ДУ «Городищенська виправна колонія № 96» адміністрація установи грубо порушувала житлово-побутові та санітарні вимоги законодавства щодо умов утримання засуджених, зокрема, приміщення камер, в яких він утримувався, є надто вузькими; природне освітлення дуже слабке та розміри вікон не відповідають нормам; вентиляція повністю відсутня (в стінах камер навіть відсутні шахти для забору і припливу повітря), порушувались санітарні норми у вбиральні; прогулянкові дворики не відповідали встановленим вимогам через вкрай недостатню площу. Зазначенні факти підтверджуються звітом представника Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Відповідно до листа представника Уповноваженого Верховної ради з прав людини від 17.04.2013 року № 3-706/13-63, скерованого до Державної пенітенціарної служби України, у квітні 2013 року працівником Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом із регіональним координатором Уповноваженого з прав людини у зв'язках з громадськістю в Рівненській області здійснено моніторинговий візит до пенітенціарних установ Рівненської області. Результати зафіксовано в додатку до листа від 17.04.2013 року №3-706/13-63, відповідно до якого виявлено ряд недоліків, а саме: «спальні місця засуджених обладнанні як правило, на двоярусних ліжках, самі приміщення вузькі, погано освітленні та практично не провітрюються. В коридорах взагалі відсутнє природне освітлення, вікна відсутні. Прогулянкові дворики для засуджених до довічного позбавлення волі не відповідають вимогам законодавства. Через вкрай недостатню площу вони не виконують передбачену для таких приміщень функцію та фактично не пристосовані для перебування засуджених.
За результатами моніторингову візиту представником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини рекомендовано Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо рівного розміщення у Городищенській виправній колонії (№ 96) засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камер приміщень у відповідність до вимог нормативно - правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно - правових актів, у тому числі : спальні місця у приміщеннях камерного типу та камер для тримання засуджених до позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення; у Городищенській виправній колонії (№96) привести відповідно до вимог нормативно - правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
Листом Державної пенітенціарної служби України від 17.05.2013 року №2/2/1-2637-Сд/213 було повідомлено Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про усунення недоліків в діяльності установ виконання покарань та слідчих ізоляторів управління ДПтС України у Львівській та Рівненській області, в тому числі й ДУ «Городищенська виправна колонія (№96)».
Зазначає, щ він неодноразово звертався до органів прокуратури з приводу умов утримання в цій установі. Так, у листі, що надійшов на його ім'я з прокуратури Рівненської області від 12.10.2017 року №16-1686-17, зазначено, що перевіркою з питань відповідності вимогам законодавства прогулянкових двориків було встановлено, що в установі наявні 12 двориків для прогулянок засуджених до довічного позбавлення волі, які мають площу від 5 до 5,28 кв. м, прокуратурою Рівненської області встановлено порушення вимог розділу 3 додатку «Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі» до Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправних колоніях, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28.07.2005 року № 124, який передбачає площу прогулянкового дворика не менше 12 кв. м.
У листі від 21.07.2017 року № 125/15, що надійшов на його адресу з Рівненської місцевої прокуратури, вказано, що за інформацією Городищенської виправної колонії № 96 камери, в яких він відбував покарання, мають площу: № 14 - 3,6 кв.м, № 17 - 3,7 кв.м, № 21 - 3,6 кв.м. На порушення вимог Типових правил обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення, затверджених наказом ДДУ ПВП № 124 від 28.07.2005 року, в секторі довічного позбавлення волі виправної колонії відсутня припливна або припливна-витяжна вентиляція. У зв'язку з цим прокуратура надала начальнику установи вказівку на усунення порушень вимог кримінально - виконавчого законодавства України.
Крім того, за період відбування покарання в даній установі порушувалось його право на листування, зазначений факт підтверджений листом від 12.06.2017 року № 16-1686-17, що надійшов на його ім'я з прокуратури Рівненської області.
Адміністрація установи протягом майже 10 років порушувала вимоги норми № 4, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 року № 336. Адміністрація установи зобов'язана видавати засудженим 6 сигарок на день та 3 пачки сірників на місяць, це його право порушується протягом усього часу відбування покарання, також за весь період перебування в даній установі він не забезпечувався речовим майном, що підтверджує лист від 21.07.2017 року № 125-15, який надійшов на його ім'я з Рівненської місцевої прокуратури.
Таким чином, протягом з 27.11.2007 року до 05.10.2017 року працівники ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» грубо порушували його права та свободи.
У червні 2017 року позивач звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ДУ «Городищенська виправна колонія № 96» про зобов'язання привести житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання у виді довічного позбавлення волі.
10.01.2018 року Рівненський окружний адміністративний суд виніс рішення, яким визнав протиправну бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо невжиття заходів для приведення житлово - побутових та санітарно - гігієнічних умов мого утримання у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до позбавлення волі. У подальшому 22.05.2018 року Житомирський апеляційний адміністративний суд постановив рішення, яким апеляційну скаргу Державної установи «Городищенська виправна колонія (№(96)» залишив без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року - без змін.
Таким чином, держава Україна, зокрема, її державний орган - Міністерство юстиції України, за період із 27.11.2007 року до 05.10.2017 року завдала позивачу моральну шкоду, оскільки майже 10 років він відбував покарання в непристосованій для цього установі, що викликало і викликає у нього величезні моральні страждання. Через пережитий тривалий час відбування покарання у вказаній установі у нього погіршився стан здоров'я, з'явилися негативні переживання та спогади, насторога, тривога, знижений та нестійкий настрій, порушення сну, неприємні сновидіння, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, почуття образи, обурення, приниження гідності, страх можливого повторення подій. Заподіяну йому моральну шкоду оцінює в 2 700 000 гривень.
Посилаючись на наведене, просить стягнути з держави Україна на свою користь 2 700 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої неналежними умовами його утримання у виправній установі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 18 червня 2018 року відкрито провадження у вказаній цивільній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
26 липня 2018 року від представника відповідача-3 надійшов відзив, у якому останній просить у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування відзиву зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки позивач просить суд звернути стягнення на рухоме та нерухоме майно керівництва державної установи «Городищенська виправна колонія (№ 96)», а саме, начальника та першого заступника начальника установи, що суперечить положенням цивільного законодавства України та не ґрунтується на жодних правових підставах. Позивач не довів протиправної поведінки посадових осіб установи та причинно-наслідкового зв'язку між їх діями і виникненням моральної шкоди, яку він вказує у позовній заяві.
Також, державна установа «Городищенська виправна колонія (№96)» є юридичною особою публічного права, що здійснює діяльність у межах компетенції, визначеної законом та положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 3679/72/5 від 15.12.2016 року, а тому несе відповідальність лише у встановлених законом межах.
27.07.2018 року від представника відповідача-1 надійшов відзив на позову заяву, в якому останній зазначає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів заподіяння йому моральної шкоди з боку відповідачів, а також не довів наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями посадових осіб державних органів та погіршенням стану його здоров'я чи іншими негативними наслідками. Посилання позивача на пережиті ним душевні страждання не підтверджені жодними медичними документами, висновками експертиз чи іншими доказами. Вимоги щодо компенсації моральної шкоди не можуть ґрунтуватися на припущеннях, що прямо суперечить положенням ЦПК України.
Крім того, позивачем не доведено неправомірності дій відповідачів та не наведено доказів наявності у них вини, що є обов'язковою умовою для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.ст. 23, 1166 ЦК України.
У січні 2022 року від відповідача-3 надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач зазначив, що пред'явлений позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Вважає, факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру не доведено, оскільки звернення до суду з вимогами про відшкодування моральної шкоди покладає на позивача у даній справі обов'язок довести, що зазначені ним втрати немайнового характеру не є абстрактними, а дійсно були понесені позивачем, з обґрунтуванням розміру компенсації, оскільки невідомо на якій підставі він оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він виходить і якими доказами це підтверджується, а моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року закрито підготовче провадження у вищевказаній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 травня 2025 року справа передана для розгляду судді Хайнацькому Є.С. у зв'язку з перебуванням судді Печерського районного суду м. Києва Підпалого В.В. у довгостроковій відпустці.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 травня 2025 року вказану справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 04 вересня 2025 року.
В судовому засіданні 04 вересня 2025 року позивач та його представник підтримали доводи, викладені у позові, просили їх урахувати та задовольнити вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.
Представник відповідача-2 також проти позову заперечував, вважав його необґрунтованим та безпідставним, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник відповідача-3 щодо задоволення позову заперечував, просив відмовити.
Суд вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить до наступного.
Суд установив, що ОСОБА_1 засуджений до довічного позбавлення волі, з 27 листопада 2007 року до 05 жовтня 2017 року відбував покарання в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)».
Відповідно до листа представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63, скерованого до Державної пенітенціарної служби України, у квітні 2013 року працівником Департаменту з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини разом із регіональним координатором Уповноваженого з прав людини у зв'язках з громадськістю в Рівненській області здійснено моніторинговий візит до пенітенціарних установ Рівненської області.
Результати проведення моніторингового візиту зафіксовані в додатку до листа від 17 квітня 2013 року № 3-706/13-63, відповідно до якого по Городищенській виправній колонії (№ 96) виявлено низку недоліків, у тому числі: «Дільниця, де тримаються засуджені до довічного позбавлення волі, обладнана в окремому ізольованому корпусі, має 31 камеру та 4 карцерних приміщення. На момент візиту у дільниці відбувало покарання 48 засуджених до довічного позбавлення волі. Спальні місця засуджених обладнані, як правило, на двоярусних ліжках, самі приміщення вузькі, погано освітлені та практично не провітрюються. В коридорах взагалі відсутнє природнє освітлення, вікна відсутні. Прогулянкові двори для засуджених до довічного позбавлення волі не відповідають вимогам законодавства. Через вкрай недостатню площу вони не виконують передбачену для таких приміщень функцію та фактично не пристосовані для перебування в них засуджених».
За результатами моніторингового візиту представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини рекомендував Державній пенітенціарній службі України вирішити питання щодо рівномірного розміщення у Городищенській виправній колонії (№ 96) засуджених дільниці приміщень камерного типу та довічного позбавлення волі з метою забезпечення мінімальної площі на одну особу та створення належних умов відбування покарання; вжити заходів щодо приведення камерних приміщень у відповідність до вимог нормативно-правових актів, у тому числі: спальні місця у приміщеннях камерного типу та камерах для тримання засуджених до довічного позбавлення волі обладнати відповідно до встановлених законодавством норм площі; забезпечити у всіх камерних приміщеннях доступ до свіжого повітря, а також забезпечити достатній рівень природного та штучного освітлення; у Городищенській виправній колонії (№ 96) привести відповідно до вимог нормативно-правових актів обладнання дворів для проведення прогулянок засуджених, у першу чергу на дільниці для тримання засуджених до довічного позбавлення волі.
Листом Державної пенітенціарної служби України від 17 травня 2013 року № 2/2/1-2637-Сд/213 повідомлено Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про усунення недоліків в діяльності установ виконання покарань та слідчих ізоляторів управлінь ДПтС України у Львівській та Рівненській області, в тому числі й Городищенської виправної колонії (№ 96).
Відповідно до листа прокуратури Рівненської області від 25 травня 2017 року № 16.1686-17, адресованого ОСОБА_1 , перевіркою з питань відповідності вимогам законодавства прогулянкових двориків було встановлено, що в установі є 12 двориків для прогулянок засуджених до довічного позбавлення волі, які мають площу від 5 до 5,28 кв.м. Тож прокуратура Рівненської області встановила порушення вимог розділу 3 додатку «Типові правила щодо обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі» до Положення про сектор максимального рівня безпеки при виправних колоніях, затвердженого наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 липня 2005 року № 124, який передбачає площу прогулянкового дворика не менше 12 кв.м.
Окрім цього, в листі Рівненської місцевої прокуратури № 125/15 від 21 липня 2017 року, адресованого ОСОБА_1 , зазначено, що за інформацією Городищенської виправної колонії, камери, в яких ОСОБА_1 відбував покарання, мають площу: № 14 - 3,6 м.кв., №17 - 3,7 м.кв., № 21 - 3,6 м.кв. В порушення вимог Типових правил обладнання секторів для тримання засуджених до довічного позбавлення волі, затверджених наказом ДДУзПВП № 124 від 28 липня 2005 року, в секторі довічного позбавлення волі виправної колонії відсутня припливна або припливно-витяжна вентиляція. У зв'язку з цим прокуратура внесла начальнику колонії вказівку про усунення порушень вимог кримінально-виконавчого та іншого законодавства України.
Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 10 січня 2018 року, яка залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 08 квітня 2020 року, у справі № 817/988/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» про визнання бездіяльності протиправною визнав протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди вказаними органами діють правила частини шостої цієї статті і завдана шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності.
Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії чи бездіяльності цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. І довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Відповідно до статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так й іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно зі статтею 3 КВК України до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (частинами першою, другою, четвертою статті 7 КВК України).
Відповідно до частини першої статті 8 КВК України засуджені мають право, зокрема, на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гідності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдському або такому, що принижує їх гідність, поводженню; на належне матеріально-побутове забезпечення у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Частиною третьою статті 107 КВК України визначено, що засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно зі статтею 3 Конвенції нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.
24 січня 1997 року Україна ратифікувала Європейську конвенцію про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, яка набрала чинності в Україні 01 вересня 1997 року. Вказаною Конвенцією передбачено створення Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі Комітет). Комітет, шляхом здійснення інспекцій, перевіряє поводження з позбавленими волі особами з метою посилення, у разі необхідності, захисту таких осіб від катувань чи нелюдського або такого, що принижує їхню гідність, поводження чи покарання.
Зазначений Комітет надав Україні рекомендаційні норми, згідно з якими на одного ув'язненого в камері, призначеній для кількох ув'язнених, чи в приміщенні гуртожитку має припадати не менше 4 кв. м площі.
Зазначене також знайшло своє відображення у численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема в рішеннях у справах «Невмержицький проти України», № 54825/00, п. 66, ECHR 2005 II (витяги)); «Мельник проти України», № 72286/01, п. 103, від 28 березня 2006 року, «Яковенко проти України», № 15825/06, п. 84, від 25 жовтня 2007 року; «Двойних проти України», № 72277/01, п. 66, від 12 жовтня 2006 року); «Іглін проти України» № 39908/05 від 12.04.2012 року; «Давидов та інші проти України», № № 17674/02 і 39081/02 від 01 липня 2010 року; «Горбатенко проти України».
У вказаних рішеннях Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки заявники утримувалися в СІЗО в камерах, де на них припадало площі менше, ніж рекомендовано Україні Комітетом, у зв'язку з браком особистого простору було визнано умови тримання заявників під вартою нелюдськими і такими, що принижують гідність. Отже, мало місце порушення статті 3 Конвенції.
При цьому статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Обґрунтовуючи наявність душевних і фізичних страждань, позивач вказує, що адміністрацією колонії за весь період відбування покарання порушувалися житлово-побутові та санітарні вимоги щодо умов його тримання, приміщення камери є надто вузьким, він позбавлений особистого простору, у камері відсутні вікна та недостатнє штучне освітлення, вентиляція дуже слабка, порушувалися санітарні норми у вбиральні, прогулянкові дворики не відповідають встановленим вимогам через вкрай недостатню площу, що в період спеки створює парниковий ефект. Позивач стверджує, що вказані обмеження негативно впливають на його моральний стан, зазначений дискомфорт супроводжується глибокими моральними стражданнями та переживаннями внаслідок нелюдського поводження.
З матеріалів справи вбачається, що Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 10 січня 2018 року у справі № 817/988/17 задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» про визнання бездіяльності протиправною. Визнав протиправною бездіяльність ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)» щодо невжиття заходів для приведення житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у відповідність до вимог чинного законодавства, які визначають умови відбування покарання засудженими до довічного позбавлення волі. Житомирський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2018 року залишив постанову суду першої інстанції від 10 січня 2018 року без змін. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановою від 08 квітня 2020 року рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 10 січня 2018 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року в цій справі залишив без змін.
У вказаній справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний та касаційний суди, зазначив, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин вжиття ним заходів щодо усунення порушень вимог чинного законодавства в частині забезпечення належних житлових, побутових та санітарно-гігієнічних умов утримання засудженого ОСОБА_1 у період утримання останнього в ДУ «Городищенська виправна колонія (№ 96)». Доводи відповідача, викладені в запереченні, щодо відповідності умов утримання засудженого ОСОБА_1 нормативним стандартам, не відповідають обставинам справи та спростовуються дослідженими доказами.
Матеріалами справи стверджено, що до моменту звернення за судовим захистом, позивач неодноразово звертався до органів прокуратури, зокрема, з приводу умов його утримання в Городищенській виправній колонії №96. Проведеною прокуратурою перевіркою викладені позивачем факти були підтверджені.
Разом із тим, житлово-побутові та санітарно-гігієнічні умови утримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, які утримуються в секторі максимального рівня безпеки ДУ «Городищенська виправна установа (№ 96)», не відповідають встановленим стандартам як в міжнародному, так і в національному законодавстві, що підтверджено станом на 2013 рік за результатами моніторингового візиту до установи представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також перевірками органів прокуратури Рівненської області станом на 2017 рік. Позивач у вказаний період утримувався в секторі максимального рівня безпеки ДУ "Городищенська виправна установа (№96)", а, відтак, суд вважав, що невідповідність умов утримання позивача у виправній установі нормативно встановленим вимогам підтверджена належними та допустимими доказами та не спростована відповідачем.
Суд дійшов висновку про те, що адміністрацією Державної установи «Городищенська виправна колонія (№96)» не було вжито належних заходів для приведення умов утримання засудженого до довічного позбавлення волі позивача у відповідність до вимог чинного законодавства, чим допущено протиправну бездіяльність внаслідок невиконання обов'язку, встановленого законом.
Згідно частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження позивачу компенсації завданої йому моральної шкоди відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, оскільки особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Суд виходить з того, що дії, наведені вище, призвели до приниження гідності позивача протягом тривалого часу.
Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення, наведене узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19).
Суд враховує, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Велика Палата Верховного суду неодноразово наголошувала на тому, що у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161гс18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (провадження № 14-316цс19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447цс19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19)).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Суд дійшов висновку про наявність підстав для присудження позивачу компенсації завданої йому моральної шкоди відповідно до частин першої, другої статті 23 ЦК України, оскільки особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Суд виходить з того, що дії, наведені вище, призвели до приниження гідності позивача протягом тривалого часу.
Європейський суд з прав людини у справі «Сукачов проти України» (заява № 14057/17) 30 січня 2020 року прийняв пілотне рішення, у пункті 117 якого зазначив, що якщо орган або суд визнає, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з умовами, в яких ув'язнений перебував або перебуває, він повинен забезпечити відповідне відшкодування. У контексті запобіжних засобів правового захисту відшкодування, в залежності від характеру проблеми, може складатися з заходів, які впливають лише на відповідного ув'язненого, або - наприклад, якщо справа стосується переповненості - з ширших заходів, здатних усунути ситуації масивних та спільних порушень прав ув'язнених у результаті неналежних умов у конкретній пенітенціарній установі. У контексті засобів компенсації грошова компенсація повинна бути доступною для будь-якого сучасного або колишнього ув'язненого, який знаходився у нелюдських чи таких, що принижували гідність, умовах, і подав заяву у цьому відношенні. Висновок про те, що умови порушували вимоги статті 3, приводить до сильної презумпції того, що вони завдали ув'язненому моральної шкоди. Національна практика та правила, які регулюють дію засобу правового захисту, повинні відображати це припущення, а не ставити присудження компенсації у залежність від можливості ув'язненого довести існування моральної шкоди у вигляді емоційного стресу. Жорстоке поводження має досягти мінімального рівня суворості, щоб підпадати під дію ст.3 Конвенції. При цьому, суд виходить з того, що якщо порушення статті 3 Конвенції вже відбулося, держава повинна визнати його та забезпечити компенсацію (пункт 157 пілотного рішення). Згідно з пунктом 159 пілотного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що сума відшкодування моральної шкоди не повинна бути нерозумною в порівнянні зі сумами справедливої сатисфакції, які надає Суд в аналогічних справах. Відповідний національний орган повинен буде надати виключно переконливі підстави для виправдання рішення щодо присудження меншої суми компенсації або відмови у присудженні компенсації такої шкоди (див. Ananyev and Others, цит. вище, § 230). Що стосується елементів, важливих для оцінки рівня шкоди, час, проведений затриманим в умовах, які були визнані такими, що порушують вимоги статті 3 Конвенції, є найважливішим чинником (там же, § 172). Нарешті, компенсаційний засіб повинен діяти ретроспективно, у сенсі надання компенсації за порушення статті 3, які відбулися до його введення, як у справах, у яких оскаржувана ситуація вже закінчилася звільненням затриманої особи або іншим результатом, так і у справах, у яких затримана особа продовжує знаходитися у відповідних умовах (там же, § 289). Отже, найважливішим чинником для оцінки рівня шкоди, яку було завдано позивачу є час, проведений в умовах, які були визнані такими, що порушують вимоги статті 3 Конвенції.
У зв'язку з наведеним, суд зазначає, що в межах розгляду цієї справи права позивача, які були порушені бездіяльністю відповідача Державної установи «Городищенська виправна колонія № 96», можуть бути відновлені шляхом компенсації моральної шкоди, розмір якої визначається судом за критеріями, що мають істотне значення та належать до характеру порушень, обставин справи з урахуванням критерію справедливості відшкодування.
Зважаючи на наведене, з метою забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового застосування норм права, суд під час ухвалення судового рішення у цій справі врахував висновки суду касаційної інстанції, зроблені у постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 204/5899/18 (провадження № 61-19363св19), від 14 червня 2023 року у справі № 570/3943/21 (провадження № 61-3603св23), від 14 лютого 2024 року у справі № 570/936/20 (провадження № 61-13854св23).
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом («Станков проти Болгарії», № 68490/01, від 12 липня 2007 року). Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Водночас судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.
Схожий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 372/4399/15-ц.
При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях ЄСПЛ, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях «Тома проти Люксембургу» (2001 рік), «Калок проти Франції» (2000 рік) та «Недбала проти Польщі» (2000 рік) ЄСПЛ дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.
Отже, позовні вимоги, з урахуванням розумності і справедливості, підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з Державного бюджету України на користь позивача моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн., заподіяної внаслідок тримання в умовах Державної установи «Городищенська виправна колонія № 96», що принижують гідність та є поводженням усупереч статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Із урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, про те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з викладених вище підстав.
Щодо понесених судових витрат, то оскільки позивач був звільнений судом від сплати судового збору, а доказів понесення позивачем інших судових витрат суду не надано, розподіл судових витрат не здійснюється.
На підставі викладеного, керуючись ст. 56 Конституції України, Європейською конвенцією про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, практикою Європейського суду з прав людини, Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст. 15, 16, 23, 170, 1173, 1174, 1176, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 267, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України, Державної установи «Городищенська виправна колонія № 96» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн. 00 коп. у рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .
Відповідач-1 - Міністерство юстиції України: 01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622.
Відповідач-2 - Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України: 79005, м. Львів, вул. Архіпенка, 1; код ЄДРПОУ 40867243.
Відповідач-3 - Державна установа «Городищенська виправна колонія № 96»: 35341, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Городище; код ЄДРПОУ 08564386.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 22.09.2025 року.
Суддя Євген ХАЙНАЦЬКИЙ