Справа № 756/8052/25
Провадження № 2/756/4903/25
31 жовтня 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М.М.,
за участі секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» звернулося до Оболонського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , під'єднана до внутрішньо будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідачі є споживачами послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, проте відповідачі належним чином не сплачували за отримані послуги, допустивши заборгованість з їх оплати, яка станом на 30.04.2025 складає наступну заборгованість: за спожиті за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 15341,51 грн; за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 33853,74 грн; за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 18787,62 грн; за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 29084,15 грн; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 90,44 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання теплової енергії в розмірі 1397,46 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води в розмірі 70,95 грн. Крім того, позивач на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018, укладеного з ПАТ «КИЇВЕНЕРГО», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 7178,68 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 6543,58 грн. Позивач вказує, що відповідачі користуються послугами, але свої зобов'язання по сплаті за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води належним чином не виконують, внаслідок чого утворилась заборгованість. З огляду на викладене, позивач вимушений був звернутись до суду із даним позовом, в якому просить стягнути заборгованість за надані послуги, а також інфляційні втрати, 3% річних та пеню.
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 17.06.2025 відкрито провадження у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
07.07.2025 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому частково визнала позовні вимоги, просила розстрочити сплату заборгованості та зменшити розмір штрафних санкцій. Одночасно, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі або надати можливість погашення заборгованості частинами з урахуванням обставин вказаних у відзиві.
08.07.2025 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення по справі.
10.09.2025 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за період з 2018 по 2021 роки.
15.09.2025 до суду від відповідача ОСОБА_2 надійшли додаткові пояснення по справі.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся. При цьому, до суду представником позивача надіслано заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про час та дату судового засідання повідомлялися.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва за Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», яке починаючи з 01.05.2018 здійснює надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Судом встановлено, що 11.10.2018 між ПАТ «Київенерго» та КП (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» було укладеного Договір № 602-18 про відступлення права вимоги, за яким ПАТ «Київенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців, щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01.08.2018 з урахуванням оплати.
Відповідно до Договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Частиною 1 статті 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) та Законом України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII (введений в дію з 01 травня 2019 року, крім: ст. 1, ч. 1 ст. 2, ст. ст. 3-7, 9, 11, 12, ч. 2 ст. 26, ст. 27 та 29 (в частині регулювання послуги з управління багатоквартирним будинком), ч. 2 ст. 2, ч. ч. 3 та 4 ст. 8, ч. ч. 2 та 3 ст. 10, ст. 15, ч. ч. 1, 3 та 5 ст. 16, ст. 18, ч. 5 ст. 28, які введені в дію 10 червня 2018 року).
Суб'єктами Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (ст. 1, ч. 2 ст. 3, ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV та ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV, п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Водночас такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV та п. 5 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIIIобов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Отже, згідно з наведеними законодавчими нормами споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року №34 (5085).
Підключення будинку до мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води свідчить про надання послуг позивачем. Відповідачі в свою чергу від мереж централізованого опалення та/або постачання гарячої води у встановленому чинним законодавством не відмовлялися, не відключалися.
Крім того, постановою судової палати у цивільних та господарських справах Верховного суду України від 20 квітня 2016 року справа 6-2951цс15 містить висновок про те, що факт відсутності договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, з 01.05.2018 надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго». Мешканцям будинку, в якому розташована зазначена квартира, послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води надаються КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго».
Судом з'ясовано, що відповідно до інформації з Єдиного державного демографічного реєстру, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а отже є споживачами послуг, які надає позивач.
Згідно з ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Крім того, відповідно до ч. 3 вказаної статті солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.
Також слід зазначити, що згідно з ч. 4 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Відповідно до п. п. 1, 6, 9 ч. 2 ст. 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року №1875-IV, п. п. 1, 5, 8 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09 листопада 2017 року №2189-VIII виконавець зобов'язаний: забезпечувати своєчасність, безперервність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів; розглядати у визначений законодавством термін претензії та скарги споживачів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за житлово-комунальні послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості; вести облік вимог (претензій) споживачів у зв'язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їх споживчих властивостей та перевищенням термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт.
Водночас факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги (що є порушенням умов договору у розумінні ст. ст. 526, 530 ЦК України) повинен бути зафіксований належним чином (на це звертає увагу Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі №640/18143/16-ц).
У своїй постанові від 07 лютого 2018 року у справі №521/6969/15-ц Верховний Суд зазначив, що належним доказом ненадання житлово-комунальної послуги або зниження якості наданої послуги є звернення споживача до надавача послуг та складання сторонами акту-претензії.
Оскільки КП виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» надавались послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води споживачам, які отримували вказані послуги і користувалися ними за адресою: АДРЕСА_1 , у відповідачів виник обов'язок оплатити ці послуги.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідачі користуються послугами, але не виконують зобов'язання по сплаті заборгованості за надані послуги. Свої зобов'язання відповідачі виконують неналежно, внаслідок чого виникла заборгованість, та доказів зворотному з боку відповідачів суду надано не було.
На підтвердження своїх доводів щодо заборгованості відповідачів, позивач надав суду у тому числі, розрахунки заборгованості за надані послуги, з яких вбачається, що станом на 30.04.2025 за особовим рахунком № НОМЕР_1 наявна заборгованість на загальну суму 112348,13 грн.
Наведений розрахунок відповідачами в ході розгляду справи спростовано не було.
З огляду на викладене вище суд дійшов висновку про необхідність стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача зазначену заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги на загальну суму 112348,13 грн.
Разом з тим, відповідачем ОСОБА_2 було заявлено про застосування строку позовної давності до вимог щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини першої, п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання.
У частині першій статті 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважаться, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), а за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача - сплату коштів частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового місячного платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором про надання послуг з центрального постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, виконавець в свою чергу має право вимагати сплату прострочених щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Правовий висновок щодо застосування строків позовної давності до щомісячних платежів викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження 14-10цс18).
Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09,§ 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з подальшими змінами, з 12.03.2020 на всій території України встановлений карантин.
Дію карантину неодноразово було продовжено на всій території України, востаннє постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 № 383 до 30 червня 2023 року.
Беручи до уваги вищевказані положення постанов Кабінету Міністрів України, встановлений на території України карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв з 12.03.2020 до 30.06.2023.
Також, слід зазначити, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.
Законом України від 15.03.2022 (набув чинності 17.03.2022) «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу Українидоповнено пунктом 19 такого змісту: «19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Окрім того, Законом України від 08 листопада 2023р. № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» було внесені зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України: пункт 19 викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Закон набрав чинності 30.01.2024.
Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025 пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.
Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку було зупинено до 04.09.2025.
З урахуванням наведеного, слід визнати таким, що пропущений позивачем трирічний строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості за період з липня 2015 року до березня 2017 року, позивач доказів на підтвердження переривання перебігу позовної давності по кожному з щомісячних платежів суду не надав. Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за період з квітня 2017 року до квітня 2025 року трирічний строк позовної давності не пропущений на час подання позовної заяви.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення на його користь із відповідачів заборгованості за період з липня 2015 року до березня 2017 року задоволенню не підлягають.
Отже, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованість за спожиті послуги у межах строку позовної давності, тобто за період з квітня 2017 року до квітня 2025 року у загальному розмірі 106877,46 грн: заборгованість за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення у розмірі 3115,41 грн; за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 5136,18 грн ; за спожиті за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 послуги з централізованого опалення у розмірі 15341,51 грн; за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 у розмірі 33853,74 грн; за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01.11.2021 у розмірі 18787,62 грн; за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01.11.2021 у розмірі 29084,15 грн; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 90,44 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг постачання теплової енергії в розмірі 1397,46 грн.; заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води в розмірі 70,95 грн.
З огляду на викладене вище суд дійшов висновку про необхідність стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача зазначену заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги на загальну суму 106877,46 грн.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів 3% річних у розмірі 3788,13 грн. та інфляційних втрат у розмірі 15445,16 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
Суд зазначає, що за змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у зв'язку з простроченням оплати спожитих відповідачами житлово-комунальних послуг та частковим стягненням з відповідачів заборгованості за спожиті до 01.05.2018 послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідачів трьох процентів річних та інфляційних втрат також підлягають частковому задоволенню, а з відповідачів на користь позивача підлягають солідарному стягненню три проценти річних у розмірі 3604,58 грн., інфляційні втрати у розмірі 14741,99 грн.
Стосовно доводів відповідача ОСОБА_2 про зменшення розміру 3% річних та інфляційних нарахувань, слід зазначити, що три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.
Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25).
Що стосується пені на загальну суму 1649,85 грн., нарахованої за період з лютого 2024 року по квітень 2025 року, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Пунктом 10 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги сплачувати пеню в розмірах, установлених законом або договорами про надання житлово-комунальних послуг.
У разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу (ст. 26 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»).
Щодо застосування позовної давності до вимоги позивача про стягнення пені, суд зазначає, що відповідно до положень статті 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Убачається, що позивачем здійснювалося нарахування пені у період з лютого 2024 року по квітень 2025 року. Позов до суду було подано у червні 2025 року.
Таким чином, зважаючи на положення статті 258 ЦК України, суд застосовує позовну давність до заборгованості по пені, яка виникла за послуги з постачання гарячої води та теплової енергії, до червня 2025 року.
Тож за підрахунком суду підлягає стягненню із відповідача на користь позивача пеня на загальну суму 1298,43 грн., яка утворилася у зв'язку із непогашенням заборгованості за спожиті у період з 01.11.2021 послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, відповідно.
Матеріали справи не містять, та відповідача не надано у спростування зазначеного будь-яких доказів, які б могли спростувати наведені у позовній заяві доводи позивача.
Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачів заборгованості на загальну суму 126522,46 грн. є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню, тим самим частково задовольнивши пред'явлений позов. У решті заявлених позовних вимог, слід відмовити.
Стосовно клопотання відповідача ОСОБА_2 про розстрочення виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
За приписами ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Таким чином, розстрочка, відстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім'ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Рішенням Суду у справі Глоба проти України № 15729/07 від 05.07.2012 року суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
Запроваджений процесуальними нормами права механізм розстрочення або відстрочення виконання судового рішення є винятковою мірою, який спрямований на досягнення кінцевої мети судового розгляду виконання ухваленого судом рішення.
Отже, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися цивільними судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 796/43/2018.
Водночас обов'язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим. Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі № 9901/598/19, який згідно положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд застосовує до спірних правовідносин.
Аргументуючи наявність таких обставин, відповідач послався на інвалідність відповідача ОСОБА_1 , важке фінансове становище родини та наявність двох неповнолітніх дітей, зазначені обставини не можуть свідчити про те, що відповідач не має джерел для існування та забезпечення своїх потреб (вклади, нерухоме та рухоме майно з якого отримується дохід, компенсації, сукупний дохід родини, тощо). Відповідачем не надано й документів на підтвердження того, що він має статус малозабезпеченої особи, дохід якої є нижчим від прожиткового мінімуму, що могло б беззаперечно свідчити про його скрутне матеріальне становище; довідку про склад сім'ї; наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї; банківські документи про відсутність на рахунку коштів; довідку про відсутність інших доходів тощо.
Разом з тим, жодних доказів щодо розміру своїх доходів станом на день звернення до суду із заявою про розстрочення виконання судового рішення не надано. Відповідачем також не повідомлено та не надано доказів, які підтверджують можливість виконання ними рішення суду у повному обсязі у випадку розстрочення його виконання.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов'язок доведення наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, покладається саме на відповідача, який всупереч вимог ст. ч. 3 ст. 12 ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надав до суду доказів їх існування.
З огляду на наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді справи, виходячи з принципів верховенства права, відсутності обставин для розстрочення виконання зазначеного рішення, ступінь вини відповідача у виникненні спору, а також враховуючи, що розстрочення виконання рішення може вплинути на інтереси позивача, на користь якого ухвалено рішення, суд не знаходить підстав для розстрочення виконання рішення суду з огляду на те, що доводи відповідача, як на підставу для розстрочення виконання судового рішення, не є винятковими обставинами у розумінні статті 435 ЦПК України та не доводять неможливість виконання судового рішення.
Розподіл судових витрат здійснити відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 12-13, 76-81, 141, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд
Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (місцезнаходження: м. Київ, площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 40538421) заборгованість з оплати за житлово-комунальні послуги на загальну суму 106877 (сто шість тисяч вісімсот сімдесят сім) гривень 46 копійок, інфляційні витрати у розмірі 14741 (чотирнадцять тисяч сімсот сорок одна) гривня 99 копійок, 3% річних у розмірі 3604 (три тисячі шістсот чотири) гривні 58 копійок, пеню у розмірі 1298 (одна тисяча двісті дев'яносто вісім) гривень 43 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути у дольовому порядку з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (місцезнаходження: м. Київ, площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 40538421) витрати по сплаті судового збору у сумі 2875 (дві тисячі вісімсот сімдесят п'ять) гривень52 копійки, з кожного по 1437 (одна тисяча чотириста тридцять сім) гривень 76 копійок.
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розстрочку виконання рішення - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 21.11.2025.
Відомості про сторін:
1. Позивач: Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (місцезнаходження: м. Київ, площа Івана Франка, 5, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ - 40538421);
2. Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 );
3. Відповідач: ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Суддя М. М. Ткач