Справа №:755/14519/24
Провадження №: 2/755/4692/25
(заочне рішення)
"21" жовтня 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Катющенко В.П.
при секретарі - Ткаченко О.В.
за участю: представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди, -
Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд: стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 19 120 грн, моральну шкоду у розмірі 10 000 грн та судові витрати.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він є власником автомобіля Форд Мустанг, державний номер НОМЕР_1 . 10.04.2021 він придбав у ФОП ОСОБА_4 автошини за вартістю 23 000,00 грн, які 27.10.2023 передав ФОП ОСОБА_3 на зберігання. Приблизно в квітні 2024 року позивач зателефонував спочатку на вказаний у товарному чеку № СЕ 2552 ВК від 27.10.2023 номер телефону ( НОМЕР_2 ) з метою попередити про свій приїзд за автошинами. Проте, за наявною інформацією, особа, яка представилась бухгалтером відповідача, порекомендувала зателефонувати особисто відповідачу на номер телефону: +380 96 486 00 00. Відповідач під час телефонної розмови з позивачем відмовився повернути автошини останньому.
Представником позивача 26.06.2024 була надіслана відповідачу вимога з додатками про повернення речей, переданих на зберігання. Станом на день подання позову жодної відповіді на Вимогу отримано не було. В зв'язку з цим 06.08.2024 представник звернувся до відповідача із ще однією вимогою (повторною), яка була надіслана на його електронну пошту, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Таким чином, позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.
Відповідач зобов'язаний був повернути ОСОБА_2 автошини на першу його вимогу у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги (26.06.2024), тобто, в строк до 03.07.2024. Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання перед позивачем не виконав, автошини ані в строк до 03.07.2024, ані станом на сьогоднішній день позивачу не повернув.
За вказаних обставин, враховуючи невиконання відповідачем свого обов'язку із повернення майна, переданого на його зберігання за договором від 27.10.2023, наявні підстави для стягнення з відповідача реальної вартості автошин на момент розгляду справи за даним позовом. Автошини були придбані позивачем в квітні 2021 року за 23 000,00 грн. (5 750 грн. за 1 штуку) та перед здачею на зберігання використовувалися протягом трьох «літніх» сезонів (з весни до осені). Проаналізувавши пропозиції наявні в мережі Інтернет, вживані шини Michelin Pilot Sport 4 XL 255/40 R19 100 Y в середньому коштують від 4 000 грн до 6 500 грн за 1 шину.
Для того, щоб вирахувати середню ціну подібного до автошин вживаного майна було взято основу 5 пропозицій з їх продажу, розміщених на сайті «https://www.olx.ua/uk/», в результаті чого визначено середню вартість подібного майна у розмірі 4 780 грн, за 1 шину, виходячи з такого розрахунку: 4 000,00 грн + 6 500,00 грн + 4 000,00 грн + 4 000,00 грн + 5 4000,00 грн) / 5 = 4 780,00 грн. Оскільки позивачем було передано на зберігання відповідачу 4 автошини, то загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача складає 19 120 грн.
Крім того, внаслідок неповернення автошин позивач перебуває в емоційному стресі, душевних стражданнях, негативних емоціях та переживаннях з цього приводу. Через це був порушений звичний та розмірений спосіб життя, виникла необхідність докладання додаткових зусиль для його нормалізації та витрачання власного часу для вирішення проблем пов'язаних з захистом своїх прав. З огляду на відсутність літніх автошин, позивач протягом деякого часу був позбавлений можливості використовувати належний йому автомобіль належним чином. Врешті решт, щоб мати можливість користуватися належним йому транспортним засобом, позивач був змушений придбати інші автошини для свого автомобіля, витративши на це свій час, кошти у розмірі 34 476,00 грн та нервові клітини. Тобто, порушення умов договору від 27.10.2023 вчинив відповідач, але негативні наслідки таких дій станом на даний час відчув на собі виключно позивач. Такий несправедливий стан речей призвів до виникнення у позивача депресивного стану, а також викликав у нього почуття зневіри у людях тощо. Враховуючи все вищевикладене, внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе обов'язків з повернення автошин та недбалістю відповідача позивачу були заподіяні психологічні (моральні) страждання, розмір відшкодування яких, враховуючи характер та обсяг фізичних, душевних, психічних страждань, характеру немайнових втрат, тривалий час їх впливу, а також поведінки відповідача (яка мала вираз у повному ігноруванні вимог позивача та небажанні хоча б мінімізувати наслідки невиконання взятих на себе зобов'язань) оцінюється стороною позивача у розмірі 10 000 грн.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 02.09.2024 відкрито провадження у цій цивільній справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання з повідомленням учасників справи, яким роз'яснено процесуальні права подати заяви по суті справи та встановлено відповідні строки.
Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі із позовною заявою та додатками до неї, що були направлені на зареєстровану адресу відповідача, останнім отримані не були, конверт із вказаними документами повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
07.10.2024 уповноважений представник відповідача ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , ознайомився із матеріалами даної цивільної справи в приміщенні суду.
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2024 призначено у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, судову товарознавчу експертизу, провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.
10.03.2025 з Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС до суду надійшло повідомлення про неможливість проведення судової експертизи.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12.03.2025 поновлено провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва 21.05.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 підтримав заявлені вимоги з підстав викладених в позові, просив суд його задовольнити. Також, не заперечував проти ухвалення заочного рішення у справі посилаючись на повторну не явку відповідача в судове засідання та не подання останнім відзиву на позовну заяву.
Відповідач в судове засідання, повторно, не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, суд про причини не явки не повідомив, правом на подання відзиву не скористався.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача, та за згодою сторони позивача ухвалити заочне рішення.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, доходить наступного.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є власником транспортного засобу FORD MUSTANG, реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.19).
Відповідно до товарного чеку № 4H1EC2 від 10.04.2021 у ФОП ОСОБА_4 було придбано 4 автошини 255/40R19 100Y Michelin Pilot Sport 4 XL на загальну суму 23 000 грн (5 750 грн за од.шт.) та надано гарантію на два роки (а.с.21-22).
Товарним чеком № СЕ 2552 ВК від 27.10.2023 підтверджується, що ФОП ОСОБА_3 прийняв на зберігання автошини Michelin PS4 в кількості 4 штуки, оплата при отриманні (200 грн/місяць) (а.с.20).
26.06.2024 представником ОСОБА_2 - ОСОБА_1 направлено вимогу ФОП ОСОБА_3 про повернення переданих на зберігання згідно товарного чека № СЕ 2552 ВК від 27.10.2023 автошин Michelin Pilot Sport 4 XL 255/40R19 100Y (а.с.24-25).
06.08.2024 представником ОСОБА_2 - ОСОБА_1 повторно направлено вимогу ФОП ОСОБА_3 про повернення переданих на зберігання згідно товарного чека № СЕ 2552 ВК від 27.10.2023 автошин Michelin Pilot Sport 4 XL 255/40R19 100Y (а.с.53-55).
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи, пропозиції вживаних автошин 255/40R19 100Y Michelin Pilot Sport 4 XL, що розміщені на сайті «https://www.olx.ua/uk/» та їх ціни варіюються від 4 000 грн до 6 500 грн (а.с.75-86).
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ч.2 ст.11 ЦК України).
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (ч.1-2 ст.16 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно положень частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до частини 1 статті 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Частиною 1-2 статті 938 ЦК України передбачено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 4 статті 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.
Згідно статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц (провадження № 14-79цс18) зроблено висновок, що «відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України). Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблено висновок, що «збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача».
Відповідно до частини 1 статті 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (стаття 953 ЦК України).
Відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 950 ЦК України, за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (частина 1 статті 951 ЦК України).
Стаття 22 ЦК України передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
На підставі частини 1, 5 і 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до положень статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Так, ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27.11.2024 у даній справі була призначена судова товарознавча експертиза з метою визначення вартості чотирьох автошин Mishelin Pilot Sport 4 XL 255/40 R19 100 Y, які були передані Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 на зберігання на підставі товарного чеку №СЕ 2552 ВК від 27.10.2023, на момент проведення експертизи. Зобов'язано відповідача, у разі надходження клопотання експерта, у день та час призначений експертом, надати для огляду об'єкт дослідження - чотири автошини Mishelin Pilot Sport 4 XL 255/40 R19 100 Y.
Згідно повідомлення Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС від 04.03.2025 проведення судової експертизи стало неможливим у зв'язку з ненаданням експерту для огляду об'єкту дослідження.
Таким чином, викладені вище обставини свідчать про те, що відповідач свідомо, розуміючи наслідки вказаних дій, не надав експерту для огляду об'єкт дослідження, а саме чотири автошини Mishelin Pilot Sport 4 XL 255/40 R19 100 Y, з метою визначення їх вартості, у зв'язку з чим експертиза проведена не була.
З огляду на викладене, суд убачає визначені ст.109 ЦПК України підстави для визнання факту, для з'ясування якого була призначена експертиза, внаслідок ухилення відповідача від участі в експертизі.
Судом також враховується, що стороною відповідача не надано суду жодного доказу в розумінні ст. 76-80 ЦПК України на спростування доводів та вимог позивача щодо вартості чотирьох автошини Mishelin Pilot Sport 4 XL 255/40 R19 100 Y, або спростування факту їх передачі позивачем на зберігання відповідачу.
Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, а також враховуючи ухилення відповідача від участі в призначеній судом експертизі, дослідивши схожі пропозиції розміщені на веб-сайтах, суд доходить висновку, що визначена позивачем сума відшкодування є обґрунтованою та доведеною, а тому з відповідача підлягає стягненню матеріальна шкода в розмірі 19 120 грн, у зв'язку з чим позов в цій частині підлягає задоволенню.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Відповідно до частин 1-2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
За змістом ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (Постанов КЦС ВС від 13 липня 2023 року у справі № 454/289/22, провадження № 61-2200св23 (ЄДРСРУ № 112202578).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.01.2024 у справі № 554/4401/22, Верховний Суд резюмує, що головною умовою покладення на особу обов'язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що: а загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі; зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди; у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв'язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини; завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування. Покладення обов'язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи; гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості; по своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19), зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».
В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2022 у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок, що «будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом».
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
В рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 № 214/7462/20 (61-21130сво21).
Однак позивач, посилаючись на те, що унаслідок неповернення відповідачем автошин, йому спричинено також і моральну шкоду, яка полягає зокрема в негативних емоціях, порушення звичайного способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для його нормалізації, не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження таких обставин.
Разом із тим, суд визнає, що протиправні дії відповідача дійсно завдали позивачу моральної шкоди, оскільки права позивача були порушені, унаслідок неповернення його майна, при цьому, логічним є те, що будь-яка особа у такій ситуації зазнає моральної шкоди, що виражається у душевних стражданнях, яких особа зазнає в зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї.
Отже, з урахуванням принципів розумності, справедливості та співмірності, з огляду на ступінь вини відповідача, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог стосовно розміру шкоди заявленого до відшкодування, як моральної шкоди, шляхом зменшення відповідної суми до 1 000,00 грн.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_2 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , про відшкодування шкоди.
В порядку статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3, 11, 15, 16, 22, 23, 509, 525, 526, 530, 610, 611, 623, 629, 936, 937, 938, 949, 950, 953, 1167 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 89, 209, 210, 223, 247, 265, 280, 354 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 ), про відшкодування шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 19 120 грн, моральну шкоду в сумі 1 000 грн. судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
В іншій частині вимог - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення складено 10.11.2025.
Суддя: