Справа № 755/7459/24
"23" червня 2025 р. м. Київ
Дніпровський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Савлук Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, -
Позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі. Свої вимоги мотивував тим, що відповідач у 2020 році розпочав будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку на належній йому земельній ділянці, вказаний об'єкт не було введено в експлуатацію та договір про сплату пайової участі з відповідачем не було укладено.
Як стверджує позивач, відповідач зобов'язаний був звернутись до Департаменту економіки та інвестицій із заявою про визначення розміру пайової участі протягом 10 днів після 17 листопада 2020 року, проте знехтував вимогами законодавства та не виконав покладений на нього обов'язок. Проте відповідач всупереч вимогам законодавства ввів об'єкти будівництва в експлуатацію без сплати пайової участі.
Враховуючи, що відповідач протягом встановленого строку не звернувся до Департаменту економіки та інвестицій із заявою про визначення розміру пайової участі та до прийняття об'єкта в експлуатацію не сплатив пайовий внесок, позивач вважає, що відповідач без достатньої правової підстави та за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури м. Києва, а тому зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Оскільки дата введення об'єктів будівництва в експлуатацію є останнім днем для добровільної сплати відповідачем пайової участі, наступний день після прийняття об'єкта в експлуатацію без сплати пайової участі є строком, з якого вважається, що відповідач порушує вимоги законодавства та не виконує грошове зобов'язання, а тому Департамент просить також стягнути з відповідача суми інфляційних втрат і процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
23 вересня 2024 року Дніпровським районним судом міста Києва відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
10 лютого 2025 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла заява про зміну предмета позову та про зменшеня розміру позовних вимог, а саме Департамент економіки та інвестицій змінює предмет позову шляхом доповнення позовних вимог новими, стягнути безпідставно збережені кошти у розміри 232 282 грн. 38 коп.
Положеннями ст.174 Цивільного процесуального кодексу України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Відповідачем копію ухвали, копію позовної заяви з доданими до неї документами не було отримано, а конверт разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами повернувся до суду із відміткою поштового відділення «аза закінченням терміну зберігання», правом на подачу відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений законом строк, не скористався.
На підставі ч. 1 ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до статті 268 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику у судове засідання сторін, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 17 листопада 2020 року Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстрував: повідомлення про початок виконання будівельних робіт № КВ 051201113678, відповідно до якого замовником є фізична особа, відомості про яку є конфіденційними та об'єктом - будівництво садового будинку, спосіб будівництво-господарський (буую власними силами), клас наслідків -СС1, на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:664:0006 за адресою: АДРЕСА_1 .
Як свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, з 11 серпня 2022 року земельні ділянки з кадастровими номерами номером 8000000000:66:664:0006 та належить на праві власності ОСОБА_1 .
29 квітня 2021 року Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зареєстрував декларацію про готовність до експлуатації об'єкта № КВ 101210429594, відповідно до якої замовником є фізична особа, відомості про яку є конфіденційними та об'єктом - будівництво садового будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:664:0006 за адресою: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з вказаної декларації, об'єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 має площу 498,40 кв.м.
Згідно із розрахунками обсягу пайової участі (внеску) у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, виконаними позивачем, розмір пайової внеску за спірний об'єкт складає 154 155 грн. 12 коп.
Звертаючись до суду, позивач зазначив, що відповідач не виконав свого обов'язку щодо звернення до Київської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо вказаних об'єктів будівництва та не сплатив пайову участь у визначені законодавством строки, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти пайової участі у розмірі 154 155 грн. 12 коп.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.
За приписами статті 1 цього Закону замовник будівництва - фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, що діяла на момент початку будівництва) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Частиною третьою статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, що діяла на момент початку будівництва) пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Як передбачено пунктом 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-IX) договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Цим пунктом установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Згідно з підпунктами 3, 4 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Верховний Суд у постанові від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21 зазначив, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями зазначеного Закону порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01 січня 2020 року не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 пункту 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
У постановах від 17 грудня 2024 року у справі № 903/283/24, від 03 грудня 2024 року у справі № 910/6226/23, від 20 серпня 2024 року у справі № 910/7707/19, від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21 Верховний Суд вказував, що системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01 січня 2020 року вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Верховний Суд у постанові від 17 грудня 2024 року у справі № 903/283/24 зазначив, що для об'єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01 січня 2020 року не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01 січня 2020 року не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
У постанові від 20 липня 2022 року у справі №910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Так, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 14 грудня 2021 року зазначила, що суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 20 березня 2025 року у справі № 903/601/24 вказав на те, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов'язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Як встановлено судом, відповідач кошти пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту не сплачував, договір про сплату пайової участі не укладав та не звертався до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єктів будівництва.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у зв'язку з несплатою відповідачем коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів пайової участі є порушеними, і в органу місцевого самоврядування виникло право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом.
Враховуючи приписи пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», відсутність в матеріалах справи доказів належної сплати відповідачем пайового внеску до бюджету міста Києва, перевіривши здійснений позивачем розрахунок розміру пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України у розмірі 232 282 грн. 38 коп.
Згідно зі статтями 612, 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 Цивільного кодексу України поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 погодилась з цим висновком.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22, зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов'язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
У статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов'язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.
Норма частини другої статті 530 ЦК України до недоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі статтею 1212 ЦК України не застосовується.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 травня 2022 рок у справі № 925/683/21, у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач як замовник будівельних робіт на об'єкті будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, тобто відповідачем порушено позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
З огляду на викладене позивач правомірно заявив до стягнення інфляційні збитки та 3 % річних за період з наступного дня за датою введення об'єктів будівництва до дати звернення з позовом до суду.
Суд, перевіривши правильність розрахунку трьох процентів річних та інфляційних втрат, заявленого позивачем, встановив, що він розрахований правильно, у зв'язку з чим вимога про стягнення 13 844 грн. 57 коп. - 3 % річних та 64 282 грн. 69 коп. - інфляційних втрат підлягають задоволенню.
Твердження відповідача щодо відсутності у нього обов'язку сплачувати внесок на пайову участь в будівництві ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 976 грн. 41 коп., які сплачено позивачем за подання позову до суду.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 280, 284, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі- задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі в розмірі 154 155 грн. 12 коп., інфляційні втрати у розмірі 64 282 грн. 69 коп., 3 % річних у розмірі 13 844 грн. 57 коп., а всього на загальну суму 232 282 (двісті тридцять дві тисячі двісті вісімдесят дві) гривні 38 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 976 (дві тисячі дев'ятсот сімдесят шість) гривень 41 копійка.
Сторони цивільного процесу:
Позивач: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), код ЄДРПОУ 04633423, адреса: м. Київ, вул. Хрещатик, 36.
Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 (садове товариство «КЕВРЗ»).
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга.
Суддя: