Номер провадження 2/754/8084/25
Справа №760/17480/25
Іменем України
19 листопада 2025 року Деснянський районний суд м.Києва у складі:
головуючого судді Скрипки О.І.,
при секретарі судових засідань Моторенко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, -
Позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що 16.01.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір позики № 3149381, за умовами якого Позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 5000,00 грн., строк позики - 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка/фіксована). Договір підписано електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Позикодавець виконав свої зобов'язання, зокрема передав відповідачу у власність грошові кошти в розмірі 5000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача за посередництвом - платіжної установи ТОВ «ФК Фінекспрес». Однак, відповідач свої зобов'язання за договором позики не виконала, у зв'язку із чим у неї виникла заборгованість в загальному розмірі 15 269,60грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 269,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Як зазначає позивач, 26.10.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» укладено Договір факторингу № 2610, у відповідності до умов якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 3149381 від 16.01.2021 року. 03.04.2023 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали Договір факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023 року, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 3149381 від 16.01.2021 року. Відповідно до Реєстру прав вимог від 03.04.2023 року до договору факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до відповідача за заборгованістю в сумі 15 269,60грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 269,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.
З огляду на вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача вищевказану суму заборгованості, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн.
Ухвалою Солом'янського районного суду м.Києва від 26.06.2025 року справу передано до Деснянського районного суду м.Києва для розгляду за підсудністю.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м.Києва від 11.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. У відповідності до ст. 178 ЦПК України відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.
Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 11.08.2025 року витребувано у АТ «Універсал Банк» інформацію щодо належності ОСОБА_1 , карткового рахунку№ НОМЕР_1 ;виписку по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в АТ «Універсал Банк» на ОСОБА_1 за період з 16.01.2021 року по 19.01.2021 року.
Відзив відповідача на позовну заяву до суду не надходив.
23.09.2025 року до суду надійшла відповідь на відзив представника позивача ОСОБА_2 , в якій вона зазначає про правомірність нарахування відсотків та обґрунтованість позовних вимог.
В судове засідання представник позивача ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» не з'явився, надавши заяву, в якій просить розглядати справу в його відсутність, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась у встановленому законом порядку. 19.11.2025 року через систему «Електронний суд» відповідачем подано заяву, в якій вона просить розглядати справу без її участі. Погоджується із оплатою суми в розмірі 5000,00 грн. і готова її оплатити, як тільки нададуть реквізити, з іншими вимогами не погоджується.
Враховуючи обставини справи та достатність часу для реалізації сторонами своїх процесуальних прав, а також те, що даний позов з матеріалами подано в електронному вигляді, в той час як відповідач зареєстрована в системі «Електронний суд» та мала доступ до матеріалів справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.
Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з'явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог виходячи з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Згідно ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Відповідно до ч. 1ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Як передбачено ч.1ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 16.01.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір позики (на умовах сповнення позики в кінці строку позики) № 3149381.
Кредитний договір укладено в електронній формі та підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Підписанням цього договору позики відповідач підтвердила, що ознайомилась на сайті https://mycredit.ua/ua з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Також підтвердив, що вивчив Договір та правила надання грошових коштів, що розміщені на сайті, їх суть, зміст та об'єм зобов'язань та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення позичальником подовження строку користування послугою або застосування авто пролонгації, йому зрозумілі.
За п.2 Договору позики, сума позики становить 5000,00 грн., строк позики - 30 днів, базова процентна ставка - 1,99 % (фіксована), дата повернення позики 15.02.2021 року, знижена процентна ставка 0,69 %, процентна ставка за понадстрокове користування позикою 2,70 %, орієнтовна реальна річна процентна ставка 251,85 %, орієнтовна загальна вартість кредиту 6035,00 грн.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов'язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Вказаний кредитний договір підписано електронним підписом позичальника (відповідача), відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно ст.530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись в строк, що передбачений умовами Договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У ст.599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Факт перерахування первісним кредитором коштів відповідачу підтверджується листом АТ «Універсал Банк» від 17.09.2025 року № БТ/7871, з якого вбачається, що банком на ім'я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , на яку 16.01.2021 року здійснено зарахування суми в розмірі 5000,00 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується факт укладання договору позики та факт надання коштів.
Суд також звертає увагу, що відповідач, яка мала доступ до матеріалів позовної заяви в електронному вигляді через особистий кабінет у системі «Електронний суд» факт укладення вказаного кредитного договору та отримання коштів не оспорювала, жодних доказів на спростування вказаних фактів не надала.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 516 ЦК України).
26.10.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» укладено Договір факторингу № 2610, у відповідності до умов якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 3149381 від 16.01.2021 року.
03.04.2023 року ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали Договір факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023 року, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики № 3149381 від 16.01.2021 року.
Відповідно до Реєстру прав вимог від 03.04.2023 року до договору факторингу № 030423-ФК від 03.04.2023 року ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло права грошової вимоги до відповідача за заборгованістю в сумі 15 269,60грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 269,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Слід також зазначити, що ст. 1080 ЦК України передбачає, що договір Факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Крім того, про фактичне переуступлення права вимоги свідчить наявність у Позивача документів щодо договору позики, який було укладено зі ОСОБА_1 , які додавалися представником позивача до позовної заяви.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, відповідач належним чином умови договору позики не виконала, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість у розмірі 15 269,60 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 10 269,60 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Суд, дослідивши матеріали справи виходить з презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості договору (ст. 629 ЦК України).
Суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки відповідач свої зобов'язання за укладеним договором не виконала, наявна за вищевказаним кредитним договором заборгованість відповідачем до теперішнього часу у добровільному порядку не погашена, а тому суд задовольняє позовні вимоги у цій частині. При цьому судом враховується і часткове визнання відповідачем позовних вимог.
Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача процентів, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».
За умовами договору № 3149381 кредитні кошти надавалися до 15.02.2025 року на 30 днів. Отже, позивач має право на стягнення процентів у розмірі, встановленому договором, за період до 15.02.2025 року. При цьому, при укладанні договору сторонами погоджено, що орієнтовна загальна вартість кредиту за вказаний період становить 6035,00 грн.
Відтак, виходячи з умов договору, погодженого строку його дії, розміру відсотків та орієнтованої загальної вартості, сума відсотків за період з 16.01.2021 року по 15.02.2021 року становить 1035,00 грн., які можуть бути стягнуті з відповідача.
Відсотки за більший період не можуть стягуватися у розмірі, встановленому договором, а захист прав позивача у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання можливий лише шляхом нарахування 3% річних та інфляційного збільшення боргу.
Враховуючи наведене, суд приходить до переконання, що позовні вимоги про стягнення з відповідача відсотків в розмірі 1035,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а в іншій частині позовних вимог щодо нарахованих прострочених відсотків за користування кредитними коштами після закінчення строку дії договору слід відмовити.
Враховуючи наведене вище, суд прийшов до висновку про те, що відповідач взятих на себе кредитних зобов'язань в строки передбачені договором кредиту належним чином не виконала, а тому суд приходить до переконання, що позовні вимоги є частково обґрунтованими і з відповідача на користь позивача належить стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 5000,00 грн. та заборгованість за відсотками в розмірі 1035,00 грн., а всього 6035,00 грн., в іншій частині позовних вимог належить відмовити. Інші доводи сторони відповідача на висновки суду не впливають та підстав для задоволення позову частково або відмови в задоволенні позовних вимог у повному обсязі не дають.
Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача належить стягнути судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 957,40 грн.
Крім того, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про відшкодування на користь позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з наступного.
Згідно з приписами ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Як встановлено судом, у межах розгляду даної цивільної справи позивачу надавалась професійна правнича допомога адвокатом Ткаченко Ю.О. на підставі договору про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024 року, який укладений між ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» та Адвокатом Ткаченко Юлією Олегівною та ордеру надання правничої допомоги від 01.11.2024 року, які наявні в матеріалах справи.
Відповідно до витягу з акту № 13-П приймання-передачі наданої правничої допомоги до договору про надання правової допомоги від 01.11.2024 року, адвокат Ткаченко Ю.О. надала ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» юридичні послуги у справі за позовом до ОСОБА_1 на суму 3500 грн., які позивач сплатив, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією від 19.05.2025 року.
Частина 4 ст. 137 ЦПК України визначає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Згідно ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У постанові Верховного Суду від 22.11.2019 року у справі № 910/906/18 зазначено, що суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Суд звертає увагу, що стороною відповідача не було заявлено про зменшення правничих витрат, суд дослідивши перелік послуг, наданих адвокатом позивача за договором про надання правової допомоги, вважає що заявлені витрати на професійну правничу допомогу відповідають критерію розумності, співмірності та пропорційності до предмета спору у цій справі, тому, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь позивача заявлені витрати на правову допомогу в розмірі 1383,30 грн.
Керуючись статтями 2, 7, 10-13, 18, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 247, 258, 263, 265, 268 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» - задовольнити частково.
Стягнути зі ОСОБА_1 ,( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ», код ЄДРПОУ 43311346, суму заборгованості за Договором позики № 3249381 від 16.01.2021 року в розмірі 6035,00 грн., з яких: 5000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1035,00 грн. - сума заборгованості за відсотками, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 957,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1383,30 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено та підписано 19 листопада 2025 року.
Суддя: