Номер провадження 2/754/6785/25
Справа №754/10393/25
Іменем України
19 листопада 2025 року Деснянський районний суд міста Києва у складі:
Головуючої-судді - Панченко О.М.,
секретаря судового засідання - Сарнавського М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ "Фінансова компанія "Еліт Фінанс" звернулось до Деснянського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що 25.01.2019 між АТ «АЛЬФА-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду №631077829 про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії. Ліміт кредитної лінії 200 000,00 грн. Тип процентної ставки фіксований, 35,99 % річних. АТ «АЛЬФА Банк» свої зобов'язання перед відповідачем виконало. У свою чергу відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів належним чином не виконав. У подальшому 20.09.2021 між АТ "АЛЬФА Банк" та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено Договір факторингу №3 від 20.09.2021, на підставі якого відбулось відступлення права вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним Договором №631077829 від 25.01.2019. У зв'язку з тим, що первісний кредитор, виконав свої зобов'язання за кредитом перед відповідачем у повному обсязі, надавши кредитні кошти, а відповідач порушує свої зобов'язання за кредитним Договором, ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», як правонаступник первісного кредитора, просить стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 631077829 в розмірі 35 922,23 грн., судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 9200,00грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2025 року справу передано головуючій-судді Панченко О.М.
Ухвалою Деснянського районного суму м. Києва від 01.07.2025 року, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.
Представник ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» в судове засідання, не з'явився. У матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі їх представника, позовну заяву просить задовольнити, проти заочного розгляду справи не заперечує.
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання, не з'явилася. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Причину неявки суду не повідомила.
Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення по справі у відсутності учасників справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з таких підстав.
Суд установив такі факти та їх правовідносини.
25.01.2019 між АТ «АЛЬФА-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду №631077829 про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії строком на три роки. Ліміт кредитної лінії 200 000,00 грн. Тип процентної ставки фіксований, 35,99 % річних.
20.09.2021 між АТ «АЛЬФА-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено Договір факторингу № 3, відповідно до якого АТ "АЛЬФА-Банк" відступило на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.
Відповідно до п. 1.1. Договору, клієнт (первісний кредитор) передає, а фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами укладеними між клієнтом і боржниками, в розмірі портфеля заборгованості згідно Реєстру боржників.
Відповідно до ст. 55 Цивільного процесуального кодексу України, у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного пронесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності зі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зі змісту 512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов'язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Разом з тим, положеннями ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, і таке виконання є належним. Тобто, факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
Відповідно до висновків Верховного Суду України, що викладені у постанові № 6-979цс15 від 23 вересня 2015 року, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов'язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору і таке виконання є належним.
Якщо боржник не сплачував заборгованість за кредитним договором ні новому, ні старому кредитору, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість, правильним є стягнення заборгованості на користь нового кредитора, оскільки неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі.
Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.
Отже не належне виконання кредитних зобов'язань зі сторони боржника не звільняє його від обов'язку погашення кредиту взагалі. А стягнення заборгованості, у разі відсутності повідомлення боржника про зміну кредитора, підлягає на користь нового кредитора.
Згідно із Виписки з додатку до договору факторингу №3 від 20.09.2021 року Реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами ОСОБА_1 є боржником за кредитним договором № б/н. Загальний розмір заборгованості становить 35 922,23 грн.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Згідно із ч. 1 та 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Отже підписанням договору сторонами досягнуто домовленість щодо встановлення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов'язків.
Згідно із Договору АТ "АЛЬФА-Банк" надав Відповідачу кредитну картку та відкрив кредитну відновлювальну лінію з лімітом 200 000 грн., а клієнт зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту на умовах передбачених в Договорі.
З матеріалів справи убачається, що первинний кредитор АТ "АЛЬФА-Банк" свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, однак відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів належним чином не виконала.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
Зміст статей 610, 612 ЦК України регламентує, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать.
За змістом ст. 611 ЦК України вбачається, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Отже, підписанням кредитного Договору відповідач підтвердила прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчила, що вона повідомлена кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України.
Оскільки, відповідачем порушене зобов'язання з повернення кредитних коштів, що встановлені умовами Договору, та внаслідок неналежного виконання зобов'язань у відповідача виникла заборгованість за кредитом в розмірі 35 922,23 грн.
Указаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками.
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із вказаної норми закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо-безпосередньо, після її закінчення.
Однак у п. 42 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку операцій банку є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п. 62 Положення вбачається, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.
Суд установив, що виписка по особовим рахункам є належним та достатнім доказом щодо отримання кредитних коштів та заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором, оскільки відповідає вимогам первинних документів, в ній відображено виконання відповідачем кредитного Договору, шляхом внесення щомісячної сплати в рахунок погашення заборгованості, що підтверджує саме отримання кредитних коштів.
До того ж суд враховує висновки зазначені у Постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року по справі №464/4985/15-ц, №61-43538св18) а саме, що твердження заявника про те, що позивач не надав доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Виходячи зі змісту ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків.
Аналізуючи викладене вище, а також приймаючи до уваги те, що відповідач взяті на себе зобов'язання не виконала в зв'язку з чим утворилась заборгованість по сплаті коштів, тому суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
Щодо вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов до такого.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно із ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача здійснювала адвокат Литвиненко О. І. на підставі Договору про надання правничої допомоги від 03.07.2024 № 03-07/24; Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КС №9438/10, Акту №1 приймання-передачі наданих послуг від 15.07.2024, платіжної інструкції від 01.10.2024 № 4944 на суму 9200,00грн
Однак при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова ВС від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Таким чином, суд вважає, що витрати в розмірі 9200,00грн не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат. З матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та тим, що справа розглядалась у відсутності представника позивача в судових засіданнях.
Тому суд врахував обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності, розумності судових витрат та критерії реальності цих витрат. Виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність обмежити розмір стягнення витрат на професійну правничу допомогу до суми 3 000,00 грн, яка відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.
У зв'язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3028,00грн, відповідно до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.
Керуючись Конституцією України, статтями 11, 509, 512-516, 526, 549, 599, 626, 629, 634, 638, 1050, 1054 ЦК України, статтями 7, 10, 75-79, 81, 141, 265-268 ЦПК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ - 40340222, адреса: 03035, м.Київ, пл. Солом'янська,2) заборгованість за кредитним договором в розмірі 35 922,23 грн., а також витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00грн. та судовий збір в розмірі 3028,00грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом тридцяти днів з дня його проголошення, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 19.11.2025 у відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України.
Суддя О.М. Панченко